Жан-Поль Бельмондо: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Парус (обговорення | внесок) |
Парус (обговорення | внесок) |
||
Рядок 40:
1953 року Бельмондо дебютував на сцені, виступивши у двох виставах Театру де л'Ательє: «Медеї» [[Жан Ануй|Жана Ануя]] та «Заморе» [[Жорж Неве|Жоржа Неве]] у постановці [[Андре Барсак]]а. Молодий актор із задоволенням грав у п'єсі Ануя, на афіші якої вперше з'явилося його ім'я Жана-Поля Бельмондо, але трагедія не отримала належного схвалення публіки, через що він заявив: «„Медея“ — це перший провал Жана Ануя, у якому я зіграв».
1956 року Бельмондо знявся у фільмі «[[Недільні друзі]]» на замовлення [[Загальна конфедерація праці (Франція)|Конфедерації праці Франції]], у якому брала участь група молодих льотчиків. Там він познайомився з кількома зірками-початківцями, у тому числі з молодим [[Мішель Пікколі|Мішелем Пікколі]]. Але під тиском продюсерів фільм не вийшов у прокат, він демонструвався лише в конфіденційному порядку в Парижі навесні 1957 року, а у наступні роки безкоштовно учасникам різних виробничих рад.<ref name="persee">[https://www.persee.fr/doc/xxs_0294-1759_1995_num_46_1_3160 «Les copains du dimanche » ou l'âge d'or des métallos»] ''persee.fr'' Процитовано 30 серпня 2022</ref> Розчарований долею фільму, особливо, враховуючи те, що гонорар за зйомки у ньому мав виплачуватися лише у вигляді відсотка від касових зборів, актор повернувся на театральну сцену, де виступив у п'єсах [[Жорж Фейдо|Жоржа Фейдо]] та [[Бернард Шоу|Джорджа Бернарда Шоу]].<ref group="GD">pages 66-67.</ref> Але по-справжньому кінокар'єра Бельмондо почалася з невеликої ролі у фільмі «[[Будь красивою та помовчуй]]», знятому 1958 року [[Марк Аллегре|Марком Аллегре]], де він познайомився з [[Ален Делон|Аленом Делоном]], на той час теж актором-початківцем.<ref group="GD">pages 73-74.</ref> Того ж року він розглядався на одну з головних ролей у фільмі «[[Дурисвіти (фільм, 1958)|Дурисвіти]]» після того, як [[Марсель Карне]] помітив його у «Недільних друзях».<ref>{{lien web|url=https://maitron.fr/spip.php?article16181|titre=Belmondo, Jean-Paul|site=maitron.fr|auteur=Claude Liscia |consulté le=15/10/2021}}</ref> Однак Карне вагався між ним та [[Лорен Терзієфф|Лораном Терзієффом]] обираючи актора на головну роль. Після довгих вагань Карне у підсумку обрав Терзієффа, вважаючи, що той більше підходить для інтелектуальної ролі, однак він
[[Файл:1960 Novizia Lancia Petit e Belmondo (cropped).jpg|міні|праворуч|200пкс|Бельмондо і [[Паскаль Петі]] на зйомках фільму «[[Листи послушниці]]» (1960)]]
Наступна роль Бельмондо була у фільмі [[Марк Аллегре|Марка Аллегре]] «[[Дивна неділя]]», за участю [[Андре Бурвіль|Бурвіля]] та [[Даніель Дар'є]]. [[Жан-Люк Годар]], який тоді був критиком видання «[[Cahiers du cinéma]]», вважав фільм «огидним», але хвалив талант Бельмондо, в якому він бачив «[[Мішель Симон|Мішеля Симона]] і [[Жюль Беррі|Жюля Беррі]] завтрашнього дня».<ref group="GD">pages 84-85, 89-90.</ref> Потім Годар запросив його на роль у своєму короткометражному фільмі «Шарлотта та її коханець», який відкривав період співпраці Бельмондо з режисерами-представниками руху «[[Французька нова хвиля|Нової хвилі]]». Того ж 1958 року Бельмондо був призваний на військову службу й відправлений на [[Алжирська війна|Алжирську війну]], через що були скасовані його виступи у п'єсі «Оскар» та озвучення фільму «Шарлотта та її коханець», який вийшов з голосом Годара.<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=tZDRzAm7FXo Jean-Paul Belmondo, invité de Bernard Pivot dans "Bouillon de culture" | Archive INA] ''youtube.com'' Процитовано 30 серпня 2022</ref> Демобілізувавшись, він повернувся у Францію і знову зайнявся пошуком ролей, при цьому вирішивши одружитися.<ref group="GD">pages 90-93.</ref>
| |||