Живопис: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинуто редагування Арсі-Арслан (обговорення) до зробленого RarBot
Мітка: Відкіт
Рядок 74:
До 1930 року українські митці з підсов. України виступали й за кордоном, особливо на міжнародних виставках Бієннале у Венеції вони мали великий успіх. З поч. 30-их pоків став обов'язковий у всьому СССР так званий «соціалістичний реалізм», якому підпорядковано й українських митців. «Соціалістичний реалізм» у малярстві означає своєрідне сполучення фотографічности з умовно-академічною парадністю, що наказує ідеалізувати все зображуване відповідно до партійно-політ. настанов, яким має служити все малярство. «Соц. реалізм» в Україні не висунув жадної видатної індивідуальности й не виявив жадного розвитку, якщо не згадувати тематичних змін, викликаних політ. життям. Тематика картин сходить за дуже рідкими винятками на ідилічне зображення «щасливого» життя в колгоспах («Відпочинок у колгоспі» Г. Світлицького, «Відпочинок у колгоспі» Ю. Бершадського й ін.), «героїки соц. праці» («П'ятихвилинка в панчішному цеху» С. Прохорова, «На Дніпрельстані» К. Трохименка й ін.), «героїзму сов. війська» («В партизанському краю» Отрощенка, «Ворог наближається» Т. Яблонської вже часів війни 1941—1945 pp.), епізодів революційної боротьби перед 1917 р. («Повстання на крейсері „Очаків“» Л. Мучника й ін.), а надто — на малювання фотографічно-парадних портретів різних «вождів» і «стахановців». Виключаються і переслідуються навіть реалістичні твори, якщо вони тематично невтральні й не служать безпосередньо пропаґандивно-політ. настановам. Так засуджено елегійні пейзажі В. Мироненка («Моя Україна»), картину Г. Світлицького «Рідний край», І. Шульги «Пісня запорожців» і багато ін.
 
В інших умовах розвивалося мистецтво Галичини, де були вільніші для розвитку мистецтва обставини, передусім, можливість контакту з мистецтвом Заходу. На пожвавлення мист. руху вплинув дуже позитивно прихід нових сил із Сх. України. 1922 р. постав у Львові з ініціятиви П. Холодного і М. Голубця ГДУМ — Гурток Діячів Українського Мистецтва, що влаштував 4 виставки, 1931 р. з ініціятиви П. Ковжуна та ін., АНУМ — [[Асоціація незалежних українських митців|Асоціація Незалежних Українських митців]], яка зорганізувала численні виставки та випустила низку видань. З ін. мист. груп треба згадати Товариство Прихильників Українського Мистецтва (головне школа Новаківського), групу молодих «РУБ» і гурток «Спокій» на чолі з Метиком (Варшава). Побіч діяльних у Львові митців, як Труш, Новаківський та митців з групи Січових Стрільців: О. Курилас, [[Буцманюк Юліан|Юліян Буцманюк]] ({{н}} 1885) [[Іванець Іван Йосипович|Іван Іванець]] ({{н}} 1893), [[Ґец Лев Львович|Лев Ґец]] ({{н}} 1895), виринають нові визначні постаті: [[Холодний Петро Іванович|Петро Холодний]] (1876—1930), що створив свій, відмінний від Бойчука, неовізантійський стиль (в цьому річищі йшов і [[Василь Крижанівський]], 1891—1926), [[Ковжун Павло Максимович|Павло Ковжун]] (1896—1939), [[Бутович Микола Григорович|Микола Бутович]] ({{н}} 1895), [[Лісовський Роберт Антонович|Роберт Лісовський]] ({{н}} 1894), [[Сорохтей Осип Йосафатович|Осип Сорохтей]] (1889—1941), баталіст [[Перфецький Леонід|Леонід Перфецький]] ({{н}} 1900) та ін. Ділянку церковного малярства оновлюють [[Михайло Осінчук]] ({{н}} 1890), [[Музика Ярослава Львівна|Ярослава Музика]] ({{н}} 1896) та [[Василь Дядинюк]] (1900—1944). Одночасно творяться групи українських митців у західноєвропейських осередках. З паризької групи найбільш відомі імена: [[Грищенко Олексій ГрищенкоВасильович|Олекса Грищенко]], що своїми морськими краєвидами здобув собі ім'я у французькому малярстві, [[Михайло Андрієнко-Нечитайло]] ({{н}} 1894), [[Глущенко Микола Петрович|Микола Глущенко]] ({{н}} 1900), [[Бабій Іван (художник)|Іван Бабій]] ({{н}} 1896), [[Василь Перебийніс]], [[Хмелюк Василь Михайлович|Василь Хмелюк]] ({{н}} 1903), Зоня Зарицька, [[Левицька Софія Пилипівна|Софія Левицька]] ({{н}} 1874), [[Микола Кричевський]]; з празької: [[Кулець Іван|Іван Кулець]] ({{н}} 1880), [[Мазепа-Коваль Галина Ісааківна|Галина Мазепа]]; з варшавської: [[Холодний Петро Іванович|Петро Холодний]] (молодший, *1902), [[Мегик Петро|Петро Мегик]] ({{н}} 1899), [[Андрусів Петро Стефанович|Петро Андрусів]].
 
Під час Другої Світової війни знову зустрілися митці із Сх. та Зах. України, і ця зустріч виявилася плідною для українського нац. мистецтва (5 виставок у Львові 1941—1944 p.). Після війни багато митців, тікаючи від переслідувань і шукаючи свободи творчости, подалося на Захід до Німеччини, Австрії, Франції. В Мюнхені створили вони найсильнішу групу — УСОМ, Українську Спілку Образотворчих митців, яка влаштувала численні мист. виступи, зокрема велику виставку в Мюнхені (1947).