Едуардо Дарнаучанс: відмінності між версіями

'''Едуардо Дарнаучанс''' ([[Монтевідео]], [[15 листопада]] [[1953]]  — [[Монтевідео]], [[7 березня]] [[2007]])  — [[Уругвай|уругвайськийуругвай]]ський [[Автор-виконавець|співак]] і [[музикант]].

Дитинство та юність пройшли на півночі країни, спочатку в Мінас-де-Корралес ([[Ривера (департамент)|департамент Рівера]]), а потім у місті [[Такуарембо (місто)|Такуарембо]].

Едуардо був сином лікаря Педро Е. Дарнаучанса Брума, якому він присвятив пісню «Pago», включену до його альбому "«''Zurcidor''"». На нього справив великий вплив [[професор]] [[Література|літератури]] з вищої школи, [[поет]] Вашингтон Бенавідес, для якого він написав кілька віршів, серед яких «El instrumento» та «Tanta vida en cuatro versos»[https://www.youtube.com/watch?v=qLbgaSe2wcg]. Познайомившись з оточенням цього поета і вчителя, він приєднався до Карлоса Бенавідеса, [[Едуардо Ларбануа]], Гектора Нуми Мораеса та інших молодих людей з [[Такуарембо (місто)|Такуарембо]], так званої «Grupo de Tacuarembó».

У 13 років Едуардо з'явився на радіо в [[Такуарембо]], щоб заспівати дві пісні  — одну Антуана, а іншу  — власну, обидві [[Французька мова|французькою мовою]]. Наприкінці [[1960-ті|1960-х]] він виступав у Сіне-Сіті в місті [[Такуарембо]], перед Даніелем Віґлієтті, яким Едуардо захоплювався і вплив якого він визнавав.

У [[1970]] Едуардо вирішує виступити на фестивалі "«Canción Joven"» у [[Такуарембо]]. З цієї нагоди він представив дві пісні, які згодом стануть частиною його першого LP "«Alicia Maravilla"» та "«Niñez de Luz"». Журі фестивалю присудило йому премію "«Tabaré"» за найкращий голос.

[[8 червня]] [[1971]] Дарнаучанс дебютував у [[Монтевідео]] разом з Лео Антунесом та Опусом Альфою в циклі «Los conciertos de La Rosa», що проходив у театрі "«Stella D'Italia"» в [[Монтевідео]].

У віці 18 років Едуардо записав свій перший [[LP|повноформатну платівку]] «''Canción de chico»'', яка привернула увагу колег та критиків. Друга платівка під назвою "«''Las Quemas"»'' вийшла у [[1974]]. Альбом ''"«Sansueña"»'', виданий в [[1978]], можна вважати твором, завдяки якому Едуардо став відомим великій публіці. Він був музикантом великої політичної прихильності. У період з [[1979]] по середину [[1983]] громадянська-військова диктатура [[Цензура|піддавала цензурі]] і заборяла його виступи в прямому ефірі, хоча його пісні могли транслюватися по [[радіо]]. У [[1981]] Едуардо розпочав свій мистецький проєкт з [[Гітарист|гітаристомгітарист]]ом та [[Аранжувальник|аранжувальникомаранжувальник]]ом Бернардо Аґерре, який супроводжував його творчість до [[1999]].

Четвертий альбом Дарнаучанса "« ''Zurcidor"»'' був записаний в період з травня по грудень [[1981]].

Згодом вийшли платівки "«''Nieblas & Neblinas"»'' ([[1984]]), "«''El wheat de la luna"»'' ([[1989]], також випущена на CD), "«''White Nights"»'' (записано в прямому ефірі в [[Театр Соліс|Театрі Соліс]] 7 і [[8 травня]] [[1991]]), "«''Dylan"»'' ([[1991]]) і "«''Sin perder el tiempo"»'', [[Антологія|антологія,]] що об’єднуєоб'єднує 20-річний досвід творчості. У [[1990]] Дарнаучанс отримав муніципальну премію за музику для ''фільму "«El Trigo de la Luna"»''.

Дарнаучанс складав музику до вистав: "«''Antes de entrar dejen salir'' y ''Papá querido"»'' до "«Театру де ла Комуна"» під керівництвом Антоніо Бальдоміра в "«Театрі дель Англо"».

У [[1990]] Дарнаучанс створив музику до фільму "«''Color de tristecías"»'' режисера Пабло Родріґеса, який показувався в [[Європа|Європі]], [[США]] та [[Канада|Канаді]]. Едуардо зіграв на відкритті концерту [[Боб Ділан|Боба Ділана]] на стадіоні "«Cilindro Municipal"» та [[Пол Саймон|Пола Саймона]] на [[Естадіо Сентенаріо|стадіоні Сентенаріо]] на Festival Montevideo Rock III ([[1991]]).

У грудні [[1993]] редакція ''газети «''Аrca» видала «''Los espejos y los mitos»''  — книгу, засновану на великій доповіді журналіста Табаре Куто, разом із книгою пісень, яка відображає частину його величезної кар’єрикар'єри.

У грудні [[1995]] року у театрі "«Дель Нотаріадо"» співачка Сільвія Мейєр презентувала компакт-диск "«''Дарнаучанс"»'' (заслужена данина уваги) з новими версіями класики Дарнаучанса. На презентації було продемонструване мультидисциплінарне шоу під назвою "«''Fretes & Keys"»''.

Пісні Дарнаучанса виконували різні національні артисти, такі як Фернандо Кабрера, Рубен Олівера та Ларбануа - — Карреро.

Едуардо Дарнаучанс на уругвайській музичній сцені вважається одним з найважливіших поетів ([[Автор-виконавець|авторів пісень]] або "«дарнером"», як він любив називати себе). Багато його пісень є класикою уругвайської музики. У репертуарі Едуардо, крім текстів його авторства є вірші або пісні вітчизняних та зарубіжних поетів, таких як, наприклад, Вашингтон Бенавідес, Віктор Кунья, [[Лібер Фалько]], Едуардо Мілан, [[Федеріко Гарсія Лорка|Федеріко Ґарсія Лорка]], [[Ніколас Гільєн|Ніколас Ґільєн]], Порфіріо Барба Якоб, Хосе Асунсьйон Сільва, [[Хорхе Луїс Борхес]], [[Антоніо Мачадо]], Рауль Ґонсалес Тюньйон, Едуардо Ґонсалес Лануца, Едуардо Боско, Роке Вальєхо, [[Хорхе Манріке]], [[Рубен Даріо]], Ніканор Парра, Мануель Бандейра, [[Умберто Меґґет]], [[Пабло Неруда]] та [[Сесар Вальєхо|Сезар Вальєхо]].

Після громадянсько-військової диктатури Едуардо Дарнаучанс підтримував свою політичну відданість, виступаючи на концертах, спонсорованих уругвайськими партіями, "«Amnistía Internacional"» ("«Міжнародною амністією"») та іншими. У лютому [[1991]] Едуардо відвідав публічну подію, організовану "«Serpaj-Uruguay"», [[18 серпня]] в "«Julio"» в [[Монтевідео]], в знак відмови від першої [[Війна в Перській затоці|війни в Перській затоці]]. Він носив затиканий кляпом рот і гітару зі перев'язаними струнами, пронизаними ножицями, і хоча це була вигідна пропозиція, він відмовився співати. Останнім проєктом Дарнаучанса став запис альбому "«''Los Kafkarudos"»'', у співпраці з деякими його колегами та друзями, що в кінцевому підсумку практично став альбомом на його честь.

Зазнав труднощів зі здоров’ямздоров'ям, а згодом пережив смерть дружини, яка впала в глибоку [[Депресія|депресію]].

* ''Marinero en tierra - — Tributo a Neruda'' (Warner. [[1999]]).