Українська мова: відмінності між версіями

Число мовців&nbsp;— близько 45&nbsp;млн, більшість із яких проживає в Україні. Поширена також у [[Білорусь|Білорусі]]<ref>''[[Скопненко Олександр Іванович|О. I. Скопненко.]]'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n720|Українська мова в Білорусі]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Молдова|Молдові]]<ref>''Н.&nbsp;П.&nbsp;Прилито.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n729|Українська мова в Молдові]] // {{УМ-2000}}</ref><ref>''Убийвовк H.'' Українська мова в Придністров'ї: минуле і перспективи // «Мовознавство. Доповіді та повідомлення на IV Міжнар. конгресі україністів». К., 2002</ref>, [[Польща|Польщі]]<ref>''[[Дзендзелівський Йосип Олексійович|Й. O. Дзендзелівський.]]'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n730|Українська мова в Польщі]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Росія|Росії]]<ref>''Н.&nbsp;П.&nbsp;Прилито.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n720|Українська мова в європейській частині Росії]] // {{УМ-2000}}</ref><ref>''Н.&nbsp;П.&nbsp;Прилито.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n731|Українська мова в Сибіру та на Далекому Сході]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Румунія|Румунії]]<ref>''[[Семчинський Станіслав Володимирович|C. В. Семчинський]]''. [[iarchive:UkrMovEnts/page/n730|Українська мова в Румунії]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Словаччина|Словаччині]]<ref>''Й.&nbsp;О.&nbsp;Дзендзелівський.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n732|Українська мова у Словаччині]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Казахстан]]і<ref>''С.&nbsp;Ф.&nbsp;Клименко, В.&nbsp;В.&nbsp;Степаненко.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n723|Українська мова в Казахстані]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Аргентина|Аргентині]], [[Бразилія|Бразилії]], [[Велика Британія|Великій Британії]]<ref>''P. П. Зорівчак.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n736|Українська мова у Великій Британії]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Канада|Канаді]]<ref>''[[Зорівчак Роксоляна Петрівна|Р.&nbsp;П.&nbsp;Зорівчак.]]'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n724|Українська мова в Канаді]] // {{УМ-2000}}</ref>, [[Сполучені Штати Америки|США]]<ref>''Р.&nbsp;П.&nbsp;Зорівчак.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n732|Українська мова у США]] // {{УМ-2000}}</ref> й інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі послуговуються від 41 до 45&nbsp;млн осіб; вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після [[Російська мова|російської]] та, можливо, [[Польська мова|польської]]) іта входить до третього десятка найпоширеніших мов світу<ref group="*">Див. також [[Список мов за кількістю носіїв]]</ref>.

Українську мову вивчає [[українське мовознавство]], а також досліджує [[Українознавство|україністика]] (українознавство). Довкола походження йта становлення української мови існує декілька гіпотез<ref>''Онуфрієнко Г. С., Хваткова С.&nbsp;О.''&nbsp;Проблема походження й періодизації української мови в концепціях і гіпотезах ХХ століття: Зб. наук. пр. VI Всеукр. наук.-практ. конф. «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» / Під заг. ред. М.&nbsp;В.&nbsp;Дєдкова.&nbsp;— Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005.</ref>&nbsp;— [[Праслов'янська мова|праслов'янська]]<ref>[[Півторак Григорій Петрович|''Півторак Г.&nbsp;П.'']]&nbsp;Українці&nbsp;— звідки ми і наша мова.&nbsp;— К., 1993.</ref><ref>[[Німчук Василь Васильович|''Німчук В.&nbsp;В.'']]&nbsp;Аспекти дослідження етноглотогенезу українців // Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами ХІ-XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— К., 1995</ref><ref>Півторак Г.&nbsp;П.&nbsp;Хронологічні межі формування української мови як мовної системи // Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами ХІ-XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— К., 1995.</ref>, [[давньоруська мова|давньоруська]]<ref>[[Шахматов Олексій Олександрович|''Шахматов А.&nbsp;А.'']]&nbsp;Очерк древнейшего периода истории русского языка;</ref><ref>''Шахматов О. О., [[Кримський Агатангел Юхимович|Кримський А.]]'' [[iarchive:shacmatov1922/page/n1|Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини ХІ-XVIII&nbsp;вв.]] // Короткий нарис історії української мови.&nbsp;— К., 1924.</ref>, південноруська [[X століття|X]]-[[XI століття]]<ref>[[Житецький Павло Гнатович|''Житецький П.&nbsp;Г.'']]&nbsp;[[iarchive:zhitetski3/page/n3|Очерк звуковой истории малоруського наречия]].&nbsp;— К., 1876.</ref><ref>[[Потебня Олександр Опанасович|''Потебня А. А.'']] К истории звуков руського язика.&nbsp;— Воронеж, 1876.</ref> йта інші<ref group="*" name="ReferenceA">Див. також [[Історія української мови#Різні концепції історії української мови]]</ref>. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою [[Тищенко Костянтин Миколайович|К.&nbsp;М.&nbsp;Тищенка]], українська мова відображає формування українців як етносу, що склався ву [[VI століття|VI]]-[[XVI століття]]х унаслідоквнаслідок інтеграції діалектів трьох слов'янських племен&nbsp;— [[Поляни (східні)|полян]], [[Деревляни|деревлян]] іта [[Сіверяни|сіверян]] за участиучасті груп [[Іранські мови|іраномовного]] йта [[Тюркські мови|тюркомовного]] степового населення<ref>[https://web.archive.org/web/20141129060148/http://img.tyzhden.ua/Content/PhotoAlbum/2012/10_12/04/tyshenko/tyshenko.pdf Правда про походження української мови]. {{ref-uk}}</ref>. У [[XVIII століття|XVIII]]—[[XX століття]]х українська мова зазнавала утисків із боку польської та російської влади<ref group="*">Особливо загрозливим було ставлення російського царату до української мови. Дивіться: [[Історія української мови#Русифікація та утиски української мови в Московії та Російській імперії]] Історії мовної політики в Україні у ХХ столітті присвячено працю «[[Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали]]» (Упорядники: [[Лариса Масенко]], [[Віктор Кубайчук]], [[Орися Демська-Кульчицька]])</ref>. Противники української мови створили численні [[Міфи щодо української мови|мітиміфи щодо української мови]].

Норми української мови встановлюються ву словниках української мови й [[Український правопис|українському правописі]]<ref>Частина 4 статті 6 {{cite journal|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5029-17/paran43#n47|title=Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 №5029-VI|journal=Голос України|date=10.08.2012|issue=№146|}}</ref>, які затверджуються [[Міністерство освіти і науки України|Міністерством освіти йта науки]] за рекомендаціями фахівців із української мови наукових установ [[Національна академія наук України|Національної академії наук]], інших наукових установ, вищих навчальних закладів<ref>{{cite journal|url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/298-2013-п/#n8|title=Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов’язкових довідкових посібників при використанні української мови та офіційного видання таких довідників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2013 р. № 298|journal=Урядовий Кур’єр|date=30.04.2013|issue=№81|}}</ref>. До наукових установ [[Національна академія наук України|Національної академії наук України]], зокрема, належать: [[Інститут української мови НАН України]] ([[Історія української мови|історія]], [[Граматика української мови|граматика]], [[лексикологія]], [[термінологія]], [[ономастика]], стилістика йта культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), [[Український мовно-інформаційний фонд|Український мовно-інформаційний фонд НАН України]] (комп'ютерна [[Мовознавство|лінгвістика]], словники), [[Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України|Інститут мовознавства ім. О.&nbsp;О.&nbsp;Потебні НАН України]] (українська мова у зв'язках з іншими мовами).

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування йта реалізує державну мовну політику&nbsp;— [[Міністерство культури України]].

Щороку [[9 листопада]] в Україні відзначають [[День української писемності та мови|День української писемности й мови]]. У цей день відбувається щорічний флешмоб&nbsp;— [[Радіодиктант національної єдності|УсеукраїнськийВсеукраїнський радіодиктант національної єдностиєдності]]&nbsp;— акція [[Українське радіо|Українського радіо]], що об'єднує українців по всьому світу навколо української мови.

Проте доктор філологічних наук [[Тищенко Костянтин Миколайович|Костянтин Тищенко]] стверджує, що українська мова у фонетиці йта граматиці має більше спільних рис із [[Верхньолужицька мова|верхньолужицькою]] іта [[Білоруська мова|білоруською]] мовами (29 спільних рис), [[Нижньолужицька мова|нижньолужицькою]] мовою (27 спільних рис), [[Чеська мова|чеською]] іта [[Словацька мова|словацькою]] мовами (23 спільні риси), польською мовою (22 спільні риси), [[Хорватська мова|хорватською]] іта [[Болгарська мова|болгарською]] мовами (21 спільна риса), [[Сербська мова|сербською]] іта [[Македонська мова|македонською]] мовами (20 спільних рис), вимерлою [[Полабська мова|полабською]] мовою (19 спільних рис), [[Словенська мова|словенською]] мовою (18 спільних рис), ніж із російською (11 спільних рис). Таким чином, він ставить під сумнів об'єднання української, російської та білоруської мов в одну підгрупу східнослов'янських мов<ref name="pravda"/>.

|||[[Файл:Modern Slavic Languages by Geo Principle.png|300пкс|thumb|Поділ сучасних слов'янських мов за традиційними географічними, а не лінґвістичнимилінгвістичними критеріями<ref name="pravda" />]]

|||[[Файл:Common Features of Ukrainian Language and Other Slavic Languages.png|300пкс|thumb|Спільні риси української та інших слов'янських мов — найближчими до української є верхньолужицька йта білоруська мови, найменше спільних фонетичних іта граматичних рис - з російською<ref name="pravda" />]]

Українська мова, як окрема [[Слов'янські мови|слов'янська мова]], має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов'янських мов&nbsp;— польської, білоруської, російської, болгарської та словацької.

Згідно з теорією професора [[Тищенко Костянтин Миколайович|К.&nbsp;М.&nbsp;Тищенка]], у лексичному плані найближчою до української є білоруська мова (84&nbsp;% спільної лексики), потім польська (70&nbsp;% спільної лексики), словацька (68&nbsp;% спільної лексики) йта російська мова (62&nbsp;% спільної лексики)<ref>[https://web.archive.org/web/20150321150832/http://langs.com.ua/movy/zapoz/2.htm Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом]. {{ref-uk}}</ref>. Для прикладу, за своїм лексичним складом [[англійська мова]] відрізняється від [[Нідерландська мова|голландської]] на 37&nbsp;%, а [[Шведська мова|шведська]] від [[Норвезька мова|норвезької]] на 16&nbsp;%.

* найбільша кількість [[фонема|фонем]] зіз усіх слов'янських мов&nbsp;— 48;

Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські мови: на польську<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vdpu/Soc_komun/2008_1/45.html Харченко І. До проблеми польсько-українських мовних зв'язків]</ref>, російську йта білоруську літературні мови. До багатьох мов світу ввійшлиувійшли українські слова: «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (до польської було запозичено українські слова «hreczka»&nbsp;— ''гречка'', «chory»&nbsp;— ''хворий'', російської «вареники»&nbsp;— ''вареники''; «пасека»&nbsp;— ''пасіка''; «бублик»&nbsp;— ''бублик'', «подполковник»&nbsp;— ''підполковник''<ref name="З енциклопедії «Українська мова»">[http://litopys.org.ua/ukrmova/um121.htm З енциклопедії «Українська мова»]</ref>, [[Румунська мова|румунської]] «ştiucă»&nbsp;— ''щука'', «holub»&nbsp;— ''голуб'', білоруської «вагітная»&nbsp;— ''вагітна''<ref name="З енциклопедії «Українська мова»"/> тощо).

Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI&nbsp;століття, на позначення мови українських земель [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], однак до середини XIX століття основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «'''руська мова'''»<ref group="*">Іноді ця назва стосувалася не лише української мови в сучасному її розумінні, але також і білоруської мови&nbsp;— такої багатозначностибагатозначності не існувало на українських землях, що належали Угорщині йта Молдові&nbsp;— тобто на Закарпатті йта Буковині.</ref>. Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до [[Московське царство|Московії]] та згодом [[Російська імперія|Російської імперії]], оскільки росіяни ву XVIII столітті стали позначати свою мову схожим прикметником ({{lang-ru-dor|русскій языкъ}}).

Окрім того, у різний час уживаливживали такі назви:

* '''малоросійське / малоруське наріччя''', чиабо '''південноросійське / південноруське наріччя''', ув [[Російська імперія|Російській імперії]]

* '''русинська мова''' (офіційно), '''рутенська мова''' (у Європі), '''руська мова''' (розмовно) в [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]] та (офіційно) в [[Королівство Польське (1385—1569)|Польщі]]

* '''угроруська''', чиабо '''карпаторуська мова''', в [[Угорщина|Угорщині]]<ref>[http://www.ukrcenter.com/Library/read.asp?id=7781 Національна свідомість закарпатських українців у ХХ столітті. Павло Чучка]</ref>

* '''козача / кубанська мова''', чиабо просто '''[[балачка]]''', на [[Кубань|Кубані]]

=== Давні часи. Формування йта установлення мови ===

Історія української мови починається від [[Праслов'янська мова|праслов'янської мовної єдностиєдності]] (до VI століття&nbsp;н.&nbsp;е.)<ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/shevelov/shev03.htm#zav5|title=1. ВСТУПНІ ЗАВВАГИ. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/ohukr/ohu03.htm|title=I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Іван Огієнко. Історія української літературної мови.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm|title=Найдавніші риси української мови. Григорій Півторак. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref>. Різні вчені по-різному трактують час виокремлення української мови з-поміж інших слов'янських<ref>https://www.youtube.com/watch?v=By97WtKBe58</ref>. Історія її походження йта становлення до сьогодні є об'єктом гострих суперечок як суто мовознавчого, так і політичного характеру. Розвиткові знань про ранню історію української мови заважали різні чинники. Більшість відомостей про мову розглядали крізь призму чужоземних, передусім російських, концепцій. Існування окремої української мови не було загально визнаним до початку XX&nbsp;століття. У Російській імперії українська мова розглядалася,розглядалась як «малоросійське наріччя» російської мови.

Проте достеменно з'ясовано, що [[#Відмінності від інших слов'янських мов|специфічні мовні риси]] української мови трапляються вжеуже в пам'ятках XI—XII століттях, що походять ізз Південної РусиРусі<ref>Франко І. Студії над найдавнішим київським літописом. // Франко І. Зібрання творів, т. 6. К., 1976</ref>. У цей період сформувалися специфічні українські фонетичні ознаки, відбувся процес занепаду зредукованих; виникли характерні лише для української мови лексеми (''оболонь, гай, пуща, яр, полонина, гребля, криниця, жито, зоря, жадати, ховатися'' йта ін.); виявилися втрачені іншими слов'янськими мовами морфологічні особливості (наприклад, збереження закінчення -у в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду: ''роду, меду''; закінчення -ові, -еві в іменниках чоловічого роду: ''богові, домові''; форми 3-ї особи однини дієслів І відміни без кінцевого -ть: ''може, иде'')<ref>[[Крижанівська Ольга Іванівна|Крижанівська О. І.]] [https://archive.org/stream/kryzhanivska2010#page/n19/mode/2up Походження української мови та основні етапи її становлення] // О.&nbsp;І.&nbsp;Крижанівська. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навчальний посібник.&nbsp;— Київ: [[Академія (видавничий центр)|ВЦ «Академія»]], 2010.&nbsp;— С. 20—21. (Серія

«Альма-матер»).</ref>. Специфічні мовні риси української мови систематично виявляються йі ув пам'ятках ізз цих територій пізніших часів (XIV—XV століття). Український народ сформувався в Київській Русі, передусім на основі населення [[Київське князівство|Київського]], [[Чернігівське князівство|Чернігівського]], [[Переяславське князівство|Переяславського]], [[Галицьке князівство|Галицького]] йі [[Волинське князівство|Волинського князівств]]. Консолідації українського народу, становленню його мови перешкоджала та обставина, що після [[Монгольська навала на Русь|монгольської навали]] в XIII столітті його землі входили до складу різних держав. Так, Чернігово-Сіверщина, Поділля йі Київщина з Переяславщиною, а також більша частина Волині належали до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] з офіційною «руською», тобто староукраїнською мовою; [[Північна Буковина]] стала частиною [[Молдовське князівство|Молдовського князівства]]&nbsp;— тут теж тривалий час усі державні справи вели «руською» мовою; частину Західної Волині йі Галичину захопила Польща, а Закарпаття&nbsp;— Угорщина.

Особливо велике значення для консолідації українського народу іта його мови, розвитку його самосвідомостисамосвідомості йта державностидержавності мав [[Київ]]. Саме він став могутнім осередком розвитку йі поширення української науки, освіти йта культури, тут зародилися ідеї народно-визвольної боротьби проти чужоземного гніту. У 2-й половині XVI&nbsp;- 1-й пол. XVII століть українці заселяли в основному Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Брацлавщину (Поділля), Запоріжжя, Волинь, Галичину, Північну Буковину йі Закарпатську Русь. У цей час посилюється міграційний рух українців із заходу на схід&nbsp;- південь Київщини, Брацлавщину, Лівобережну Україну, Слобожанщину. Наслідком масових переміщень було змішування переселенців ізз місцевими етнографічними групами українського населення, формування загальноукраїнських етнічних рис, певна нівеляція діалектних особливостей і утворення загальнонародної української мови<ref>Шевельов Ю. Історична фонологія української мови.&nbsp;— Харків, 2002</ref>.

Найхарактерніші фонетичні, граматичні йі лексичні риси української народної мови ввійшли в її першу літературну форму&nbsp;— [[Староукраїнська мова|староукраїнську літературну мову]]. У ній фіксуються такі написання, як ''ш'''і'''сть'' замість ''ш'''е'''сть'', відбувається чергування ''у'' з ''в'' ('''''у'''жити''&nbsp;— '''''в'''жити'', '''''у'''тиск''&nbsp;— '''''в'''тиск''), уживаються місцеві народні слова (''верховина''&nbsp;— верхня течія річки, ''грунь''&nbsp;— пагорок, ''криничина''&nbsp;— місцевість, багата на джерела, ''полонина''&nbsp;— гірське пасовище тощо), юридична термінологія ([[дідич]], [[Спадкування|дідизна]], займище, [[закоп]], [[нащадок]], осадити, [[податок]]) тощо.

Твори, написані українською народною мовою, існували йі поширювалисярозповсюджувались в Україні з початку XVII&nbsp;ст., задовго до появи «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїди]]» [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]] (Див. [[Сучасна українська мова#Формування|Сучасна українська мова]]). З кінця XVIII століття зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський<ref>Левченко Г.&nbsp;А.&nbsp;Нариси з історії української літературної мови першої половини XIX ст. К.-Х., 1946;</ref><ref>Творчість Івана Котляревського в контексті сучасної філології. К., 1990</ref>. [[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]] своєю творчістю підніс українську літературну мову до рівня загальнонародної<ref>Білодід І. К. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко в історії укр. літ. мови. К., 1964</ref>. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймон Куліш]]<ref>Грушка Є. Його істинна святиня. Пантелеймон Куліш про мову. «Волинь», 1991, №&nbsp;1</ref>, [[Франко Іван Якович|І.&nbsp;Я.&nbsp;Франко]]<ref>Білодід I. K. Каменяр українського слова. K., 1966</ref>, [[Леся Українка]]<ref>Тимошенко П.&nbsp;Д.&nbsp;Хрестоматія мат-лів з історії української літературної мови, ч. 2. К., 1961</ref>, [[Панас Мирний]]<ref>''Грицютенко І. Є.'' Питання розвитку української літературної мови XIX ст. у висвітленні Панаса Мирного. УМШ, 1957, №&nbsp;5;</ref>, [[Коцюбинський Михайло Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Коцюбинський]]<ref>''[[Статєєва Валентина Іванівна|Статєєва В. І]]'' Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця XIX&nbsp;— поч. XX ст. Ужгород, 1997.</ref> та інші письменники. У 60&nbsp;— 80-х роках XIX століття розвиток української літературної мови гальмувався царськими заборонами ([[Валуєвський циркуляр]] [[1863]] року<ref>Національні процеси в Україні. Історія і сучасність.&nbsp;— К., 1997.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— С.260-261.</ref>, [[Емський указ]] [[1876]] року<ref>Грушевский М. Очерк истории украинского народа.&nbsp;— К., 1991.&nbsp;— С. 332—333.</ref>).

З початку XX століття українська літературна мова була представлена не тільки ву [[Художня література|художній]], а й у [[Наукова публікація|науковій]] іта [[Публіцистика|публіцистичній]] літературі. Особливо бурхливо вона розвивається під час [[Українська революція|відновлення української державностидержавності]] йі практично до кінця 1-ї третини XX століття, відколи набуває статусу єдиної державної мови, натомість уживаннявживання російської було заборонено<ref>Гай-Нижник П. П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917—1920&nbsp;рр.).&nbsp;— К.: «ЩеK», 2010.&nbsp;— 304 с. (с.131)</ref>. Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури. З її допомогою виросла нова українська інтелігенція. І хоч у роки більшовицьких репресій робилося всеусе, щоб загальмувати процес розвитку української мови<ref>Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду // Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія&nbsp;— 2005</ref><ref>''Дзюба І. М.'' [[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]&nbsp;— К. : Видавничий дім «KM Academia», 1998,&nbsp;— 276 с.</ref>, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової інформації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часи [[Період застою|застою]]: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

[[1989]] року завдяки зусиллям патріотичної української громадськостигромадськості [[Верховна Рада Української РСР|Верховна Рада республіки]] ухвалилаприйняла Закон УРСР «Про мови в Українській PCP», який надав українській мові статус державної. Цей статус закріплено в [[Конституція України|Конституції України]] [[1996]] року.

|<center>НинішніІснуючі балто-<br/>слов'янські мови 2015

Географічно територія поширення української мови розташована між ареалом поширення [[Російська мова|російської мови]] на північному сході (пізніше також і на сході), [[Білоруська мова|білоруської]] на півночі, [[Польська мова|польської]] та [[Словацька мова|словацької]] на заході, [[Болгарська мова|болгарської]] на південному заході. З-поміж неслов'янських мов українська приблизно від [[895]]&nbsp;р. межує на заході з [[Угорська мова|угорською]], що належить до [[Угро-фінські мови|фіно-угорської сім'ї]]; на південному заході з [[Румунська мова|румунською]] іта її молдавськими говірками ([[Романські мови|романськоїроманська групигрупа]]), які принаймні від [[13 століття|XIII&nbsp;ст.]] розірвали безпосередній контакт між українською іта болгарською мовами; до [[1945]]&nbsp;р. йта від початку 90-х рр. [[20 століття|XX&nbsp;ст.]] також ізз [[Кримськотатарська мова|кримськотатарською мовою]], що належить до [[Тюркські мови|тюркської сім'ї]].

Раніше контакти української мови з тюркськими були міцніші й різноманітніші: [[печеніги]] ([[10 століття|Х]]—[[11 століття|XI]] ст.), [[половці]] ([[11 століття|XI]]-[[13 століття|XIII]] ст.) йі [[татари]] (від [[13 століття|XIII]] ст.) межували з нею на сході йта південному сході, а іноді проникали й углиб української території, призводячи до [[Мовна котериторіальність|мовної котериторіальностикотериторіальності]]; [[турки]] межували з українськими землями на півдні (особливо в [[17 століття|XVII]]-[[18 століття|XVIII]] ст.).

Інші важливі мови, що набули статусу котериторіальних,&nbsp;— це [[їдиш]] (з [[15 століття|XV]] ст.) та&nbsp;— серед слов'янських&nbsp;— польська (особливо в [[16 століття|XVI]]-[[18 століття|XVIII]] ст., а в [[Західна Україна|Західній Україні]] до [[1945]]&nbsp;р.) йі російська (її вплив посилюється з [[18 століття|XVIII]] ст.). В окремих регіонах українська мова мала тісні контакти також ізз румунською ([[Буковина]], [[Бессарабія|Північна Бессарабія]], [[Буджак]], [[Придністров'я]]), угорською ([[Закарпаття]]), словацькою ([[Пряшівщина]] у [[Словаччина|Словаччині]]) іта білоруською ([[Берестейщина]], [[Чернігівщина]]) мовами. Контакти з [[Німці|німецькими]], [[Вірмени|вірменськими]], [[Нова Сербія|сербськими]] йта ін. колоністами були обмежені ву часі йта територіально<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevelov/shev03.htm Історична фонологія української мови. Ю. Шевельов]. {{ref-uk}}</ref>.

[[Файл:Map12 b.png|міні|250px|Вільне володіння українською (фіолетовий колір) іта російською (блакитний колір) 1998 йта 2001&nbsp;року]]

Українська мова є рідною мовою [[українці]]в, які проживають на території України (за [[Перепис населення України (2001)|переписом 2001&nbsp;р.]] рідною її вважали 32,6&nbsp;млн осіб&nbsp;— 67,5&nbsp;% населення України, іта 85,2&nbsp;% етнічних українців<ref>[https://web.archive.org/web/20040907225125/http://ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Всеукраїнський перепис населення 2001 р.] {{ref-uk}}</ref>) йта поза її межами України: у [[Росія|Росії]] (там нею володіє 1,8&nbsp;млн осіб<ref>[http://perepis2002.ru/ct/doc/TOM_04_04.xls Всеросійський перепис населення 2002 р.] {{ref-ru}}</ref>), [[Молдова|Молдові]] (без урахуванняврахування Придністров'я українська є рідною для 181 тис. осіб<ref>[http://statistica.md/recensamint/Caracteristici_demografice_ro.doc Перепис населення Молдови 2004 р.] {{ref-ro}}, {{ref-ru}}, {{ref-en}}</ref><ref>[http://statistica.md/pageview.php?l=ru&idc=295&id=2234 Національності Молдови за регіоном]. {{ref-ro}}</ref>, мовою щоденного спілкування українська є для 130 тис. осіб), [[Канада|Канаді]] (володіє 174 тис. осіб<ref>[http://www12.statcan.ca/census-recensement/2006/dp-pd/tbt/Rp-eng.cfm?TABID=1&LANG=E&APATH=3&DETAIL=0&DIM=0&FL=A&FREE=0&GC=0&GID=837928&GK=0&GRP=1&PID=89189&PRID=0&PTYPE=88971,97154&S=0&SHOWALL=0&SUB=0&Temporal=2006&THEME=70&VID=0&VNAMEE=&VNAMEF=&D1=0&D2=0&D3=0&D4=0&D5=0&D6=0 Перепис населення Канади 2006 р.] {{ref-en}}</ref>), [[США]] (129 тис. мовців<ref>[http://mla.org/map_data_results&mode=lang_tops&SRVY_YEAR=2000&lang_id=641 Перепис населення США 2000 р.] {{ref-en}}</ref>), [[Казахстан]]і (говорять українською 128 тис. осіб<ref>[http://www2.ohchr.org/english/issues/minorities/docs/WP5.doc Кількість українців, що володіють українською мовою у Казахстані]. {{ref-en}}</ref>, однак володіють більшою чи меншою мірою до 732 тис. осіб<ref group="*">За результатами соціологічного опитування 1997&nbsp;р., українською мовою володіє переважна більшість українців Казахстану: 36&nbsp;%&nbsp;— вільно, 24&nbsp;%&nbsp;— досить вільно, 16&nbsp;%&nbsp;— із певними труднощами, 15&nbsp;%&nbsp;— можуть порозумітися і лише 8&nbsp;% не володіють зовсім.</ref><ref>[http://uvkr.com.ua/ua/structure/ukr_gromady/Kazakhstan.html Кількість українців у Казахстані] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110207195905/http://www.uvkr.com.ua/ua/structure/ukr_gromady/Kazakhstan.html |date=7 лютий 2011 }}. {{ref-uk}}</ref>), [[Білорусь|Білорусі]] (рідною називає 116 тис. осіб<ref>[http://news.tut.by/145972.html Чисельність населення Білорусі 2009 р.] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://demoscope.ru/weekly/2009/0391/panorm01.php Кількість мешканців Білорусі, що вважає українську мову рідною]. {{ref-ru}}</ref>), [[Румунія|Румунії]] (57 тис. мовців<ref>[http://wiki.answers.com/Q/How_many_languages_are_spoken_in_romania Національний перепис населення 2002 р.] {{ref-en}}</ref>), [[Польща|Польщі]] (23 тис. осіб, що постійно проживаютьпроживає на території Польщі<ref name="polandlanguages">[https://web.archive.org/web/20110514010027/http://www.stat.gov.pl/cps/rde/xbcr/gus/PUBL_nsp2002_tabl7.xls Мова, що вживається вдома, за польським національним переписом населення 2002 р.] {{ref-pl}}</ref> йта від 20 до 450 тис. осіб ізз числа трудових мігрантів<ref>[http://aber.ac.uk/mercator/images/Martapaper.pdf Мови меншин Польщі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131126090430/http://www.aber.ac.uk/mercator/images/Martapaper.pdf |date=26 листопад 2013 }}. {{ref-en}}</ref><ref>[http://khpg.org/index.php?id=1207780279 Трудова міграція українців закордон]. {{ref-uk}}</ref>), [[Бразилія|Бразилії]] (щонайменше 17 тис. мовців<ref group="*">5&nbsp;% з принаймні 340 тис. осіб українського походження, що мешкаютьмешкає у штаті Парана [http://sd.org.ua/news.php?id=4082 Українська громада Бразилії]. {{ref-uk}}</ref>), [[Словаччина|Словаччині]] (11 тис. осіб, які назвали свою мову українською<ref name="slovakia1">[http://mercator-research.eu/minority-languages/Language-Factsheets/minority-language-education-in-slovakia Мови меншин у Словаччині] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090726100339/http://www.mercator-research.eu/minority-languages/Language-Factsheets/minority-language-education-in-slovakia |date=26 липень 2009 }}. {{ref-en}}</ref> іта 24 тис. осіб, які назвали своєю мовою «русинську»<ref name="slovakia2">[https://web.archive.org/web/20091215072644/http://mfa.gov.ua/slovakia/en/2667.htm Сайт посольства України в Словаччині]. {{ref-en}}</ref>) йта інших країнах.

Українська мова посідаєзаймає за кількістю її носіїв, відповідно до різних джерел, 25<ref name="top">[http://vistawide.com/languages/top_30_languages.htm 30 найбільших мов світу]. {{ref-en}}</ref> або 22 місце<ref name="second">[http://langs.com.ua/movy/demogr.htm Мови світу за демографічною потужністю] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101210130620/http://langs.com.ua/movy/demogr.htm |date=10 грудень 2010 }}. {{ref-uk}}</ref> у світі. Вона є також третьою<ref name="top"/> чиабо другою<ref name="second"/> за поширеністю серед слов'янських мов. За різними оцінками загалом у світі українською мовою говорить від 41&nbsp;млн.<ref name="Ethnologue"/> до 45&nbsp;млн осіб<ref>[https://web.archive.org/web/20060625132447/http://mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/392.htm Про українську мову на сайті МЗС України]. {{ref-uk}}</ref>, вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Річний наклад журналів та інших періодичних видань українською мовою [[2004]] року становив 28&nbsp;% від загальної кількостикількості, тоді як ще [[1995]]&nbsp;р. становив 70&nbsp;% (для російськомовних видань ці цифри навпаки зростають з 18&nbsp;% до 64&nbsp;%). На книжковому ринку України переважають російськомовні видання. За даними Української асоціації книговидавців іта книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що їх реалізують в Україні, вийшли друком у Росії.

За даними пошукової системи «[[Яндекс|Yandex]]», восени [[2010]]&nbsp;р. найбільша частка запитів українською мовою ву цій системі була в [[Тернопільська область|Тернопільській області]]&nbsp;— 33&nbsp;%, найменша&nbsp;— ув [[Крим]]у&nbsp;— 3,7&nbsp;%. Щоправда російськомовними вважались також і ті запити, які однаково писалися що українською, що російською мовами<ref>{{Cite web | url = http://www.mukachevo.net/ua/blogs/view_post/516-українська-інтернет-статистика | title = Українська інтернет-статистика | archiveurl = https://web.archive.org/web/20110522143534/http://www.mukachevo.net/ua/blogs/view_post/516-українська-інтернет-статистика | archivedate = 22 травень 2011}} {{ref-uk}}</ref>.

У [[2010]] році кількість блоґерівблогерів, які пишуть українською мовою, склало 8&nbsp;% (у [[2009]] році&nbsp;— 7&nbsp;%). Українську мову використовують 23 тис. користувачів мікроблоґінгумікроблогінгу (29&nbsp;% від загальної кількостикількості, на початку [[2010]]&nbsp;р. українськомовнихукраїномовних твіттер-користувачів було 27&nbsp;%), виняткововиключно українською мовою у твіттері спілкується 10 тис. користувачів (12,5&nbsp;%, у [[2009]]&nbsp;р.&nbsp;— 7&nbsp;%)<ref>{{Cite web | url = http://blogosphere.com.ua/2010/10/24/ukrainian-blogosphere-stats/ | title = Статистика української блогосфери 2010 та про що вона свідчить}} {{ref-uk}}</ref>.

Існує декілька пошукових системпошуковиків з українськомовнимукраїномовним інтерфейсом: [[Google]]<ref>[http://www.google.com.ua/ «Google.com.ua»]</ref>, [[Yandex]]<ref>{{Cite web | url = http://www.yandex.ua/ | title = «Яндекс.ua»}}</ref>, [[Bing]]<ref>{{Cite web | url = http://www.bing.com/ | title = «Bing»}}</ref> (від «[[Microsoft]]»), [[META]]<ref>{{Cite web | url = http://meta.ua/ua/ | title = «Мета»}}</ref> та [[Uaport.net]]<ref>{{Cite web | url = http://uaport.net/uk | title = «Uaport.net»}}</ref>. [[20 березня]] [[2012]] користувачам мікроблоґінговогомікроблогінгового сервісу [[Twitter]] стала доступна бета-версія українськомовногоукраїномовного інтерфейсу<ref>{{Cite web | url = http://webknjaz.com/2012/06/21/twitter-localization/ | title = Українізація Твіттера}}</ref>.

[[Файл:Map of Ukrainian dialects.png|міні|250px|Діалекти йта групи діалектів української мови.

* північне (поліське) наріччя побутує на терені [[Чернігівська область|Чернігівської]], [[Житомирська область|Житомирської]], [[Рівненська область|Рівненської]], [[Волинська область|Волинської]], північних частин [[Київська область|Київської]] йта [[Сумська область|Сумської]] областей. До північного наріччя належать [[Східнополіський говір|східнополіський]], [[Середньополіський говір|середньополіський]] і [[Західнополіський говір|західнополіський говори]]<ref>Атлас української мови, т. 1-2. К., 1984—1988</ref>. На півночі наріччя межує з перехідними українсько-білоруськими говірками [[Берестейщина|Берестейщини]] йі [[Пінщина|Пінщини]]<ref>Дыякталагічны атлас беларускай мовы. Мінск, 1963</ref>.

* південно-західне наріччя поширене на території [[Закарпатська область|Закарпатської]], [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської]], [[Львівська область|Львівської]], [[Чернівецька область|Чернівецької]], [[Хмельницька область|Хмельницької]], [[Вінницька область|Вінницької]], [[Тернопільська область|Тернопільської]], північно-західних частин [[Кіровоградська область|Кіровоградської]] йта [[Одеська область|Одеської]] областей, південно-західної частини [[Київська область|Київської області]], південної частини [[Житомирська область|Житомирської області]], західної частини [[Черкаська область|Черкаської]] йта північної частини [[Миколаївська область|Миколаївської]] областей. До південно-західного наріччя належать [[Волинський говір|волинський]], [[Подільський говір|подільський]], [[Наддністрянський говір|наддністрянський]], [[Надсянський говір|надсянський]], [[Покутсько-буковинський говір|покутсько-буковинський]], [[Гуцульський говір|гуцульський]], [[Бойківський говір|бойківський]], [[Закарпатський говір|закарпатський]] говори<ref>Атлас української мови, т. 2. К., 1988</ref>.

* південно-східне наріччя охоплює [[Полтавська область|Полтавську]], [[Харківська область|Харківську]], [[Луганська область|Луганську]], [[Донецька область|Донецьку]], [[Запорізька область|Запорізьку]], [[Дніпропетровська область|Дніпропетровську]], [[Херсонська область|Херсонську]] області, [[Крим]], південно-східні частини [[Київська область|Київської]], [[Сумська область|Сумської]], [[Кіровоградська область|Кіровоградської]], [[Одеська область|Одеської]], східну частину [[Черкаська область|Черкаської]] йта південну частину [[Миколаївська область|Миколаївської]] областей. До цього наріччя належать [[Середньонаддніпрянський говір|середньонаддніпрянський]], [[Степовий говір|степовий]] іта [[Слобожанський говір|слобожанський]] говори<ref>Атлас української мови, т. 3, К., 2001.</ref>. Говірки Середньої Наддніпрянщини лягли в основу сучасної української літературної мови<ref group="*">На відміну від Давньоукраїнської літературної мови 16-17 століття, в основу якої лягло північне наріччя</ref>.

Три наріччя української мови виділялися не завжди. За давньоруської доби на території сучасної України населення утворювало дві етнічно-мовні групи&nbsp;— північно-східну йі південно-західну&nbsp;— і відповідно виділялися північно-східне йі південно-західне наріччя. У протиставленні давніх північно-східного йі південно-західного наріч, очевидно, до певної міри відображається ще племінний поділ південної частини східних слов'ян. Давні східнослов'янські племена чиабо союзи племен відрізнялися певними мовними рисами, що кожне плем'я (союз племен) мало свій говір як особливу мовну систему. На думку М.&nbsp;Ф.&nbsp;Наконечного, є підстави давні північно-східні говори співвідносити з [[Поляни (східні)|полянами]], [[Деревляни|деревлянами]], [[Сіверяни|сіверянами]] йі північними [[Волиняни|волинянами]], південно-західні&nbsp;— з південними волинянами, [[Уличі|уличами]], [[Тиверці|тиверцями]] йі [[Білі хорвати|білими хорватами]]. На думку [[Шахматов Олексій Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Шахматова]], прямих нащадків полян, деревлян і сіверян можна визнати в населенні північної Київщини йі Волині, південних районів Чернігівщини йі північних Полтавщини. [[Михальчук Костянтин Петрович|К.&nbsp;П.&nbsp;Михальчук]] уважав, що давні північно-східні говори співвідносяться з полянами йі деревлянами; сіверяни йі дреговичі, на його думку, належали до перехідного типу між північноруськими йі південноруськими племенами. З південно-західною групою співвідносяться дуліби (на Волині) йі хорвати (ув Галичині). Уличі йі тиверці (на Поділлі) були перехідною ланкою між північно-східною і південно-західною групами<ref>Матвіяс І. Українська мова і її говори. Київ: наукова думка, 1990</ref>.

Давнім північно-східним говорам відповідає сучасне північне наріччя української мови, прямим відповідником давнього південно-західного наріччя є сучасні південно-західні говори. На таку співвідносність між давніми йі сучасними наріччями вказують архаїчні, співвідносні з давньоруською добою фонетичні риси. Південно-східне наріччя виникло порівняно пізно внаслідок складного історичного процесу взаємодії первісних північно-східного йі південно-західного наріч. Усі північні йі більшість південно-західних говорів є старожитніми. Північне йі південно-західне наріччя характеризуються діалектною розчленованістю, що зумовлена різними чинниками: відбиттям певною мірою мови давніх племен, стабільністю меж колишніх феодальних і державно-адміністративних утворень, поміркованою інтенсивністю міграції населення. Південно-східне йі південно-західне наріччя співвідносні в плані взаємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південно-східне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови, південно-західні говори були основою [[Західноукраїнська мовно-літературна практика|західноукраїнського різновиду літературної мови]], що існував у XIX і на початку XX ст<ref>Бичко З. Опільський діалект&nbsp;— основа галицького (західноукраїнського) варіанта української літературної мови // Другий міжнародний конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С.16.</ref>.

У середовищі кобзарів іта лірників утворилося українське професійне [[арґо]]&nbsp;— [[лебійська мова]].

[[Суржик]]ом називають ненормативне мовлення українців, що увібрало в себе елементи [[Російська мова|російської мови]]&nbsp;— насамперед лексичні йта меншою мірою морфологічні (фонетика йта граматика залишаються українськими).

Це явище виникло наприкінці 17&nbsp;— на початку 18 століть, коли асиміляційна політика Російської імперії перервала розвиток староукраїнської писемної традиції на території Наддніпрянщини<ref name="масенко">Лариса Масенко. Суржик: між мовою і язиком. Київ, 2011</ref>. Термін «суржик» на позначення мовного явища почали використовувати в першій чверті 20 століття<ref name="масенко"/>. ІмовірноЙмовірно, цей термін походить із народної мови, де в прямому значенні позначав суміш різних видів зерна, а в переносному&nbsp;— людину змішаного походження<ref name="масенко"/><ref>''Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села.'' (Словник Грінченка, 1907—1909)</ref>.

В Україні суржик є варіативним і позасистемнним: одна людина може вживати в одному реченні йі українське слово, і його російський відповідник. Поза Україною суржик може унормуватися йі перейти ву статус українського діалекту (прикладом є [[Балачка|кубанська балачка]]).

Фактично суржик є «низьким стилем» у сучасній українській мові в Україні<ref name="масенко"/>. При цьому його дуже важко описати через велику регіональну йта індивідуальну варіативність. Попри [[Суржик#Характерні риси|спільні риси]] на індивідуальному рівні суржикомовці вживають різну кількість русизмів, ступінь морфологічного спотворення російських лексем також є різною<ref name="масенко"/>. Поширеність суржику залежить від мовної освіченостиосвіченості<ref name="масенко"/>.

{{цитата|<i>'''Стаття 10.''' Державною мовою в Україні є українська мова.

''Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.}}''

1994 року було створено катедрукафедру української філології ву [[Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка|Придністровському університеті ім. Шевченка]]<ref>[http://fspi.opu.ua/upload/files/fspi/2014-5.pdf в Українська мова і культура в ПМР: історія та сучасність // Дружинець Марія, Кошуба Марина, Прісовська Галина, Придністровський державний університет імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, Одеський національний університет імені І.&nbsp;І.&nbsp;Мечникова, Одеський національний політехнічний університет]</ref>.

Згідно з дослідженнями [[Інститут демократії імені Пилипа Орлика|Інституту демократії імені Пилипа Орлика]] проведеного ву [[2010]]-[[2011]] роки в Придністров'ї відбувається русифікація українського населення. Так українці складають 29&nbsp;% населяння [[ПМР]], але єдина україномовна газета «Гомін» видається мізерним накладом, а інформаційна програма на місцевому телебаченні «Промінь» виходить в етерефір лише тричі на тиждень<ref>[http://tyzhden.ua/World/34859 Український інтерес в Придністров'ї&nbsp;— Світ&nbsp;— Український тиждень, Тиждень.ua]</ref>.

У [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах Америки]] в [[Кук (округ, Іллінойс)|окрузі Кук]] штату [[Іллінойс]] українська мова, як одна з 22-х найбільш уживанихвживаних мов у даному окрузі, використовується ву програмі з інформування населення регіону про податкову політику влади<ref>[http://tyzhden.ua/News/80363 У США влада округу Кук офіційно використовує українську мову у своїй діяльності]&nbsp;— Тиждень.ua, 24 травня 2013</ref>.

=== Ватикан, Святий Престол іта Католицька Церква ===

Поза Україною іта Придністров'ям статус української регулює «[[Європейська хартія регіональних мов]]», зокрема, в [[Польща|Польщі]], [[Румунія|Румунії]], [[Хорватія|Хорватії]]<ref name="Українська мова в Хорватії"/>, [[Словаччина|Словаччині]], [[Сербія|Сербії]], [[Боснія і Герцоговина|Боснії таі Герцоговині]].

Так, ув [[Румунія|Румунії]] статус української мови регулюється «Європейською хартією регіональних мов» іта Рішенням Парламенту Румунії №&nbsp;1206 від 27 листопада 2001 року для затвердження «Правил здійснення положень, що стосуються права громадян, які належать до національних меншин, використовувати свою рідну мову в місцевій адміністрації, що містяться в Законі №&nbsp;215/2001», яким надано право офіційно використовувати українську мову в адміністративних одиницях, де кількість українців становить 20&nbsp;% або більше від загальної кількостикількості населення<ref name = Romania />.

У [[Словаччина|Словаччині]] статус української мови регулюється «Європейською хартією регіональних мов» іта Законом від 10 липня 1999 року «Про використання мов національних меншин» (Постанова №. 184/1999 Z.z.), яким надано право офіційно використовувати українську мову ву адміністративних одиницях, де кількість українців становить 15&nbsp;%<ref name = karpatnews/> (до поправок 2011 року&nbsp;— 20&nbsp;%) або більше від загальної кількостикількості населення<ref>[http://www.zbierka.sk/sk/predpisy/184-1999-z-z.p-4824.pdf Predpis č. 184/1999 Z. z. Zákon o používaní jazykov národnostných menšín]</ref>.

На інших історичних українських територіях, які перебувають поза кордонами України ([[Берестейщина]] в [[Білорусь|Білорусі]], [[Східна Слобожанщина]] йта [[Кубань]] у [[Росія|Росії]]), українська мова не має певного статусу.

Згідно зі статтею 14 розділу II «Помісний Собор» Статуту про управління [[Українська православна церква Київського патріархату (1992–2018)|Української православної церкви Київського патріархату]] її офіційною мовою собору йі ведення протоколів була українська мова<ref>[http://www.cerkva.info/uk/statut.html Статут про управління Української православної церкви Київський патріархат]</ref>. Також українська використовувалася як мова богослужінь (літургії), навчання, проповідей, богословської та церковної літератури<ref>[http://risu.org.ua/ua/index/blog/~ydorosh/48366/ Патріарх Філарет: Київський Патріархат проти другої державної мови]&nbsp;— Релігійно-інформаційна служба України</ref>.

В українських громадах [[Польська православна церква|Польської православної церкви]] українська мова вживається ву читанні Святого Письма йі ув проповіді, причому ву [[Лемки|лемків]] деякі слова вимовляються відповідно до їхньоїїх місцевої говірки<ref>[http://uaoc.net/2011/05/polska/ Польська православна церква стає … польськомовною] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140514123856/http://uaoc.net/2011/05/polska/ |date=14 травень 2014 }}&nbsp;— Автокефалія</ref>.

Українська мова використовується ву мовленні низкою міжнародних державних телеканалів, серед них:

* {{Прапорець|UKR}} '''[[Закарпатська обласна державна телерадіокомпанія «Тиса-1»]]'''&nbsp;— [[Україна|український]] державний телеканал, заснований у [[1968 рік|1968 році]] (веде мовлення українською мовою з моменту створення). Станом на [[2013 рік]] веде мовлення цілодобово, супутникове мовлення покриває територію [[Європа|Європи]], [[Північна Африка|Північної Африки]], України, значної частини [[Росія|Росії]] від [[Атлантичний океан|Атлантики]] до [[Байконур]]а, від [[Норвегія|Норвегії]] до [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Мовлення ведеться через супутник Astra 4A (4.8E) (частота приймання&nbsp;— 12671; поляризація&nbsp;— H; SR&nbsp;— 3300; FEC&nbsp;— 3/4), кабельні мережі йта онлайнon-line через різні інтернет-сайти. Офіційний сайт: www.tysa1.tv<ref>[http://tysa1.tv/index.php/home/pro-telekanal-tysa-1 Про нас] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130205041230/http://www.tysa1.tv/index.php/home/pro-telekanal-tysa-1 |date=5 лютого 2013 }}&nbsp;— Тиса</ref>

* {{Прапорець|UKR}} '''[[УТР]]''' (Державна телерадіокомпанія Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»)&nbsp;— український державний телеканал, заснований у [[2003 рік|2003 році]] (веде мовлення українською мовою з моменту створення). Станом на 2013 рік веде мовлення цілодобово на [[Євразія|Євразію]], [[Північна Америка|Північну Америку]] йта онлайнon-line. Мовлення ведеться через супутники Hellas Sat 2 (39E) (частота приймання&nbsp;— 11502 МГц; поляризація&nbsp;— H; символьна швидкість&nbsp;— 13 330 Мсимвол/с; FEC&nbsp;— 7/8), INTELSAT 3R (43,1W) (промінь&nbsp;— North Amerika; частота приймання&nbsp;— 12050 МГц; транспондер&nbsp;— №&nbsp;12; символьна швидкість&nbsp;— 23 700 Мсимвол/с; FEC&nbsp;— 3/4), кабельні мережі йта інтернет (пряма онлайнon-line трансляція&nbsp;— https://web.archive.org/web/20120624011232/http://utr.gtns.net.ua/). Офіційний сайт: www.utr.tv<ref>{{Cite web |url=http://www.utr.tv/channel.html |title=Державна телерадіокомпанія Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» |accessdate=20 березень 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130421085026/http://www.utr.tv/channel.html |archivedate=21 квітень 2013 |deadurl=yes }}</ref>

* [[Файл:European Broadcasting Union logo.svg|20px|Європейська мовна спілка]] '''[[Euronews]]'''&nbsp;— телеканал [[Європейська мовна спілка|Європейської мовної спілки]], веде мовлення українською мовою з [[2009 рік|2009 року]] (повноцінне мовлення з [[2011]])<ref>[http://www.telekritika.ua/news/2011-08-24/65222 Стартував український Euronews] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130412161917/http://www.telekritika.ua/news/2011-08-24/65222 |date=2013-04-12 }}&nbsp;— Телекритика, 24.08.2011</ref>. Станом на 2013 рік веде мовлення цілодобово на весь світ. Мовлення ведется через супутник Astra 1 M (19,2 E) (частота приймання&nbsp;— 12 226; транспондер&nbsp;— 91; поляризація&nbsp;— H; символьна швидкість&nbsp;— 27500; FEC&nbsp;— 3/4; стандарт&nbsp;— MPEG-2/DVB) іта через кабельні мережі<ref>[http://ua.euronews.com/distribution/ Мовлення]&nbsp;— Euronews</ref>. Офіційний сайт: ua.euronews.com

* {{Прапорець|VAT}} '''[[Радіо Ватикан]]'''&nbsp;— державне радіо [[Ватикан]]у, веде радіомовлення українською мовою з [[1939|1939 року]]. Радіомовлення ведеться на коротких хвилях і черезта інтернет. Станом на 2013 рік виходять дві 19-хвилинні передачі на добу щоденно (у неділі та свята також півгодинна літургія). Офіційний сайт: uk.radiovaticana.va<ref name = RadioHist>{{Cite web |url=http://daa-dxer.narod.ru/history.htm |title=Міжнародне радіомовлення українською мовою. З історії |accessdate=7 липень 2012 |archiveurl=https://archive.is/20120707114731/daa-dxer.narod.ru/history.htm |archivedate=7 липень 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref name = RadioStat>{{Cite web |url=http://daa-dxer.narod.ru/stations.htm |title=Міжнародне радіомовлення українською мовою. Радіостанції |accessdate=7 квітень 2013 |archiveurl=https://archive.is/20130407011133/daa-dxer.narod.ru/stations.htm |archivedate=7 квітень 2013 |deadurl=yes }}</ref>

* {{Прапорець|POL}} '''[[Polskie Radio dla Zagranicy]]'''&nbsp;— державне радіо [[Польща|Польщі]], веде радіомовлення українською мовою з [[1992|1992 року]]. Радіомовлення ведеться через інші радіостанції, супутник HotBird 6, супутникову цифрову платформу Cyfra+ та інтернет. Станом на 2013 рік виходять дві передачі (по 10 хвилин іта пів години) на добу щоденно. Офіційний сайт: www.polradio.pl/5<ref name = RadioHist/><ref>[http://www.polradio.pl/5/34/Artykul/84769 Як нас слухати?]&nbsp;— Polskie Radio dla Zagranicy</ref>

* {{Прапорець|RUS}} '''[[Голос Росії]]'''&nbsp;— державне радіо [[Росія|Росії]], веде радіомовлення українською мовою з [[2003|2003 року]] (програма «Моя Україна» Національного Радіо України, власне мовлення з [[2009 рік|2009 року]]). У основному етеріефірі транслюється українськомовнаукраїномовна передача «Моя Україна», через інтернет&nbsp;— «Новини», «Сьогодні у світі» йта «Огляд преси». Офіційний сайт: ukrainian.ruvr.ru<ref name = RadioHist/><ref name = RadioStat/>

* {{Прапорець|CHN}} '''[[Міжнародне радіо Китаю]]'''&nbsp;— державне радіо [[Китайська Народна Республіка|Китайської Народної Республіки]], українськомовнийукраїномовний сайт було запущено у [[2008|2008 році]]. Час від часу з'являються випуски інтернет-радіопрограм. Офіційний сайт: ukrainian.cri.cn<ref name = RadioStat/>

Також українською мовою ведуть міжнародне радіомовлення йі приватні радіостанції, такі як:

[[Файл:Ukrainian vowels.svg|thumb|250px|right|Діаграма основних проявів українських голосних іта їхніхїх [[алофон]]ів. Більшими точками йта шрифтом позначені основні прояви (коли вони під наголосом іта не йдуть за м'якими приголосними). Червоні лінії пов'язують основний прояв ізз нескладотворчим алофоном, сині лінії пов'язують основний прояв ізз ненаголошеними алофонами, а зелені пов'язують прояви не після м'яких приголосних ізз проявами після м'яких приголосних.]]

Українські голосні&nbsp;— повного творення. Вони вимовляються чітко й виразно як у наголошеній позиції, так і в ненаголошеній, але в ненаголошеній позиції вимовляються приблизно вдвічі коротше, і, як наслідок, якісніше, що найпомітніше для голосних ізз дуже подібними [[Артикуляція (мовознавство)|артикуляційними]] параметрами. Проте в українській мові немає коротких зредукованих голосних, ненаголошені голосні, так само як і наголошені є звуками повного творення.

Поєднання ''й'' ізз голосною подають однією літерою (''я'', ''є'', ''ї'', ''ю''). Двома літерами пишуть «йо», а також (тільки в окремих діалектах) «йи».

Більшість [[приголосний звук|приголосних]] має 3 різновиди: твердий, м'який ([[Палаталізація|палаталізований]]) іта довгий, наприклад: ''л'', ''л^й'', ''лл'' або ''н'', ''н^й'', ''нн''. На письмі різновид приголосного зазвичай позначають наступним голосним. В окремих випадках застосовують особливий знак м'якостиякості&nbsp;— ''ь'' та твердоститвердості&nbsp;— ''апостроф''. На позначення довготи приголосний пишуть двічі поспіль.

Звук {{IPA|[d͡z]}} (''дз'') іта звук {{IPA|[d͡ʒ]}} (''дж'') не мають спеціальних літер для позначення: кожен ізз них позначають двома літерами.

У деяких південно-східних говірках {{МФА|/rʲ/}} також асимілював наступний {{МФА|/j/}}, утворюючи м'який довгий {{МФА|[rʲː]}}, наприклад ''пірря'' {{МФА|[ˈpirʲːɐ]}} ''[п'і́р':а]'', літературне ''пір'я'' {{МФА|[ˈpirjɐ]}} ''[п'і́рйа]''.

=== ОртоепіяОрфоепія ===

{{Main|ОртоепіяОрфоепія української мови}}

* У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е]. Наприклад: [се^ило], [те^иче], [ди^евис']. Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [и] йта [и] до [е] не завжди однакове. Перед складом ізз наголошеним [е] голосний [ий] вимовляється як [еи], a голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [иі]: [теихен'кий], [миін'і]. Ненаголошений [и] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чеирвоний].

* [[Шиплячий приголосний|Шиплячі приголосні]] [ж], [ч], [ш], [дж] перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] йта перед приголосними вимовляються в українській літературній мові твердо.

* У мовному потоці приголосні звуки [ж], [ч], [ш] уподібнюються наступним звукам [з], [ц], [с], а звуки [з], [ц], [с] уподібнюються наступним [ж], [ч], [ш]. Вимовляється [зваз'с'а], [стез'ц'і], [см'ійес':а], не [муц'с'а], [р'іц':і], [зр'ішїш: и], [жчеплеин':а], пишеться зважся, стежці, смієшся, не мучся, річці, зрісши, зчеплення.

* У мовному потоці дзвінкий звук [з] у сполученні з іншими приголосними вимовляється дзвінко: [з]'їзд, [з]боку, [з]года, лі[з]ти, Моро[з]ко. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним переходить у с-: вимовляється [с'ц'ідити], пишеться зцідити, вимовляється [ссушити], пишеться зсушити. Зміна префікса з- на с- закріплюється правописом, якщо префікс стоїть перед к, п, т, фх, хф: сказати, спитати, стурбований, схилити, сфотографувати.

* У мовному потоці приголосні [д], [т], [зл], [сн], [цз], [лс], [нц]&nbsp;— у сполученні з м'якими пом'якшуються: [м'іц'н'іс'т'], [п'іс'л'а], [с'в'ато], [г'ід'н'і].

* Чергування [у]&nbsp;— [в], [і]&nbsp;— [й] залежить від того, яким звуком&nbsp;— приголосним абочи голосним&nbsp;— закінчується попереднє слово йі починається наступне. Пор.: 1. ''Вік живи&nbsp;— вік учись.'' (Народна творчість) 2. А скільки в нас багатства і щастя золотого. ([[Павло Тичина]]) 3. Джериха встала й собі пішла в хату. ([[Іван Нечуй-Левицький]]) 4. Ті очі так і променилися м'яким, довірливим світлом. ([[Олесь Гончар]]). На початку речення перед словом, що починається приголосним звуком, вимовляється йі відповідно пишеться у: ''У лісі був, а дров не бачив.'' (Нар. творч.) Перед словом, що починається голосним, звучить приголосний [в]: ''В автобусі багато людей.'' Чергування [у]&nbsp;— [в] на початку слів залежить від значення слів. Правопис закріплює написання деяких слів тільки з у чиабо тільки з в: утиск, угруповання, уряд, указ, влада, власний, вплив, вправа, але з іншим значенням&nbsp;— управа, враження, але ураження, вступ, але уступ.

Традиційно для запису української мови використовували кириличні літери. Це пов'язано зі [[православ'я|східним обрядом]] української церкви, яка довгий час була єдиним упроваджувачемвпроваджувачем освіти. До XVIII ст. століття вживали класичний кириличний шрифт, у XVI—XVII ст. паралельно використовували також «[[козацький скоропис]]», ув якому написання літер було іншим («хвилястим» або «бароковим»)<ref>[http://litopys.org.ua/rizne/mitch.htm Віталій Мітченко. Мистецтво скоропису в просторі українського бароко]</ref>. У XVII ст. [[Петро Могила]]<ref>Всероссийский «словарь-толкователь» / Под ред. В.&nbsp;В.&nbsp;Жукова.&nbsp;— 1-е изд.&nbsp;— СПб.: А.&nbsp;А.&nbsp;Каспари, 1893—1895.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 445.</ref> розробив спрощений кириличний шрифт, який пізніше в [[Російська імперія|Російській імперії]] запровадив [[Петро I]] під назвою «[[гражданка|гражданка]]».]] З Росії використання цього шрифту поширилося на інші народи, що вживали кириличне письмо. Таким чином творення нової української ортографіїорфографії відбувалося на базі «гражданки».

УВ різні історичні епохи для запису української мови використовували також [[латинка|латинську абетку]] різних редакцій. Сьогодні [[українська латинка]] не має єдиного стандарту йта офіційного статусу (на офіційному рівні закріплено лише правила транслітерації з кирилиці на латинку). Її вживання вкрай обмежене (як правило це публікації на тему власне української латинки)<ref>[http://www.ji.lviv.ua/n23texts/chornovol.htm Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva]</ref>. Дискусії щодо уніфікації та можливого впровадження латинки в український правопис відбувалися спочатку в Галичині йта Буковині ву 1830-х, 1850-х рр.<ref group="*">див. докладніше [[Азбучна війна]]</ref>, згодом у 1920-ті роки в УСРР, а після 1991 року вони відновилися вже в незалежній Україні.

Правописні пошуки, що почалися наприкінці XVIII ст. із зародженням сучасної літературної мови, призвели до появи кількох варіантів правопису. Зокрема, виникли ''[[Правопис граматики Павловського|правописна система Олексія Павловського]]'', ''[[Правопис Русалки Дністрової|варіант правопису «Русалки Дністрової»]]'' (1837), ''[[кулішівка]]'' (правописна система П. Куліша), ''[[драгоманівка]]'' (вироблена в 1870-х рр. ув Києві гуртом діячів культури під керівництвом мовознавця П. Житецького, куди входив і М. Драгоманов), ''[[желехівка]]'' (система [[Желехівський Євген Ієронімович|Євгена Желехівського]] (1886), закріплена в ''«Руській граматиці»'' [[Смаль-Стоцький Степан Йосипович|Степана Смаль-Стоцького]] йта [[Теодор Ґартнер|Теодора Ґартнера]] 1893). З певними корективами желехівку вжив [[Борис Грінченко]] у фундаментальному чотиритомному ''«[[Словарь української мови|Словарі української мови]]»'' (1907—1909). Більшість правописних правил (практично оперті на фонетиці&nbsp;— «пиши, як чуєш»), застосованих у словнику Грінченка, діють і досі. Праця Грінченка стала неформальним правописом і зразком для українських письменників іта видань від 1907&nbsp;р. аж до створення першого офіційного українського правопису 1918 року.

[[17 січня]] [[1918]]&nbsp;року [[Центральна Рада]] видала ''«Головні правила українського правопису»'', які, проте, не охоплювали всього обширу мови. [[17 травня]] [[1919]]&nbsp;року Українська академія наук схвалила ''«Головніші правила українського правопису»'', які й стали основою для всіхусіх пізніших доопрацювань іта поправок.

[[23 липня]] [[1925]] року Рада Народних Комісарів УСРР постановила організувати Державну Комісію для впорядкування українського правопису (Державна Правописна Комісія). До неї ввійшлоувійшло понад 20 науковців з УСРР, які висловили бажання запросити також представників Західної України: [[Смаль-Стоцький Степан Йосипович|Степана Смаль-Стоцького]], [[Гнатюк Володимир Михайлович|Володимира Гнатюка]] йта [[Сімович Василь Іванович|Василя Сімовича]].

Після майже річної праці у квітні [[1926]]&nbsp;р. «Проєкт українського правопису» надруковано для ознайомлення широких кіл суспільства. Після кількох місяців обговорення йта розгляду проєкту на Всеукраїнській Правописній конференції (26.V&nbsp;— 6. VI 1927&nbsp;р.), правопис ухвалили згідно з постановою РНК ізз [[6 вересня]] [[1928]]&nbsp;р. Він увійшов до історії як «<nowiki/>[[Харківський правопис|харківський]]<nowiki/>» або «скрипниківський правопис»&nbsp;— від місця створення чи прізвища тодішнього народного комісара освіти [[Скрипник Микола|Миколи Скрипника]].

[[1929]] року [[Голоскевич Григорій Костянтинович|Григорій Голоскевич]] видав «<nowiki/>[[Правописний словник|Український правописний словник]]<nowiki/>» (близько 40 тис. слів, погоджений ізз повним правописом, що виробила Державна Правописна Комісія і затвердив Народній Комісар Освіти (6.IX.1928&nbsp;р.)<ref>[http://www.r2u.org.ua/data/Правописний%20словник%20%281929%29.pdf Голоскевич Григорій. ''Правописний словник''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101222225840/http://r2u.org.ua/data/Правописний%20словник%20(1929).pdf |date=22 грудень 2010 }} (за нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук, Харків, 1929&nbsp;р.)</ref>.

1933 року правописна комісія на чолі з [[Хвиля Андрій Ананійович|Андрієм Хвилею]] затаврувала [[харківський правопис]] як «націоналістичний», негайно припинила видання будь-яких словників, і без жодного обговорення ву дуже стислий термін (за 5 місяців) створила [[Український правопис 1933 року|новий правопис]], який, як ніколи до того, уніфіковував українську йта російську мови. З абетки вилучено букву '''[[ґ]]''', [[кличний відмінок]] замінено на необов'язкову "кличну форму", внесено безліч змін у правописі, в особливості у провописі слів іншомовного походження, а українську наукову термінологію в усіх галузях знань, від побутової до наукової, переглянуто й узгоджено з російсько-українськими словниками (Інститут української наукової мови було зліквідовано 1930 року). Цю редакцію правопису схвалено постановою Наркома освіти УСРР від 5 вересня 1933.

Ще деякі незначні зміни прийнято ву редакції правопису 1946 року й 1959 (вийшла друком наступного року). Вона була пов'язана з документом ''«Правила русской орфографии и пунктуации»'', що вийшов 1956 року. Від 1960 аж до 1990 офіційною була саме редакція 1960 року.

Після початку ''«[[Перебудова|перебудови]]»'' питання вдосконалення українського правопису знову стало актуальним&nbsp;— редагування правописного кодексу розпочала Орфографічна комісія при ЛММ АН УРСР. Проєкт обговорювали й у новоствореному Товаристві української мови ім. Т. Шевченка (головою якого був [[Дмитро Павличко]]). Новий варіант затверджено [[14 листопада]] [[1989]], а опубліковано [[1990]] року. Головними досягненнями стало відновлення букви '''[[ґ]]''' йта [[Кличний відмінок|кличного відмінка]] (за радянських часів він був необов'язковим і називався ''клична форма'').

[[Файл:Peresopnytske Gospel 04.jpg|міні|праворуч|200px|''[[Пересопницьке Євангеліє]]&nbsp;— пам'ятка [[староукраїнська мова|староукраїнської мови]] йта мистецтва XVI ст.'']]

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (''батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти'' тощо); праслов'янські слова (''коса, сніп, жито, віл, корова, ловити'' тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (''кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе'' тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської&nbsp;— ''розкішний, обридати, нащадок'', з польської&nbsp;— ''перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом<ref>Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О.&nbsp;С.&nbsp;Мельничук (голов. ред.) та ін.&nbsp;— К.: Наук. думка, 1983&nbsp;— .&nbsp;— ISBN 966-00-0816-3. Т. 5: Р&nbsp;— Т / Уклад.: Р.&nbsp;В.&nbsp;Болдирєв та ін.&nbsp;— 2006.&nbsp;— 704 с. ISBN 966-00-0785-X.&nbsp;— стор. 27-28</ref>, принаймні'' тощо; з чеської&nbsp;— ''брама, огида, ярка, паркан, карк''; з сербської&nbsp;— ''хлопець''; з болгарської&nbsp;— ''храм, глава, владика, сотворити'' тощо). Решту лексики становлять пізніші запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов&nbsp;— давньогрецької, латини йта старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато росіянізмів. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже наявних<ref>[https://web.archive.org/web/20060625132447/http://mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/392.htm Українська мова]. {{ref-uk}}</ref>.

[[Антропоніміка]] української мови зазнала сильного впливу [[Християнство|християнства]] йта [[Грецька мова|грецької мови]]<ref group="*">Див. докладніше статтю [[Українські імена]]</ref>.

В українській мові слова поділяються на слова з непохідними йта похідними основами.

Словами з непохідними основами є іменники (''ліс, вода, стіл, сніг, вітер, люд, звір, небо''), прикметники (''гострий, білий, чорний, жовтий, синій''), числівники (''один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, сто, тисяча''), займенники (''я, ти, він, такий, цей''), дієслова (''ходити, сидіти, робити, мовити, казати, їсти, бути''), прислівники (''як, там, де''), прийменники (''в, на, від, до, з''), сполучники (''а, і, та, бо''), частки (''то, но, хай, же'') йі вигуки (''ой, ах, ай, ох'').

Більшість слів, що належать до різних частин мови, мають похідні основи (''лісок, лісний, лісник, лісництво; водяний, водний, водопій, водовоз, водиця, водичка; одинадцять, дванадцять''). У похідних основах виділяються префікси ('''''при'''нести, '''пра'''ліс, '''за'''довгий''), суфікси (''дуб'''ок''', ламп'''очк'''а, довг'''уват'''ий, тепл'''еньк'''ий''), поєднання основ (''паровоз, всюдихід'').

*** суфікси (що мають дериваційне чиабо словотвірне значення, передають лексичне йта, частіше, граматичне значення)

*** флексії, тобтоабо закінчення, (мають реляційне значення, тобто вказують на зв'язок слова з іншими членами речення)

** інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення, йі слугують для зв'язування коренів у складних словах&nbsp;— ''вод'''о'''спад'').

Афікси в українській мові можуть бути словотворчими йта словозмінними (''писати / '''на'''писати'' ву дієсловах доконаного йта доконаного видів, ''високий, ви'''щ'''ий, '''най'''вищий'' у прикметниках).

В українській мові виділяють морфологічні йта неморфологічні способи словотворення<ref>Словотвір сучасної української літературної мови. К., 1979.</ref>.

** [[Префіксально-суфіксальне словотворення|префіксально-суфіксальний]] (одночасним додаванням до [[Твірна основа|твірної основи]] префікса йі суфікса: ''межа → '''без'''меж'''н'''ий, при дорозі → '''при'''дорож'''н'''ій'');

** [[Безафіксне словотворення|безафіксний]] (укороченнямвкороченням [[Твірне слово|твірного слова]]: ''переходити → перехід, нічний → ніч'').

* самостійні (можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення&nbsp;— [[підмет]]а, [[присудок|присудка]], [[Додаток (мовознавство)|додатка]], [[означення]] йта [[обставина|обставини]])&nbsp;— [[іменник]], [[дієслово]], [[прикметник]], [[числівник]], [[займенник]], [[прислівник]],

Іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово є змінюваними частинами мови слова (відмінюються йі дієвідмінюються), інші є незмінюваними. [[Відмінювання]] відбувається за сімома [[відмінок|відмінками]]<ref>''Вихованець І. Р.'' Система відмінків української мови. К., 1987</ref> (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) йта двома числами (однина йта множина)<ref>''І.&nbsp;Р.&nbsp;Вихованець.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n76|Відмінювання]] // {{УМ-2000}}</ref>. [[Двоїна]], що була притаманною старослов'янській мові, лише іноді проявляється в сучасній мові, наприклад, в орудному відмінку: ''оч'''и'''ма'', ''плеч'''и'''ма'' (на противагу ''реч'''а'''ми'', ''печ'''а'''ми'')<ref>''М.&nbsp;А.&nbsp;Жовтобрюх.'' [[iarchive:UkrMovEnts/page/n131|Двоїна]] // {{УМ-2000}}</ref>. Існує три граматичні роди: чоловічий, жіночий іта середній<ref>Самійленко С.&nbsp;П.&nbsp;Категорія роду // [[Українська мова і література в школі]].&nbsp;— 1965, №&nbsp;10; 1966, №&nbsp;5</ref>.

'''Іменнику''' властивий один ізз трьох [[Рід (мовознавство)|родів]]: чоловічий, жіночий, середній (множинні іменники не мають роду&nbsp;— ''окуляри, канікули, гроші''). Рід іменників формально виражається ву закінченнях самого іменника (''ромашк'''а'''''), у закінченнях прикметника (закінчення '''ий'''&nbsp;— '''а'''&nbsp;— '''е''': ''біле волосся''), у закінченнях дієслова в минулому часі (закінчення Ø&nbsp;— '''а'''&nbsp;— '''о''': ''собака гавкав''), у суфіксах (''студентка, українець, поетеса''). Деякі іменники мають спільний чоловічий іта жіночий рід (визначається за контекстом&nbsp;— ''листонош'''а''', судд'''я''''' чиабо ''доцент, астроном''). Іменник змінюється за [[Число (мовознавство)|числами]]: [[Однина (мовознавство)|одниною]], [[Множина (мовознавство)|множиною]], та [[Двоїна|двоїною]] іта [[Відмінок|відмінками]]: [[Називний відмінок|називний]]&nbsp;— (є) хто / що? (''брат, мов'''а'''''), [[Родовий відмінок|родовий]]&nbsp;— (немає) кого / чого? (''брат'''а''', мов'''и'''''), [[Давальний відмінок|давальний]]&nbsp;— (дати) кому / чому? (''брат'''ові'''/'''у''', мов'''і'''''), [[Знахідний відмінок|знахідний]]&nbsp;— (бачу) кого / що? (''брат'''а''', мов'''у'''''), [[Орудний відмінок|орудний]]&nbsp;— ким / чим? (''брат'''ом''', мов'''ою'''''), [[Місцевий відмінок|місцевий]]&nbsp;— на/у/по кому / чому? (''на брат'''і'''/'''ові''', у мов'''і'''''), [[Кличний відмінок|кличний]]&nbsp;— хто / що? (''брат'''е''', мов'''о'''''). Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль [[Додаток (мовознавство)|додатка]], а також [[Означення (мовознавство)|означення]] йта [[Обставина|обставини]] залежно від лексичного значення. Відмінювання іменників залежить від роду іменника, від його [[закінчення]] в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми), від кінцевого приголосного [[Основа слова|основи]] іменника. За цими ознаками визначено чотири [[Відміна|відміни іменника]] йі групи (м'яка, тверда, мішана) ву І і ІІ відміні<ref>''Матвіяс І. Г.'' Іменник в українській мові. К., 1974</ref>.

'''Прикметники''' змінюються за родами, числами йта відмінками&nbsp;— форми прикметника залежать від форм відповідного [[іменник]]а, з яким прикметник узгоджується: ''струнк'''ий''' юнак&nbsp;— струнк'''ого''' юнак'''а''', струнк'''ої''' топол'''і''', струнк'''і''' дівчат'''а'''&nbsp;— струнк'''их''' дівчат''. Морфологічними ознаками прикметника в українській мові є рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника. Якісні прикметники, виражаючи ознаку, яка може виявлятися більшою чиабо меншою мірою, мають ступені порівняння&nbsp;— вищий і найвищий, кожен зі ступенів має дві форми&nbsp;— просту йі складену. Присвійні прикметники (утворюються від назв людей і тварин) першої відміни творяться за допомогою суфікса '''-ин''' (кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]&nbsp;— ''Ольга&nbsp;— Ольж'''ин''', тітка&nbsp;— тітч'''ин'''''), другої відміни&nbsp;— за допомогою суфікса '''-ів''' ('''-їв'''), який чергується з '''-ов''', '''-ев''' ('''-єв''') (''дядько&nbsp;— дядьк'''ів''', дядьк'''ов'''ого, лікар&nbsp;— лікар'''ів''', лікар'''ев'''ого''). Незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд ізз загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму: ''ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад''. Повні форми прикметників можуть мати: нестягнену форму (лише прикметники жіночого йта середнього роду) ву називному йта знахідному відмінках однини йі множини: ''гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії'' (зустрічаються здебільшого ву народній творчості йта поетиці)<ref>Пронь К.&nbsp;Л.&nbsp;Нестягнені форми прикметників в українській мові // Українська мова і література в школі.&nbsp;— 1972.&nbsp;— №&nbsp;7</ref> чиабо стягнену форму (є основною, загальновживаною&nbsp;— ''гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині''). Відмінювання прикметників залежить від групи, до якої прикметник належить (твердої чи м'якої). За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є ''-лиций''<ref>Грищенко А.&nbsp;П.&nbsp;Прикметник в українській мові.&nbsp;— К., 1978</ref>.

'''Дієслово''' має 4 часи: '''''теперішній''''' (''я йду&nbsp;— він йде''), '''''минулий''''' (''йшов''), '''''майбутній''''', який має три форми: <u>просту</u> ''(я)'' ''піду&nbsp;— (він) піде'', <u>складну</u> ''(я) йтиму&nbsp;— (він) ітиме'' і <u>складену</u> ''(я) буду йти&nbsp;— (він) буде йти'' та '''''давньоминулий''''' (''був ішов'' або ''йшов був''). Інколи по говорах різних етнічних українських земель також подибуємо '''''передмайбутній час''''' (''буду прийшов''). Усі дієслова поділяються на два види&nbsp;— доконаний і недоконаний. АбиЩоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду&nbsp;— наприклад, замість ''писати''&nbsp;— ''написати''. У теперішньому йта майбутньому часі дієслова відмінюються за особою іта числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду<ref>Русанівський В.&nbsp;М.&nbsp;Дієслово // Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В.&nbsp;М.&nbsp;Граматика української мови: Морфологія.&nbsp;— К.: Либідь, 2003</ref>. До дієслова також традиційно зараховують [[дієприкметник]]<ref>Гнатюк Г.&nbsp;М.&nbsp;Дієприкметник у сучасній українській літературній мові.&nbsp;— К., 1982</ref> іта [[дієприслівник]].

* найчастіше слова розташовуються у порядку '''SVO''' ('''підмет&nbsp;— присудок&nbsp;— додаток'''), що є прямим порядком розташування слів для української мови (''Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки''). Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний ізз порядком слів у словосполученні:

* порушення прямого порядку слів ізз метою виділення якогось ізз них називається інверсією, тобтоабо зворотним порядком слів. При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (''Нещодавно до мене заходив Тарас''). Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Такий порядок розташування слів притаманний слов'янським, балтійським мовам, китайській, фінській, англійській, новогрецькій мові, суахілі, тайській мові тощо. Французька, шведська, іноді іспанська йта англійська при звертанні вживають інший порядок слів&nbsp;— '''VSO''' ('''присудок&nbsp;— підмет&nbsp;— додаток''').

* '''[[Розмовний стиль мовлення|розмовно-побутовий]]'''&nbsp;— використовується ву побуті, в усному спілкуванні.

* '''[[Офіційно-діловий стиль мовлення|офіційно-діловий]]'''&nbsp;— уживаєтьсявживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах.

* '''[[Науковий стиль мовлення|науковий]]'''&nbsp;— стиль різного роду наукових праць, навчальної літератури йта наукових доповідей.