Теорії великого об'єднання будуються на звичному в [[квантова теорія поля|квантовій теорії поля]] підході: [[постулат|постулюється]] існування певного [[фізичне поле|поля]] ізз певноюдеякою структурою, записується [[функція Лагранжа]] для цього поля, варіація якої дає [[рівняння руху]]. Такий підхід успішно працює в [[квантова електродинаміка|квантовій електродинаміці]] та [[квантова хромодинаміка|квантовій хромодинаміці]].
Постульоване поле — складний математичний об'єкт, який повиненмає задовільнятизадовольняти певним фізичним принципам, наприклад, принципу [[загальна коваріантність|загальної коваріантності]], тобто отримані рівняння руху повиннімають бути однаковими ув всіхусіх [[система відліку|системах відліку]]. Крім того, постульоване поле повинно мати певну внутрішню симетрію, бути [[калібрувальна інваріантність|інваріантним відносно калібрувальних перетворень]]. Такі математичні об'єкти вивчаютьсявивчає [[теорія груп|теорією груп]]. Для побудови теорій великого об'єднання використовуютьсязастосовують групи [[SU(n)]], тобто групи [[матриця (математика)|матриць]] з одиничними [[визначник]]ами.
З квантової хромодинаміки відомо, що сильна взаємодія описується з використанням групи [[SU(3)]], теорія електрослабкої взаємодії оперує групою [[SU(2)]]. Тому група, якуяка використовуєзастосовується теоріяв теорії великого об'єднання, повинна при малих енергіях має розпадатися на ці дві групи, тобто, редукуватися до SU(3) × SU(2). Найменшою з таких груп є група SU(5), однак, це не єдиний варіант, тому теорій великого об'єднання багато. Вибір між ними повиненмає здійснюватися на основі експериментальної перевіркиексперименту, що складно.
