Гігієнічна прокладка: відмінності між версіями

нема опису редагування
[перевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Одноразові прокладки складаються з тонкого шару [[Адсорбція|адсорбуючою]] матеріалу і зовнішнього покриття, яке з верхнього боку зроблено з м'якого пористого матеріалу, а з іншого має смугу, що клеїться, для кріплення на білизну. Багаторазові прокладки зроблені із тканини, найчастіше [[бавовна|бавовни]], яку можна прати.
 
Прокладки за властивістю схожі на [[підгузок|підгузки]], але відрізняються більшою [[гігроскопічністьГігроскопічність|гігроскопічністю]]. Деякі прокладки мають аромат, щоб приховати запах менструальної [[кров]]і. Одна прокладка, в середньому, розрахована на шість годин.
 
== Історія ==
Перші гігієнічні прокладки з'явилися у Вавилоні та Стародавньому Єгипті. Єгипетські жінки брали розм'якшений папірус і використовували як жорсткий тампон. В Давній Греції тампони виготовлялися із пуху, обгорнутого навколо маленьких шматочків деревини. В Римській імперії прокладки були зроблені з м'якої шерсті. В інших частинах світу матеріалами слугували папір, мох, шерсть, шкури тварин і тра́ви, які використовувались для того, аби поглинути менструацію.
 
В Середньовічній Азії, на відміну від Європи, жінки дотримувались правил гігієни. Саме на азійському континенті з'явилися одноразові прокладки — паперові серветки, складені конвертом. Такий конверт утримувався хустинкою, закріпленою на поясі. Пізніше в Японії почали виготовляти гігієнічні пояси з пропущеною між ногами смугою. Між смугою та [[Вульва|вульвою]] закладалася серветка: пояс був багаторазовим, серветка — одноразовою. Зовні такий пояс дещо нагадував перегорнутий кошик.
 
Європейські дами користувалися подолами сорочок або нижніх спідниць, які заправлялися поміж ніг. В Російській імперії іноді використовувались «сороміцькі порти» з товстого матеріалу — менструальні виділення поглиналися безпосередньо портами, які знаходились під широкими спідницями. Для зупинки кровотечі деякі дами використовували шматочки тканини, вставлені у піхву. Однак більшість жінок не могли цього зробити, дозволяючи витік менструальної крові природнім шляхом.
 
У 1888 році в США з'явилася перша реклама одноразових серветок. Також жінки користувалися багаторазовими саморобними прокладками із [[фетр]]у або полотна, які після використання складалися в пакет і прополіскувались у ванній. Після висихання цей засіб гігієни можна було використовувати знову. Через відсутність [[туалет]]ів зміна прокладок зазвичай здійснювалась у спальні або іншому зачиненому приміщенні.
 
Для додаткового захисту від протікання використовувались фартухи, які захищали верхню спідницю від забруднень, а також менструальні труси-бріфи. Під час Першої світової війни американською фірмою «Кімберлі-Кларк» був розроблений матеріал [[целюкотон]], який поглинав вологу у п'ять разів швидше, ніж звичайна вата. Це відкриття справило значний вплив на розвиток засобів гігієни. У 1920 році в містечку Ніна, штат Вісконсін, було запущено масове виробництво жіночих прокладок «Целлюнап», перейменованих наступного року на «[[Kotex]]».
Ці одноразові прокладки стали великим кроком вперед, так як були дуже зручними і не прикріплялися до талії з допомогою спеціальних ременів. Аптеки, які продавали «Kotex» за 50 центів, виставляли біля каси дві коробки з прокладками та грішми. За відсутності коробок було достатньо сказати пароль із назвою. Пачки з прокладками продавалися без написів та малюнків, а їх поглинаюча здатність була дуже низькою.
 
У 1927 році компанія [[Johnson & Johnson]] представила жіночі прокладки «Modess». В цей же період [[Ліліан Гілбрет]] удосконалила гігієнічний пояс із еластику, що закріплювався на талії, від якого спереду і ззаду спускалися вниз дві лямки, що закінчувались металічними затискачами. До цих затискачів кріпилася прямокутна прокладка, що пропускалася поміж ніг. Іноді до поясу вставлялися дві довгі і товсті прокладки, які прикривали всю промежину. Після походу в туалет жінки змінювали засоби гігієни і викидали прокладку у смітник.
 
До того часу прокладки спалювались у камінах або переносних тиглях. Через те, що засоби гігієни часто збивалися і протікали, дами носили щільні труси, іноді з водонепроникним шаром в промежині, які зменшували протікання і викликали потіння вульви. На деяких трусах були спеціальні пристосування для додаткового кріплення прокладки, які доводилося часто міняти. У 1930-х роках [[Леона Чалмерс]] створює менструальну чашу з алюмінію та твердої гуми і запускає рекламу прокладок на сторінках жіночих журналів.
 
Ця стратегія призвела до швидкого успіху: до початку Другої світової війни доля фетрових прокладок зменшилась до 20%, а до кінця 1940-х років — до 1%. Після цього багаторазові прокладки остаточно відійшли у минуле. У 60-х роках [[сексуальна революція]] остаточно зняла більшість заборон, зокрема й на рекламу засобів жіночої гігієни.
В наступні два десятиліття гігієнічні прокладки продовжували вдосконалюватись, з'явився захисний нижній шар і «сухий» поглинаючий шар, крильця, а також матеріали-поглиначі. До того часу радянські жінки користувалися саморобними засобами гігієни, які виготовлялися із вати, марлі і туалетного паперу. Після розпаду СРСР в рекламі прокладок з'явилася блакитна вода, яку демонструють для поглинання вологи.
 
Сучасні засоби жіночої гігієни виготовляються із природної сировини та з використанням передових технологій. Вони можуть закріплюватись до спідньої білизни або вшиватися всередину. Деякі жіночі прокладки можна змивати в [[унітаз]] за умови, якщо вони виготовлені із розчинних матеріалів.
 
== Види ==
* [http://www.sostav.ru/publication/prokladki-22541.html Белое не надевать: история рекламы прокладок ]
 
{{Здоров'я-доробити}}
{{ac}}
 
Анонімний користувач