Бібл: відмінності між версіями

'''Бібл''', '''Губла''', нині '''Джубейль''' ([[Фінікійська мова|фінік.]] <span dir="rtl">[[Файл:Phoenician gimel.svg|12px|צ]][[Файл:Phoenician beth.svg|12px|ד]][[Файл:Phoenician lamedh.svg|12px|ן]]</span>, {{lang-grc|Βύβλος }}, {{lang-ar|جبيل}}) &nbsp;— місто, розташоване на східному березі [[Середземне море|Середземного моря]], за 32 &nbsp;км на північ від [[Бейрут]]а &nbsp;— сьогоднішньої столиці [[Ліван]]у, у давнину &nbsp;— незалежне місто-держава.

Бібл виник раніше за сусідні [[Фінікія|фінікійські]] міста –&nbsp;— в цьому були впевнені і самі фінікійці і їхні сусіди. Пізніша легенда взагалі називала засновником міста грецького бога [[Кронос]]а, батька [[Зевс]]а<ref>[http://www.sacred-texts.com/cla/af/af01.htm ''The Theology Of The Phonicians: From Sanchoniatho'']</ref>, а міські мури нібито будував особисто бог [[Ель (бог)|Ель]]. За археологічними даними поселення на місті Бібла існувало принаймні з часів раннього [[неоліт]]у. Розташоване воно було на пагорбі біля самого моря –&nbsp;— власне й назву міста зазвичай перекладають як «гора» (хоча цілком можливо що це пізніша [[араби|арабська]] етимологія). Навколо була розташована родюча рівнина, захищена горами із густим [[кедр]]овим лісом.

[[Файл:L Shaped Byblos.jpg|міні|left|240пкс|Так званий "«L-подібний храм"», святилище чоловічого бога (можливо Еля?)]]

Біля [[3000 до н. е.|3000 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] з невідомих причин мешканці залишили свої домівки, і лише через два століття біблський пагорб був знову заселений –&nbsp;— цього разу [[ханаанеї|ханаанеями]] ([[фінікійці|фінікійцями]]). Окрім родючої рівнини і лісу їх привабили і дві зручні бухти –&nbsp;— адже прибульці були мореплавцями. Навколо міста були зведені потужні мури з двома вежами, що захищали входи до Бібла з суходолу і з моря. В центрі міста були збудовані два храми: богині&nbsp;— - "«володарці міста"» [[Баалат-Гебал]] (місцевому «втіленню» [[Астарта|Астарти]]) та [[Решеф]]у. Від святилищ в різні боки розходилися вулиці, центром яких були прокладені [[дренаж]]ні канави, що замінювали мешканцям [[каналізація|каналізацію]].

Місто швидко перетворилося на важливий центр міжнародного обміну. До зв'язків із [[Месопотамія|Месопотамією]], розвинутих ще до приходу ханаанеїв, додалася морська торгівля з долиною [[Ніл]]у &nbsp;— присутність [[Стародавній Єгипет|єгиптян]] у Біблі зафіксована щонайменше з часів [[фараон]]а [[Хасехемуї]]. Представники фараонів вивозили насамперед місцеву деревину &nbsp;— кедр і [[кипарис]], а також отримували за посередництвом ханаанеїв [[мідь]] і [[лазурит]]. Для експедицій до «[[Фенху|країни Фенху]]» (лісорубів) єгиптяни будували спеціальні кораблі, що згодом отримали назву «біблських». Із занепадом Єгипту наприкінці [[Давнє царство|Давнього царства]] Бібл змушений був знову сконцентруватися на торгівлі із Сходом &nbsp;— місто згадують навіть у документах [[III династія Ура|III династії Ура]]. У середині XXI століття до н. &nbsp;е. володар Бібла на ім'я [[Ібдаті]] взяв собі шумерський титул «[[енсі]]» і, можливо, визнав залежність від [[ур]]ського царя. Однак далекі монархи не могли захистити місто від навали [[кочовики|кочовиків]] &nbsp;— [[амореї]]в, які наприкінці того ж століття захопили і зруйнували Бібл.

Місто швидко відроджується вже під владою аморейської династії. Прибульці швидко асимілюються у фінікійському середовищі, переймаючи традиції і релігію переможених. Коло торговельних партнерів Бібла навіть розширюється –&nbsp;— до нього тепер входять [[Марі]] (на [[Євфрат]]і) та [[Кіпр]]. Але найбільшим стає єгипетський вплив –&nbsp;— особливо з часів Середнього царства. Місцеві володарі і представники знаті одягаються за єгипетською модою, носять прикраси, привезені з долини Нілу або виготовлені місцевими ремісниками за їхнім зразком, відзначають свята країни фараонів, використовують [[ієрогліфи|ієрогліфічну]] писемність. Цар Бібла тепер іменує себе не «енсі», а «[[хатійя]]» &nbsp;— як очільник єгипетського [[ном]]а, з'являється перед підданими у золотій короні і пекторалі із серпанковим скіпетром. Імена володарів пишуться так само, які і імена фараонів, &nbsp;— у [[картуш (єгиптологія)|картушах]], що свідчить про залежний і водночас відносно самостійний статус Бібла у структурі єгипетської держави.

Збереглися імена кількох царів Бібла, сучасних фараонам Середнього царства, &nbsp;— [[Абішему I]], [[Іпшемуабі]], [[Абішему II]], [[Якінель]], [[Інтенель]], [[Ілім'яні]]. Місто залишалося під єгипетським контролем і під час [[гіксоси|гіксоського]] панування (за доволі приблизними розрахунками гіксоси здобули Бібл у [[1720 до н. е.|1720 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]]), хоча йшлося швидше не про підпорядкування, а про перебування у складі держави.

Із поверненням на єгипетський престол місцевої династії про рівність довелося забути. [[Яхмос]] вже збирав з «країни Фенху» данину. [[Тутмос III]] рішуче змінив саму систему управління. Увесь [[Ханаан]] був поділений на провінції, на чолі яких стояли призначені фараоном «[[рабіцу]]». Для кількох міст, і Бібла зокрема, зробили виняток –&nbsp;— вони підпорядковувалися не «рабіцу», а самому фараону, проте землі, що лежали навпроти Бібла входили вже до провінції [[Амурру]] з центром у [[Сіміра|Сімірі]]. Відомо, що мешканці міста збудували для Тутмоса III кораблі для мандрівки Євфратом, і для цього суходолом їх везли через усю [[Сирія|Сирію]].

Бібл у складі єгипетської держави мав привілейований статус. Найбільше від нього вигравали саме біблські царі. Якщо в межах міських мурів їхня влада була дещо обмеженою наявністю ради з найповажніших мешканців міста («[[старійшини Бібла|старійшин Бібла]]»), то поза ними -&nbsp;— царі відчували себе майже абсолютними володарями. За допомогою найманого війська вони утримували владу над дрібнішими містами округи, а головне -&nbsp;— лісами, що з огляду на роль лісоторгівлі у фінікійській економіці, мали стратегічне значення.

З часом у царів з'явився новий клопіт –&nbsp;— люди, що тікали з міста до гір і там збилися у ватаги, відомі під назвою «[[хапіру]]». Вони не визнавали царської влади і завдавали чималої шкоди царському господарству. Згодом «хапіру» об'єднав під своєю владою якійсь [[Абдаширта]]. Запевняючи фараона у цілковитій лояльності, він за допомогою своїх відчайдухів почав перебирати під свою владу землі провінції Амурру і прибережних міст. Поступово під владою біблського царя [[Рібадді]] залишилися лише сам Бібл і сусіднє містечко [[Батруна]]. Проте й там за сприяння Абдаширти спалахнуло повстання і місцеві мешканці приєдналися до «хапіру». Звернення Рібадді за підтримкою до [[Тір]]а завершилося заколотом і там. Тіряни вбили місцевого царя, його дружину і дітей. Абдаширта був настільки впевнений у своїх силах, що почав перемовини з [[Міттані]] і [[Вавилон]]ом. Проте фараон угледів в цьому державну зраду і спрямував до Фінікії своє військо, що швидко відновило статус-кво.

[[Файл:Hache Byblos 3.jpg|міні|left|160пкс|Золота сокира з зображенням барана, знайдена у Біблі. Національний музей, [[Бейрут]]]]Син Абдаширти [[Азіру]] згодом пішов шляхом батька. Інспірувавши перевороти у кількох фінікійських містах і залучивши на свій бік [[Арвад]], [[Бейрут|Беріт]], [[Сідон]] і Тір, він взяв в облогу Сіміру. Рібадді намагався допомогти оборонцям, проте його кораблі були зупинені союзниками Азіру. Після взяття Сіміри ватажок «хапіру» позбавив Бібл усіх його земель за межами міських мурів. Рібадді залишився не лише без джерел доходів, але й без війська, бо з найманцями не було чим розраховуватися і вони почали залишати царя. В самому місті підняла голову знать, що входила до міської ради і вимагала замирення з Азіру. Цар спробував придушити спротив силою, але це лише спровокувало повстання. Рібадді був позбавлений престолу, влада фактично перейшла до рук ради, а формально –&nbsp;— до царського брата (і водночас одного з лідерів заколотників) [[Іліарабіх]]а, що був обраний [[суфет]]ом. З Азіру був укладений мир, за умовами якого Бібл повернув частину своїх володінь в обмін на визнання колишнього супротивника фактично незалежним володарем Амурру.

Однак як самостійна держава Амурру проіснувала недовго. Вже [[Сеті I]] повернув увесь Ханаан під єгипетську владу. А [[Рамзес II]], розділивши його з [[хетти|хеттами]], зберіг контроль і над Амурру, і над Біблом.

Біля [[1200 до н. е.|1200 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] Ханаан опинився в епіцентрі двох великих переселень. З північного заходу сунули «[[народи моря]]» &nbsp;— зокрема [[тйеккери]] і [[філістимляни]], зі сходу &nbsp;— «народи степу» &nbsp;— [[арамеї]] і [[євреї]]. Обидві хвилі оминули Бібл, проте радикально змінили його оточення. Зникли [[хетти|Хеттська держава]] і сусідній [[Угарит]], залишили Ханаан єгиптяни. Бібл став незалежною державою з неабиякими людськими ресурсами &nbsp;— адже населення міської округи суттєво зросло за рахунок біженців і вимушених переселенців з областей, зайнятих прибульцями. Бібл намагався підтримувати мирні стосунки із сусідами, хоча, звичайно, уникати конфліктів &nbsp;— зокрема з тйеккерами або ж конкурентами з інших фінікійських міст -&nbsp;— вдавалося не завжди. Від [[Ассирія|ассирійського]] царя [[Тіглатпаласара I|Тіглатпаласара I (1115 — 1077 1115—1077&nbsp;рр. до н. &nbsp;е.)]] місцеві мешканці просто відкупилися багатими подарунками.

Царі Бібла швидко прибрали до своїх рук заготівлю деревини і міжнародну торгівлю &nbsp;— самостійно шукаючи покупців навіть у Єгипті і укладаючи з ними «партнерські угоди» на паритетних засадах. Зміцнення царської влади водночас супроводжується зростанням ролі ради старійшин ([[мовад]]а), що бере на себе організацію внутрішнього життя міської громади і суттєво обмежує владу монарха у місті та &nbsp;— що дуже важливо &nbsp;— біблських гаванях. На розгляд муада виносяться й питання зовнішньої політики (щонайменше з часів царя [[Закарбаал]]а (середина [[11 століття до н. е.|XI &nbsp;ст. до н. &nbsp;е.]])).

[[Файл:Byblos View.jpg|міні|left|200пкс|Бібл доби незалежності. Посередині &nbsp;— храм Балаат-Гебал. Сучасна реконструкція]]

Ще пізніше міські магістрати перебирають на себе судову владу (яку здійснювали обрані громадою [[сокен]]и) і навіть керівництво біблською міліцією (відомо про існування посади «начальника військового табору»). Їхній вплив був настільки великим, що цар [[Ітобаал (цар Бібла)|Ітобаал]] ([[10 століття до н. е.|X &nbsp;ст. до н. &nbsp;е.]]) у попереджувальному написі на саркофазі свого батька [[Ахірам (цар Бібла)|Ахірама]] згадував магістратів нарівні з царем. Можливо, міські посадовці мали вплив і на вибір володаря &nbsp;— бо батько Ахірама швидше за все царем не був і нащадки ймовірно остерігалися, що в майбутньому магістрати можуть віддати владу комусь іншому.

За часів незалежності Бібл перетворюється на визначний культурний центр. Відомо, що однією із статей імпорту з Єгипту був [[папірус]]. Частково його перепродували і в інші краї &nbsp;— у греків папірус взагалі отримав назву ''біблоса'' {{lang-grc|βύβλος}}, однак і потреби самих мешканців Бібла були чималі. Відомо, що у місті велися не лише господарські записи, але й ретельні династичні хроніки. Цар Закарбаал зібрав чималу бібліотеку. Під час перемовин з єгиптянами, він зізнавався, що готовий обміняти п'ять кораблів з деревиною на п'ятисот сувоїв. Можливо, саме в Біблі була створена і [[фінікійська абетка]].

Єгиптяни не втрачали сподівань на повернення Бібла під свою владу. Фараону [[Шешонк I|Шешонку (945 - 924 945—924&nbsp;рр. до н. &nbsp;е.)]] майже вдалося досягти цієї мети, проте врешті-решт і він змушений був поступитися новому претенденту на владу над Фінікією. Ассирійській цар [[Ашшурнасірпал II]] у [[876 до н. е.|876 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] не лише отримав подарунки від біблітів, але й фактично уклав з ними угоду, згідно з якою місто визнавало залежність від Ассирії і зобов'язувалося регулярно сплачувати данину в обмін на обіцянку царя не втручатися у його внутрішні справи і оминати Бібл під час своїх загарбницьких походів.

Місто було данником [[Саламансар II|Саламансара II]] и [[Тіглатпаласар III|Тіглатпаласара III]]. Останній, щоправда, вже не вдовольнявся підтвердженнями залежності місцевих володарів, а перетворив Північну Фінікію на звичайну провінцію своєї держави, на чолі якої поставив свого сина. Щоправда, Бібл залишався самоврядною територією і мав власного царя [[Шибітва|Шибітву]]. Цар [[Мілкасаф]] поквапився підтримати [[Асаргаддон]]а, який у [[687 до н. е.|687 &nbsp;р. до н. &nbsp;е.]] зруйнував Сідон.

Після загибелі Ассирії контроль над Біблом знову намагалися встановити єгиптяни, проте їх випередив вавилонський цар [[Навуходоносор II]]. Йому місто не лише сплачувало данину, але й постачало ремісників, насамперед корабелів. Бібл зберігав самоврядування, проте під владою торгової [[олігархія|олігархії]], що міцно утримувала владу в свої руках, поступово занепадав. Зміна вавилонської окупації на [[Персія|перську]] пройшла майже непомітно. [[Ахеменіди]] перетворили Бібл на одне з чотирьох самоврядних фінікійських царств, проте на початку [[5 століття до н. е.|V &nbsp;ст. до н. &nbsp;е.]], на відміну від сусідів, місто навіть не мало власного військового флоту.

Нове піднесення почалося лише наприкінці століття –&nbsp;— за царювання [[Єхавмелек]]а. В Біблі розгортається масштабне будівництво (зокрема, була зведена нова фортеця), місцеві царі починають карбувати навіть власну срібну і бронзову [[монета|монету]]. Показово, що символом міста стає військовий корабель &nbsp;— Бібл і справді відновлює свою флотилію. Однак на самостійність місто вже не претендувало. Не підтримали бібліти повстання Сідона проти [[Артаксеркс III|Артаксеркса III]], а під час війни з македонянами цар [[Айнель]] поквапився відкрити міську браму перед [[Александр Македонський|Александром]]. Під час воєн між діадохами, Бібл будував і постачав супротивникам свої кораблі. Врешті-решт місто опинилося під владою [[Селевкіди|Селевкідів]], хоча кілька разів його приєднували до своїх володінь і [[Птолемеї]].

За нових володарів місто швидко еллінізувався, чому сприяв розквіт синкретичного культу [[Адоніс]]а, центром якого був саме Бібл. РазомВеликий храм цього божества був зведений біля північної міської брами. Поруч з ним був побудований театр за грецьким зразком. Поруч з Адонісом у місті вшановували і [[Афродита|Афродиту]]., з якою в цей час асоціювали як місцеву Баалат-Гебал, так і загальнофінікійську Астарту.

Під час міжусобиць останніх нащадків Селевка Бібл на певний час став формально незалежним. Однак в місті панувала анархія, що робила його беззахисним перед нападами кочовиків. Скориставшись невдоволенням містян владу над Біблом захопив тиран [[Кінір]]. Але протримався він недовго. У [[64 до н. е.|64 р. до н. &nbsp;е.]] [[Гней Помпей]] стратив останнього біблського володаря і місто опинилося під владою [[Стародавній Рим|Риму]].

За римської доби місцевий культ зазнав чергових змін, трансформувавшись у вшановування [[Аполлон]]а і [[Венера (міфологія)|Венери]]. Нові господарі не квапилися брати до своїх рук місцеві справи, намагаючись залишити їх у віданні міського самоврядування. Активне будівництво у Біблі відновилося лише за часів [[Римська імперія|імперії]], коли місто перетворилося на адміністративний центр Фінікії. Імператор [[Адріан]] спробував навіть об'єднати фінікійські міста у союз за грецьким зразком і навіть запровадили посаду «[[фінікарх]]а», проте ця ініціатива залишилася без особливих наслідків. Бібл залишався насамперед культурним центром. Уродженцем міста був відомий [[софісти|софіст]] [[Аспасій]]. Римляни збудували у місті театр. З розповсюдженням християнства Бібл став центром архієпископства (першим єпископом міста вважали [[Марко (євангеліст)|євангеліста Марка]]), тут сформувалася власна богословська традиція, представниками якої були [[Філон Біблський|Філон]] и [[Ерміп]].

Нові-старі сеньйори поводили себе як цілком самостійні володарі, постійно конфліктуючи з графами Триполі. У [[1258]] &nbsp;р. [[Бертран Ембріако]] відмовився підкоритися [[Боемунд VI|Боемунду VI]], у [[1277]] -&nbsp;— [[Гі II Ембріако]] разом з [[тамплієри|тамплієрами]] створив справжню опозиційну коаліцію, спрямовану проти [[Боемунд VII|Боемунда VII]]. Боротьба завершилися лише після смерті Гі II у [[1282]] році. Але після цього Бібл фактично перетворився на протекторат сусідів -&nbsp;— [[мамлюки|мамлюків]], які наполегливо витискали хрестоносців з узбережжя. Останній їхній вояк залишив Бібл у [[1302]] році, коли на континенті не залишилося жодної держави хрестоносців.

Мамлюки відновили і розбудували біблську фортецю, проте її більше не використовували у військових цілях. Єгипетські султани володіли містом до [[1516]] р., коли їх змінили [[Османи]]. У [[1918]] році місто зайняли французькі війська, які залишалися у Біблі до [[1943]], коли [[Ліван]] здобув незалежність.