Едвін Маттісон Макміллан: відмінності між версіями

Народився 12 вересня 1907 в Редондо Біч (штат Каліфорнію) в сім'ї лікаря Едвіна Гарґо Макміллана і Ганни Марії Маттісон. Сім'я незабаром переїхала до [[Пасадена (Каліфорнія)|Пасадени]], де Макміллан здобув середню освіту. Займаючись в школі, відвідував публічні лекції в Каліфорнійському технологічному інституті, де пізніше спеціалізувався з фізиик, отримавши в 1928 році ступінь бакалавра, а наступного року ставши магістром природних наук.

Докторський ступінь присудженийприсуджено ву 1932 році Принстонським університетом за дисертацію про молекулярні пучки. Після цього він працював ву Каліфорнійському університеті в Берклі як стипендіат Державного науково-дослідного фонду.

У [[1930]] році [[Ернест Орландо Лоуренс]] (лауреат Нобелівської премії з фізики за 1939 рік) побудував ву Берклі перший циклотрон, прискорювач частинок, що надає [[протон]]ам і [[ядро атома|ядрам атомів]] надзвичайно високу енергію.

Коли в [[1934]] році Лоуренс заснував радіаційну лабораторію в Берклі, Макміллан увійшов до числа її співробітників. Він провів на циклотроні Лоуренса досліди, аналогічні дослідженням О. Гана і його співробітників Ф. Штрасмана і Л. Майтнер, вивчаючи дії [[нейтрон]]ів на [[уран (хімічний елемент)|уран]]. У [[1940]] році Макміллан і його співробітник Філіп Ходж Ейблсон виявили, що розщеплювалися не всі ядра атомів урану, що піддалися удару нейтронами. Ті ядра, які захоплювали нейтрони, не піддававшисьпіддавшись розщеплюванню, поводилися так, як передбачав Нобелівський лауреат [[Енріко Фермі]]: вони, унаслідок бета-розпаду, підвищували свій атомний номер (число протонів) з 92 до 93 і утворювали новий елемент, атом якого містив 93 протони і електрони. Цей елемент, названий ними нептунієм (на ім'я [[Нептун (планета)|планети Нептун]]), став першим синтезованим трансурановим елементом. Дослідження з синтезу трансуранових елементів, початі Макмілланом, продовжив ву Берклі Г. Сіборг.

Після війни став професором фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі, а в 1954 році — заступником директора радіаційної лабораторії Лоуренса. З 1958 року до відходу у відставку в 1973 році очолював цю лабораторію.

У [[1945]] році Макміллан зайнявся удосконаленням [[циклотрон]]а, що привело його до розробки синхротрона, проте двома роком пізніше за радянського фізика академіка [[Векслер Володимир Йосипович|В. Й. Векслера]].

У [[1951]] році Макміллану спільно з Сіборгом була присудженаприсуджено Нобелівська премія. ЇхЇхні імена вперше з'явилися в списку нобелівських номінантів у [[1948]].

Після отримання Нобелівської премії Макміллан продовжував активно займатися науково-дослідною діяльністю аж до відходу у відставку з Каліфорнійського університету в Берклі в [[1973]] році.