Вікіпедія

Українська повстанська армія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Кочерга (обговорення | внесок)
972 редагування
→‎Бійці інших національностей у складі УПА: Трохи про чисельність солдат-неукраїнів у УПАю
копівіо: https://dom-knig.com/read_186558-82
Рядок 114:
З осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН (б) на Поліссі й [[Волинь|Волині]], котрі також прийняли назву «УПА»<ref name="УПА1"/>. Ці загони 18 серпня 1943 роззброїли УПА—"Поліська Січ" Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка, спираючися на мережу ОУН на північно-західних українських землях, набирала розмаху. Її організаторами були провідні члени ОУН: [[Клячківський Дмитро (Роман)|Дмитро (Роман) Клячківський]], [[Ростислав Волошин]], [[Бусел Яків|Яків Бусел]]<ref name="УПА1"/>. Першим командиром УПА став Клячківський ([[псевдо]] «Клим Савур»), а шефом штабу&nbsp;— полковник [[УНР]] [[Ступницький Леонід|Леонід Ступницький]] («Гончаренко»), начальником оперативного відділу став полковник [[УНР]] [[Омелюсік Микола|Микола Омелюсік]]<ref name="УПА1"/>. Місцем постою командування УПА стала [[Костопіль]]щина. Створення УПА як збройної армії, яка бореться за звільнення України з-під влади окупантів, було швидше ініціативою місцевого Проводу ОУН на ПЗУЗ, ніж проведенням лінії Проводу ОУН на чолі з Миколою Лебедем, який негативно ставився до виникнення на Волині УПА і, по всій видимості, на початку 1943 року не зовсім контролював ситуацію, яка склалась там.
 
Окрім бандерівців і бульбівців існував ще один збройнийзбройних рух опору, який зкладався з прихильників [[Організація українських націоналістів (мельниківці)|ОУН Андрія Мельника]]<ref name="УПА1"/>, у яких були свої військові табори на півдні [[Крем'янеччина|Крем'янеччини]] та [[Володимир-Волинський|Володимирщини]]. Малочисельні групи мельниківців організувалися у партизанські відділи у березні-квітні 1943 року. Загальною чисельністю вони були в 2-3 тисячі чоловік. Ці загони перестали існувати влітку 1943 року<ref>Косик В. Україна і Німмечина у Другій Світовій війні. С. 330</ref>.
 
Наприкінці 1942 року у Львові зібралася II «військова конференція бандерівського ОУН», на якій було прийнято рішення про прискорення роботи по створенню збройних формувань ОУН. У підсумковому документі також наголошувалося, що «все боєздатне населення повинно стати під прапори ОУН для боротьби проти смертельного більшовицького ворога».
Рядок 149:
 
У липні-серпні 1943&nbsp;р. німці, з метою знищити загони УПА, силами 10 батальйонів мотопіхоти та 10 000 німецьких і польських поліцейських під командуванням Еріха фон дем Бах-Залевські провели наступ на територію південної Волині. Проте наступ провалився. У липні було відмічено 35 боїв, у серпні&nbsp;— 24, у вересні&nbsp;— 15. За оцінками українського історика-емігранта Льва Шаньковського, німецькі війська втратили близько 3000 убитих і поранених, УПА&nbsp;— 1237 убитих і поранених<ref name=oun1>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [http://history.org.ua/oun_upa/upa/index.htm Підсумкова публікація напрацювань робочої групи істориків, створеної при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080930070727/http://history.org.ua/oun_upa/upa/index.htm |date=30 вересень 2008 }}</ref><ref>Історія українського війська. Том 4, стр 526.</ref>.
 
В серпні 1943 року пройшов Третій надзвичайний з'їзд ОУН-Б, який розглядається багатьма дослідниками як відправний пункт демократизації ОУН. У постановах з'їзду проголошувалося, що ОУН бореться проти імперій, проти «експлуатації нації нацією», а тому він бореться проти Німеччини і СРСР і однаково виступає проти «інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціалістичних програм».
 
Восени 1943&nbsp;р. окупаційна влада провела новий наступ на райони, «заражені націоналістичними бандами», силами, якими командував обенгрупенфюрер СС Г. Прюцман.<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4, стор.187]</ref> У жовтні-листопаді зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боїв місцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з німцями. В результаті бойових дій німці втратили близько 1500 солдатів, загони УПА&nbsp;— 414 бійців.<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4 стор.188]</ref> Хоча німецьким каральним військам і не удалося повністю знищити загони УПА, але їм удалося істотно понизити анти-німецькі акції УПА.<ref name=oun1/><ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4]</ref> В ході осінніх операцій 1943 року були також ліквідовані повстанські «республіки» на Волині. Для розгрому Колківської «республіки» навіть була проведена операція за участю авіації та артилерії. 3 жовтня 1943 року внаслідок повстанської атаки на табір у місті Дубно з німецького полону було звільнено 5000 радянських військовополонених. Частина із звільнених червоноармійців вступила в УПА інші розійшлися по навколшніх селах та хуторах. Даний напад УПА знайшов відображення у радянському донесенні<ref>ЦДАГОУ, Ф. 1 Оп. 23, Спр 930, Арк. 173—174</ref>.
 
В Галичині першіПерші загони УПА почали створюватися в Галичині в червні 1943 в Карпатах під назвою [[Українська Народна Самооборона|Української народної самооборони]], коли туди прямували рейдом [[радянські партизани]] під проводом [[Ковпак Сидір Артемович|СидораС. Ковпака]]. Керував цими загонами [[Луцький Олександр Андрійович|Олександр Луцький]], колишній легіонер «Нахтігалю», а згодом й 201-го шуцманшафт-батальону. Перші озброєні вилазки проти окупантів почалися на початку серпня 1943 року. У зоні повстання опинилися місто [[Сколе]] та район сіл [[Суходіл (Рожнятівський район)|Суходіл]] та [[Липовиця]] (нині [[Рожнятівський район]]). Між батальоном УНС «Чорні чорти» і більшовицькими партизанами Ковпака відбулося кілька збройних сутичок. Кримський історик Сергій Ткаченко стверджує, що саме загони УНС розбили угруповання Ковпака під [[Делятин]]ом в серпні 1943<ref>Ткаченко С.&nbsp;Я.&nbsp;Повстанческая армия… С. 25</ref>. Незважаючи на протидію націоналістів, все загони Сумського з'єднання хоч і з величезними втратами, але змогли дійти до Полісся. У ряді випадків, щоб спокійно пройти крізь українські села, ковпаківцям довелося переодягатися бандерівцями. ВосениГоловне УНСкомандування довелосяУПА припинитирозглядало збройніУНС операціїяк черезбазу директивудля німецькихборотьби каральнихне органівтільки вбиватив десятьумовах мирнихнімецької жителівокупації, заале одногой вбитогона німецькогочас солдата. Однак локальні бої проти німецьких поліцаїв тривали<ref>Морозповернення Вбільшовиків. УкраїнськаКрім Народнатого, Самообороназ (УНС)уваги на тереніпосилений Дрогобицькоїтоді областінімецький (1943терор рік)проти //населення ВизвольнийГаличини, шлях.як —раніше 2000.на —Поліссі Кн.6.</ref>.й ЗбройніВолині: силивпровадження УНСвиняткового постійностану поповнювалися.в Такжовтні 1943, занаглі періодсуди, зрозстріли серпняі довішання груднязакладників, 1943посилені року їхня кількість зросла з 2000вивози до 6000Німеччини&nbsp;— бійців.УПА Увиступила грудніпроти 1943німців, узокрема Львовіпроти зібраласяздачі 2-гаконтинґентів, конференціявивозу ОУН(б).молоді Надо зібранніНімеччини, вирішилита перейменуватиодночасно галицьківела загонибої Українськоїз народноїрадянськими самооборонипартизанами. На початку 1944 року УНС влилася в УПА, отримавши назву УПА-Захід і керівника&nbsp;— Василя Сидора.
 
Треба сказати, що Третій Рейх і СРСР були тільки двома з трьох головних супротивників УПА. Третім була Польща. Причиною боротьби УПА проти польських збройних формувань було традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Ще до створення УПА на території Волині поступово активізувався небезпечний ворог українського націоналістичного підпілля&nbsp;— Армія Крайова (АК) і ряд пов'язаних з нею дрібних польських організацій. Військово-політичне керівництво АК вважало Західну Україну польськими землями і прагнуло створити там відносно сильні структури, для того, щоб зустріти Червону армію. На думку поляків, керівники АК хотіли прийняти Червону армію як союзника і партнера і тим самим сприяти включенню Західної України, Західної Білорусі та Віленського краю до складу повоєнної Польщі. Польське повстання передбачалося піднімати в німецькому тилу безпосередньо перед лінією фронту в міру наближення радянсько-німецького фронту. Зі свого боку, керівництво ОУН (б) зовсім не бажало, щоб на їхній землі збройні польські націоналісти реалізовували свої задуми, а після війни знову забрали б собі цей регіон. ОУН-Б мала стати противагою АК&nbsp;— не допустити панування поляків в лісових масивах Волині і горах Карпат<ref>Александр Гогун&nbsp;— Между Гитлером и Сталиным 2.2.&nbsp;— Начало повстанческой деятельности ОУН(б): борьба с нацистами и их союзниками</ref>. За підрахунками деяких польських дослідників, в цілому протягом 1943—1944&nbsp;рр. тільки на Волині між АК і з одного боку і підрозділами УПА з іншого відбулося близько 150 боїв, під час яких з обох сторін загинуло щонайменше по кілька сотень бійців<ref>Turowski J. Pozoga. Walki 27 Woly'nskiej Dywizji AK.&nbsp;— S. 512—513.</ref>. З серпня 1943 акції польських військових формувань поширилися на райони Галичини і Волині. Тільки 13‑14 березня 1944 року [[Армія Крайова|аковці]] дотла спалили 14 українських сіл, убили 1,5 тисячі осіб<ref>https://we.org.ua/history/ukrayinska-povstanska-armiya/ Українська повстанська армія АВТОР: ОЛЬГА ПРИДИБАЙЛО</ref>.
Рядок 439 ⟶ 437:
ОУН розвивала свою діяльність зі співробітництва з національними організаціями і в Криму. Там однією з основних задач було налагодження зв'язку з татарськими, грузинськими, вірменськими націоналістами для спільної боротьби проти СРСР. Через татарських націоналістів бандерівці намагалися встановити контакти з [[Туреччина|турецьким урядом]]<ref>ГАРФ. Ф. Р-9478. Оп. 1. Д. 134. Л. 11-12.</ref>.
 
Частково заклики здобули силу, і в УПА до кінця 1943 року влилося значно число неукраїнців, головним чином колишніх солдатів національних формувань при німецькій армії. З вересня 1943 р почали створюватися національні відділи УПА: азербайджанські, російські і&nbsp;т.&nbsp;д. У той же час в УПА зустрічалися дезертири з німецької та італійської армій<ref>Русначенко А.&nbsp;М.&nbsp;Вказ. прац. С. 100—101.</ref>. За версією українського емігрантського історика Петра Мірчука, всього в УПА існувало 15 національних підрозділів різної чисельності — від взводів до батальонів, загальну чисельність солдат-неукраїнців в рядах УПА Мірчук оцінює в 20 тис. чоловік<ref>[https://web.archive.org/web/20110820004738/http://lib.oun-upa.org.ua/mirczuk/r302.html Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942—1952. 2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА]</ref>.
 
У ставленні до європейських народів ОУН застосовувала принцип взаємності: «ставлення до західноєвропейських народів, як, втім, і до всіх інших народів, обумовлено їх ставленням до української державності. Тільки на платформі визнання за українським народом права на власну державність можливо наша співпраця з навколишнім світом»<ref>Вировий М.&nbsp;В.&nbsp;Революцiйний фронт українського самостийництва (Розвiток i стан нацiоналiстичних сил та нашi спроможностi) // Лiтопис УПА. Т. 24… С. 107.</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_повстанська_армія