Розвиток гірництва в арабському світі та країнах Сходу: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
АтаБот (обговорення | внесок) м →Аравійський півострів: заміна, replaced: км2 → км² за допомогою AWB |
NickK (обговорення | внесок) м →Середня Азія: українською зрізаний, а не усічений, див. Обговорення Вікіпедії:Проєкт:Математика |
||
Рядок 60:
У східній частині кар’єр переходить у „головну камеру”, яка є системою багатоповерхових камерних порожнин, що об’єднані спільним устям, загальною довжиною до 125 м, шириною до 75 м й висотою – до 50 м. Виокремлюють шість камерних виробок, найбільша з яких довжиною 60 м, шириною близько 50 м. Тепер вона обрушена, причому зміщення породного масиву під час завалу розкрило інші давні виробки з дерев’яним кріпленням.
У районі Кані-Мансурського рудного поля виявлено декілька сотень невеликих виробок, представлених траншеями, шурфами та штольнями. Частина з них виконувала роль розвідувальних, що іноді переходили у видобувні. У виробках і навколо них знайдено велику кількість знарядь праці гірників: залізні кайла й долота, кам’яні молоти (у формі
У межах рудника збереглися рештки середньовічного поселення гірників IХ – ХI ст., яке було повністю розкрите археологічними розкопками. Поселення включало житлові та господарські помешкання, разом із кузнею й горнами відкритого типу. Вирізняються будівлі громадського та адміністративного призначення. На центральну вулицю виходило устя головного вертикального стовбура, який забезпечував спуск гірників у підземні виробки. Таким чином, можна говорити про потужну базу гірників-металургів Кані-Мансура, яка існувала протягом кількох століть.
Рядок 90:
За описом середньовічного вченого [[Аль-Хамдані]], процес плавлення срібно-свинцевої руди здійснювали так. Піч заповнювали шарами руди й деревного вугілля, після запалення якого забезпечували штучне нагнітання повітря в горн за допомогою міхів. Плавлення тривало декілька днів. Іноді для захисту металургів від шкідливих свинцевих випарів між горном і міхами споруджували огороджувальну стіну. Однорідна маса витопленого металу (свинцево-срібного сплаву) збиралася в донній частині печі, звідки її випускали назовні в спеціальні форми, де вона застигала у вигляді зливка. Потім зливок розміщували в посудині, дно якої заповнювали золою, а поверх металу укладали дрова з ялівцю. Розпалювали багаття і міхами вдували повітря. Коли свинець перетворювався на глет, усередині його концентрувалось срібло. На нього накидали грубу ганчірку, яку рясно поливали водою. Свинець ставав золою, а зливок очищеного срібла витягали з плавильної посудини.
Вражаючі масштаби гірничо-металургійних робіт в Середній Азії, які були виявлені археологічними й геологічними експедиціями у ХХ ст., повністю відповідають численним описам і згадкам середньовічних арабських учених. Це вказує на провідну роль цих гірничопромислових районів у забезпеченні дорогоцінними металами країн ісламського світу і дозволяє провести аналогію між роллю рудних районів Західного Тянь-Шаню та Рудними Горами Саксонії й Богемії, які дещо пізніше були основними постачальниками золота і срібла королівствам Європи.
==Основні регіони розвитку гірництва після падіння Римської Імперії==
Після падіння Римської імперії у І тис. по Р.Х. товарні відносини були більш розвинутими в арабському світі і країнах Сходу, що зумовило тут сталий розвиток гірництва. У цей час центрами видобутку благородних металів є: [[Аравійський півострів]], Південний [[Афганістан]], [[Хорасан]] (Східний [[Іран]]), [[Нубія]] ([[Африка]]), Західний [[Судан]], [[Кордовський Халіфат]] ([[Іспанія]]), а також ряд районів Середньої Азії – [[Хорезм]], [[Согд]], [[Шаш-Ілак]], [[Ферганська долина]], [[Кані-Мансур]], [[Шельджа]] тощо.
|