Показник заломлення: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 322:
Першим із європейців, хто вивчав заломлення, був [[Архімед]]. Досліджуючи заломлення на межі води з повітрям, він правильно описав кілька законів заломлення й зору (наприклад, те, що падаючий і заломлений промінь лежать в одній площині, а люди сприймають зображення так, ніби промені світла завжди розповсюджуються прямолінійно). Також він встановив, що [[Заломлення#Термінологія|кут заломлення]] завжди менший за [[Кут падіння (оптика)|кут падіння]] (коли промінь йде з повітря у воду)<ref name="umanitoba">{{cite web |url=https://home.cc.umanitoba.ca/~lehn/_Papers_for_Download/history_of_refr.pdf|назва=Atmospheric refraction: a history |автор=Waldemar H. Lehn and Siebren van der Werf |дата=2005 |веб-сайт=University of Manitoba}}</ref>.
Через 100 років після Архімеда питання [[Заломлення|рефракції]] вивчав інший видатний античний вчений [[Клавдій Птолемей|Птолемей]]. Він вимірював кути заломлення при переході світла між повітрям і водою, повітрям і склом, водою й склом<ref>{{cite web |url=http://okina.univ-angers.fr/publications/ua13816/1/refrindexstor.pdf|назва=A short recall about the history of the concept of refractive index |автор=Jean-Luc Godet |веб-сайт=Université d'Angers}}</ref>, намагаючись знайти залежність між ними, проте вважав, що така залежність має вигляд квадратичної функції, тому виведене ним рівняння лише наближено описувало закони заломлення<ref name="umanitoba"></ref>. Втім, це було перше математичне рівняння для цього процесу. У формулі Птолемея був наявний аналог показника заломлення — число, що залежало від пари середовищ і визначало залежність кута падіння від кута заломлення. Птолемей пов'язував сильніше заломлення з різницею густини середовищ. Також він, аналізуючи видимий рух [[Зоря|зір]], зробив правильне припущення, що світло зазнає заломлення при переході в атмосферу з навколишнього простору, подібно до заломлення
Правильно сформулювати закон заломлення вперше зміг перський вчений {{не перекладено|Ібн Сахл|||Ibn Sahl (mathematician) }} у 984 році<ref name="umanitoba"></ref>. На жаль, його роботи не були відомими в Європі, тому зараз цей закон відомий як [[закон Снеліуса]] на честь [[Вілеброрд Снеліус|Вілеброрда Снеліуса]], який відкрив його у 1621 році.
Рядок 338:
Ймовірно, близько 1840 року [[Вільям Генрі Фокс Талбот|Фокс Талбот]] вперше спостерігав явище [[Аномальна дисперсія світла|аномальної дисперсії]], проте кількісно проаналізував його {{не перекладено|П'єр Леру|||Pierre Leroux }} лише у 1862<ref>{{cite journal |last1=Williams |first1=S.R. |date=1908|title=A Study of Dispersion in Highly Absorbing Media by Means of Channeled Spectra|url=https://journals.aps.org/pri/abstract/10.1103/PhysRevSeriesI.27.27|journal=Physical Review|volume=27|issue=1|pages=27-32|doi=10.1103/PhysRevSeriesI.27.27 }}</ref>.
В період з 1869 до 1875 року данський фізик [[Людвіг Валентин Лоренц|Людвіг Лоренц]] сформулював у кількох роботах теорію, що пов'язувала показник заломлення з мікроскопічними властивостями речовини — електронною [[Поляризовність|поляризовністю]]. Такий же результат у 1878 році незалежно отримав голландський фізик [[Гендрік Антон Лоренц|Гендрік Лоренц]], який не був знайомий з роботами Людвіга Лоренца, оскільки ті були написані данською. Зараз виведене ними рівняння відоме як [[формула Лоренца — Лоренца]]<ref name="substantia"></ref>.
== Див. також ==
| |||