Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР: відмінності між версіями

'''Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР''' — практика боротьби радянської влади з [[Дисидент|дисидентами]] та [[Правозахисник|правозахисниками]], яка полягала у зловживанні [[Психіатрія|психіатричним]] діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції. Винесення психіатричного діагнозу дозволяло владі уникати гласного судового процесу над інакодумцями шляхом відправлення їх у психіатричні лікарні без суду й на невизначений строк. Крім того, оголошення незгодних психічно хворими дозволяло владі ігнорувати питання про політичних в'язнів.

 

 

В [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] траплялися систематичні зловживання психіатрією в політичних цілях<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref>{{книга |заглавие=Medicine betrayed: the participation of doctors in human rights abuses |год=1992 |издательство={{Нп3|Zed Books}} |isbn=1-85649-104-8 |ссылка=https://books.google.com/books?id=bMTu_oIfVsIC&pg=PA66 |страницы=66 |язык=en |автор=British Medical Association}}</ref><ref name="Bonnie"/><ref name="Van Voren-Ending">{публікація|стаття|автор=Van Voren R|заголовок=Ending political abuse of psychiatry: where we are at and what needs to be done|видання=BJPsych Bull|рік=2016 Feb|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4768845/|issue=1|volume=40|pages=30–33|pmid=26958357|doi=10.1192/pb.bp.114.049494}}</ref><ref name="Gershman"/><ref>{{книга |заглавие=Mental health policy and practice across Europe: the future direction of mental health care |год=2007 |издательство=McGraw-Hill International |isbn=0-335-21467-3 |ссылка=https://books.google.com/books?id=_KnuP8OwJbMC&pg=PA406 |страницы=406 |язык=en |автор=Knapp, Martin}}</ref><ref>{{книга |заглавие=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Part 1 |год=1972 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=CQ42AAAAIAAJ |язык=en}}</ref><ref>{{книга |заглавие=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Volume 2 |год=1975 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=yjgTAAAAIAAJ |язык=en}}</ref><ref name="hearing-1983"/><ref name="От политических">{{статья|автор=Ван Ворен Р. |заглавие=От политических злоупотреблений психиатрией до реформы психиатрической службы |ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/36250 |издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины |год=2013 |номер=2}}</ref>. Протягом XIX століття в Росії відзначені лише поодинокі випадки використання психіатрії в політичних цілях<ref name="Ougrin">{{статья|автор=Ougrin D, Gluzman S, Dratcu L |заглавие=Psychiatry in post-communist Ukraine: dismantling the past, paving the way for the future |ссылка=http://pb.rcpsych.org/content/30/12/456.short|издание=The Psychiatrist|год=February 16, 2007}}</ref>, поодинокими такі випадки були також у перші роки існування радянської держави<ref name="post-Soviet">{{книга|автор=Ван Ворен Р.|заглавие=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=https://web.archive.org/web/20131230233134/http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf|издательство=Европейский парламент. Департамент политики. Генеральное управление по внешней политике|год=2013|страниц=28|isbn=978-92-823-4595-5|doi=10.2861/28281}} {{Wayback|url=http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf |date=20131230233134 }} См. также: {{статья|автор=Ван Ворен Р.|заглавие=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/37543|издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины|год=2013|номер=5}}</ref>. Набагато частішого характеру політичні зловживання психіатрією набули у 30–50-х роках XX століття<ref name="Ougrin"/><ref name="post-Soviet"/>, та лише в 1960-х роках психіатрія стала одним із головних інструментів репресій в СРСР<ref name="post-Soviet"/>.

Діагноз застосовувався у випадках, коли обвинувачені заперечували вину, не співпрацювали зі слідством і було незручно засуджувати правозахисників до тюремного ув'язнення<ref name="Королева"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Королева2">{{статья |заглавие=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 2 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=12 |ссылка=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140221163429/http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archivedate=2014-02-21 |accessdate=2010-06-02 |язык=ru |тип=журнал |автор=Королева Л.В., докт. ист. наук}} {{Wayback|url=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |date=20140221163429 }}</ref>.

 

 

Згідно з радянськими правилами, «''усі хворі на шизофренію повинні перебувати на обліку в психоневрологічному диспансері''»<ref name="Наджаров">{{книга|автор = Наджаров Р. Я. |часть = Шизофрения |заглавие = Справочник по психиатрии |оригинал = |ссылка = http://tapemark.narod.ru/psycho/shizofrenija.html#06|ответственный = Под ред. А. В. Снежневского |издание = 2-е изд., перераб. и доп |место = М. |издательство = Медицина |год = 1985 |том = |страницы = 96|страниц = 416|серия = |isbn = |тираж = 235 000}}</ref>. Отже, хоча повільноплинна шизофренія є неважким розладом, особи, які отримали цей діагноз, піддавалися постановці на облік у ПНД. Далі: «''невідкладної госпіталізації відповідно до спеціальної інструкції Міністерства охорони здоров'я СРСР потребують хворі на шизофренію, які внаслідок особливостей клінічної картини (марення, імперативні галюцинації, збудження різного типу, гебоїдний стан з асоціальною поведінкою, депресії з суїцидальними тенденціями та ін.) становлять соціальну небезпеку для оточуючих або самих себе».''"<ref name="Наджаров"/>. Тому, якщо психіатр трактував якусь суспільно-політичну самодіяльність як прояв марення або «гебоїдного стану з асоціальною поведінкою», таке трактування могло автоматично спричинити недобровільну госпіталізацію.

Іллю (Еліягу) Ріпса, який вчинив спробу самоспалення в знак протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини і був звинувачений за статтею 65 КК Латвійської РСР, що відповідала ст. 70 КК РРФСР (антирадянська агітація і пропаганда)<ref name="Судьба инакомыслящих">{{статья |заглавие=Судьба инакомыслящих, объявленных психически больными |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 8 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr8.htm |язык=ru |тип=журнал |месяц=30 июня |год=1969 }}</ref>, направили на примусове лікування у «психлікарні особливого типу» з тим самим діагнозом.

 

 

Леонід Плющ у 1972 році був звинувачений за статтею 62 КК Української РСР в антирадянській агітації та пропаганді. Тричі проходив судово-психіатричну експертизу. За підсумками першої експертизи (проведеної в київському слідчому ізоляторі КДБ УРСР) його визнали психічно здоровим. Другу і третю експертизи проходив в Інституті ім. Сербського; друга і третя експертні комісії дійшли висновку про наявність у Плюща «психічного захворювання у формі шизофренії». Був поміщений до Дніпропетровської СПЛ, внаслідок застосування високих доз галоперидолу відчував украй болісні рухові порушення. Згодом відзначав важкі умови перебування у спецлікарні (побиття, зловживання ін'єкціями). За звільнення Л. Плюща боролися міжнародні організації, відомі російські правозахисники (А. Сахаров, Т. Ходорович, С. Ковальов та ін.). Після 4-річного перебування у психіатричній лікарні був виписаний і вивезений за кордон. Л. Плющ емігрував.<ref name="Коротенко"/>{{rp|49—50,65—67}}<!--к абзацу-->