Вікіпедія

Жан-Поль Бельмондо: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 33:
Навчаючись у найкращих школах паризької буржуазії (Парафіяльна школа на вулиці Анрі-Барбюс, Ельзаська школа, з якої його швидко виключили, Школа Паскаля, Гімназіях Людовіка-ле-Грана, Анрі-IV та Монтеня), Жан-Поль зарекомендував себе як учень, що не хоче вчитися.<ref>[https://www.lefigaro.fr/culture/aux-invalides-emmanuel-macron-dit-adieu-a-bebel-20210909 Aux Invalides, Emmanuel Macron dit adieu à Bébel.] ''Le Figaro'' 10 вересня 2021.</ref><ref group="GD">Pages 12 et 25.</ref> У дуже юному віці він став захоплюватися спортом, їздою на велосипеді, футболом (у старших класах він був воротарем), потім боксом, яким довгий час займався як аматор, а в підлітковому віці недовго виступав як професіонал, здобувши чотири перемоги, чотири поразки і нічию. Надалі Бельмондо коментував свою пристрасть до боксу словами: «У 15 років, після того, як я почув по радіо про перемогу [[Марсель Сердан|Марселя Сердана]] над [[Тоні Зейл]]ом, у мене з'явилася лише одна ідея: боксувати. Але для боксу треба бути голодним та ненависним. Але я не був готовим до цього».<ref>[https://www.parismatch.com/People/Cinema/Jean-Paul-Belmondo-80-piges-au-fond-de-moi-je-n-y-crois-pas-508726 Jean-Paul Belmondo: «80 piges, au fond de moi, je n'y crois pas»], [[Paris Match]], 14 квітня 2013.</ref> Відвідавши «[[Комеді Франсез|Будинок Мольєра]]» 1948 року Жан-Поль захопився новою презентацією п'єси «[[Вчені жінки (п'єса)|Вчені жінки]]», що ознаменувала дебют [[Деніз Женс]]. У віці шістнадцяти років Жан-Поль захворів на первинну стадію [[туберкульоз]]у, через що батьки відправили його на лікування в [[Канталь]] в [[Алланш]]і. Під час відпочинку на свіжому повітрі, він вирішує стати актором.<ref group="GD">page 22.</ref>
 
Повернувшись з [[Овернь|Оверні]], попри несприятливу думку члена театрального товариства французької комедії Андре Брюно, Бельмондо вирішив стати актором. Він брав уроки у [[Раймон Жирар|Раймона Жирара]] й після чого дебютував як актор у 1950 році, на сцені здаючи виставоювиставу «Спляча красуня» в лікарнях міста Парижа.<ref group="GD">pages 28-29.</ref> Також протягом шести місяців Раймон Жирар допомагав йому готуватися до вступних іспитів у [[Вища національна консерваторія драматичного мистецтва|Національну консерваторію драматичного мистецтва]], які він провалив, але був допущений як вільний слухач 1951 року. У січні 1952 року Бельмондо вирішив перездати вступний іспит, але знову провалив його. Лише у жовтні 1952 року його нарешті прийняли. [[П'єр Дюкс]], учнем якого став Бельмондо, казав про нього, «З твоєю зовнішністю не бути тобі героєм-коханцем.<ref name="LeSoir_240496">[http://archives.lesoir.be/itineraire-d-un-enfant-gate-jean-paul-belmondo-s-offre-_t-19960424-Z0C05V.html ''Itinéraire d'un enfant gâté'', Jean-Paul Belmondo s'offre un album pour ses 40 ans de carrière], ''Le Soir'', 24 квітня 1996.</ref> Ти ніколи не зможеш обійняти жінку, не викликавши гомеричного сміху у залі». Цей же професор консерваторії пророкував йому ролі другого плану.<ref group="GD">page 42.</ref> Навчаючись чотири роки, Бельмондо потоваришував й з іншими студентами, так званою «консерваторною бандою», що складалася із [[Жан Рошфор|Жана Рошфора]], [[Жан-П'єр Мар'єль|Жан-П'єра Мар'єля]], [[Бруно Кремер]]а, [[П'єр Верньє|П'єра Верньє]] та [[Мішель Бон|Мішеля Бона]]. Також він брав участь у театральних виставах під керівництвом [[Мішель Галабрю|Мішеля Галабрю]].<ref group="GD">page 55.</ref> Разом із [[Гі Бедос]]ом він виступав у кабаре на сільських площах або на терасах кафе, виконуючи [[скетч]]і [[П'єр Дак|П'єра Дака]] та [[Франсіс Бланш|Франсіса Бланша]].<ref group="GD">page 52.</ref> 1953 року Бельмондо зустрів Елоді Констан, танцівницю під сценічним ім'ям «Рене Констан», яка стала його супутницею. Пара вела «[[Богема|богемний]]» спосіб життя. 3 вересня того ж року у них народилася донька Патрісія (загинула 31 жовтня 1993 року, у віці 40 років під час пожежі).<ref group="GD">pages 52-53.</ref>
 
Вчителі Бельмондо й надалі давали низьку оцінку його здібностям. 1956 року на випускному іспиті консерваторії Бельмондо виконав сцену із вистави «Кохання і фортепіано» Жоржа Фейдо. Публіка вітала його, але комісія на чолі з [[Марсель Ашар|Марселем Ашаром]] поставила актору низький бал, через що він втратив можливість працювати у відомих театрах Франції, зокрема в «[[Комеді Франсез]]». Після цього під час тріумфального виносу на руках товаришами Бельмондо показав своїм екзаменаторам непристойний жест рукою. Тоді актор та викладач консерваторії [[Анрі Роллан]] сказав йому: «Як викладач я тебе не схвалюю, але як людина говорю тобі „браво“!».<ref>Blaise de Chabalier, " Jean-Paul Belmondo, itinéraire d'un acteur gâté ", ''[[Le Figaro]]'', samedi 2 / dimanche 3 вересня 2017, page 18.</ref>
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Жан-Поль_Бельмондо