Мосяжництво: відмінності між версіями

'''МосяжництвоМося́жництво''' (від [[Польська мова{{lang-pl|польськ.]] ''mosiądz''}}, [[Чеська мова|чес.]] ''mosaz'', [[Словацька мова|словац.]] ''mosadz''&nbsp;— «жовта [[мідь]], [[латунь]]»)&nbsp;— різновид [[художня обробка металів|художньої обробки металів]] ([[Мідь|міді]], [[Латунь|латуні]], [[Бронза|бронзи]]), а також виготовлення з цих [[Метали|металів]] різноманітних виробів. <br />

Мосяжництво належить ще до часів Стародавнього [[Стародавній Єгипет|Стародавнього Єгипту]], вироби знаходили в [[Етруски|етруських]], [[Хетти|хетськиххеттських]], [[Фіни|фінських]] і [[[[Слов'яни|давньослов'янських]]]] похованнях. Перші відомості про мосяжництво на території [[Україна|України]] пов'язані з [[Трипільська культура|Трипільською культурою]]. Високого рівня мосяжництво досягло в [[Київська Русь|Київській Русі]]. З XVII &nbsp;ст. найбільшого розвитку набуло у [[Східні Карпати|Східних Карпатах]], зокрема, в народному мистецтві [[Гуцули|гуцулів]]. <br />

Термін «мосяжництво»&nbsp;— народний. На Гуцульщині мосяжем називали сплав кольорових металів, до складу якого входили мідь, олово і сурма. З цього сплаву робили різноманітні вироби і прикраси. Але під поняттям «мосяжництво» розумілася взагалі художня обробка кольорових металів і виготовлення з них різноманітних виробів. Народні майстри за допомогою примітивної техніки відливали та оздоблювали [[Карбування|карбуваннямкарбування]]м, [[гравіювання|гравіюванням]]м і металевою [[Інкрустація (геологія)|інкрустацією]] різні предмети господарського вжитку (ножі, [[кресало|кресала]], лускоріхи), жіночі прикраси, убрання, [[бартка|гуцульські топірці]] тощо. <br />

Перші відомі нам вироби мосяжництва на території Східних Карпат припадають на XVII &nbsp;ст. Це бартка майже прямокутної форми, прикрашена орнаментальними мотивами ільчастого письма, кривульок дубельтових, очок і дві кадильниці ([[Львівський музей українського мистецтва]]). <br />

У другій пол. XVIII &nbsp;ст.&nbsp;— на поч. XIX &nbsp;ст. в районі [[Східні Карпати|Східних Карпат]] розгорнувся рух опришків, і мосяжники виготовляли, крім побутових речей, зброю, одним із поширених видів якої були палиці-топірці зі сталевим лезом. З другої половини XIX &nbsp;ст. мосяжництвом починають займатися на збут, продаючи вироби на ярмарках або скупникам. У першій половині XIX &nbsp;ст. художні вироби з кольорових металів виготовляли з латуні і міді, а з другої половини XIX &nbsp;ст.&nbsp;— з [[Нейзильбер|нейзильберунейзильбер]]у, який легко обробляється. Головними центрами мосяжництва були села [[Річка (Косівський район)|Річка]], [[Річка (Косівський район)|Брустурів]], [[Путила]]. Найпоширенішими виробами мосяжництва були в цей час: прикраси до збруї, табівок, топірців, чепраги, хрещики, пряжки, оздоблення путильських люльок та ін. Мосяжництво було спадковим і передавалося з покоління в покоління, внаслідок чого утворювалися цілі родини мосяжників: Дудчаків з с. [[Брустурів|Брустурова]], Медвідчуків з с. [[Річка (Косівський район)|Річки]], Федюків з с. Дихтинця. <br />

На [[Гуцульщина|Гуцульщині]] майже в кожному гірському селі в першій половині XX &nbsp;ст. нараховувалося по кілька десятків народних майстрів&nbsp;— кустарів-мосяжників. Були вони і на Полтавщині, і на [[Одещина|Одещині]], [[Чернігівщина|Чернігівщині]], [[Черкащина|Черкащині]], [[Волинь|Волині]]. <br />

У роки [[Перша світова війна|першої світової війни]] мосяжництво у [[Східні Карпати|Східних Карпатах]] занепадало. В наступний період кількість народних майстрів мосяжництва з року в рік зменшувалася, наприкінці 1935 року налічувалося всього 40 [[мосяжник|мосяжників]], а в 1938 році художні вироби з [[Кольорові метали|кольорових металів]] виготовляли майстри лише п'яти сіл: Річки, Брустурова, [[Яворів (Косівський район)|Яворова]], Красноїлова і [[Жаб'є|Жаб'єго]]го. Асортимент виробів того часу&nbsp;— це лускоріхи, ножі для розрізання паперу, пряжки, палиці, стремена, печатки, персні, застібки тощо. Вироби збувались на ярмарках і за посередництвом скупників у містах і курортних місцевостях. У 40-х роках створено художньо-промислові артілі, які виготовляли різні предмети: письмове приладдя, ножі для розрізання паперу, персні, браслети, брошки, пряжки, інші металеві дрібні вироби. <br />

Після [[друга світова війна|другої світової війни]] творчо працювали артілі «Гуцульщина» в [[Косів|Косові]] ([[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]]) з двома філіями в [[Річка (Косівський район)|с. Річці]] й [[Брустурів|Брустурові]], які об'єднали, крім різьбярів по дереву, також народних майстрів обробки металів. Мосяжники використовували [[латунь]], [[мідь]] і [[срібло]]. Поряд з цим широко застосовувалася [[жерсть]] (мосяжна бляха), дріт жовтий мосяжний та білий срібний. З бляхи виробляли прикраси для одягу, кінської збруї, посуду, мисливського знаряддя тощо, з дроту виготовляли різні ретязі&nbsp;— ланцюжки, а також оздоблювали дротом дерев'яні вироби&nbsp;— топорища для металевих барток, жіночі палиці, бочілочки, порохівниці, ложа для рушниць та колодки для ножів. З грубого мосяжу майстри-мосяжники відливали топірці-бартки, палиці, келефи[[келеф]]и, пряжки, ігольники, лускоріхи, персні та інші побутові речі й прикраси для одягу, хатнього інтер'єру й [[збруя|кінської збруї]]. Працюючи з металевими виробами використовували крупно- й дрібнозернисті напильники та рашпилі різних профілів&nbsp;— круглі, напівкруглі, тригранні, чотиригранні й прямокутні, шліфувальний папір, молотки, [[плоскогубці]], щипці, [[дриль]], кілька видів бурів, циркуль, лінійку з поділками, лещата, інструменти&nbsp;— [[пунсон|пунсони]]и, [[майзл|майзли]]и і ножиці для різання жерсті. У 70-80 роках ХХ ст. виробництво мосяжних виробів, таких як топірці, палиці, келефи та інші стає як виробництво народних художніх промислів серійно.

У наш час творчо розвивають народні традиції гуцульські майстри-мосяжники І. Дудчак, М. та В. Медвідчуки, В. Федюк та ін. <br />

Багато виробів майстрів різних шкіл і напрямів мосяжництва виконані із застосуванням геометричного орнаменту. Є багато назв орнаментальних мотивів, що перекликаються з назвами орнаментальних мотивів різьби по дереву («зубці», «кривулька», «пацьорки», «підківки», «ільчасте письмо»); мотиви [[орнамент|орнаменту]]у, що означають тваринний світ («вороняча лапка», «журавлі», «когутики», «оленячі ріжки», «жабки», «гадючки», «п'явочки», «павучок»); мотиви, зв'язані з назвою архітектури («бані», «дашки», «вітрячок»); предметами побутового вжитку («грабельки», «колісниця», «борона», «сокирка», «візочок», «драбинка»). Є навіть мотиви, що зв'язуються з назвами народної їжі («калачики», «коровай», «медівнички»). Народні митці-мосяжники брали назви для своїх металевих виробів з життя, з довколишнього світу, відповідно стилізуючи їх та припасовуючи в орнаментальних композиціях.<br />

Народне мосяжництво дало сильний поштовх, стало джерелом творчості для професійних [[художник|художників]]ів і [[ювелір|ювелірів]]ів початку ХХ ст. Зокрема, перегляд традиційних уявлень суспільства про ювелірні вироби в руслі пошуків нового стилю реалізувала у своїй творчості [[Кульчицька Олена Львівна|О. Кульчицька]]. Декор і форми виконаних художницею ювелірних виробів (брошок, кулонів, поясів, емалевих плакеток і шкатулок) засвідчують глибоке вивчення та творчу інтерпретацію форм, орнаментів, колориту гуцульських народних виробів. Наприкінці ХХст. форми народного мосяжництва стали основою творчості українця з [[Америка|Америки]] [[Любарт Ліщинський|Любарта Ліщинського]]. У згардах, намисті, браслетах він застосовує техніку [[латунне лиття|латунного лиття]], [[Смальта|смальту]], [[венеційське скло]].<br />

[[Кобринський Володимир Васильович|В.&nbsp;В.&nbsp;Кобринський]] (1873—1958), засновник [[Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського|Українського народного музею «Гуцульщина» імені отця Йосафата Кобринського]] (заснований у 1926 році, відкритий у 1935) займався дослідженням мосяжних виробів [[Косівський район|Косівського]] та [[Верховинський район|Верховинського районів]]. У музеї можна побачити велику колекцію [[Мосяж|мосяжумосяж]]у.

* ''Швець М. О.'' Народні художні промисли в Україні // Географія.&nbsp;— Харків: ВГ «Основа», №&nbsp;18 (94).<br/>

* Декоративно-ужиткове мистецтво: словник: в 2 т. Т. 2 : Л-Я / Львів. акад. мистецтв, НДС, каф. історії і теорії мистецтва; за заг. ред. Я.&nbsp;П.&nbsp;Запаска.&nbsp;— Л.: Афіша, 2000.&nbsp;— 399 с. : іл.<br/>