Вікіпедія

Соната: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Сона́та''' ({{lang-it|sonata}} від {{lang-la|sonare}} - звучати), музичний твір циклічної форми (звичайно 3 або 4 частини) для одного або кількох інструментів.
 
Термін "соната" відомий з [[16 століття]]. Початково цим терміном називали будь-який інструментальний твір. на противагу вокальним [[кантата|кантатам]].
Для церковних соната характерні 4-приватний цикл із певною послідовністю темпів частин (повільно - швидко - повільно - швидко; або швидко - повільно - швидко - швидко), серйозність музики. Камерна соната - вільна послідовність танцювальних номерів. Грань між цими видами соната швидко стирається. В 17 ст. одержали поширення т.зв. тріо-сонати для 2 або 3 виконавців із супроводом генерал-баса. Найважливіше положення займали також соната для однієї скрипки й генерал баса, насамперед у композиторів т.зв. італійської скрипкової школи - [[Антоніо Вівальді|А. Вівальді]], [[Кореллі|А. Кореллі]] й ін. соната для скрипки з повністю виписаної й багато розробленою партією клавіру з'явилися в И. соната Баха. У раннеклассический період (середина 18 в.) інтенсивно формувався тип класичної соната (особливо в соната для фортепіано К. Ф. Е. Баха й Д. Скарлатті). Він остаточно зложився в період віденського класицизму (кінець 18 ст.) у творчості [[Гайдн|Й. Гайдна]], [[Моцарт|В. А. Моцарта]] й ін. Найбільшою вершиною в розвитку соната з'явилися сонати Л. Бетховена (32 для фортепіано, 10 для скрипки й фортепіано, 5 для віолончелі й фортепіано). Вони виділяються глибиною змісту, широтою кола образів, яркою конфліктністю, часом майже симфонічними масштабами. Ряд сонат Бетховена являє собою 4-приватний цикл, що відтворює послідовність частин симфонії й квартету.▼
 
На початок 17 ст. сформировались 2 типи сонат: церковні сонати (sonata da chiesa) та камерна соната (sonata da camera).
У творчості композиторів-романтиків відбувалося збагачення й переосмислення жанру класичної соната (переважно бетховенського типу). Великий внесок у розвиток соната внесли [[Шопен|Ф. Шопен]],[[Шуман|Р. Шуман]], [[Ференц Ліст|Ф. Ліст]], [[Брамс|Й. Брамс]], [[Едвард Гріг|Е. Гріг]] й ін. У них соната підсилилася тенденція до широкого симфонічного трактування жанру, поглибилася контрастність образів. Прагнення до єдності циклу приводить до створення одночастинних соната (уперше - в 2 соната для фортепіано [[Ференц Ліст|Ф. Ліста]]).▼
 
 
Наприкінці 19 - початку 20 ст. яскраві оновлюючі тенденції проступають у соната французьких композиторів Г. Форе, П. Дюка, [[Моріс Равель|М. Равеля]], [[Клод Дебюссі|К. Дебюссі]], російських композиторів А. Н. Скрябіна, Н. К. Метнера. В 20 ст. соната залишається одним із провідних музичних жанрів. Нові образи й засоби виразності істотно змінюють її вигляд. До видатних зразків сучасної музики належать сонати [[Сергій Прокоф'єв|C.C. Прокоф'єва]] (10 для фортепіано, 2 скрипкові), [[Дмитро Шостакович|Д. Д. Шостаковича]] (2 для фортепіано, 2 скрипкові, віолончельна), [[Пауль Хіндеміт|П. Хіндемита]] (близько 30 соната майже для всіх інструментів), [[Бела Барток|Б. Бартока]] (6 соната для різних складів). В 50-70-х рр. термін "соната ", як у давній давнині, часом розуміється лише як позначення інструментальної п'єси (соната для віолончелі з оркестром [[Кшиштоф Пендерецький|К. Пендерецького]]).▼
Для церковних сонат характерні 4-частинний цикл із певною послідовністю [[темп|темпів]] частин (повільно - швидко - повільно - швидко; або швидко - повільно - швидко - швидко), серйозність музики. Камерна соната - вільна послідовність танцювальних номерів. Грань між цими видами соната швидко стирається.
 
▲Для церковних соната характерні 4-приватний цикл із певною послідовністю темпів частин (повільно - швидко - повільно - швидко; або швидко - повільно - швидко - швидко), серйозність музики. Камерна соната - вільна послідовність танцювальних номерів. Грань між цими видами соната швидко стирається. В 17 ст. одержали поширення т.зв. тріо-сонати для 2 або 3 виконавців із супроводом [[генерал-бас|генерал-баса]]. Найважливіше положення займали також соната для однієї скрипки й генерал баса, насамперед у композиторів т.зв. італійської скрипкової школи - [[Антоніо Вівальді|А. Вівальді]], [[Кореллі|А. Кореллі]] й ін. сонатаСоната для скрипки з повністю виписаної й багато розробленою партією клавіру з'явилися ву И. соната[[Бах Йоган Себастьян|Й.С. Баха]]. У раннеклассическийранньокласичний період (середина 18 вст.) інтенсивно формувався тип класичної соната (особливо в соната для фортепіано [[Бах Карл Філіп Емануїл|К. Ф. Е. Баха]] й [[Доменіко Скарлатті|Д. Скарлатті]]). Він остаточно зложивсясформувався в період [[Віденський класицизм|віденського класицизмукласицизм]]у (кінець 18 ст.) у творчості [[Гайдн|Й. Гайдна]], [[Моцарт|В. А. Моцарта]] й ін. Найбільшою вершиною в розвитку соната з'явилисястали сонати [[Бетховен|Л. Бетховена]] (32 для фортепіано, 10 для скрипки й фортепіано, 5 для віолончелі й фортепіано). ВониЇм виділяютьсяпритаманна глибиноюглибина змісту, широтоюширота кола образів, яркоюта конфліктністюнапружена конфліктність образів, часом майжеблизька симфонічнимидо масштабамисимфонічних масштабів. Ряд сонат Бетховена являє собою 4-приватнийчастинний цикл, що відтворює послідовність частин симфонії й квартету.
 
▲У творчості композиторів-романтиків відбувалося збагачення й переосмислення жанру класичної сонатасонати (переважно бетховенського типу). Великий внесок у розвиток соната внесли [[Шопен|Ф. Шопен]],[[Шуман|Р. Шуман]], [[Ференц Ліст|Ф. Ліст]], [[Брамс|Й. Брамс]], [[Едвард Гріг|Е. Гріг]] й ін. УВ них сонатаїх творчості підсилилася тенденція до широкого симфонічного трактування жанру, поглибилася контрастність образів. Прагнення до єдності циклу приводить до створення одночастинних соната (упершевперше - в 2-й соната сонаті для фортепіано [[Ференц Ліст|Ф. Ліста]]).
 
▲Наприкінці 19 - початку 20 ст. яскраві оновлюючі тенденції проступають у сонатасонатах французьких композиторів Г. Форе, П. Дюка, [[Моріс Равель|М. Равеля]], [[Клод Дебюссі|К. Дебюссі]], російських композиторів [[Олександр Скрябін|А. Н. Скрябіна]], [[Метнер|Н. К. Метнера]]. В 20 ст. соната залишається одним із провідних музичних жанрів. Нові образи й засоби виразності істотно змінюють її вигляд. До видатних зразків сучасної музики належать сонати [[Сергій Прокоф'єв|C.C. Прокоф'єва]] (10 для фортепіано, 2 скрипкові), [[Дмитро Шостакович|Д. Д. Шостаковича]] (2 для фортепіано, 2 скрипкові, віолончельна), [[Пауль Хіндеміт|П. Хіндемита]] (близько 30 соната майже для всіх інструментів), [[Бела Барток|Б. Бартока]] (6 соната для різних складів). В 50-70-х рр. термін "соната ", як у давній давнині, часом розуміється лише як позначення інструментальної п'єси (соната для віолончелі з оркестром [[Кшиштоф Пендерецький|К. Пендерецького]]).
 
Першими сонатами українських композиторів стали скрипкова соната [[Максим Березовський|М. Березовського]] та фортепінні сонати — [[Дмитро Бортнянський|Д. Бортнянського]]. Пізніше до цього жанру звертались: [[Лисенко Микола Віталійович|М. Лисенко]], [[Косенко Віктор Степанович |В. Косенко]], [[Борис Лятошинський|Б. Лятошинський]], М. Тіца, Р. Сімович, Ю. Щуровський, В. Сєчкін та ін.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Соната