Вікіпедія

Йоганн Вольфганг фон Гете: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м NachtReisender перейменував сторінку з Йоганн Вольфганг фон Гете на Йоганн Вольфганг фон Ґете поверх перенаправлення: Сучасна програма з літератури подає таке написання
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
Рядок 1:
{{othernames|Гете}}
{{Письменник
| Ім'я = Йоганн-Вольфґанґ фон Ґете
Рядок 20 ⟶ 19:
| Напрямок = [[романтизм]]
| Жанр =
| Magnum opus = «[[Фауст (трагедія ГетеҐете)|Фауст]]»
| Lib = <!-- посилання на сайт Lib.ru -->
| Премії =
Рядок 31 ⟶ 30:
Він був одним із перших учасників літературного руху «Бурі і натиску». Протягом перших десяти років у Веймарі Ґете був членом таємної ради герцога, засідав у військових і дорожних комісіях, наглядав за повторним відкриттям срібних копалень в сусідньому місті [[Ільменау]] й здійснив ряд адміністративних реформ в [[Єнський університет імені Фрідріха Шиллера|університеті Єни]]. Він також узяв участь у плануванні ботанічного [[Парк Веймара|парку Веймара]] й відновленні Палацу дожів, що в 1998 році потрапив у список [[Світова спадщина ЮНЕСКО|Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО]].
 
Перша його велика наукова робота про метаморфози рослин була опублікована в 1788 році після повернення ГетеҐете з турне Італією. У 1791 році був призначений директором театру у Веймарі, а в 1794 році познайомився з відомим драматургом, істориком і філософом [[Йоганн-Фрідріх Шіллер|Фрідріхом Шіллером]]. У цей період Ґете опублікував свій другий роман «''Wilhelm Meisters Lehrjahre''» і в 1808 році — першу частину найзнаменитішої драми [[Фауст (ГетеҐете)|«Фауст»]]. Його бесіди та велика кількість спільних починань з Шіллером, [[Йоганн Готліб Фіхте|Фіхте]], [[Йоганн-Готфрід Гердер|Гердером]], [[Александер фон Гумбольдт|Александром фон Гумбольдтом]], [[Вільгельм фон Гумбольдт|Вільгельмом фон Гумбольдтом]] і [[Фрідріх Шлегель|Фрідріхом Шлегелем]] протягом 1790-х років мали спільну назву&nbsp;— [[Веймарська республіка|"веймарський]] [[класицизм|класицизм"]].<blockquote>''Цей велетень був міністром у карликовій німецькій державі. Він ніколи не міг рухатися вільно. Про сидячого на троні Юпітера Фідія в Олімпії казали, що якби він колись раптом встав, він проломив би головою дах храму. Таким самим було становище Ґете у Веймарі: якби він колись раптом повстав зі свого нерухомого спокою і випростався, то він пробив би державний дах або, що ще ймовірніше, розбив би собі ним голову.'' ([[Генріх Гейне]])</blockquote><blockquote>''Він був яскравим прикладом того, як античні ідеали збагачували сучасну культуру.'' ([[Ентоні Графтон]])</blockquote>
 
== Життєпис ==
 
[[Файл:Frankfurt Goethehaus jhl.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Будинок у Франкфурті-на-Майні, в якому народився ГетеҐете]]
[[Файл:JohannCasparGoethe.jpg|міні|праворуч|200пкс|Йоганн Каспар ГетеҐете, мініатюра Георга Фрідріха Шмолля, 1775]]
Йоганн Вольфґанґ фон Ґете народився у старому німецькому торговельному місті [[Франкфурт-на-Майні|Франкфурті-на-Майні]] в сім'ї заможного [[Бюргерство|бюргера]] [[Йоганн Каспар Ґете|Йоганна Каспара Ґете]] ([[1710]]—[[1782]]), імперського радника, колишнього [[адвокат]]а. Мати&nbsp;— Катерина Елізабет Ґете (уроджена Текстор; [[1731]]—[[1808]]). Батько ГетеҐете був педантичною, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати прищепила синові любов до творення оповідей, була для нього прикладом сердечної теплоти та мудрості. Одним із прямих предків Ґете по матері (у десятому поколінні) був видатний німецький [[художник]] [[XVI століття]] [[Лукас Кранах старший|Лукас Кранах Старший]] ([[1472]]—[[1553]]), про що сам поет не знав.<ref name="Вільмонт"/>
 
Гарно обставлений будинок мав велику бібліотеку, завдяки якій письменник рано познайомився з «[[Іліада|Іліадою]]» [[Гомер]]а, з «[[Метаморфози|Метаморфозами]]» [[Овідій|Овідія]], прочитав в оригіналі твори [[Вергілій|Вергілія]]. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши свої амбіції, намагався дати дітям більше можливостей і дати їм повноцінну освіту.
Рядок 43 ⟶ 42:
У [[1765]] році Йоганн вступив до [[Лейпцизький університет|Лейпцизького університету]], свою вищу освіту завершив у [[Страсбурзький університет|Страсбурзькому університеті]] в [[1770]] році, де захистив [[дисертація|дисертацію]] на звання доктора права.
 
У Франкфурті ГетеҐете серйозно захворів. За півтора року, проведеного в ліжку через декілька [[Рецидив (медицина)|рецидивів]], його стосунки з батьком значно погіршилися.
 
Зустріч з [[Йоганн-Готфрід Гердер|Гердером]], який ознайомив ГетеҐете зі своїми поглядами на поезію й культуру, була переломним моментом у творчості Ґете. Він знайомиться з молодими письменниками ([[Ленц Якоб Міхаель Рейнхольд|Ленцом]], [[Генріх Леопольд Вагнер|Вагнером]]), у ньому прокидається зацікавлення народною поезією, уплив якої відчувається у вірші «Heidenröslein» («Степова рожечка») та ін., а також зацікавлення [[Оссіан]]ом, [[Гомер]]ом, [[Шекспір]]ом. Він у захваті від пам'яток [[готика|готики]]&nbsp;— «Von deutscher Baukunst D. M. Erwini a Steinbach» (про німецьке мистецтво будування [[Ервін фон Штайнбах|Ервіна фон Штайнбаха]], 1771). Наступні роки минають в інтенсивній літературній праці.
 
У [[1775]] році ГетеҐете був запрошений до [[Карл Август Саксен-Веймар-Ейзенахський|Карла Августа]], [[герцог]]а [[Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське|Саксен-Веймар-Ейзенаху]]. Він став першим [[міністр]]ом герцога, отримав титул таємного радника. Дослідник творчості ГетеҐете [[Вільмонт Микола Миколайович|М.&nbsp;М.&nbsp;Вільмонт]] так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, ГетеҐете плекав надію домогтися радикального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла-Августа, для того, щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни, і проведені там реформи стали б прологом загальнонаціональної перебудови німецького життя».<ref name="Вільмонт">[http://www.philology.ru/literature3/vilmont-85.htm Н. Вильмонт. Иоганн Вольфганг ГетеҐете. (Гёте И.&nbsp;В.&nbsp;Избранные произведения в 2 тт.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— М., 1985.&nbsp;— С. 9-52)]</ref> Переконавшися, що це було [[утопія|утопією]], ГетеҐете поступово обмежує свою державну службу, залишаючи за собою лише [[театр]] і навчальні заклади. Таким чином ГетеҐете оселився у Веймарі, де й провів решту свого життя.
 
[[1806]] року Йоганн одружився з [[Крістіана Вульпіус|Крістіаною Вульпіус]]. До того часу вони вже мали кількох дітей.
 
[[6 березня]] [[1832]] року ГетеҐете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі, а 22 березня помер у Веймарі. [[26 березня]] труну з тілом ГетеҐете помістили в герцогську [[Усипальня|усипальницю]] поруч з прахом Шіллера.<ref name="Вільмонт"/>
 
=== Буря і натиск ===
 
У перших віршах й драмах ГетеҐете відчувався деякий вплив наслідувальної [[салонна література|салонної літератури]]. У 1770-1775 рр. він захоплювався демократичною естетикою [[Йоганн-Готфрід Гердер|Йоганна Готфріда Гердера]], був тісно пов'язаний із рухом [[Буря і натиск|«Буря і натиск»]], боровся за національну самобутність [[німецька література|німецької літератури]].
 
Лірика ГетеҐете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена [[пантеїзм|пантеїстичних]] настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо вагомий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, [[Феодальна роздрібненість|феодально роздроблена]] [[Німеччина]]. В основу новаторської історичної драми [[Гец фон Берліхінген|«Ґьотц фон Берліхінґен»]] ([[1773]]) покладено ідею [[Об'єднання Німеччини|об'єднання країни]]; тут уперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає [[народ]].
 
Світову славу ГетеҐете приніс [[роман (жанр)|роман]] «[[Страждання молодого Вертера]]» ([[1774]] рік), у якому відбилася глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді. Роман, здебільшого [[автобіографія|автобіографічний]], має величезний успіх. Фігура головного героя народжує цілу хвилю наслідування аж до здійснення [[самогубство|самогубств]]. У [[Соціальна психологія|соціальній психології]] навіть з'явилося таке поняття як «[[ефект Вертера]]» (або «синдром Вертера»)&nbsp;— масивна хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після самогубства, широко висвітленого по [[телебачення|телебаченню]] або інших [[ЗМІ]]<ref>[http://bookmix.ru/authors/index.phtml?id=345 Біографія ГетеҐете на сайті «Bookmix» {{ref-ru}}]</ref>. На схилі років Ґете розповів у «Поезії і правді» про те, що він написав «Страждання юного Вертера», щоб звільнитися від думки про самогубство, що переслідувала його.<ref name="БУЛ">[http://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printout.php?id=20 Бібліотека української літератури. «Йоган Вольфганг ГетеҐете. Біографія&nbsp;— життєвий і творчій шлях» {{ref-uk}}]</ref>
 
=== Веймарський період ===
Рядок 65 ⟶ 64:
[[Файл:Fotothek df ps 0006082 Wohnhäuser ^ Museen ^ kulturhistorische Museen.jpg|міні|праворуч|230пкс|Будинок-музей Ґете у Веймарі]]
 
З [[1775]] року ГетеҐете назавжди оселився у [[Веймар]]і, став міністром в уряді герцога Карла-Августа. У Веймарі ГетеҐете взяв активну участь у політичному житті герцогства, управляв військовою колегією, керував дорожним будівництвом<ref>Insel Verlag, Frankfurt am Main 2004, S. 742.{{ref-de}}</ref>.
 
Розчарувавшися в індивідуалістичному бунтарстві «Бурі й натиску», ГетеҐете мріяв про мирні суспільні [[реформа|реформи]]. У Веймарський період особливо поглиблюються суперечності його світогляду.
[[Файл:Weimarer Klassik.jpg|міні|ліворуч|200пкс|«Веймарські класики»: [[Йоганн-Фрідріх Шиллер|Шиллер]], [[Вільгельм фон Гумбольдт|Вільгельм]] і [[Александер фон Гумбольдт]]и та Ґете]]
 
Прояви консервативних поглядів ГетеҐете найбільш помітні у творах, спрямованих проти [[Велика французька революція|Великої французької революції]] («[[Громадянин-генерал]]», [[1793]] р.; «[[Герман і Доротея]]», [[1797]] р. та ін.). Усвідомлюючи закономірність виступу [[Третій стан|третього стану]], який [[Штурм Бастилії|штурмом захопив Бастилію]], ГетеҐете засуджував вождів повсталого [[Париж]]а та [[Великий терор (Французька революція)|Якобінський терор]].
 
У найкращих творах він вірний демократично-народницьким ідеалам. Народні мелодії, щирі й гуманні почуття надалі звучать у його поезії [[1780-ті|80-х років]] («[[Вільшаний король (балада)]]», «[[Міньйона]]» і&nbsp;т.&nbsp;д.). Під час подорожі до [[Італія|Італії]] Ґете завершує «[[Іфігенія в Тавриді|Іфігенію в Тавриді]]» ([[1787]]) і героїчну трагедію «[[Еґмонт]]» ([[1788]]), пройняту [[пафос]]ом боротьби народу проти [[національне гноблення|національного гноблення]]. Тоді ж формується [[класицизм]] Ґете. Захоплення [[античність|античністю]] зближує його в [[1790-ті|90-х роках]] з Йоганом-Фрідріхом Шіллером. Проте, зважаючи на «[[Римські елегії]]» ([[1790]]), «[[Корінфська наречена|Корінфську наречену]]» ([[1797]]) та інші твори, на відміну від Шіллера, ГетеҐете приваблювали, насамперед, життєствердні, чужі [[аскетизм]]ові характери [[антична культура|античної культури]].
 
У [[1795]]-[[1796]] роках ГетеҐете написав роман «[[Роки навчання Вільгельма Мейстера]]», другу частину якого «[[Роки мандрувань Вільгельма Мейстера]]» завершив у [[1821]]-[[1829]] роках. В останній період свого життя ГетеҐете працював над [[автобіографія|автобіографічною]] книгою «[[З мого життя. Поезія і правда]]» ([[1811]]—[[1831]]), створив ліричний цикл «[[Західно-східний диван]]» ([[1814]]), а також ряд розвідок з питань світової, зокрема слов'янської літератури й [[фольклор]]у.
[[Файл:Берлін-2011-1.JPG|міні|праворуч|200пкс|Пам'ятник Йогану Вольфгангу фон ГетеҐете у [[Берлін]]і]]
 
== Фауст ==
{{Main|Фауст (трагедія ГетеҐете)}}
 
Найбільше художнє досягнення ГетеҐете&nbsp;— грандіозна драматична [[поема]] «[[Фауст (трагедія ГетеҐете)|Фауст]]», над якою він працював майже все життя (із [[1773]] по [[1831]] рік). Узятий із народної [[легенда|легенди]] образ ученого-чарівника [[Фауст]]а у драмі Ґете зазнає складної еволюції, утілюючи суперечливий розвиток [[світогляд]]у самого поета й боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця 18&nbsp;— початку 19 століття. Служіння [[наука|науки]] народові, глибока віра у творчі сили людини, у краще майбутнє&nbsp;— ідейний висновок поеми.
 
Твори ГетеҐете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал&nbsp;— життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого. Його світорозуміння було значно глибшим, ніж діалектичний ідеалізм [[Гегель|Гегеля]], бо, на відміну від Гегеля, він відстоював, хоч і не послідовно, з ваганнями, позиції матеріалізму, особливо в [[теорія пізнання|теорії пізнання]] й [[естетика|естетиці]].
 
«Фауст» — це твір, над яким автор працював майже все своє життя. Основою сюжету у творі є суперечка Господа й Мефістофеля, між якими виникає питання, чи зможе Мефістофель звести Фауста на злу дорогу життя, у якого, на думку Господа, добра душа. «Зведи його на стежку зла. Знай, сам ти осоромишся натомість: в душі, що прагне потемки добра». Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дозволити пізнати найвищу насолоду життя. Якщо Фауст хоча б одну мить визначить прекрасною, Мефістофель забирає його душу. «Я буду змушений гукнути: „Спинися, мить! Прекрасна ти!“». Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання, тому саме таким способом Мефістофель спробував розбудити хтиву пристрасть Фауста, що примусить забути його високий обов'язок людини. Повернувши за допомогою Мефістофеля молодість, Фауст закохується в молоду, привабливу дівчину на ім'я Маргарита. Для Фауста Маргарита стає втіленням краси й повноти життя. Підкоривши Маргариту та домігшися її любові, Фауст відчуває до неї щире й глибоке почуття. Але навіть кохання не може стати єдиним сенсом його життя, і він, перебуваючи поряд із нею, так і не сказав: «Спинися мить! Прекрасна ти!» А от Маргарита ладна на все заради Фауста: задля кохання вона забула навіть про матір та брата. А Фауст — навпаки, учинивши злочин (убивство брата Маргарити), тікає, залишивши кохану в найважчий для неї час. Із розпачу Маргарита вбиває свою дитину, тому вона й потрапляє до в'язниці. Дізнавшися про Маргариту, Фауст вирішує врятувати кохану, але Маргарита визнала свою провину й готова понести кару. Навіть після смерті почуття до Фауста не згасають, тож, коли він помирає, саме вона проводить його на небеса.
 
== ГетеҐете як натураліст ==
[[Файл:Goethe, Farbenkreis zur Symbolisierung des menschlichen Geistes- und Seelenlebens, 1809.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Кольорове коло, символізує людський розум і життя душі. Малюнок ГетеҐете, 1809]]
{{ботанік|Goethe}}
 
Для численних праць ГетеҐете з [[природознавство|природознавства]] характерне [[діалектика|діалектичне]] уявлення про єдність рослинного й тваринного світу, визнання поступального розвитку живої природи. ГетеҐете вперше описав [[міжщелепна кістка|міжщелепну кістку]] людини, установив подібність у будові [[череп]]а людини й тварини, створив т. з. [[хребет]]ну теорію походження черепа, експериментально довів вплив середовища на будову й забарвлення квітів, запровадив науковий термін «[[морфологія (біологія)|морфологія]]»&nbsp;— вчення про форму («[[Про метаморфози рослин]]», 1790; «[[Вступ до порівняльної анатомії]]», 1795).
 
Перу ГетеҐете належить книга «[[Вчення про колір (ГетеҐете)|Вчення про колір]]» (1810), присвячена різноманітним оптичним явищам, таким як [[заломлення]], [[хроматична аберація]] тощо. ГетеҐете сперечався з ньютонівським вченням про колір. Історична його частина праці має значення і в наш час, тому що у ній на тлі вчення про колір, яке ГетеҐете ставив в основу розуміння природи, ГетеҐете дав яскравий, самостійно пророблений для свого часу багато в чому новий нарис історії розвитку наукового уявлення про природу.
 
ГетеҐете був членом [[Геттінгенська академія наук|Геттінгенської академії наук]].
 
== Нащадки ГетеҐете ==
 
У Йоганна Вольфґанґа ГетеҐете та його дружини [[Крістіана Вульпіус|Крістіани]] народилося п'ятеро дітей. Діти, що народилися після старшого сина [[Август фон ГетеҐете|Августа]], не вижили: одна дитина народилася мертвою, решта померли протягом кількох днів або тижнів. В Августа народилося троє дітей: [[Вальтер Вольфганг фон ГетеҐете|Вальтер Вольфґанґ]], [[Вольфганг Максиміліан фон ГетеҐете|Вольфґанґ Максиміліан]] та [[Альма фон ГетеҐете|Альма]]. Август помер за два роки до смерті свого батька в [[Рим]]і. Його дружина [[Оттілія фон ГетеҐете|Оттілія ГетеҐете]] народила після смерті чоловіка від іншого чоловіка доньку Анну Сибіллу, яка померла через рік. Діти Августа й Оттілії не вступали в шлюб, тому рід ГетеҐете по прямій лінії обірвався в 1885 році.
[[Файл:Goethe Monument Chicago, by Hermann Hahn.jpg|міні|праворуч|200пкс|Пам'ятник ГетеҐете у [[Чикаго]].]]
Фрідріх Георг (нар. 1657) (ще 8 братів і сестер)
|
Рядок 116 ⟶ 115:
[[Вальтер Вольфганг фон Ґете|Вальтер]] [[Вольфганг Максиміліан Ґете|Вольфганг]] [[Альма фон Ґете|Альма]]
 
== ГетеҐете і масонство ==
23 червня 1780 року ГетеҐете був посвячений до веймарскої масонської ложі «Амалія». На думку деяких дослідників, причиною цього послужило його знайомство з філософом і публіцистом Йоганном Гердером. Сама масонська розписка ГетеҐете датована 11 лютого 1783 року. Морамарко писав про нього у своїй знаменитій книзі «Масонство в його минулому і сьогоденні»:
 
{{текст|Відомий його лист, написаний на наступний день до коханої, в якому він повідомляє їй про подарунок - пару білих рукавичок, отриманих під час обряду ініціації. Ґете був гарячим прихильником масонства до останніх днів життя, пишучи для своєї ложі гімни й промови. Володіючи високими ступенями посвяти в системі суворого масонства, він тим не менше сприяв реформі Шредера, спрямованій на відновлення примату перших трьох універсальних ступенів ордена. У 1813 році біля труни покійного брата Віланда поет виголосив у масонську храмі знамениту промову «У пам'ять брата Віланда».}}
 
== Творчість ГетеҐете ==
 
=== Рання творчість ===
Першим значним твором ГетеҐете цієї нової пори був «Ґьотц фон Берліхінґен» (спочатку «Gottfried von Berlichingen mit der eisernen Hand»), (1773)&nbsp;— драма, котра справила на сучасників величезне враження. Вона висуває ГетеҐете в перші ряди німецької літератури, ставить його на чолі письменників періоду «Бурі і натиску». Своєрідність цього твору, написаного прозою в манері історичних хронік Шекспіра, не стільки в тому, що воно реабілітує національну старовину, драматизуючи історію лицаря XVI століття, а скільки в тому, що ця драма, виникаючи за межами літератури рококо, вступає також у суперечність з літературою Просвітництва, найбільш впливовим досі плином культури. Образ борця за соціальну справедливість&nbsp;— типовий образ літератури Просвітництва&nbsp;— отримує у ГетеҐете незвичайну інтерпретацію. Лицар Ґьотц фон Берліхінґен, засмучений станом справ в країні, очолює селянське повстання; коли ж останнє набуває гострих форм, відходить від нього. Встановлений правопорядок тріумфує: перед ним так само безсилий революційний рух мас, витлумачений в драмі як розв'язаний хаос, і особистість, яка намагається протиставити йому «свавілля». Ґьоц знаходить свободу не в світі людей, а в смерті, в злитті «з матір'ю-природою». Значення має заключна сцена п'єси: Ґьоц виходить із в'язниці в сад, бачить безмежне небо, його оточує жива природа: {{text|Господи Всемогутній, як добре під Твоїм небом, яка хороша свобода! Дерева розпускають бруньки, весь світ сповнений сподівань. Прощавайте, дорогі! Коріння моє підрубане, сили мене залишають.}}
 
Останні слова Ґьоца:{{text|О, яке небесне повітря! Свобода, свобода!}}
Рядок 148 ⟶ 147:
Про переклади Ґете українською можна довідатися з бібліографічної праці [[Дорошенко Володимир Вікторович|Володимира Дорошенка]] «Ґете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях», яка була опублікована у [[1932]] році до сторіччя від дня смерті Ґете<ref>[http://aleph.lsl.lviv.ua:8991/F/EKE3KY7FCGJ8E7S9YHYVHLI42L4FPQUV8B93DXAQ1AJ726CC1T-42039?func=full-set-set&set_number=681030&set_entry=000001&format=999 Ґете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях : спроба бібліоґрафії : (з нагоди столітньої річниці смерти поета) / зладив Володимир Дорошенко.]</ref>.
 
Перший переспів з ГетеҐете [[українська мова|українською мовою]] належить [[Петро Гулак-Артемовський|Петру Гулаку-Артемовському]]&nbsp;— [[балада]] «Рибалка» (1827).
 
Балада «Лісовий король» в українському перекладі була надрукована окремим виданням у [[Львів|Львові]] у [[1838]] році, автором перекладу був український [[мовознавець]], [[греко-католики|греко-католицький]] [[священик]] [[Левицький Йосип Васильович|Йосип Левицький]]. Таку ж назву дав своєму перекладу Гетеветевої балади Борис Грінченко&nbsp;— «Лісовий цар», а [[Пантелеймон Куліш]] назвав баладу «Вільшаний цар».
 
У дореволюційні часи з переспівами й перекладами Ґете українською мовою виступали також [[Білецький-Носенко Павло Павлович|Павло Білецький-Носенко]], [[Юрій Федькович]], [[Володимир Шашкевич]], [[Костянтин Думитрашко]], [[Пантелеймон Куліш]], [[Никанор Грабовський]] та інші. [[Тарас Шевченко]] називав ГетеҐете «великим», знав і любив його твори, особливо «Фауста». Невтомним популяризатором ГетеҐете був [[Іван Франко]], який переклав багато його поезій, всю першу частину та уривки з другої частини «Фауста» і написав розвідку про цей твір. Франкові переклади творів ГетеҐете дослідив [[Рудницький Леонід Іванович|Леонід Рудницький]] у фундаментальній праці «Іван Франко і німецька література», виданій [[1974]] року в [[Мюнхен]]і.
 
Після [[Жовтневий переворот|революції]] [[1917]] року твори ГетеҐете перекладали [[Максим Рильський]], [[Терещенко Микола Іванович|Микола Терещенко]], [[Дмитро Загул]], [[Микола Терентійович|Микола Улезко]], [[Дроб'язко Євген Антонович|Євген Дроб'язко]], [[Стус Василь Семенович|Василь Стус]]<ref>[http://www.knyga.in.ua/index.php/inozemna-literatura/nimechchyna/gete-yohann/546-do-vertera Твори Ґете в перекладі Василя Стуса]</ref> та ін. Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив [[Микола Лукаш]]<ref>[http://publisher.in.ua/book/jogann-volfgang-fon-gete-faust/ Йоганн Вольфґанґ фон Ґете. Фауст (у перекладі Миколи Лукаша)]</ref>.
 
Прозові твори ГетеҐете «[[Страждання молодого Вертера]]» та «[[Літа науки Вільгельма Майстера]]» переклав [[Сакидон Сидір Йосипович|Сидір Сакидон]].
 
Ґете підтримував дружні зв'язки з уродженцем [[Закарпаття]] [[Орлай Іван Семенович|І.&nbsp;С.&nbsp;Орлаєм]].
 
== Бібліографія ==
[[Файл:Louise Seidler - J. W. Goethe 1811.jpg|міні|праворуч|200пкс|ГетеҐете, пастель Луїзи Сайтлер, 1811]]
Велике Ваймарське видання творів Ґете налічує 143 томи. Зокрема, він написав понад 3000 [[вірш]]ів.
 
Рядок 183 ⟶ 182:
* [[Вчення про колір (Ґете)|Вчення про колір]] (1810)
 
== ГетеҐете у світовому мистецтві ==
 
Твори ГетеҐете покладені на музику багатьма визначними композиторами світу: [[Людвіг ван Бетховен|Бетховеном]] ([[увертюра]] «[[Егмонт (увертюра)|Егмонт]]»), [[Шарль Гуно|Гуно]] ([[опера]] «[[Фауст (опера)|Фауст]]»), [[Франц Шуберт|Шубертом]] («Гретхен за прялкою»&nbsp;— перший шедевр Шуберта й перша велика німецька пісня)<ref>[http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/muzyka/SHUBERT_FRANTS.html Франц Шуберт в енциклопедії «Кругосвет» {{ref-ru}}]</ref>, [[Роберт Шуман|Шуманом]] ([[ораторія]] «[[Сцени з Фауста]]»)<ref>[http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/6006-v-ukraine-vpervye-ispolnili-sceny-iz-fausta-gete-roberta-shumana.html Релігія в Україні. «В Україні вперше виконали „Сцени з Фауста“ ГетеҐете Роберта Шумана». 27.09.2010 {{ref-ru}}]</ref> та інші.
 
=== Екранізація творів ГетеҐете ===
 
Твори ГетеҐете багаторазово [[Екранізація літературного твору|екранізовані]]<ref>[http://www.kinopoisk.ru/level/4/people/197806/ Екранізації творів ГетеҐете на КиноПоиск.Ru {{ref-ru}}]</ref>. Фільм російського кінорежисера [[Сокуров Олександр Миколайович|Олександра Сокурова]] «[[Фауст (фільм, 2011)|Фауст]]», знятий німецькою мовою і з європейськими акторами, отримав найвищу нагороду на [[Венеційський кінофестиваль|Венеційському кінофестивалі]] [[2011]] року&nbsp;— «[[Золотий лев]]».<ref>[http://www.umoloda.kiev.ua/number/1943/164/69115/ «Не все те золото, що блищить. Фаворити Венеціанського кінофестивалю у фіналі поступилися менш іменитим режисерам» ''[[Україна молода]]'', №&nbsp;161 за 13.09.2011]</ref>
 
== Нагороди ==
Рядок 200 ⟶ 199:
== Вшанування пам'яті ==
 
[[Файл:Goetheanum Dornach.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[ГетеанумҐетеанум]].]]
 
Іменем ГетеҐете названі:
* [[Ґете-Інститут]]&nbsp;— німецька [[громадська організація]], метою якої є популяризація німецької мови за кордоном та підтримка міжнародної культурної співпраці різних країн з Німеччиною
* [[Гетеанум|Ґетеанум]]&nbsp;— інтернаціональний [[антропософія|антропософський]] центр в передмісті [[Базель|Базеля]], [[Дорнах|Дорнасі]]<ref>[http://sr.artap.ru/anthroposophia.htm Релігійний довідник&nbsp;— словник. Антрпософія. {{ref-ru}}]</ref>
* [[Гетит]]&nbsp;— [[мінерал]] класу [[оксид]]ів та [[Гідроксиди природні|гідроксидів]]<ref>[http://webmineral.com/data/Goethite.shtml Mineralogy Database {{ref-en}}]</ref>
* [[3047 ГетеҐете]]&nbsp;— [[астероїд]] [[головний пояс астероїдів|головного поясу]], відкритий 24 вересня 1960 року<ref>{{DMPN|251|(3047) Goethe|3=http://books.google.com/books?id=VoJ5nUyIzCsC&pg=PA251&dq=Goethe}}</ref>
* [[Ґете (кратер)|ГетеҐете]]&nbsp;— гігантський [[метеоритний кратер|кратер]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]]<ref name=GPN>{{GPN|2204|Goethe}}</ref>
 
== Література ==
Рядок 213 ⟶ 212:
* [[Якимович Тетяна Костянтинівна|''Якимович Т. К.'']] Ґете Йоганн Вольфганг // [[Українська літературна енциклопедія]].&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1988.&nbsp;— С. 416–417.
* Ґете Йоганн Вольфганг фон // [[УСЕ]]. Універсальний словник-довідник.&nbsp;— 4-е видання.&nbsp;— 2006.&nbsp;— С. 348.
* ''Шалагінов Б.&nbsp;Б.''&nbsp;Шлях ГетеҐете: Життя. Філософія. Творчість.&nbsp;— Харків: Ранок, 2003.&nbsp;— 287 с.
* ''Шалагінов Б.&nbsp;Б.''&nbsp;Естетика Й.&nbsp;В.&nbsp;ГетеҐете: Дослідження.&nbsp;— К.: Вежа, 2002.&nbsp;— 149 с.
* Йоганн Вольфганг фон ГетеҐете: Кат. книжк. вид. / ред.: К.&nbsp;Я.&nbsp;Кусько, Б. Якимович; уклад.: М. Колодій, З. Домбровська; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Наук. б-ка.&nbsp;— Л., 2001.&nbsp;— 255 c.&nbsp;— (Сер. «Кат. книгозбір.»; Ч. 1).
* [http://orpheusmusic.ru/publ/284-1-0-453 ''Олена Серова.'' Філософія музики у творчості Йоганна Вольфганга Ґете] {{ref-ru}}
* Штейнер Р. Очерк теории познания Гётевского мировоззрения. – М.: Парсефаль, 1993. – 142 с.
Рядок 221 ⟶ 220:
 
== Посилання ==
* [http://ukrcenter.com/Література/19060/Йоганн-Вольфганг-ГетеҐете Життєпис і твори Йоганна Вольфганга фон Ґете в бібліотеці «Українського Центру»] {{Ref-uk}}
* [https://www.youtube.com/watch?v=DmmsZmSf_uw Й.-В.Ґете. Фауст. Посвята] (укр.)
 
=== Твори ===
* Щаслива подія. (Перше знайомство з Шиллером) (укр. переклад): http://maysterni.com/publication.php?id=50258
* Лист Шиллера до ГетеҐете&nbsp;— про його творчу природу (укр. переклад): http://maysterni.com/publication.php?id=50259
* [http://www.di-lemmata.de Gedichte von Johann Wolfgang von Goethe (Ausgabe letzter Hand; West-östlicher Divan)] {{ref-de}}
* [http://literaturnetz.org/autoren/johann_wolfgang_von_goethe Werke von Goethe] {{ref-de}}
* [http://www.zgedichte.de/gedicht_liste.php?dicht_ID=51 Твори ГетеҐете] {{ref-de}}
* [http://www.knyga.in.ua/index.php/inozemna-literatura/nimechchyna/gete-yohann/546-do-vertera Твори Ґете в перекладі Василя Стуса]
* [http://www.knyga.in.ua/index.php/inozemna-literatura/nimechchyna/gete-yohann/160-vilshanyi-korol Твори Ґете в перекладі Максима Рильського]
Рядок 242 ⟶ 241:
{{PD-письменник}}
{{бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:ГетеҐете Йоганн Вольфганг фон}}
 
[[Категорія:Німецькі поети]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Йоганн_Вольфганг_фон_Гете