|
Після неодноразових погроз [[французькі націоналісти|французьких націоналістів]] ними була двічі підірвана його квартира в центрі [[Париж]]а; редакцію [[«Нових часів»]] бойовики-націоналісти захоплювали п'ять разів.
Сартр, як і багато представників інтелігенції країн третього світу, активно надавав підтримку [[Кубинська революція|кубинській революції]] [[1959]] року. У [[червень|червні]] [[1960]]-го він написав у [[Франції]] [[16]] статей, під назвою «[[«Ураган на цукор»]]». У цей час він співпрацював з кубинським новинним агентством {{нп|Prensa Latina|«Пренса Латіна»|en|Prensa Latina}}. Але потім стався розрив з [[Кастро]], у [[1971]] році через [[«справисправу Паділья»]], коли кубинський [[поет]] {{нп|Герберто Паділья||en|Heberto Padilla}} був поміщений у в'язницю за критику режиму [[Кастро]].
Сартр взяв активну участь у [[Трибунал Рассела|Трибуналі Рассела]] з розслідування військових злочинів, скоєних у [[В'єтнам|В'єтнамі.]] У 1[[1967|967]] році [[Міжнародний трибунал з розслідування військових злочинів]] провів два своїх засідання — у [[Стокгольм]]і і в [[Роськилде]], де Сартр виголосив свою гучну промову про [[геноцид]], в тому числі в [[французький Алжир|французькому Алжирі.]]
Сартр був учасником [[революція у Франції|революції у Франції]] [[1968]] (можна навіть сказати, що Сартр став [[символ]]ом [[революція|революції]]: бунтівні [[студент]]и, захопивши [[Сорбонна|Сорбонну]], впустили всередину одного тільки Сартра), в повоєнні роки — численних [[Демократичний рух (Франція)|демократичних]], [[маоістськиймаоїстський рух|маоістськихмаоїстських рухів]] і організацій. Брав участь у протестах проти [[Алжирська війни|Алжирської війни]], придушення [[Угорське повстання 1956|Угорського повстання]] [[1956]], [[В'єтнамська війна|В'єтнамської війни]], проти вторгнення американських військ на [[Куба|Кубу]], проти введення радянських військ до [[Прага|Праги]], проти придушення [[інакомислення]] в [[СРСР]]. Протягом життя його політичні позиції досить сильно коливалися, але завжди залишалися лівими, і Сартр завжди відстоював права знедоленої людини, того самого приниженого [[«Самоучки»]], якщо цитувати роман «[[Нудота]]».
Під час чергового протесту Сартра було затримано Ж.-П. Сартра, що викликало обурення студентства. Коли про це дізнався [[Шарль де Голль]], то він наказав випустити Сартра, сказавши:
''«У Франції Вольтерів не саджають».''
Жан-Поль Сартр помер у [[1980]] році, і в останню путь його проводжали 50 тисяч осіблюдей.
Сартр сам оповідає про своє [[дитинство]] у написаних наприкінці життя спогадах («[[«Слова»]]»), вкрай [[критично]] й [[іронічно]]. Немає нічого сентиментального у споминах про матір і дідуся, хоча видно, що його, єдину дитину в непогано влаштованій буржуазній сім'ї, сирітку (батько рано помер), всі шалено любили. Малий Жан-Поль виріс хлопчиком вкрай пещеним, зіпсованим надміром піклування, але якийсь внутрішній опір зробив його змалку гіперкритичним до далеких і близьких, змушував гостро відчувати [[фальш]] навіть там, де вона була природним перебільшенням щирих почуттів. Сартр не зносить блазнювання майже так, як не терпить бруду. Втім, він по-справжньому любив своїх близьких (до речі, це була сім'я ельзасців Швейцерів, з якої вийшов і великий гуманіст, знаменитий місіонер [[Швейцер Альберт|Альберт Швейцер]]). Критичність означає відчуття нечистоти, а життя людське повне бруду; людина — не янгол, вона — і музика, і щедрість, і егоїзм, і грубість, і поезія, і фізіологічні відправлення. Коли любиш людину, любиш її разом з усіма її непривабливими інтимними деталями.
Великі прозові цикли Сартра переважно незакінчені, як і останній філософський задум — книга «[[Критика діалектичного розуму]]» (її виданий [[1960]] року перший том так і не мав продовження). Сартр увесь час прагнув створити щось грандіозне; його філософський трактат ''«[[Буття і ніщо]]»'' вражає не стільки своїм обсягом, скільки тим, що ця ґрунтовна праця написана в окупаційному [[1943]] році учасником [[рух Опору|руху Опору]]. Зрештою, важко назвати найкращий філософський твір Сартра: чи це його дослідження про буття, чи скромна лекція ''«[[Екзистенціалізм — це гуманізм]]»'', прочитана [[1946]] року. Саме після її публікації захоплення Сартровим ''«[[екзистенціалізм]]ом»'' стало повальним.
ВУ [[1964]] році Жан-Поль Сартр став лауреатом [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівської премії (література)]]. Але він відмовився прийняти цю [[нагорода|нагороду]], заявивши про своє небажання бути чим-небуть зобов'язаним будь-якій соціальній інституції. ВУ тому ж році Сартр заявив про свою відмову від літературної діяльності, назвав літературу сурогатом дійсного перетворення світу.
Творчість Жана Поля Сартра відбиває тенденцію усього двадцятого століття й тим, що у ній він звертався безпосередньо до особистості кількох персонажів культури у своїх кількох біографіях: [[Флобер Гюстав|Флобера]], [[Жане Поль|Жане]] , [[Бодлер Шарль|Бодлера]] тощо. Увага до людини, її вчинків та її творів пов'язана із бажанням пояснити епоху, та навпаки, аби від епохи повернутися знову до пояснення людини. Так чи інакше, наша сучасність позначена особистістю Сартра. Але визначаючи ряд «гуманістично налаштованих шанувальників культури», поруч з ім'ям Сартра завжди з'являється ім'я [[Адорно Теодор|Теодора Адорно]].
== Філософська концепція ==
|
