Вікіпедія

Еґон Орован: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 29:
Член [[Лондонське королівське товариство|Лондонського королівського товариства]] (1947)<ref>[https://collections.royalsociety.org/DServe.exe?dsqIni=Dserve.ini&dsqApp=Archive&dsqCmd=Show.tcl&dsqDb=Persons&dsqPos=0&dsqSearch=((text)%3D'Orowan;%20Egon') Orowan; Egon (1902—1989)] {{ref-en}}</ref>, [[Національна академія наук США|Національної академії наук США]] (1969)<ref name="NAS">[http://www.nasonline.org/member-directory/deceased-members/51933.html Egon Orowan] {{ref-en}}</ref>.
 
Еґон Оров́ан народився 2 серпня [[1902] в районі [[Обуда (Будапешт)]] [[Будапешт]]а. Обуда (угорською означає Стара Буда)&nbsp;— стародавнє і до 1873 року самостійне місто в центрі Угорщини. Після об'єднання Обуди, [[Буда (Будапешт)|Буди]] та [[Пешт (Будапешт)|Пешта]] в нове місто Будапешт, Обуда отримала статус району столиці [[Угорщина|Угорщини]]. Батько Еґона, Бертольд Орован, був інженером-механіком і управляв фабрикою на території теперішньої [[Румунія|Румунії]], а його мати, Йозефіна Шагварі Шпітцер (нім. Josephine Ságvári Spitzer), була дочкою бідного землевласника.
 
Дружина Орована, Джолан Шенфельд, була піаністкою. Вона навчалася у [[Будапештська музична академія|Будапештській музичній академії]] під керівництвом [[Бела Барток|Бели Бартока]] з 1919 по 1920&nbsp;рр. В Будапешті вона і познайомилася з Еґоном Орованом, але в той час вони не були близькими. Вона перебувала в [[Німеччина|Німеччині]] приблизно до 1938 року, коли покинула роботу, все майно й переїхала до сестри в [[Париж]]. Через рік вона переїхала до Англії, де знову зустрілася з Орованом, і вони одружилися 20 січня 1941 року.
Рядок 42:
Це спільне відкриття стало вирішальним у розвитку сучасної металофізики: вперше було введено уявлення про дислокацію як носія пластичної деформації. За сучасним рівнем знань основним механізмом пластичної деформації кристалічних матеріалів ([[метал]]ів, [[металокераміка|металокераміки]], кристалічних [[полімер]]ів) є незворотний рух дислокацій, який зумовлює зміщення одних частин кристалу відносно інших.
 
1937 року Орован переїхав до [[Бірмінгем]]а, де працював до 1939 року на фізичному факультеті [[Бірмінгемський університет| Бірмінгемського університету]]. Найбільшим його зацікавленням була теорія [[Втома|втоми]], над якою він працював разом з [[Рудольф Ернст Пайєрлс|Пайєрлсом]]. Важливим наслідком їх співпраці було те, що Орован познайомив Пайєрлса з теорією дислокацій і проблемою їх руху через кристал, а Пайєрлс запропонував підхід до її вирішення.
 
З 1939 по 1950 роки Орован працював у [[Кембридж]]і, де [[Віллям Лоуренс Брегг|В.&nbsp;Л.&nbsp;Брегг]] (син) заохотив його до рентгенівських досліджень. Але основний інтерес Орована був присвячений технології виробництва боєприпасів, зокрема проблемам прокатування листових матеріалів. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] дослідницька група Орована працювала над вирішенням проблеми крихкого руйнування, яка виявилася у зв'язку з руйнуванням вантажних суден [[Ліберті (судно)|типу «Liberty»]], корпуси яких були зварені із листів [[вуглецева сталь|вуглецевої сталі]] звичайної якості. Ці кораблі у складі конвоїв використовувалися для постачання по [[ленд-ліз]]у в [[Радянський Союз]]. 970 суден цього типу зазнали аварій, зумовлених руйнуванням.
 
1948 року Еґон Орован та [[Джордж Ірвін]] незалежно один від іншого з різною інтерпретацією розвинули в рамках енергетичного балансу [[Алан Арнольд Ґріффіт|А. Ґріффіта]] концепцію квазікрихкого руйнування, яка враховувала енергію пластичної деформації при руйнуванні.
 
[[Файл:Solvay conference 1951 g.jpg|thumb|300 px|[[Солвеївська конференція]] з фізики в [[Брюсель|Брюселі]], 1951. ''Зліва направо, сидять'': Крусарро, [[Норман Персі Аллен]], [[Іветт Кошва]], Борілієс, [[Віллям Лоуренс Бреґґ]], [[Кристіан Мюлер]], [[Фредерік Сайтц]], [[Джон Герберт Голломон]], Франк; ''середній ряд:'' [[Ґерхард Ратенау]], Костер, [[Ерік Рудберґ]], Фламаш, Ґош, Ґровен, [[Еґон Орован]], [[Йоганнес Мартінус Бюрґерс|Ян Бюрґерс]], [[Віллям Бредфорд Шоклі]], [[Андре Ґіньє]], Ч.&nbsp;С.&nbsp;Сміт, Ульріх Делінґер, Лаваль, [[Еміль Генріот]]; ''верхній ряд'': Ґаспар, Ломер, [[Алан Коттрелл]], Джордж Хомс, Губерт Кур'єн]]
 
Період наукової роботи в Кембріджі був успішним для Орована. З багатьох пропозицій, які він отримав до 1950 року, Орован прийняв запрошення професора К. Річарда Содерберга з департаменту машинобудування [[Массачусетський технологічний інститут|MTI]]. Там після тримісячного випробувального терміну на посаді візит-професора він обійняв посаду керівника відділу матеріалів. Увесь період роботи в МІТ аж до офіційної відставки в 1968 році Орован продовжував займатися тими ж проблемами, які він успішно досліджував у [[Англія|Англії]], а саме: механізми [[пластичність|пластичності]] кристалів, крихкого та пластичного [[руйнування]]<ref>E. Orowan, “Energy«Energy criteria of fracture,”» Weld. J. 34, 1955, pp. 157–160157—160. </ref>, [[втома]], [[повзучість]] тощо. Ще в Кембріджі в Орована виник глибокий інтерес до проблеми пластичності та руйнування, пов'язаної з [[гляціологія|гляціологією]], яка
тут в США поширилася на проблеми [[сейсмологія|сейсмології]], [[тектоніка|тектоніки]], континентального дрейфу тощо. Тут він знайшов поле діяльності, на якому зміг проявити свою винахідливість і застосувати знання про механізми непружної деформації та руйнування.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Еґон_Орован