Саїф Ріджал: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15)
Рядок 61:
Згідно з «Генеалогією правителів Брунею» ({{lang-ms|Silsilah Raja-Raja Berunai}}), найдавніша частина якої датована 1735 роком, за часів правління Саїфа Ріджала Брунейська імперія мала велику територію та багато колоній. «Генеалогія» повідомляє, що одній з принцес султан надав у володіння 6 територій ({{нп|Кота-Маруду|Маруда||Kota Marudu}}, {{нп|Менумбок|||Menumbok}}, Бакуа, {{нп|Банггі (острів)|Банггі||Banggi Island}}, [[Лавас]], {{нп|Мембакут|||Membakut}}).{{sfn|Gin, 2015|с. 58}}
 
Іспанські джерела часів іспансько-брунейської війни назвивають Саїфа Ріджала «Султаном Ліксаром». 13 квітня 1578 року генерал-губернатор Філіппінів {{нп|Франциско[[Франсіско де Санде|||Francisco de Sande}}]] прибув з військовим флотом до Брунейської затоки та оголосив ультиматум султану: припинити розповсюджувати іслам, допустити католицьких місіонерів до брунейських володінь. Султан відмовився. Одного з емісарів стратили, інших, включно з 5 філіпінцями-мусульманами, ув'язнили. {{sfn|Saunders, 2013|с. 54}} На наступний день, не дочекавшись повернення посольства, де Санде віддав наказ наступати. Брунейський флот відступив, а іспанці висадилися в Муарі й, не зустрічаючи опору, захопили столицю Брунею. Обидва султани відступили всередину країни. 20 квітня де Санде оголосив Борнео іспанським островом. Втім влітку в іспанському таборі почалася епідемія, і невдовзі іспанці відступили на Філіппіни.{{sfn|Saunders, 2013|с. 55-56}}
 
Старий султан Абдур Кахар помер влітку 1578 року, його брат Сері Лела вів перемовини з іспанцями, але теж помер на початку осені, можливо був отруєний Саїфом Реджалом через зраду. Султан повернувся до столиці, відбудував спалену іспанцями мечеть та укріплення, відправив послів до Сіаму для закупівлі додаткових гармат. {{sfn|Saunders, 2013|с. 56}} Нова іспанська експедиція 1579 року зустріла озброєний брунейський флот та не вдалася до атаки, коли Саїф Реджал відмовився пристати на її умови.{{sfn|Saunders, 2013|с. 56-57}}