Відмінності між версіями «Київська митрополія»

м
з-за → через
(це і є нейтральна позиція)
м (з-за → через)
У 18 столітті головними завданнями унійних Київських митрополитів була оборона прав церкви від латинських впливів та польської і російської влади. Тоді ж українська церква починає відігравати дедалі активнішу роль у справі українського національного відродження. Особливо важливе значення в оформленні церковно-обрядового, духовного та культурного обличчя церкви мав [[Замойський синод]] ([[1720]]). З 1708 до 1838 було одинадцять Київських католицьких митрополитів, дев'ять з яких носили титул Київських митрополитів, а два останні вважалися папськими легатами для з'єднання з Римом вірних у межах Російської імперії. Внаслідок першого [[Поділи Речі Посполитої|поділу Речі Посполитої (1772)]] Київська унійна митрополія була поділена на три частини: в межах Речі Посполитої залишилися єпархії Київська, Володимирсько-Берестейська, Луцька, Пинська і частина Холмської; до Росії відйшла єпархія Полоцька, а до Австрії — Львівська, Перемиська і частини Кам'янецької, Луцької та Холмської єпархії.
 
Внаслідок другого і третього поділів Речі Посполитої (1793, 1795) із переходом більшої частини українських і білоруських земель до складу Російської імперії почалися постійні переслідування унійної церкви, що закінчилися [[Полоцький собор|у 1839  р. з-зачерез акт [[Полоцький собор|Полоцького собору]] її ліквідацією. Натомість унійна церква продовжувала існувати лише в межах Австрійської імперії, де 1774 року з ініціативи імператриці [[Марія Терезія|Марії Терезії]] отримала назву Греко-католицької.
 
Київськими греко-католицькими митрополитами 18ст. — першої половини 19 ст. були Ю. Винницький (1708 — 13), Л. Кішка (1714 — 28), А. Шептицький (1728 — 46), І. Гребницький (1748 — 62), П. Володкович, Л. Шептицький (1778 — 79; був адміністратором митрополії з 1768). Я. Смогожевський(1780 — 88), Т. Ростоцький (1788—1805), Г. Лісовський (1806—1814), Г. Коханович (1814), Й. Булгак (1814—1838).