Вінчання: відмінності між версіями

На [[Русь|Русі]] в першу добу [[Християнство|християнства]] вважалось, що вінчання є обов’язковим лише для [[Київські князі|князів]] та [[Бояри|бояр]], а для простого люду достатньо провести [[весілля]]. На проведення ритуалу весілля чималий влив мали [[Середньовічна Греція|грецькі]] і [[Римська імперія|римські]] весільні традиції, які передалися на Русь як через релігійно-культурні, так і через торгові зв’язки. Показовим є те, що невінчані шлюби тоді визнавались законними не лише державним урядом, а й церквою. І хоча пізніше, за [[Литовські Статути|Литовським статутом]], вінчання стало обов’язковим для визнання законності шлюбу, традиція невінчаних шлюбів залишалась, про що свідчать чисельні скарги духовенства. Наприклад, [[Митрополит Київський і всієї Русі|Київський митрополит]] [[Ісая Копинський|Ісая]] та Чернігівський архієпископ Колинський своїми наказами, датованими [[1634]] роком, відлучали від церкви тих, хто перебував у шлюбі невінчаним. Стимулювали до вінчання також і положення Литовського статуту, в яких вказувалось, що діти, народжені у невінчаному шлюбі, мали менші права на [[Спадкування|спадщину]], ніж діти, народжені у вінчаному шлюбі. Та все ж [[звичаєве право]] було настільки тривким, що церковне освячення шлюбу входило в побут аж до [[XIX століття|XIX]] ст.<ref name="Demydenko2015"/>