П'єтро Бембо: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15) |
доповнення |
||
Рядок 11:
'''П'є́тро Бе́мбо''' ({{lang-it|Pietro Bembo}}; [[20 травня]] [[1470]], [[Венеція]] — [[18 січня]] [[1547]], [[Рим]]) — італіський [[гуманіст]], поет, літературний теоретик, [[кардинал]]. Бембо мав великий вплив на формування [[Італійська мова|італійської мови]], особливу увагу приділяючи тосканському [[діалект]]у, як основі [[Літературна мова|літературної мови]]. Своїми творами відновив інтерес до творчості [[Петрарка Франческо|Петрарки]] у 16 столітті, поклавши початок поезії [[петраркізм]]у.<ref>{{Cite web |url=http://www.1911encyclopedia.org/Pietro_Bembo |title=П'єтро Бембо на порталі '''1911encyclopedia''' |accessdate=5 січень 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080117090544/http://www.1911encyclopedia.org/Pietro_Bembo |archivedate=17 січень 2008 |deadurl=yes }}</ref>
== Творчість і спадщина ==
=== Про Етну ===
[[Про Етну|«Про Етну»]] — діалог П'єтро Бембо, написаний після повернення з [[Мессіна|Мессіни]], де він проходив навчання у [[Костянтин Ласкаріс|Костянтина Ласкаріса]]. Твір написано у формі діалогу між П'єтро та його батьком Бернардо. У ньому розповідається про сходження на [[Етна|Етну]], яке автор здійснив, повертаючись додому. Батько й син обговорюють вулкан, його історію, спираючись на власний досвід та твори класиків. Книга була видана 1496 року [[Альд Мануцій|Альдом Мануцієм]].
=== Азоланські бесіди ===
[[Файл:Autograph von Pietro Bembo.png|thumb|195х195пкс|ліворуч|Фрагмент листа П'єтро Бембо папі римському Леву X (між 1517 і 1519 роками).]]
У великій літературній спадщині Бембо (вірші, трактати, листи, діалоги, історія Венеції з 1487 до 1513 року) найвідомішими виявилися «Азоланські бесіди» — діалоги італійською мовою у прозі й віршах. «Азоланские бесіди» вперше вийшли друком 1505 року, проте Бемпо продовжував працювати над ними і в наступні роки. «Азоланські бесіди» мали велику популярність і неодноразово перевидавалися (в XVI столітті було більше двадцяти видань). Свій твір Бембо присвятив знаменитій [[Лукреція Борджіа|Лукреції Борджіа]], яка, можливо, й надихнула його на створення «Азоланських бесід». У них відчутний значний вплив [[неоплатонізм|неоплатонічної]] філософії любові й краси: акцент ставиться на божественне походження краси, на поступову трансформацію чуттєвої любові в духовну.
Бембо виступав і як теоретик з питань формування італійської мови. У трактаті «Міркування в прозі про народну мову» (1525 р.) він відстоював переваги [[Тоскана|тосканського]] діалекту, в якому бачив основу літературної італійської мови, й закликав звертатися до мови [[Петрарка|Петрарки]] й [[Боккаччо]]. У стилі Петрарки написані і багато ліричних віршів Бембо, який вважається родоначальником поезії «[[петраркізм]]у». Шанувальники лірики великого поета в Італії та за її межами — в [[Англія|Англії]], [[Франція|Франції]], [[Польща|Польщі]], [[Далмація|Далмації]] — культивували стиль Петрарки, розміри віршування, але особливо — гаму любовних почуттів, доповнюючи її ідеалізованими схемами в дусі філософії [[неоплатонізм]]у.
== Твори ==
[[
* ''Terze Rime'' (збірка віршів, [[1502]])
* Азоланські бесіди (''Gli Asolani'', [[1505]])
| |||