Бейоглу: відмінності між версіями

'''Бейоглу''' ({{lang-tr|Beyoğlu}}) — район на європейській стороні [[Стамбул]]а, [[Туреччина]], відокремлений від старого міста (півострів [[Константинополь]]) [[Золотий Ріг (Стамбул)|Золотим рогом]]. ВінРаніше був відомий як регіон '''Пера''' (Πέρα, що означає «за межами» в [[Грецька мова|грецькій мові]] ), що оточував прибережне місто [[Галата]], який був розміщений навпроти Константинополя через Золотий ріг. Бейоглу - найактивніший центр мистецтва, розваг та нічного життя Стамбула.

Протягом [[Середньовіччя]] Бейоглу продовжували називатиназивали Пера, а у західних мовах -така назва зберігалася до початку 20 століття.

Згідно з переважаючою теорією, турецькетурецька ім'яназва району ''Бейоглу'' - це модифікація [[Народна етимологія|народною етимологією]] [[Венеціанська республіка|венеціанської]] посади, що називалася ''Байло'', чий палац був найбільш грандіозною структуроюспорудою в цьому кварталі. Неофіційну назву ''Бей Оулу'' (дослівно ''син [[Бей (титул)|бея]]'') спочатку османські турки використовували дляспочатку щодо Лодовіко Грітті, щоякий народився в Стамбулі, сина [[Андреа Грітті]], якийщо був венеціанським Байло в Стамбулі під час правління султана [[Баязид II|Баязида II]] ( р. 1481–1512 рр., а згодом 1523 р. був обраний [[Дож Венеції|Венеційським дожем]] у 1523 р. Таким чином ''Бей Оглу'' можливо походить від прізвиська Лодовико Грітті, який встановив тісні стосунки з [[Блискуча Порта|Блискучою Портою]] і особняк якого знаходивсябув біля сучасної [[Таксим (площа)|площі Таксим]]. На півдні Бейоглу розміщувався "«Венеціанський палац"», побудований на початку 16 століття. Він був резиденцією Байло. ПервіснаПалац будівлябуло палацу була замінена вперебудовано 1781 роціроку і згодом стала італійським посольством після [[Рісорджименто|об'єднання]] [[Італія|Італії]] в 1861 році, тавін італійськестав консульствоіталійським посольством, а в 1923 році, коли [[Анкара]] стала столицею [[Туреччина|Турецької Республіки]] стала [[Анкара]], — італійським консульством.<ref>{{Cite web|url=http://www.italyaonline.net/Italya/hakkinda/makaleler/istanbul'da_venedik_sarayi.htm|title=İtalya Hakkında Makaleler - ISTANBUL'DA BIR VENEDIK SARAYI|publisher=Italyaonline.net|date=|accessdate=2014-02-08}}</ref>

Територія біля моря називалася [[Галата]]. [[Греки]] вважають, що назва походить або від ''галатів'' (що означає "молочник"), оскільки територія використовувалася вівчарами в ранньосередньовічний період територія використовувалася вівчарами, або від слова ''Галатаї'' (що означає "[[Галли|гали]]"), як вважається [[Кельти|кельтське]] плем'я галлів побували тут табір в епоху [[Елліністичний період|еллінізму,]] перш ніж оселитися в [[Галатія|Галатії]] в центральній [[Анатолія|Анатолії]]. Назва, можливо, також походить від [[Італійська мова|італійського]] слова ''Калата'', що означає "схил вниз", оскільки Галата, колишня колонія [[Генуезька республіка|Республіки Генуя]] між 1273 і 1453 роками, стоїть на вершині пагорба, що спускається до моря.

Район включає в себе інші мікрорайони, розташовані дона півночіпівніч від Золотого Рогу, у тому числізокрема, [[Галата]] (середньовічноїсередньовічна [[Генуезька республіка|генуезькоїгенуезька]] фортеціфортеця, за межамипоблизу якої ій виник Бейоглу), що сьогодні відомий як район [[Каракьой|Каракей]], Топхане, Джіганґір, Шішгане, Тарлабаші, Долапдере і Касимпаша,. іРайон з'єднаний ззі старим центром міста через Золотий Ріг [[Галатський міст|мостом Галата]], [[Міст Ататюрка|мостом Ататюрк]] та [[Золотий Ріг (метроміст)|мостом метро Золотий Ріг]].

Територія, яка зараз відома як Бейоглу, була заселена з [[Бізант|моменту]]часів заснування [[Бізант]]ом [[Візантій|міста Візантії]] в 7 столітті до нашої ери.<ref>{{Cite book|url=https://books.google.com/books?id=h6GmFd4pAN4C&pg=PA205|title=Imperial Istanbul: A Traveller's Guide: Includes Iznik, Bursa and Edirne|last=Taylor|first=Jane|date=2007-03-30|publisher=I.B Tauris|isbn=9781845113346}}</ref> Під час [[Візантійський календар|візантійської епохи]] [[Грецька мова|грецькомовні]] жителі назвали схил пагорба, вкритий садами '''Сакай''' (Фруктовий сад), або '''Перан ен Сикайс''' («Фігове поле з іншого боку»), посилаючисьмаючи на "увазі інший бік" Золотого Рогу. Зі зростанням [[Візантійська імперія|Візантійської імперії]] зростав і Константинополь та його околиці. Північна сторона Золотого Рогу стала забудовуватися ще в V столітті. У цей період область сталастали називатисяназивати '''[[Галата|Галатою]]''', а імператор [[Феодосій II]] (правління 402–450) тут побудував там фортецю.

У 1273 р. [[Список Візантійських імператорів|візантійський імператор]] [[Михаїл VIII|Михаїл VIII Палеологос]] передав Перу Республіці Генуя на знак визнання підтримки Генуї після [[Четвертий хрестовий похід|четвертого хрестового походу]] та звільнення Константинополя в 1204 році. Пера стала процвітаючоюквітучою торговою колонією, якою керувалткерували [[Подеста|подести]].

''Генуезький палац'' (Палаццо-дель-Комуне) був побудований у 1316 році зусиллями Монтано де Марініс, [[подеста]] Галати (Пера),. іНині донинійого залишаєтьсяруїни вразом руїнах,із прилеглими будівлями та численними будинками генуезців початку 14 століття розташовані біля [[Вулиця Банкалар|Банкалар-Кадедесі]] (Банкова вулиця) в [[Каракьой|Каракьої]] разом з прилеглими до нього будівлями та численними будинками генуезців з початку 14 століття.

Венеція негайно налагодила політичні та комерційні зв’язки з Османською імперією, а венеціанський Байло був посланий до Пера як посол, у візантійський період. Саме венеціанці запропонували послуги [[Леонардо да Вінчі]] [[Баязид II|Баєзиду II,]] коли султан вирішив побудувати міст через Золотий Ріг, і Леонардо спроектував свій проект [[Галатський міст|мосту Галата]] в 1502 році.

[[Османська імперія]] мала взаємовигідні стосунки з [[Венеціанська республіка|Венеціанською Республікою]]. Незважаючи на те, що обидві держави часто воювали за контроль над територіями та островами Східного Середземномор'я, вони відновлювали свої торгові договори після закінчення війн у 1479, 1503, 1522, 1540 та 1575 роках. Венеціанці також були першими європейцями, які скуштували османські делікатеси, такі як [[кава]], за багато столітьроків до того,інших якєвропейців. інші європейці побачилиЗокрема, кавові зерна впершепотрапили у своємудо життіЄвропи під час [[Віденська битва|Віденської битви]] 1683 року. Ці культурні обміни заклали початок сьогоднішньої багатої "«кавової культури"» як у Венеції (а згодом — у решті Італії), так і у Відні.

Після завоювання Константинополя та Пере в 1453 р. турки швидко заселили узбережжя та низинну місцевість турки швидко заселили, але європейська присутність в цьому районі не закінчиласяприпинилася. КількаТам було побудовано кілька римо-католицьких церков, таких як церква святого Антонія Падуанського, у [[Галата|Галаті]] та Святої Марії Драперис були побудовані тут.

Протягом 19 століття в ньому знову знаходилисябуло багато європейських торговців і розміщувалося багато [[Дипломатичне представництво|посольств]], особливо вздовж Гранд-Рю-де-Пера (сьогодні — [[Істікляль (вулиця)|проспект ІстіклялІстікляль]]). Наявність європейського населення, яке називали [[Левант|левантинцями,]] зробило його найбільш про-західною частиною Константинополя, особливо в порівнянні зі Старим містом з іншого боку [[Золотий Ріг (Стамбул)|Золотого Рогу]] і було причиною припливу сучасних технологій, моди, та мистецтва. Саме тому, район Пера був однією з перших частин Константинополя, який мав телефонні лінії, [[Електрика|електрику]], [[Трамвай|трамваї]], [[Муніципалітет|муніципальний уряд]] і навіть підземну залізницю, [[Тюнель]], відкритий в 1875 році як другу в світі лінію метро (після лондонського [[Лондонський метрополітен|метро]]) для перевезення людей вгору від порту Галати та сусіднього ділового та банківського району [[Каракьой|Каракей]], де розташований ''Банкалар-Каддесі'' (''Банкова'' ''вулиця''), фінансовий центр Османської імперії. Культура театру, кіно, кондитерських виробів та кафе, які досі залишаються популярними в Бейолу, датується цим пізнім османським періодом. Такі магазини, як İnci, що відомий своїми шоколадними мусами та [[Профітролі|профітеролами]], збереглися до недавньогозберігалися часудонедавна.

Іноземні громади також побудували власні школи, багато з яких продовжували виховувати еліту майбутніх поколінь турків. Тут і досі розміщенірозташовані одні з найкращих шкіл Стамбула.

Коли Османська імперія розпалася і була заснована Турецька Республіка (під час і після [[Перша світова війна|Першої світової війни]]) Бейоглу прийшовпоступово у поступовий занепадзанепадав. Він прискорився з відходомСкорочення грецького населення Пере та сусідньої [[Галата|Галати]] внаслідок тиску Туреччини через [[кіпркіпрський конфлікт]]ський конфлікт протягом 1950-х та 1960-х років тільки поглибило цей процес. Політичне насильство між лівими та правими угрупованнями, якіяке турбувализбурювало Туреччину в кінцінаприкінці 1970-х років, також сильно вплинуло на спосіб життя району ій прискорило його занепад, що призвело до переселеннямпереселення середнього класу до нових приміських районів, таких як Левент і Єшілкьой.

Перші десятиліття XXI століття булистали свідкамичасами швидкої [[Джентрифікація|джентрифікації]] цих районів. Проспект Істіклал знову став місцем для туристів, а колись такі богемні квартали, як Джіганґір, знову стали модними та досить дорогими. Деякі будівлі 19 та початку 20 століття відреставровані зі смаком, а інші були перетворені в розкішні торгові центри, що мають сумнівну естетичну цінність.{{Джерело?}}

Райони біля моря, такі як Топгане, Касімпаша та [[Каракьой]], таі бічні вулиці району складаються із старих будівель.

Музей сучасного мистецтва, що розміщувався спочатку в доках Каракьою, тепер{{коли?}} тимчасово переїхав у особняк біля вулиці Істікляль, поки перебудовують попередню локацію.<ref>{{Cite web|title=About - İstanbul Modern|url=https://www.istanbulmodern.org/en/museum/about_760.html|website=www.istanbulmodern.org|accessdate=2020-05-23}}</ref>

Музей Doğançay, перший ву Туреччині музей сучасного мистецтва, присвячений творчості єдиного художника, офіційно відкрив свої двері для публіки у 2004 році. Хоча музей майже ексклюзивно демонструє роботи його засновника Бурхана Доганчая, сучасного художника, один поверх відведений для творів батька художника Аділа Доганчая.

[[Готель Пера Пелес]] був побудований в районі в 1892 році для розміщення пасажирів [[Східний експрес|Orient Express]]. Саме в цьому готелі [[Агата Крісті]] написала роман ''[[Убивство у «Східному експресі»]]'' в цьому готелі. Її кімната зберігається як музей.

Найбільша католицька церква в Туреччині [[Церква святого Антонія Падуанського]] та [[синагога Неве Шалом]], найбільша синагога Туреччини, також знаходятьсярозташовані в Бейоглу.

[[Істікляль (вулиця)|Проспект Істіклал]] розташований в історичному районі Бейоглу (Пера). Знаменита вулиця з магазинами, кафе, кінотеатрами та іншими місцями простягається на 1,4 кілометра і щодня приймаєнею проходять до 3 мільйонів людей.<ref>{{Cite web|url=https://www.lonelyplanet.com/turkey/istanbul/attractions/istiklal-caddesi/a/poi-sig/1250585/360887|title=İstiklal Caddesi|last=|first=|date=|website=Lonely Planet|archiveurl=|archivedate=|accessdate=}}</ref>