Гвинтівка Мосіна-Нагана: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 47:
По-перше&nbsp;— в ранніх магазинних системах через особливості конструкції їхніх магазинів (прикладних, підствольних) зазвичай використовували порівняно коротші і слабші набої, часто [[Набій кільцевого запалення|кільцевого запалення]], за потужністю близькі до револьверних. Наприклад, в підствольному трубчастому магазині при застосуванні набоїв центрального займання, до типу яких тоді вже належало більшість військових, побоювалися випадкових вибухів від удару кулі заднього набою у капсуль переднього<ref name="ВокругСвета"/>, тому багато гвинтівок з таким магазином використовували патрони кільцевого запалення, що мали замість центрально розташованого капсуля колечко капсульного складу прямо в закрайку гільзи, малопридатні для військової зброї.
 
Як наслідок, дальність стрільби з них потребувала збільшення, особливо з урахуванням завищених вимог, які висували тоді військовій зброї (що було спричинене практикою стрільби з гвинтівок залпами по груповій, часто навіть невидимій, цілі, якяка зникла після запровадження кулеметів), а куля не володіла пробивною силою, необхідною для ураження цілі, що знаходиться за земляними валами, [[бруствер]]ами та іншими укріпленнями або перепонами.
 
Прикладні магазини також мали свої проблеми, пов'язані зі складністю, низькою надійністю, ослабленням конструкції гвинтівки.
Рядок 63:
Так чи інакше, в жодній з основних європейських армій в період до другої половини 1880-х років магазинні гвинтівки не були прийняті на озброєння як основний зразок, саме через непридатність їхніх ранніх варіантів до використання як масової військової зброї.
 
СталосьСталося це лише після появи необхідних передумов&nbsp;— в першу чергу, завдяки запровадженню серединного (розташованого перед спусковою скобою) магазину з рядним розташуванням набоїв, запатентованого американцем шотландського походження Джеймсом Лі (''James Paris Lee'') в 1879 році і вперше використаного у [[Mannlicher M1886|гвинтівці Манліхера зразка 1886 року]], а до нього&nbsp;— патронної пачки (гвинтівка Маннліхер 1889), а потім і обойми (прийнята в Бельгії гвинтівка Маузера 1889), завдяки яким, нарешті, знайшло своє цілком позитивне рішення питання про швидке спорядження магазина одразу кількома набоями. Пачка або обойма давали змогу заповнити магазин за час, порівнянний з тим, що необхідний на перезарядження колишніх однозарядних гвинтівок одним набоєм.
 
Також істотну роль у запроваджені багатозарядних гвинтівок зіграла поява нових малокаліберних набоїв з бездимним порохом (французька Lebel M1886, компактніша і легша, що давало змогу забезпечити гвинтівку досить ємним магазином, при цьому надлишково не обтяжувати стрільця вагою розміщеного на ній боєкомплекту.
Рядок 77:
Швидкий розвиток бездимних порохів вже через кілька років по суті знецінив результати цих робіт, які, тим не менш, дали багатий і цінний досвід, необхідний для подальших розробок.
 
Попутно тривалі випробовування і гвинтівки зменшеного калібру (7-8 мм). Наприклад, навесні 1885 року полковникомполковник РоговцевимРоговцев бувстворив створенийна основі переобтиснутої «бердановської» гільзи 3,15-лінійний (8 мм) набій на основі переобтиснутої «бердановської» гільзи, призначений для стрільби з експериментальних 3,15-лінійних стволів, розроблених збройовим відділом ГАУ та виготовлених в Інструментальній 2-ій майстерні Петербурзького патронного заводу. Набій Роговцева 1885 року споряджався експериментальним посиленим димним порохом, зі збільшеним вмістом [[Селітра|селітри]], що підвищувало його корозійний вплив на ствол, і кулею в мідній оболонці зі свинцевою серцевиною. Він мав заряд в 5 грамів пороху, який розганяв 13,6-грамову кулю до 550 м/с.<ref name="M_v_N"/>
 
Паралельно з розробкою принципово нової магазинної гвинтівки велися і роботи по пристосуванню магазину до наявної [[Берданка|гвинтівки Бердана]] (визнані пізніше безперспективними), а також&nbsp;— щодо створення однозарядної гвинтівки, що використовує новий набій з бездимним порохом (не всі військові вважали переваги магазинних гвинтівок досить значними для озброєння ними всієї армії, що було обумовлено в тому числізокрема і відсутністю до другої половини 1880х років однозначно вдалої конструкції магазинної гвинтівки).
 
Консерватизм і вичікувальна позиція, зайнята військовим відомством з небажання повторювати помилки 1860—1870 років (коли за період з 1860 по 1870 рік було в гарячковому порядкугарячково прийнято на озброєння не менше 6 різних систем гвинтівок під різні набої, більша частина яких встигла застаріти ще до початку свого масового виробництва), що призвели до подій, охрещені військовим міністром Д.&nbsp;А.&nbsp;Мілютіним ''«нашою нещасною рушничною драмою»,'' привелипризвели до деякого гальмування робіт зі створення російської магазинної гвинтівки,&nbsp;— що, однак, згодом дало змогу уникнути неприємних ситуацій, в яких опинилися французи, поспішно прийнявши на озброєння гвинтівку Лебеля, з підствольним магазином, який швидко зробив її застарілою, або англійці і австрійці, які спочатку прийняли магазинні гвинтівки під набій з димним порохом, іале вже незабаром були змушені гарячково переробляти їх під бездимний.
 
Так якПозаяк будь-яка зброя створюється в першу чергу на основі наявного боєприпасу, водночас велисьвели роботи пощодо створеннюстворення нового набою.
 
У 1886 році Лоренцу з Німеччини булазамовили замовлена ​​партія​​партію дослідних набоїв зменшеного калібру.
 
У 1887 році був налагоджений зв'язок зі шведським професором Хеблером, від якого були отримані матеріали дослідів, консультації та вказівки. Хеблер радив прийняти калібр порядку 7,6&nbsp;мм, що вбачався йому найперспективнішим, і кулю в сталевій оболонці, а також надіслав 1000 набоїв власної розробки з димним порохом.