Вікіпедія

Музична освіта: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
BunykBot (обговорення | внесок)
Боти
186 924 редагування
м Додавання дати до шаблону
Немає опису редагування
Рядок 22:
Найстарші з них стосуються '''[[Стародавній Єгипет|Єгипту]]''', де до кінця періоду [[Стародавній Єгипет#Давнє царство (біля 2800—2250 до н.е)|Давнього царства]] (бл. 2500 до н. е.) придворні співачки проходили спеціальне навчання, а згодом, у період ХІІ династії [[Стародавній Єгипет#Середнє царство (біля 2050—1700 до н.е)|Середнього царства]] (2000—1785), жерці, судячи зі збережених зображень, виступали в ролі вчителів, що навчали співати під акомпанемент [[цитра|цитри]], ударів і притупування. Вважається, що [[Мемфіс]] був протягом довгого періоду осередком шкіл, у яких вивчали культову й світську музику.
 
'''У [[Стародавній Китай|Стародавньому Китаї]]''' в 11-3 ст. до н. е. в епоху [[Чжоу]] музичнамузичною освітаосвітою направлялосязаймалося спеціальнимокреме двірським відомствомвідомство під спостереженням імператора, відігравала помітну роль у житті суспільстві й полягала головним чином у тому, що хлопчиків навчали співу, грі на інструментах і танцям.
 
'''[[Стародавня Греція|Греція]]''' була однією з перших країн, де музиці надавалося велике соціально-політичне значеннята івиховне де муззначення. навчанняНайдавніші відкритовідомості ставилощодо собімузичної політико-етичніхлопців виховнівільних цілі.станів Прийнятостосуються вважати, що джерела грецького музичного освіти були закладені на островіостровів [[Крит]], де хлопчики вільних станів училися співу, інструментальній музиці й гімнастиці, що розглядалися у синкретичній єдності. У 7 в. до н. е. на островіта [[Лесбос]]. На Лесобсі утворилася школа кифаредів на чолі з Терпандром., Ця школащо заклала основи мистецтва професійної кіфаристики, тобто вміння речитативно вимовляти текст, співати й акомпанувати. Мистецтво [[Аеди|аедів]] передавалося з покоління в покоління, музична освіта полягало в тому, що вчитель (часто батько) навчав хлопчика грі на кіфарі, розміряній мелодекламації, правилам поетичного віршування й передавав йому певну кількість пісень, складених самим учителем або тих, що він успадкував за традицією. У [[Спарта|Спарті]], з її воєнізованим укладом життя й державним наглядом за ходом освіти, хоровий спів уважався необхідною стороноюскладовою навчання юнаків, які періодично повинні були виступати на суспільств, святах. В [[Афіни|Афінах]] у процесі т.зв. мусичного, виховання хлопчики навчалися серед інших предметів і музиці, причому викладання було тісно пов'язане із засвоєнням найкращих взірцівтворів грецької літератури й дидактичної поезії. Помітний вплив на музичне навчання в Греції зробили музично-естетичні і педагогічні погляди [[Платон]]а й [[Аристотель|Аристотеля]]. Платон вважав, що «мусична освіта» має буи доступною для кожного, а питання про музикальність чи немузикальність учня стояти не повинно.
 
Помітний вплив на музичне навчання в Греції зробили музично-естетичні і педагогічні погляду [[Платон]]а й [[Аристотель|Аристотеля]]. Платон вважав, що «мусична освіта» доступна для всякої молодої людини і питання про музикальність чи немузикальність учня стояти не повинно.
 
== Музична освіта у середньовіччя ==
У роки раннього й класичного середньовіччя музична культура створювалася діячами, що стояли на різних щаблях соціальної ієрархії: музикантами-теоретиками й музикантами-практиками (канторами й інструменталістами, у першу чергу органістами), пов'язаними із церквою й культовою музикою, [[трувер]]ами, [[трубадур]]ами й [[мінезінгер]]ами, двірськими музикантами, бардами-сказителями й ін. Ці різні, нерідко й антагоністичні, групи музикантів-професіоналів опановували знаннями й умінням по-різному: одні — у співацьких школах (головним чином при монастирях і кафедральних соборах), а починаючи з 13 в. й в університетах, інші — в умовах музичного цехового навчання й у практиці безпосередньої передачі традицій від майстра до учнів.
 
Музика вивчалася, поряд із грецькою і латинською мовами та арифметикою. МонастирськіОсновними осередками професійної музичної освіти були монастирські, а трохи пізніше й кафедральні співацькі школи були основними осередками професійної музичної освіти. Однією з найважливіших була «Скола канторум» при папському дворі в [[Рим]]і (заснована близько 600, реорганізована в 1484), що послужила зразком для навчальних закладів аналогичногоаналогічного типу у містах Західної Європи. Методи навчання хорового співу спиралися на засвоєння наспівів по слуху. Вчитель користувався при цьому способами хейрономії: рух голосу нагору й униз вказувався умовними рухами руки й пальців. ДляЗасвоєнню оволодіннятеоретичного теоретичнимиматеріалу відомостями існували спеціальнісприяли рукописні посібники, зазвичай у вигляді діалогів між учителем й учнем, їх часто заучували напам'ять. Для наочності використалися малюнки й таблиці. Як і в античності, монохорд служив для пояснення інтервалів між звуками.
 
Приблизно з 10 ст. монастирські школи зосереджують увагу головним чином на практиці ритуальноїцерковного пісніспіву й втрачають інтерес до музично-теоретичної освіти. Хоча вони продовжують ще довгі роки втримувати провідне положення в музично-церковному просвітительстві, поступовоНатомість ініціатива в області розвитку музичної культури, зокрема музичної освіти, переходить до кафедральних шкіл. Стає помітною тенденція сполучати музично-теоретичну освіту із практикою, виконавську діяльність із композиторською.а Однимодним з провідних освітніх закладів цього типу стала школа при кафедральному соборі Нотр-Дам (Париж), що послужив прототипом майбутніх [[метриза|метриз]].▼
Методи музичного навчання зазнали деяких змін після реформи [[Ґвідо д'Ареццо]] (11 ст.). що лягла в основу сучасного [[нотне письмо|нотного письма]]; він увів чотирилінійний [[нотний стан]], літерне позначення [[Ключ (музика)|ключів]], а також складові назв щаблів шестиступеневого ладу.
 
вУ дусікінці богословського,12 абстрактного раціоналізмуст. Разому зПарижі тимвиникла члени«університетська університетськоїкорпорація» корпорації,магістрів будучиі часомстудентів, нещо тількипоклала музикантами-теоретиками,початок алеПаризькому й практикамиуніверситету (виконавцями йзаснований композиторами1215), близькоде стикалисяна зфакультеті побутовоюмистецтв музикою.поряд Цевивчалася позначалосяв йрамках на«семи вільних мистецтв» музичномуі навчаннімузика. В 12-14 століттях університети, в яких вивчалася музична наука, виникали й в інших західно-європейських містах: у Кембриджі (1129), Оксфорді (1163), Празі (1348), Кракові (1364), Відні (1365). Гейдсельберзі (1386). У деяких із них музично-теоретичні випробуванняіспити були обов'язковими для одержанняздобуття ступеня бакалавра й магістра. НавидатнішимНайвидатнішим університетським педагогом-музикантом цієї епохи був І. МурисМуріс, вивчення праць якого ще протягом довгого років вважалося обов'язковим в європейських університетах.▼
▲Приблизно з 10 ст. монастирські школи зосереджують увагу головним чином на практиці ритуальної пісні й втрачають інтерес до музично-теоретичної освіти. Хоча вони продовжують ще довгі роки втримувати провідне положення в музично-церковному просвітительстві, поступово ініціатива в області розвитку музичної культури, зокрема музичної освіти, переходить до кафедральних шкіл. Стає помітною тенденція сполучати музично-теоретичну освіту із практикою, виконавську діяльність із композиторською. Одним з провідних освітніх закладів цього типу стала школа при кафедральному соборі Нотр-Дам (Париж), що послужив прототипом майбутніх [[метриза|метриз]].
 
У кінці 12 ст. у Парижі виникла «університетська корпорація» магістрів і студентів, що поклала початок Паризькому університету (засн. 1215). У ньому на факультеті мистецтв поряд з освоєнням церковно- музичного ужитку вивчалася в рамках «семи вільних мистецтв» і музика. Відповідно до розповсюдженого в ті роки в Європі поглядами найбільша увага приділялася науково-теоретичній стороні, розглянутої
▲в дусі богословського, абстрактного раціоналізму. Разом з тим члени університетської корпорації, будучи часом не тільки музикантами-теоретиками, але й практиками (виконавцями й композиторами) близько стикалися з побутовою музикою. Це позначалося й на музичному навчанні. В 12-14 століттях університети, в яких вивчалася музична наука, виникали й в інших західно-європейських містах: у Кембриджі (1129), Оксфорді (1163), Празі (1348), Кракові (1364), Відні (1365). Гейдсельберзі (1386). У деяких із них музично-теоретичні випробування були обов'язковими для одержання ступеня бакалавра й магістра. Навидатнішим університетським педагогом-музикантом цієї епохи був І. Мурис, вивчення праць якого ще протягом довгого років вважалося обов'язковим в європейських університетах.
 
== Музична освіта в епоху Відродження і Просвітництва ==
Рядок 44 ⟶ 39:
В епоху [[Ренесанс]]у передові музичні діячі виступають проти схоластики в теорії музики й у музичному навчанні, бачать сенс занять музикою в практичному музикуванні (у створенні музики й виконавстві), роблять спроби погодити теорію й практикою в засвоєнні музичних знань і придбанні вмінь, шукають у самій музиці й у музичному навчанні можливість сполучати естетичні й етичні моменти (принцип, запозичений з античної естетики). Про цю загальну лінію музичної педагогіки свідчить і практична спрямованість ряду навчальних книг, опублікованих у кін. 15 — поч. 16 ст.
 
Розвитку музичної освіти сприяла й гнучкіша система нотного запису, що сформувалася в епоху Відродження, а також винайдення [[нотодрукування]]. Реформована музична писемність і друкована публікація музичних записів і книг з нотними прикладами створили передумови, що значно полегшувалиполегшувала музичне навчання й передачу музичного досвіду з покоління в покоління. Зусилля музичної педагогіки були спрямовані на формування музиканта нового типу, що поступово завойовує провідне положення в музичній культурі, — освіченого музиканта-практика, який з дитячих років удосконалювався в хоровому співі, грі на органі й інших музичних інструментах, у музичній теорії й мистецтві складати музику і в подальшому продовжував займатися різноманітною професійною діяльністю.
 
{{section-stub}}
 
 
== Музична освіта в Україні==
Україна успадкувала трирівневу систему музичної освіти з часів СРСР. У 1991-2014 роках в Україні діяли 5 вищих навчальних закладів - [[консерваторія|консерваторії]] (з часом перейменовані в "музичні академії") у [[Львівська консерваторія|Львові]] (з 1858), [[Одеська консерваторія|Одесі]] (з 1913), [[Київська консерваторія|Києві]] (з 1913), [[Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського|Харкові]] (з 1917), [[Донецька консерваторія|Донецьку]] (з 1991) і [[Дніпропетровська консерваторія|Дніпрі]] (з 2006), [[Список музичних училищ України|33 музичні училища]] і більше 1000 [[Мистецька школа|музичних шкіл та шкіл мистецтв]].
 
Після [[Закон України «Про вищу освіту» (2014)|освітньої реформи 2014 року]] музичні академії отримали статус закладів вищої освіти ІV рівня акредитації, Дніпропетровська консерваторія та Київське музичне училище - ІІІ рівня акредитації, інші музичні училища отримали - І-ІІ рівня акредитації й зазнали перейменувань у коледжі (Київське училище, як і Дніпропетровська консерваторія - в академію)<ref>Детальна інформація в статті [[Список музичних училищ України]]</ref>. Одночасно Україна втратила навчальні заклади на окупованих територіях, які частково були евакуйовані, а частково продовжили роботу під керівництвом окупаційних адміністрацій. Музичні ЗВО ІV рівня акредитації знаходяться у сфері управління Міністерства культури, натомість інші заклади - у сфері управління місцевих органів влади.
 
При цьому кількість студентів у музичних училищах в період з 1993 по 2013 роки зменшився вдвічі<ref>* Походзей І. І. [https://web.archive.org/web/20171209130308/http://knmau.com.ua/wp-content/uploads/2016/04/20160404-chasopys-27-10.pdf Музичні училища України в системі підготовки мистецьких кадрів: історія, стан, перспективи] /. І.&nbsp;І.&nbsp;Походзей // Часоп. Нац. муз. акад. України ім. П.&nbsp;І.&nbsp;Чайковського.&nbsp;— 2015.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 82–95.</ref>, внаслідок чого окремі музичні училища в 1997 році були об’єднані з училищами культури. Також спостерігається тенденція до зменшення музичних шкіл. Ці процеси надихають чиновників Міністерства культури до реформування галузі, що не знаходить, однак, підтримки серед викладачів мистецьких навчальних закладів<ref>див. [[Дитяча музична школа#Сучасні проблеми музичних шкіл]]</ref>
 
== Примітки ==
{{примітки}}
 
== Джерела ==
{{МЭ}}
 
{{без джерел|дата=грудень 2014}}
[[Категорія:Музична освіта|*]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Музична_освіта