Гностицизм: відмінності між версіями

Гностицизму притаманна ідея про визволення з матеріального світу і входу в божественну реальність через осягнення [[гнозис|Гнозису]] — знання надприродного походження. Гнозис відкривається окремими людям через особисте откровення[[одкровення]] та включає таємниці щодо влаштування світу, його історії та місця в ньому людини.

Примітно, що гностицизм не мав загальновизнаних священних текстів, канонів чи обрядів, що відкривало простір для широких трактувань його основ різними течіями. Відомі декотрі особливіголовні риси головнихнайвпливовіших течій гностицизму. Так, василідани (послідовники Василіда) вважали віру особливим способом пізнання, відмінним від розуму, що необхідний для звільнення. Вони стверджували, що злі духи матеріального світу приєднуються до людської душі, зумовлюючи страждання. Також василідани персоніфікували такі поняття як Праведність та Премудрість. Послідовники Валентина-гностика приписували створення людини янголам, визнаючи втім дане і Богом зерно вищої сутності. Матеріальний світ вони вважали недосконалим образом вищої реальності, звідки людині не дають звільнитись злі духи, спонукаючи до злих вчинків. Спаситель&nbsp;— перший знавець Гнозису, зробив можливим звільнення від їхнього впливу та єднання з божественною реальністю. Особа Спасителя в гностицизмі належить як виключно Ісусові Христу чи іншим пророкам і мислителям, так і багатьом з них<ref name=":0">{{Cite web|title=ГНОСТИЦИЗМ|url=http://www.pravenc.ru/text/165189.html|website=www.pravenc.ru|accessdate=2019-08-30}}</ref>.

Згідно гностицизму, Землю оточують вісім небесних сфер повітря. Ці сфери населяють недосконалінечисті духи чи демони архонти й Деміург, які визначають закони природи на Землі. Існують архонти, котрі керують окремими стихіями чи явищами. З допомогою цих законів вони утримують божественну складову людини в полоні матерії, створюючи різні потреби, омани чи невігластво, завдяки чому архонти, Деміург і Земля продовжують існувати. За небесними сферами знаходиться плірома&nbsp;— Царсто Боже, населене еонами&nbsp;— персоніфікаціями Божих якостей або абстрактних понять. Кінцевою метою існування світу є воз'єднання часток пліроми, котрими є людські душі, з рештою Царства Божого.

Людині в гностицизмі відводиться статус вищий, аніж у архонтів. Людина володіє як божественною складовою (дух або душа), так і матеріальною (тіло). Тому вона здатна звільнитися з матеріального світу, що неможливо для архонтів. У той же час цьогоцьому стають на заваді тілесні закони та архонти. Після смерті душа людини звільняється, проте не може покинути матеріальний світ, не володіючи Гнозисом. З допомогою Гнозису душа отримує змогу змусити архонтів пропустити її. Також живі члени общини, що пізнали Гнозис, здатні полегшити звільнення душі з матеріального світу. Доля душ, котрі не покинули світ, описується по-різному: вони гинуть, страждають до останнього суду, або ж повертаються на Землю в нових тілах.

Гностицизм поєднує ідеї [[Антична філософія|античних філософії]] та [[Містицизм|містицизму]], а також [[Юдаїзм|юдаїзму]] та [[Зороастризм|зороастризму]]. Гностицизмом також вважаються деякі течії [[Раннє християнство|раннього християнства]], котрі зазнали [[Елліністична цивілізація|еллінського]] впливу. Він виник на території сучасних [[Ізраїль|Ізраїлю]] та [[Сирія|Сирії]], а на початку II&nbsp;ст. поширився в [[Римська імперія|Римі]] та Олександрії[[Елліністичний Єгипет|Єгипет]]<ref name=":0" />.

Сформувалося чотири основних напрямки гностицизму: 1) ''юдействуючі'' (Василід і Валентин), що перебували під впливом [[Парси|парсизму]] чи [[Стоїцизм|стоїцизму]] та пеербувалиперебували в опозиції до християнства; 2) ''антиюдейські'' (Сатурнін, Маркіон, Апеллес, Препон, Лукан) протиставляли християнство юдаїзму та язичництву, визнаючи деякі християнські тексти; 3) ''язичницькі гностики'' (Карпократ, Симон Волхв), котрим був притаманний [[пантеїзм]] і часто заперечення панівних моральних норм як проявів матеріального світу; 4) ''офіти'' вирізнялися виділенням особливого місця Змію то як слузі Бога, що рятує душі, то як творцеві зла<ref name=":1">{{Cite web|title=Гностицизм, Православная Богословская энциклопедия или Богословский энциклопедический словарь. Том IV- профессор Александр Павлович Лопухин|url=https://azbyka.ru/otechnik/Lopuhin/pravoslavnaja-bogoslovskaja-entsiklopedija-ili-bogoslovskij-entsiklopedicheskij-slovar-tom-4-gaaga-donatisty/219|website=azbyka.ru|accessdate=2019-08-31|language=ru}}</ref>.

Вперше в християнській літературі гностицизм згадується в [[Юстин (мученик)|Юстина Філософа]] в II&nbsp;ст. у переліку [[Єресь|єресей]] «Синтагмі» (не дійшов до нашого часу). Найраніший опис гностичного вчення міститься в працях [[Іреней Ліонський|Іринея Ліонського]]. Він вважав засновником гностицизму [[Симон Волхв|Симона Волхва]], а з-поміж гностиків згадував [[Валентин (гностик)|Валентина]], учня Симона Менандра, [[Клавдій Птолемей|Птолемея]] і [[Маркіон]]а. Інші відомі гностики&nbsp;— Санторіл, Кердон, Керінф. Карпократ, Епіфан, Марцеліна, Василід, Апеллес, що жили в II&nbsp;ст. Численні цитати із гностичних текстів відомі за працями [[Климент Александрійський|Климента Олександрійського]] та [[Ориген|Орігена]], що полемізували із гностиками. Критика гностицизму наявна в [[Тертуліан|Тертулліана]], [[Фотій I Великий|Фотія]], [[Євсевій Кесарійський|Євсевія]], [[Святий Єронім|Ієроніма Стридонського]], [[Іполіт Римський|Іполіта Римського]], [[Феодорит Кирський|Феодорита Кірського]], [[Іван Дамаскін|Іоана Дамаскіна]], [[Аврелій Августин|Августина Блаженного]], [[Феодор Бар-коні|Феодора Бар-коні]]. Так, Тертулліан критикував християнські течії, що прийняли гностичні елементи, як єресі, оскільки вважав, що лише християнство сходить виключно до Христа і Його апостолів. Згідно Іполіта Римського, гностицизм перейняв магічні та астрологічні практики язичництва, підлаштувавши їх для власних цілей, чим спотворив християнство<ref name=":0" />.