Андрій Войнаровський: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 48:
[[1708]] — разом із Мазепою та групою старшин перейшов на бік шведського [[король|короля]] [[Карл XII Ґустав|Карла ХІІ]].
 
Після поразки шведів у [[Полтавська битва|Полтавській битві]] [[1709]] року [[еміграція|емігрував]] у [[Бендери]] ([[МолдоваМолдовське князівство]]), а звідти до [[Німеччина|Німеччини]].
 
Розглядався козацькою старшиною як один із претендентів на гетьманську булаву поруч з такими кандидатами, як [[Пилип Орлик]] та [[Кость Гордієнко]].
Після смерті Мазепи і отримання його багатств (які були визнані Карлом ХІІ приватною власністю, а не власністю запорозького козацтва) у [[спадок]] Войнаровський збайдужів до гетьманства й уряду взагалі. Приватні інтереси ставив вище за громадські. У вирішенні питань був розумний, освічений, але неперебірливий у засобах (підкуп свідків і таке інше).
 
[[1710]]–[[1711]] — разом із [[Пилип Орлик|Пилипом Орликом]] заохочував уряди Османської імперії, [[Кримське ханство|Кримського ханства]] та ряду європейських країн до [[війна|війни]] з РосієюМосковським царством, намагався утворити антимосковську коаліцію європейських держав.
 
За наказом [[Петро І Романов|Петра І]] Войнаровського в [[1716]] році силою захопив і викрав російськиймосковський консул у [[Гамбург|Гамбурзі]] (Німеччина) і відправив до [[Петербург]]а, хоча Войнаровський ніколи не був московським підданим. До [[1723]] року перебував в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Звідси його заслали до [[Якутськ]]а, де він і помер у [[1740]] році.
 
== Вшанування пам'яті ==