Вікіпедія

Омелян Пріцак: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
оформлення
Рядок 1:
{{Otheruses|Пріцак}}
{{Науковець}}
'''Омеля́н Пріца́к''' ([[7 квітня]] [[1919]], [[Лука (Самбірський район)|Лука]], [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] — [[29 травня]] [[2006]], [[Бостон]], [[Сполучені Штати Америки|США]]) — вченийучений, філолог, сходознавець, історик. Закінчив [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівський університет]] (1940), навчався також у [[Гумбольдтський університет Берліна|Берлінському]] та [[Геттінгенський університет|Геттінгенськму]] університетах. Професор [[Гамбурзький університет|Гамбурзького]], [[Університет Вашингтону|Вашингтонського]], [[Гарвардський університет|Гарвардського]], [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського]] університетів, засновник і перший директор [[Український науковий інститут Гарвардського університету|Українського наукового інституту Гарвардського університету]] (до 1989) та [[Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського|Інституту сходознавства НАН України]] (1991—1999). Співзасновник [[Міжнародна асоціація україністів|Міжнародної асоціації україністів]], президент Міжнародного товариства поз вивченнювивчення мов, культури тай історії угро-фінських та алтайських народів. Редактор багатьох наукових часописів. Іноземний член [[Національна академія наук України|НАН України]], член [[Наукове товариство імені Шевченка|Наукового товариства імені Шевченка]], [[Українська вільна академія наук|Української вільної академії наук]]. Досліджував мови та історію тюркських народів, джерела до історії України (скандинавські і східні), українсько-турецькі відносини в середні віки. Серед основних праць — «Походження Русі», «Коли і ким було написано „Слово о полку Ігоревім“», «Studies in Medieval Eurasian History», «Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Protobulgaren».
 
== Біографія ==
Рядок 7:
=== Ранні роки та освіта ===
[[Файл:Pritsak emil swiadectwo 1936.jpg|міні|Атестат зрілості Омеляна Пріцака, 1936 рік]]
Омелян Пріцак народився [[7 квітня]] [[1919]] року в селі [[Лука (Самбірський район)|Луці]], [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]], (нині Старосамбірського району [[Львівська область|Львівської області]]) ву родині механіка потяга Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько, вояк [[Українська Галицька армія|Української Галицької армії]], загинув у польському полоні в місцевості [[Буґшопи]] біля [[Берестя|Берестя-Литовського]] у вересні 1919 року. Мати вийшла заміж удруге і 1920 року переїхала з однолітнім Омеляном до [[Тернопіль|Тернополя]], де минули його дитячі та шкільні роки{{sfn|Мій шлях історика|1991|с=62}}{{sfn|Хемич|1973|с=19}}, де минули його дитячі та шкільні роки.
 
У Тернополі він навчався спочатку в початковій, так званій народній, школі, а згодом&nbsp;— у [[Перша тернопільська гімназія|Першій гімназії імені Вінцента Поля]]. До 12 років Омелян Пріцак виховувався як поляк, а рідну мову свого батька вперше почав опановувати самотужки, придбавши ще в роки навчання в гімназії українсько-польський [[словник]] і самостійно вивчивши українську<ref>''Потульницький В.'' [http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6577/Potulnytsky_%20Osobystist_akademika_Omelyana.pdf?sequence=1&isAllowed=y Особистість Омеляна Пріцака в рамках наукової проблеми] // Українська орієнталістика.&nbsp;— 2009—2010.&nbsp;— Вип. 4—5.&nbsp;— С. 8.</ref>.
 
[[1936]] року вступив на гуманітарний факультет [[Львівський університет|Львівського університету]]. Тут, вінде вивчав під керівництвом польських професорів ({{Iw2|Адам Шельонговський|Адама Шельонговського|pl|Adam Szelągowski}}, {{Не перекладено|Константій Хілінський|Константія Хілінського|pl|Konstanty Chyliński}}, [[Котвич Владислав Людвигович|Владислава Котвича]], {{Не перекладено|Тадеуш Левицький|Тадеуша Левицького|pl|Tadeusz Lewicki}}, {{Не перекладено|Теофіл Модельський|Теофіла Модельського|pl|Teofil Modelski}}, [[Францішек Буяк|Францішека Буяка]], {{Не перекладено|Людвік Колянковський|Людвіка Колянковського|pl|Ludwik Kolankowski}}) світову історію та сходознавство, зокрема [[Арабська мова|арабську]], [[Перська мова|перську]], [[Турецька мова|турецьку]], [[Монгольська мова|монгольську мови]] мови і літератури. Освіту з українознавчих дисциплін Омелян Пріцак здобув у [[Наукове товариство імені Шевченка|Науковому Товариствітоваристві імені Шевченка]] під керівництвом [[Крип'якевич Іван Петрович|Івана Крип'якевича]], [[Пастернак Ярослав Іванович|Ярослава Пастернака]], [[Сімович Василь Іванович|Василя Сімовича]], о. [[Коструба Теофіль Петрович|Теофіля Коструби]]<ref name=":2">''Сидорчук Т.&nbsp;М.''&nbsp;Вчений-енциклопедист сучасності.&nbsp; До 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака (1919—2006) // Дати і події, 2019, перше півріччя: календар знамен. дат №&nbsp;1 (13)&nbsp;/ Нац.&nbsp; б-ка України ім. Ярослава Мудрого; уклад.: В. Кононенко (керівник проекту)&nbsp; [та ін.] &nbsp;— Київ, 2018.&nbsp;— С. 65—69.</ref>, упродовж 1936—1939 років виконував обов'язки секретаря Комісії нової історії України НТШ<ref>''Фелонюк А.&nbsp;В.''&nbsp;[http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6581/Felonyuk_Omelyan_Priczak_i_Naukove.pdf Омелян Пріцак і Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1936—1939&nbsp;рр.)] // Українська орієнталістика.&nbsp;— 2009—2010.&nbsp;— №&nbsp;4—5.&nbsp;— С. 23—27.</ref>.
 
Продовжив навчання в аспірантурі [[Інститут мовознавства АН УРСР|Інституту мовознавства АН УРСР]] зі спеціальності «ісламська філологія», де став учнем академіка [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангела Кримського]] {{sfn|Мій шлях історика|1991|с=74}}. Омелян Пріцак згадував{{джерело}}:
 
{{Цитата|''Короткий час, який я мав щастя перебувати в аспірантурі у Кримського в Києві (квітень-жовтень, 1940), дав мені змогу познайомитися з його лабораторією-бібліотекою, методом праці та таланом аналізувати східні джерела. Наші наукові зустрічі заторкалися головно історії Хозарського каганату, який Кримський слушно уважав прямим попередником Київської держави. З того часу ще на сьогодній день (зокрема в останні роки) я багато часу присвячував і присвячую історії Хозар, —і в такий спосіб віддаю данину свому учителеві — який мене ввів у ту дуже цікаву царину історії України.''|3=|4=}}
 
Навчання у Агатангела Кримського тривало лише декілька місяців, оскільки Пріцак був мобілізований до [[Червона армія|Червоної армії]]. Військову службу проходив у [[Башкортостан|Башкирії]]. Напередодні війни артилерійський полк, в якому служив Пріцак, передислокували до [[Біла Церква|Білої Церкви]], й у перший місяць війни він потрапив до німецького полону. Звідти у 1941 році він зміг утекти до [[Львів|Львова]]<ref>Без сходознавства не можливо зрозуміти історію й культуру України: [інтерв'ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком] // Східний світ.– 1993.–No 1. –&nbsp;— С. 6.</ref><ref name=":1">[http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5824/Dashkevych_Yaroslav_OMELYaN_PRITsAK_ZhYTTYa_I_TVORChIST%27.pdf Дашкевич, Ярослав. Омелян Пріцак. Життя і творчість&nbsp;— творчість і життя] // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака).&nbsp;— К. : ВПЦ НаУКМА, 2010.&nbsp;— С. 4.</ref>. 1942 року він влаштувався в Українській кабінет, організований Іваном Крип'якевичем (по суті колишня Історична секція НТШ, забороненого окупаційною владою) і паралельно готував документи для навчання у Берлінському університеті<ref>Федорук Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в Кабінеті історії України у 1942 році // З любов'ю до народів.&nbsp;— Київ, 2013.&nbsp;— С. 306‑329.</ref>. 1943 року Пріцак виїздить до Німеччини<ref name=":1" />.
 
=== Німецький період ===
У воєнні та післявоєнні роки Пріцак продовжив навчання ув Берлінському (1943—1945) та [[Геттінгенський університет|Геттінгенському]] (1946—1948) університетах, де його вчителями були {{iw2|Ріхард Гартманн|Ріхард Гартманн|de|Richard Hartmann (Orientalist)}} (1943—1944) та {{iw2|Ганс Генріх Шадер|Ганс Генріх Шадер|de|Hans Heinrich Schaeder}} (1944—1948){{sfn|Мій шлях історика|1991|с=72}}. Крім історії Східної Європи він вивчав там [[Арабістика|арабістику]] та [[Іраністика|іраністику]]. З 1945 року виконував обов'язки голови студентської організації «Мазепинець» та разом із майбутніми відомими українськими вченими видавав Бюлетень Централі Національної організації українських студентів у Німеччині. ВУ цей період також відновлює своє передвоєнне спілкування з гетьманом [[Скоропадський Павло Петрович|Павлом Скоропадським]], який у міжвоєнну добу разом із родиною мешкав у передмісті Берліна<ref name=":2" />.
 
Наприкінці війни жив на півдні [[Баварія|Баварії]], звідки нелегально перейшов до [[Швейцарія в роки світових війн|Швейцарії]]. Протягом 1946—1948 років Пріцак продовжував студії східних мов та історії в [[Геттінгенський університет|Геттінгенському університеті]] в Німеччині., а у 1949—1950 роках ще й викладав українську Ута польську мови. 1948 роціроку захистив дисертацію на тему ''«Karachanidische Studien I—IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens»''&nbsp;— про першу [[Караханіди|тюркську ісламську династію]] в домонгольський період. У 1949—1950 викладав українську та польську мови в тому ж університеті. У 1951 габілітувався на доцента історії Євразії та алтайської філології на підставі праці ''«Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker»'' («Племінні імена і назви алтайських народів»). У 1957 році він стає професором історії Євразії та алтайської філології [[Гамбурзький університет|Гамбурзького університету]]{{sfn|Хемич|1973|с=20}}.
 
1952 року став одним із засновників та заступником президента міжнародної наукової організації {{iw2|Урало-алтайське товариство|«Урало-алтайське товариство»|de|Societas Uralo-Altaica}}, щояка об'єднала науковців зі всього світу в галузі мовознавства [[Уральські мови|уральських]] ([[Фіно-угорські мови|угро-фінські]], [[Самодійські мови|самодійські]] мови) та [[Алтайські мови|алтайських народів]] ([[Тюркські мови|тюркські]], [[Тунгусо-маньчжурські мови|тунгуські]], [[Монгольська мова|монгольська]], [[Корейська мова|корейська]] мови). Було започатковано журнали ''«Ural-Altaische Jahrbücher»'' («Урало-алтайський щорічник») та монографічну серію ''«Ural-Altaische Bibliothek»'' («Урало-алтайська бібліотека»)<ref>{{Cite web|title=Geschichte der Societas Uralo-Altaica (SUA), e.V.|url=http://www.s-u-a.de/geschichte.html|website=www.s-u-a.de|accessdate=2019-05-07}}</ref><ref name=":2" />.
 
=== Американський період ===
Рядок 30:
У 1960—1964 роках викладав в [[Університет Вашингтону|університеті Вашингтону]], [[Гарвардський університет|Гарвардському університеті]] як запрошений професор тюркології. 1964 року Омелян Пріцак отримав запрошення Гарвардського університету, де зайняв посаду професора тюркології та історії центральної Азії. З 1964&nbsp;року Омелян Пріцак постійно жив і працював у [[США]]<ref>Pritsak O. [http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/4022/Pritsak_Apologia.pdf <nowiki>Apologia pro [vita] sua</nowiki>] // Türklük Bilgisi Araştirmalari.&nbsp;— [Cambridge, Mass. : Harvard University], 1978.&nbsp;— p.XVIII.</ref> й до 1990 року викладав у Гарвардському університеті.
 
У 1964 році долучився до ініціативи студентів створити українознавчий центр у Гарвардському університеті, очолив кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї. З 1975 року завідував кафедрою української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. 1973—1989&nbsp;працював директором [[Український науковий інститут Гарвардського університету|Українського наукового інституту Гарвардського університету]]. Він так характеризувавохарактеризував цей період як{{sfn|Мій шлях історика|1991|с=76}}:
 
{{Цитата|''Мій час в рр. 1967-1989 я головно присвячував ширенню “катедральної релігії”, цебто поїздкам організованим президією ФКУ, де я подавав свої обгрунтування, чому потрібні українські кафедри в Гарварді (вибірка моїх промов вийшла в 1973 р. окремою книжкою: “Чому катедри українознавства в Гарварді ?”)… Понад 10 років я об’їздив українські громади в США та Канаді, посвячуючи на те до 4 днів у тижні. Було так, що одного дня я говорив в Нью- Йорку, другого в Чікаго, а третього десь у Сан-Франціско, або Лос Анджелес.''|3=|4=}}
Рядок 36:
В Інституті створив власну наукову школу україністів, які вперше трактували історію України в широкому всесвітньо-історичному баченні. До представників цієї школи належать [[Орест Субтельний]], [[Пол Роберт Магочі|Павло-Роберт Магочій]], [[Зенон Когут]], [[Франк Сисин]], [[Андрієвська Ольга Трохимівна|Ольга Андрієвська]] та інші. Його докторантські семінари про історію України також відвідував [[Борис (Ґудзяк)|Борис Гудзяк]], який здобував у Гарварді ступінь [[Доктор наук|доктора]] [[Слов'янознавство|славістики]] і [[Візантологія|візантиїстики]]<ref>Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика.&nbsp;— К.,2006.&nbsp;— №&nbsp;12.&nbsp;— С. 17.</ref>.
 
У 1960-х роках Омелян Пріцак був включений [[Нобелівський комітет з літератури|Нобелівським комітетом з літератури]] до списку осіб, що мали право номінувати претендентів на [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]]. Він отримував прохання подати кандидатури для присудження премії на розгляд комітету шість разів. У відповідь на перше звернення до нього Нобелівського комітету з літератури Омелян Пріцак надіслав подання на присвоєння Нобелівської премії у 1967&nbsp;р. році поетам [[Тичина Павло Григорович|Павлові Тичині]], [[Драч Іван Федорович|Іванові Драчеві]] та [[Костенко Ліна Василівна|Ліні Костенко]]. Наступного, 1968 року, він рекомендує на Нобелівську премію одного Івана Драча, у 1970 та 1971 роках&nbsp;— [[Бажан Микола Платонович|Миколу Бажана]]<ref>Сидорчук Т. М. [http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/2342/Sydorchuk_Omelian%20Pritsak.pdf Омелян Пріцак, Нобелівський комітет з літератури Шведської академії та українські письменники: до питання співпраці та взаємин]// Загартована історією: ювілейний збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження.&nbsp;— К., 2013.&nbsp;— С. 237—248.</ref><ref>'''Кіпніс–Григор'єв Г.''' Корпункт: фрагменти з книжки. Висувається на Нобелевську… // Вітчизна .&nbsp;— 1991.&nbsp;— №&nbsp;12.&nbsp;— С. 148—151.</ref>.
 
1970&nbsp; року Пріцака було обрано членом [[Американська академія мистецтв і наук|Американської академії мистецтв і наук]]. 1985 року надано звання почесного доктора літератури [[Альбертський університет|Альбертського університету]] (Канада).
 
Пріцаку належить не лише створення загальної концепції [[Український науковий інститут Гарвардського університету|Гарвардського Українського наукового інституту (УНІГУ)]], але й розробка програми видавничої справи центру та планів окремих видавничих проектів, а саме: наукових журналів ''«Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies», «Recenzija. A Review of Soviet Ukrainian Scholarly Publications», [[Harvard Ukrainian Studies|«Harvard Ukrainian Studies»]]'' і багатотомних книжкових серій ''«Series in Ukrainian Harvard Studies»''<ref>Сидорчук Т.&nbsp;М.&nbsp;Омелян Пріцак та видавнича діяльність Українського наукового інституту Гарвардського університету в 1970-1990-х роках //Славістична збірка. Вип. IV /Інститут української археографії та джерелознавства НАН України.&nbsp;— К., 2018.&nbsp;— С.125-137.</ref>.
 
Завдяки його ініціативі розпочато видання [[Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства|«Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства»]], що включає опублікування оригінальних творів, створених на території Русі-України в XI—XVIII століттях. Омелян Пріцак був одним з ініціаторів перевидання багатотомної [[Історія України-Руси|«Історії України-Руси»]] [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського.]] Саме з його аналізу [[Історіософія|історіософії]] великого українського історика розпочинався перший том видання.{{джерело}}
 
=== Повернення в Україну ===
Після відновлення незалежності Омелян Пріцак отримав пропозицію президента НАН України [[Патон Борис Євгенович|Бориса Патона]] ій переїхав із США до України для розбудови гуманітарної науки в нових політичних умовах. Тут він продовжив справу свого вчителя Агатангела Кримського, розпочавши відродження сходознавства в Україні. ВченийУчений розробив концепцію майбутнього [[Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського|Інституту сходознавства імені А. Кримського]] НАН України, сформував науковий колектив, бібліотеку, організував першу міжнародну сходознавчу конференцію<ref>Кочубей Ю. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/SkhS_2008_3_4 Академік Омелян Пріцак і відродження українського сходознавства] // Східний світ.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 13-21.</ref>. На посаді директора Інституту Сходознавства відновив видання журналу [[Східний Світ (журнал)|«Східний Світ»]]<ref>{{Cite web|url=https://oriental-world.org.ua/uk/%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB|title=Про Журнал “Східний світ”|last=|first=|date=|website=|publisher=Сайт журналу|language=|accessdate=29 травня 2019}}</ref>. Директором заснованого інституту був до 1996 року.
 
Пріцак взявбрав участь у створенні [[Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України|Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевського НАН України]], де входив також до складу вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій. У Національному університеті імені Тараса Шевченка вчений заснував першу на пострадянському просторі кафедру [[історіософія|історіософії]], читав курс всесвітньої [[Історіософія|історіософії]], проводив науковий семінар, керував науковою роботою аспірантів<ref>Калакура Я. [http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6584/Kalakura_Profesor_Omelyan_Priczak.pdf Професор Омелян Пріцак відродив ісоріософію в Київському університеті] //Українська орієнталістика.&nbsp;— 2009—2010.&nbsp;— Вип.4-5.&nbsp;— С.38-44.</ref><ref>Потульницький В. А. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uashch_2016_19-20_22 Створення Омеляном Пріцаком кафедри історіософії у Київському університеті у 1992—1994 роках та її значення] //Український археографічний щорічник. – &nbsp; 2016.&nbsp;— Т.22/23. Нова серія.&nbsp;— Вип. 19/20.&nbsp;— С.362-379.</ref>.
 
За свідченням його західних колег, цей період життя став для Омеляна Пріцака великим розчаруванням<ref>[https://news.harvard.edu/gazette/story/2009/05/omeljan-pritsak/ З гарвардського некролога (Michael S. Flier, Richard N. Frye, George G. Grabowicz, Roman Szporluk, Edward L. Keenan. Omeljan Pritsak. Faculty of Arts and Sciences&nbsp;— Memorial Minute//Harvard Gazette.&nbsp;— May 14, 2009)]</ref>.:
{{cquoteЦитата|Він став першим з обраних до Академії Наук України закордонних членів та розгорнув у Києві Інститут сходознавчих студій, впровадивши нову програму університетського рівня в цій галузі та в багатьох інших занедбаних галузях історичних досліджень. Однак, на жаль, навіть людина його проникливості та динамізму була не в силі уникнути в'язких хитросплетінь пост-совєтських академічних політик і інтриг: ці роки були сповнені розчарувань.{{oq|en|He became the first elected foreign member of the Ukrainian Academy of Sciences, and revived the Institute of Oriental Studies in Kyiv, introducing new university-level programs in that field and many other neglected areas of historical scholarship. Sadly, however, even a man of his astuteness and dynamism was unable to escape the tangled webs of post-Soviet academic politics and intrigue: these years were filled with disappointments.}}}}
 
Хвороба першої дружини змусила науковця повернутися до США у 1996 році. Після того та через власний стан здоров'я в Україну зміг приїхати лише у червні 1997 та листопаді 1998 року<ref>''Галенко О''. Повернення Анахарсиса // Критика.&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— №&nbsp;12.&nbsp;— С. 15. </ref>.
Рядок 58 ⟶ 59:
У студентські роки вивчав добу Мазепи, вже у 19 років опублікував перші наукові розвідки: про рід [[Скоропадські|Скоропадських]]<ref>Пріцак О. Рід Скоропадських: (Історико-генеальогічна студія) // За велич нації.&nbsp;— 1938&nbsp;— C. 50-68.</ref> та статтю «Іван Мазепа і княгиня Анна Дольська»<ref>Сидорчук Т. М. [http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/15271/Sydorchuk_Pavlo_Skoropadskyi_ta_Omelian.pdf?sequence=1&isAllowed=y Павло Скоропадський та Омелян Пріцак: до історії взаємостосунків та співпраці] // Український археографічний щорічник: Нова серія.&nbsp;— Київ: Українські пропілеї, 2018.&nbsp;— Вип. 21/22, т. 24/25.&nbsp;— С. 533</ref>. Також Пріцак зібрав велику бібліографію доби Мазепи (понад 300 сторінок), яка мала вийти як третій том збірника «Мазепа» в Українському Науковому Інституті у Варшаві {{sfn|Хемич|1973|с=19}}.
 
Сходознавством Пріцак зацікавився ще під час навчання в Тернопільській гімназії і продовжив сходознавчі студії в університеті та комісіях історичного спрямування НТШ, де він вивчав арабо-перські джерела з історії Східної Європи VIII—X&nbsp;ст. Друга світова війна завадила захистити дисертацію в Україні, опублікувати низку наукових розвідок. Надрукував лише п'ять нарисів у газетах, одну рецензію, описав скарби арабських монет у Західній Україні, перекладав і коментував твір [[Аль-Фід]]а «Впорядкування країн» та [[Павло Алеппський|Павла Алеппського]] [[Подорож патріарха Макарія|«Подорож патріарха Макарія»]]<ref>Фелонюк А. [http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/9057/1/23.pdf Сходознавчі зацікавлення Омеляна Пріцака у львівський період життя (1936—1943&nbsp;рр.)] // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: історичні науки. -&nbsp;— Луцьк 2015. Вип. 7 (308).&nbsp;— 167 с.&nbsp;— С. 115—120.</ref>.
 
Одним з вагомих внесків до алтаїстичних та тюрко-логічних студій було написання нарисів для енциклопедичного видання «Philologia Turcicae Fundamenta» ([[Вісбаден]], Німеччина, 1959) про такі мови, як [[Старотюркські мови|старотюркська]], [[Караїмська мова|караїмська]], [[Карачаївська мова|карачаївська]], [[балкарська мова|балкарська]], [[Кипчацькі мови|кипчацька]] (мамлюко-кипчацька і вірмено-кипчацька), [[Уйгурська мова|ново-уйгурська]], а також мови [[шорці]]в, чулимських і абаканських тюрків<ref>''Кочубей Ю.&nbsp;М.''&nbsp;Академік Омелян Пріцак і урало-алтаїстика // Сходознавство.&nbsp;— 2007.&nbsp;— №&nbsp;38.&nbsp;— С. 6–12.</ref>.
Рядок 70 ⟶ 71:
Чи не найвідомішою стала концепція Омеляна Пріцака про походження Русі та зв'язок давньої історії України і тюркомовного світу. У першому томі свого opus magnum «Походження Русі» він розглянув витоки Руси на джерельному матеріалі скандинавського, іранського, хозарського тощо походження і виводив давньоруську державність з Хозарського каганату. Однак ця версія була піддана численній критиці. У 2003 році Омелян Пріцак опублікував третє доповнене й доопрацьоване видання «Походження Русі», в якому відмовився від хозарської теорії походження та спростував [[Норманська теорія|норманську теорії]] походження Київської Русі&nbsp;— доводив, що початки державності у східних слов'ян не завезли з-за моря варяги чи пересаджені сусідами-хозарами, а виникли на місцевому ґрунті задовго до ХІ століття<ref>Федорів І. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ues_2016_17_33 Участь Омеляна Пріцака у славістичних дискурсах другої третини ХХ&nbsp;— початку ХХІ ст.] // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць.. Серія: : Історія, міжнародні відносини.&nbsp;— 2016.&nbsp;— Вип. 17.&nbsp;— С. 296, 298. </ref><ref>Шостак М.&nbsp;В.&nbsp;Концепція формування Київської Русі в праці Омеляна Пріцака «Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім саг)»// Зб. наук. пр. Наук.-дослід. ін-ту українознавства.&nbsp;— 2007.&nbsp;— Т. ХV.&nbsp;— С. 270—274.</ref>. За задумом автора мало вийти томів, присвячених цій темі<ref>{{Cite web|title=Історія і українці в очах професора Омеляна Пріцака|url=http://litgazeta.com.ua/interviews/istoriya-i-ukrayintsi-v-ochah-profesora-omelyana-pritsaka/|website=Українська літературна газета|date=2012-10-11|accessdate=2019-05-08|language=uk}}</ref>.
 
1982 року разом із [[Норман Голб|Норманом Ґолбом]] опублікував аналіз невідомого хозарського документа Х століття та висунули гіпотезу про хозаро-іудейське заснування Києва. Після виходу перекладу російською, праця отримала низку критичних рецензій <ref>{{SM}} ''Кіорсак В.'' [[:s:Український медієвістичний журнал/2/З історії однієї суперечки|З історії однієї суперечки. Або дискусії про роль хозарів в становленні Руської держави у висвітленні сучасної історіографії]]. [[:s:Український медієвістичний журнал/2|«Український медієвістичний журнал» №2]]. &nbsp;— Львів, 2016.</ref>.
 
== Бібліотечно-архівна спадщина ==
Рядок 76 ⟶ 77:
З 2007 року його бібліотека, особовий архів та мистецька колекція переїхали з США до України і зберігаються у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» як окремий підрозділ під назвою «Меморіальна бібліотека Омеляна Пріцака» в структурі [[Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія»|наукової бібліотеки університету]]<ref>[http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/3666 Сидорчук Т. Меморіальний кабінет-бібліотека Омеляна Пріцака у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»] //Пам'ятки України: історія та культура.&nbsp;— К., 2014.&nbsp;— Спецвипуск (197).&nbsp;— С.68-75.</ref>[[Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія»|.]] Колекція містить рукописні твори, друковані видання, архівні документи, живопис, графіку, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, записи класичної музики<ref>[http://www.library.ukma.edu.ua/index.php?id=455 Меморіальний Кабінет Бібліотека-Архів-Музей Омеляна Пріцака]</ref>.
 
Книжкову колекцію внесено до електронного каталогу Наукової бібліотеки НаУКМА<ref>{{Cite web|title=NaUKMA - Start page|url=http://aleph.ukma.kiev.ua/F|website=aleph.ukma.kiev.ua|accessdate=2019-04-29}}</ref>, описи архівної колекції Омеляна Пріцака також доступніі онлайн<ref>{{Cite web|title=Архів|url=http://www.library.ukma.edu.ua/index.php?id=459&L=1%3Cbr|website=www.library.ukma.edu.ua|accessdate=2019-04-29}}</ref>. Унікальні книги, зокрема рукописні та стародруки, архівні документи та мистецька колекція Омеляна Пріцака експонуються на виставках в НаУКМА та музеях Києва й України<ref>{{Cite web|title=Виставка «Земля козаків»|url=https://st-sophia.org.ua/uk/novini/vistavka-zemlya-kozakiv/|website=Софія Київська|date=2016-07-01|accessdate=2019-05-06|language=en}}</ref><ref>{{Cite web|title=Виставка Яків Гніздовський, з нагоди 100-річчя від дня народження українсько-американського митця|url=http://mincult.kmu.gov.ua/mincult_old/uk/publish/article/416959;jsessionid=6CA841CBCD1A7DC6E56285C2814CA320.app1|website=mincult.kmu.gov.ua|accessdate=2019-05-06|last=|first=Данило Нікітін|date=2015-05-27|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://www.ukma.edu.ua/index.php/about-us/istoriya-akademiji/muzei-naukma/novyny/4085-vystavka-pritsak-100|title=Виставка до 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака|last=|first=|date=2019-04-05|website=|publisher=Національний університет «Києво-Могилянська академія»|language=|accessdate=2019-05-05}}</ref>.
 
== Членство в академіях та наукових товариствах ==
Рядок 87 ⟶ 88:
* [[1990]]&nbsp;— золота медаль Постійної алтаїстичної конференції<ref>{{Cite web|title=Indiana University Prize for Altaic Studies, 1963-2014|url=http://www.altaist.org/indiana-university-prize-for-altaic-studies/|website=Permanent International Altaistic Conference|accessdate=2019-05-08|language=en-US}}</ref>.
* [[1991]]&nbsp;— лауреат [[Премія імені Агатангела Кримського|премії імені Агатангела Кримського]] Національної академії наук України<ref>{{Cite web|title=Премія імені А.Ю. Кримського|url=http://www.nas.gov.ua/UA/competition/Pages/winners.aspx?CompetitionID=038&Year=1991|website=www.nas.gov.ua|accessdate=2019-03-25|language=uk-UA}}</ref>.
* [[1993]]&nbsp;— лауреат [[Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки (1993)|Державної премії України в галузі науки і техніки]].{{джерело}}
* [[1998]]&nbsp;— {{Не перекладено|Орден «За заслуги перед Турецькою Республікою»|Орден «За заслуги перед Турецькою Республікою»|en|Order of Merit of the Republic of Turkey}}.{{джерело}}
 
=== Вшанування пам'яті ===
Рядок 96 ⟶ 97:
* [[2019]]&nbsp;— Український дослідний інститут Гарвардського університету оголосив про заснування нової міждисциплінарної книжкової премії з українських студій&nbsp;— Книжкової премії Омеляна Пріцака<ref>{{Cite web|title=У США заснували Книжкову премію Омеляна Пріцака|url=http://litakcent.com/2018/12/28/u-ssha-zasnovana-knizhkova-premiya-omelyana-pritsaka/|website=ЛітАкцент - світ сучасної літератури|date=2018-12-28|accessdate=2019-04-14|language=uk}}</ref>.
 
== Наукові праці ==
== Бібліографія ==
[[Файл:Pritsak Pohodzhennja Rusi2.JPG|thumb|150px|right|Обкладинка «Походження Русі», українське видання 1997 року]]
 
Рядок 108 ⟶ 109:
* The Origin of Rus’. Vol.I. Old Scandinavian Sources other than the Sagas.&nbsp;— Cambridge, Mass., 1981.
* Studies in Medieval Euroasian History.&nbsp;— London, 1982.
* Khasarian Hebrew Documents of the Tenth Century (with [[Норман Голб|Norman Golb]]).&nbsp;— Ithaca-London, 1982; '''Переклад''': Норман Голб и Омельян Прицак. Хазаро-еврейские документи Х в. / Науч. редакция, послесловие й комментарий В.&nbsp;Я. &nbsp;Петрухина. &nbsp;— Москва &nbsp;— Иерусалим, 1997.
* Das Alttürkische. Handbuch der Orientalistik.&nbsp;— Leiden, 1982.
* The Origins of the Old Rus’ Weights and Monetary Systems. Two Studies in Western Eurasian Metrology and Numismatics in the Seventh to Eleventh Centuries.&nbsp;— Cambridge, Mass., 1998.
* Історіографія та історіософія Михайла Грушевського.&nbsp;— Київ-Кембрідж, 1991.
* Шевченко&nbsp;— пророк.&nbsp;— Київ, 1993.
* Походження Русі. Т. I. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських сагсаґ). [авторизований переклад з англійської [[Буценко Олександр Алімович|О. Буценка]] та [[Олійник Юрій Миколайович|Ю. Олійника]]]&nbsp; — Київ,Т. 1997І. — K.: АТ «Обереги»,
* Походження Русі. Т. II. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія.&nbsp;— Київ, 2003.
* Ким і коли було написане «Слово о полку Ігоревім».&nbsp;— Київ, 2008.
; Статті
* Al-i Burhan //Der Islam. -&nbsp;— 1952. -&nbsp;— Bd. XXX -&nbsp;— № &nbsp;1. -S.81-96.
* Julius von Farkas und die ural-altaische Forschung //Ural-Altaische Jahrbücher. -&nbsp;— 1959. -&nbsp;— Bd. XXXI. -&nbsp;— S.20-23.
* Pritsak O., Reshetar J. The Ukraine and the Dialectic of Nation-Building // Slavic Review. –1963. –&nbsp;— Vol.22, №2№&nbsp;2.
* Пріцак О. Проект «Вступу до історії України» // Український історик. –&nbsp;— 1968.&nbsp;— – №1№&nbsp;1/4. –&nbsp;— С.128.
* Pritsak O. The Igor’ Tale as a Historical Document // Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. New York, 1972. Vol. 1–2.
* На перехресті двох тисячоліть // Сучасність. -&nbsp;— 1984.&nbsp;— - №24№&nbsp;24(1/2). -С .80-90;
* Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1991. Т. 1. С. XL–LXXIII.
* Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиліття вісімнадцятого століття? // Український археографічний щорічник. -&nbsp;— 1992.&nbsp;— - №1№&nbsp;1. -&nbsp;— С.307-320.
* Доба військових канцеляристів //Київська старовина. -&nbsp;— 1993.&nbsp;— - №4№&nbsp;4. -&nbsp;— С.62-66.
* Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Український археографічний щорічник. -&nbsp;— 1993. -В ип.2. -&nbsp;— С. 177-192177—192.
* Пріцак О. Наталія Полонська-Василенко: Жмут спогадів // Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. Київ, 1993.
* Прицак Е. Тюркско-славянское двуязычное граффити ХІ столетия из Собора св. Софии в Киеве // Вопросы языкознания. 1988. № &nbsp;2. С. 49–61.
* The First Constitution of Ukraine (5 April 1710) //Harvard Ukrainian Studies. -&nbsp;— 1998. -&nbsp;— Vol. XXII. -&nbsp;— P.471-496.
* Pritsak O. The First Constitution of Ukraine (15 April 1710) // Cultures and Nations in Central and Eastern Europe. Essays in Honor of Roman Szporluk. Camb., 2000.
* The Bulgar Tatar Ossian //Folia Orientalia. -&nbsp;— Cracow, 2000. -&nbsp;— Vol.XXXVI. -&nbsp;— P.259-273
* Звідки прийшов літописний Рюрик? //Вісті ВУАН. -2004.&nbsp;— - №3№&nbsp;3. -&nbsp;— С .11-20
* Тюркська етимологія назви «козак» //Український історик. -&nbsp;— Нью-Йорк, 2006. -Т. X X X X II.-4.2-4 (166-168166—168). -&nbsp;— С . 174-179174—179.
* Пріцак О. Що таке історія України? // Рух. Інформцентр. –&nbsp;— 1990. –&nbsp;— Ч.19; Те саме // Вісник Міжнародної асоціації україністів. –&nbsp;— Вип.1. –&nbsp;— К., 1991; Те саме //Український історичний журнал &nbsp;— 2015. &nbsp;— № &nbsp;1.
 
== Див. також ==
Рядок 150 ⟶ 151:
* ''Л. Щербак''. Пріцак Омелян Йосипович // {{ТЕС|3|143}}
* [[Абліцов Віталій Григорович|''Віталій Абліцов'']]. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті.&nbsp;— К.: КИТ, 2007.&nbsp;— 436 с.
* [[Ясь Олексій Васильович|Ясь О.&nbsp;В]]. &nbsp;[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/109301/13-Pritsak.pdf?sequence=1 Вступна стаття до розвідки О.&nbsp;Й.&nbsp;Пріцака «Що таке історія України?»] // Український історичний журнал.&nbsp;— 2015.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 177—184;
* ''Русанівський В. М.'' Пріцак Омелян Йосипович // {{УМ-2000}}&nbsp;— С.&nbsp;495.
* Дашкевич Я. Для Омеляна Пріцака. Мемуарний жмуток до 75-річчя //Східний світ.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;1-2.&nbsp;— С.7-14.
Рядок 164 ⟶ 165:
* {{YouTube|Oq1ikxmZkGc|Телефільм «Сонячна людина» (2013 рік)|logo=1}}
* {{YouTube|vm35I0c0iPI|«Український Гарвард». Програма проекту O«Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (2018 рік)|logo=1}}
 
=== Праці Омеляна Пріцака ===
* Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). –— Т. І. –— K.: АТ "Обереги”, 1997. [http://resource.history.org.ua/item/0009934 Повний текст на сайті Інституту історії]
 
{{Кандидат у добрі статті}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Омелян_Пріцак