|
== Життєпис ==
{{стиль розділу|дата=лютий 2020}}
Народився в селі [[Завалля повіту(Снятинський [[Снятинрайон)|Завалля]] на(нині [[ГаличинаСнятин|ГаличиніСнятинського р-ну Івано-Франківської області)]] в сім'ї сільського господаря Василя Одинського і Параскеви, уродженої Мар՚янич. З 1903—1904 навчального1903 року навчався в 2-ій державній німецько-українській гімназії в [[Чернівці|Чернівцях]]. З 1 жовтня 1912 року — студент юридичного факультету університету в [[Чернівці|Чернівцях]]. Член-засновник українського академічного козацтва «Запороже» з 1912 року, член правління (субсеньйор) з березня 1913 року та «Чесний батько» козацтва з 1930-х років.
Мобілізований до війська з першихпочатком місяцівПСВ війни([[Перша світова війна|Першої Світової Війни]]). Воював на італійському фронті в Альпах в районі Трієстуміста Трієст (нині Італія). Після закінчення офіцерської школи іменований кадетом резерву, з 1 січня 1916 року іменований- лейтенантом резерву 6-го батальйону фортечної артилерії. ЩеНагороджений, бувшище кадетомяк кадет у резерві, нагороджений у вересні 1915 року срібною медаллю хоробрості 2-го класу (вересень 1915 року) , як лейтенант резерву нагороджений у березні 1917 року бронзовою медаллю за військові заслуги з мечами на стяжці хреста за військові заслуги та військовим хрестом Карла (березень 1917 року).
У жовтні 1918 року перебував у відпустці в Завалліселі [[Завалля (Снятинський район)|Завалля]]. Після розвалу [[Австро-Угорщина|Австро-угорської монархії]] став на службу в українську армію в Снятинімісті [[Снятин]] (нині [[Івано-Франківська область]]) 1 листопада 1918 року як четар, згодом поручник [[Українська галицька армія|УГА]]. Отримав призначення повітової Української Національної Ради в Снятині на «станційного команданта» залізничної станції Снятин-Залуччя, яку на чолі невеликого загону українських вояків перебрав разом із важливими військовими складами від угорської частини опівдні 1 січня 1918 року. Разом із сотнею УСС під командою поручника Індишевського, яка прибула на станцію 3 листопада 1918 року, роззброював військові частини, які поверталися зі східногоСхідного фронту.
У другій половині листопада 1918 року був призначений військовим командантом повіту Снятин (після поручника Г. Мартинця) та одночасно командантом міста [[Снятин]]. Першим організував на Снятинщині українські органи правопорядку (поліцію та жандармерію). Ще перед отриманням урядового розпорядження провів набір до [[Українська галицька армія|УГА]] в Снятинському повіті. Забезпечував відправлення до Буковинського полку в Коломиї[[Коломия|місті Коломия]] (нині [[Івано-Франківська область]]; командир отаман М. [[Топущак Микола|Топущак]]) добровольців, які діставалисядобиралися до Снятина через кордон з Румунією. Після нападу румунської армії на Покуття 24 травня 1919 року зголосився на фронт і передав повітову команду сотникові УСС Я. Небиловцю. Через Коломию добрався до Чорткова, де мав зголоситися у команданта артилерії отамана Я. Воєвідки, однак вже його там не застав. 17 липня 1919 року перейшов з УГА Збруч, та вступив до Буковинського куреня. Як четар брав участь у всіх боях БК на Наддніпрянщині аж до жовтня 1919 року, коли, перебуваючи[[Румунія в Кам՚янціПершій Подільськомусвітовій і не бажаючи потрапити в польський полон, перейшов через Дністер на Буковинувійні|Румунією]].
Після нападу румунської армії на [[Покуття]] 24 травня 1919 року зголосився на фронт і передав повітову команду сотникові [[Українські січові стрільці|УСС]] Я. Небиловцю. Через [[Коломия|Коломию]] добрався до [[Чортків|Чорткова]], де мав зголоситися у команданта артилерії отамана Я. Воєвідки, однак вже його там не застав. 17 липня 1919 року перейшов з [[Українська галицька армія|УГА]] [[Збруч|р.Збруч,]] вступив до [[Буковинський курінь|Буковинського куреня]], у складі якого брав участь у боях на Наддніпрянщині до жовтня 1919 року.
Згодом повернувся до команди ЧУГА в Балті, щоб навесні 1920 року виїхати з місією зв'язку до уряду Є. Петрушевича у Відні. Затриманий румунською сиґуранцею в Чернівцях 12 квітня 1920 року, змушений був після звільнення виїхати до Бухаресту, де довідався від Д. Маєра-Михальського про перехід ЧУГА на бік поляків. З український паспортом, виданим 22 квітня 1920 року надзвичайною дипломатичною місією УНР у Бухаресті, виїхав на Підкарпатську Україну. ▼
Не бажаючи потрапити в польський полон, перейшов через річку [[Дністер]] на [[Буковина|Буковину]]. Згодом повернувся до команди ЧУГА в місті [[Балта]] (нині [[Одеська область]]). Навесні 1920 року виїхати з місією зв'язку до уряду Є. [[Петрушевич Євген Омелянович|Петрушевича]] у місті [[Відень]].
В Ужгороді поступив на роботу в Підкарпатський Банк. Часто виступав в епізодичних ролях у виставах українського театру в Ужгороді. 1923 року одружився з Альмою-Єлизаветою Дуткою, сестрою провідного актора і режисера українського театру в Чернівцях І. Дутки. Завершивши докторатом вищі юридичні студії в Празі, пройшовши адвокатську практику у адвоката доктора Романа Стахури та отримавши чехословацьке громадянство, розпочав власну адвокатську практику в Ужгороді. ▼
▲Згодом повернувся до команди ЧУГА в Балті, щоб навесні 1920 року виїхати з місією зв'язку до уряду Є. Петрушевича у Відні. Затриманий румунською сиґуранцеюполіцією в [[Чернівці|Чернівцях ]] 12 квітня 1920 року, змушений був після звільнення виїхати до Бухаресту, де довідався відміста Д. Маєра-Михальського про перехід ЧУГА на бік поляків[[Бухарест]]. З українськийукраїнським паспортом, виданим 22 квітня 1920 року надзвичайною дипломатичною місією УНР у Бухаресті, виїхаввідбув на Підкарпатську Україну[[Закарпаття]].
На початку 1938 року захищав у судовому процесі (разом з ужгородським адвокатом доктором М. Бращайком та мукачівським адвокатом д-ром В. Комаринським) українців з Великого Березова, які протестували проти виключно російського репертуару «Карпаторусского Театру», домігшись їх виправдання судом. Незадовго перед окупацією Карпатської України Угорщиною в березні 1939 року переїхав до міста [[Братислава]], де працював у «Татра Банку». 1945 року втік перед більшовиками з Словаччини до Мюнхену, де викладав в Українській Високій Економічній Школі. 1950 року еміґрував до США, де замешкав у Нью-Йорку, працюючи у Кредитовій спілці «Самопоміч». До останніх років життя був активним членом УАК «Запороже», першим Старшим Ради Козацької «Запорожа» у Нью Йорку. Налагоджував стосунки між його членами на різних континентах, розробив проекти Статута та Правильника «Запорожа», які прийнято на засіданні Головної Козацької Ради в Нью-Йорку, а згодом і осередками в Мюнхені та в Відні. Як найстарший живий запорожець, заприсяжив молодих козаків і козачок в Нью-Йорку 23 лютого 1963 року. Помер у Нью-Йорку, похований 21 січня 1972 року на Українському Православному цвинтарі в Бавнл Брук, Нью-Джерсі.
▲В Ужгородімісті поступив[[Ужгород]] напрацював роботу ву ПідкарпатськийПідкарпатському Банкбанку. Часто виступав в епізодичних ролях у виставах українського театру в Ужгороді. 1923 року одружився з Альмою-Єлизаветою Дуткою, сестрою провідного актора і режисера українського театру в Чернівцях І. [[Дутка Іван Олександрович|Дутки ]]. ЗавершившиЗавершив докторатом вищі юридичні студії в ПразіПразькому університеті, пройшовшипройшов адвокатську практику у адвоката доктора Романа Стахури , та отримавшиотримав чехословацьке громадянство ,. розпочавРозпочав власну адвокатську практику в Ужгороді.
На початку 1938 року захищав у судовому процесі (разом з ужгородським адвокатом доктором М. [[Бращайко Михайло Михайлович|Бращайком]] та мукачівським адвокатом д-ром В. [[Комаринський Володимир|Комаринським]]) українців з Великого Березова, які протестували проти виключно російського репертуару «Карпаторусского Театру», домігшись їх виправдання судом.
Незадовго перед окупацією [[Карпатська Україна|Карпатської України]] [[Угорщина|Угорщиною]] в березні 1939 року переїхав до міста [[Братислава]] (нині [[Словаччина]]), де працював у Татра-банку.
1945 року переїхав до міста [[Мюнхен]] (нині [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]]), де викладав в Українській Високій Економічній Школі. 1950 року емігрував до [[Сполучені Штати Америки|США]], проживав у місті [[Нью-Йорк]], працював у Кредитній спілці «Самопоміч». До останніх років життя був активним членом товариства «Запороже», налагоджував стосунки між його членами на різних континентах, розробив проекти Статуту та Правильника товариства, які прийнято на засіданні Головної Козацької Ради в Нью-Йорку, а згодом і осередками в Мюнхені та в Відні. Як найстарший живий запорожець, заприсяжив молодих козаків і козачок в Нью-Йорку 23 лютого 1963 року.
Помер у місті [[Нью-Йорк]], похований 21 січня 1972 року на Українському Православному цвинтарі в місті [[Саут-Баунд-Брук]] ([[Нью-Джерсі|штат Нью-Джерсі]], [[Сполучені Штати Америки|США]]).
== Творчість ==
== Джерело ==
*[[Старик Володимир Петрович|Володимир Старик]]. Одинський Василь Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т. 2 — Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2019. 832с. — С. 741—742.
{{UHA-mil-bio-stub}}
| 