Диптих (релігія): відмінності між версіями

'''Диптих''' (гр. {{Lang-el|δίπτυχον}} — ''складений удвічі'', від ''δίς'' — двічі і ''πτύσσω'' — складаю) — список [[Православна церква|православних]] [[Автокефальна церква|автокефальних]] та [[Автономія (православ'я)|автономних]] церков, де вони стоять по честі, в древності — це список імен, які поминаються під час [[Літургія|літургії]] в православних церквах.

Такі вироби були відомі у греків і римлян з давніх-давен, але назва «Диптих» або «триптих» вони отримали тільки за часів імп.імператора св. [[Костянтин Великий|Костянтина I Великого]] (раніше вони називалися на гр. Πίνακες, на латин.&nbsp;— tabulae, codices, codicilli і ін.). Поверхні Диптихів представляли собою чисте поле, вкрите воском, на них зручно було писати або дряпати сталевий загостреною паличкою&nbsp;— стилусом. Зовнішня сторона Диптиха іноді декорувалася. Подібні Диптихи вживалися стародавніми греками і римлянами як записники<ref name=":0">{{Cite web|url=http://www.pravenc.ru/text/178531.html|title=ДИПТИХ|website=www.pravenc.ru|accessdate=2018-05-02}}</ref>.

У церковному вжитку диптихами позначалися таблички, що містилися в кожній церкві, на яких записувалися ті імена, що їх промовляли з [[амвон]]у під час [[Євхаристія|Євхаристії]]. Ці таблички містили імена тих, що приносили дари, ряду інших членів громади, чільного [[єпископ]]а і деяких інших [[архієрей|архієреїв]], імена [[святий|святих]], [[мученик]]ів та [[сповідникСповідник (релігіясвятий)|сповідників]] і, нарешті, імена праведно померлих членів певної громади.

З розвитком загальноцерковного культу святих і утворенням великих церковних областей диптихи розросталися і могли змінювати свою форму. Наприклад, у церкві св. Лаврентія в [[Константинополь|Константинополі]] диптихи були записані на [[мармур]]овій колоні, і містили імена [[Візантія|імператорів]], [[Патріарх (церковний санхристиянство)|патріархів]], [[єпископ]]ів і&nbsp;т.&nbsp;д.

З розростанням диптихів пов'язана їх специфікація. Виділяються диптихи живих (δίπτυχα ζώντων, liber viventium) і диптихи покійних (δίπτυχα νεχρών, liber mortuorum). У диптихи живих включалися імена [[Папа римськийРимський|Пап]] і патріархів, єпископів і [[священик]]ів, [[титарЦерковний староста|титарів]]ів даної церкви, [[клір]]иків різних чинів, [[Візантія|імператорів]], інших знатних осіб з мирян.

Включення до диптиху було високою честю, визнанням праведного життя віруючого, його духовної гідності і вірності церковному вченню. У [[Псевдо-Діонісій Ареопагіт|Псевдо-Діонісія Ареопагіта]] («Про церковну ієрархію») говориться про те, що при читанні священних таблиць оголошуються імена тих, хто жив святим життям і в своєму ревному служінні досяг досконалості. Виключення з диптихів було, навпаки, надзвичайно тяжким покаранням, показово, що виключена особа відпадала від спілкування з церквою. Так, наприклад, із церковних диптихів було викреслено ім'я [[Візантія|імператора]] Анастасія ([[491]]-[[518]]), який відкинув рішення [[ХалкідонськийХалкедонський Соборсобор|Халкідонського Собору]].

Взагалі, звинувачення в [[єресь|єресі]] супроводжувалося виключенням з диптихів; наявність або відсутність імені в диптихах могло служити свідченням православ'я (або неправослав'я) померлих єпископів. Так, під час суперечок про православ'яправославність Феодора Мопсуестійського при імператорі [[Юстиніан I|Юстиніані]]і його неправослав'янеправославність доводили, зокрема, відсутністю його імені в диптихах Мопсуестійської церкви.

З диптихів живих згодом розвиваються [[мартиролог]]и. З диптихів покійних виникають в ході церковно-літургійного розвитку поминальні книги. У візантійському чині літургії Диптих виголошується за архієрейським богослужінням у формі так званої великої похвали (проте за походженням це не диптих, а народні [[Акламація|акламації]], т.&nbsp;зв. ''φημί'', в момент прибуття імператора і патріарха) і під час анафори.

У сучасній церкві вживається переважно для позначення списку імен [[Предстоятель|предстоятелів]] [[автокефалія|автокефальних]] [[Автокефальна церква|Церков]], в якому імена перераховані в традиційному порядку честі. Перше місце в ньому займає [[Патріарх Константинопольський|Святійший Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх]]. У стародавньому християнстві найбільшим авторитетом користувалися кафедри [[Єрусалимська православна церква|Єрусалиму]], як місця земного життя [[Ісус Христос|Ісуса Христа]], і [[ПапствоПапа Римський|Риму]], як столиці [[Римська імперія|Римської імперії]].

На Сході першість мали [[ОлександрійськаАлександрійська православна церква|Олександрія]] і [[Антіохійська православна церква|Антіохія]], найбільші центри християнського світу того часу. За предстоятелями цих церков закріпився титул [[патріарх]]ів, а єпископи Риму і Олександрії шанобливо іменувалися [[Папа і Патріарх великого граду Олександрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, всього ЄгиптуАлександрійський і всієї Африки|Папами]].

Після заснування нової столиці імперії [[Константинополь|Константинополя]] на [[Перший Константинопольський собор|Другому Вселенському Соборі]] ([[381]]) 3-м правилом за [[СвятійшийПатріарх Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський ПатріархКонстантинопольський|Константинопольським патріархом]] закріплено друга місце після [[ПапствоПапа Римський|Римського єпископа]]. Статус Константинополя був підтверджений 28-м правилом [[ХалкідонськийХалкедонський Соборсобор|Четвертого Вселенського Собору]] ([[451]]). Так виникла стародавня «[[пентархія]]»&nbsp;— система 5 [[православних]] кафоличних патріархатів: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія, Єрусалим. Теорія пентархії, позбавлена канонічних та історичних підстав, в деякі періоди історії використовувалася філетистами з Константинопольського Патріархату у відстоюванні церковної [[Гегемонія|гегемонії]] над Грецькою православною Церквою. Подібна тенденція проявляється іноді і в сучасний час і служить причиною ускладнень у взаєминах східних Патріархатів і деяких інших Помісних Церков<ref name=":0" />.

Згодом із цього числа випав Рим ([[1054]]), але додалися [[Патріарх БолгарськийМосковський, Митрополит Софійський|Болгарський]]Грузинський, [[Патріарх Сербський|Сербський]] та інші патріархати. Всього у сучасному диптиху згадуються 15 автокефальних помісних церков: [[Константинопольська православна церква|Константинопольська]], [[Александрійська православна церква|Александрійська]], [[Антіохійська православна церква|Антіохійська]], [[Єрусалимська православна церква|Єрусалимська]], [[Російська православна церква|Російська]], [[Грузинська православна церква|Грузинська]], [[Сербська православна церква|Сербська]], [[Румунська православна церква|Румунська]], [[Болгарська православна церква|Болгарська]], [[Кіпрська православна церква|Кіпрська]], [[Елладська православна церква|Елладська]], [[Албанська православна церква|Албанська]], [[Польська православна церква|Польська]], [[Чехословацька православнаПравославна церква Чеських земель і Словаччини|Чеська і Словацька]], [[Американська православнаПравославна церква в Америці|Американська]], яка відсутня в диптиху Константинопольської ПЦ, і [[Православна церква України|Українська]], яка не визнається [[Російська православна церква|Російською ПЦ]].

З точки зору православної [[Еклезіологія|еклезіології]] всі автокефальні Церкви рівноправні і місце в диптиху не обіцяє Помісній Церкві ніяких переваг і привілеїв в порівнянні з тими Церквами, які займають нижчі місця. Повною мірою це відноситься і до Церкви, головної в диптиху, яка має тільки першість честі, але не влади. Вона виражається лише в першості перед Св. Престолом[[Престол|престолом]] при співслужінні першоієрархів Помісних Церков, в головуванні на церковних Соборах і на інших офіційних зборах, в 1-му місці в підписах під церковними актами, прийнятими всіма або деякими Помісними Церквами. Аналогічним чином і місце в диптиху всякої іншої Помісної Церкви визначає місце її предстоятеля біля вівтаря при співслужінні з іншими першоієрархами, а також місце його підпису в послідовності підписів<ref name=":0" />.