Стародавній Єгипет: відмінності між версіями

'''Стародавній Єгипет'''&nbsp;— [[цивілізація]] в [[Стародавній світ|стародавній]] [[Північна Африка|Північній Африці]], яка охоплювала територію в нижній течії річки [[Ніл]] на місці сучасної країни [[Єгипет]]. Стародавня єгипетська цивілізація сформувалась у процесі розвитку [[Доісторичний Єгипет|доісторичного Єгипту]] як єдине ціле близько 3100&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. (згідно з загальноприйнятою [[Єгипетська хронологія|єгипетською хронологією]])<ref>{{Cite web|url=http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/chronology/index.html|title=Chronology|publisher=Digital Egypt for Universities, University College London|archiveurl=https://web.archive.org/web/20080316015559/http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/chronology/index.html|archivedate=16 March 2008 <!--DASHBot-->|deadurl=no|accessdate=25 March 2008}}</ref> під час політичного об'єднання {{нп|Верхнього і Нижнього Єгипту|Верхнього і Нижнього Єгипту|en|Upper and Lower Egypt}} за правління [[Менес]]а (якого часто ототожнюють з [[Нармер]]ом)<ref>Додсон (2004) стор 46</ref>. [[Історія Стародавнього Єгипту]] складається з кількох стійких царств, розділених періодами відносної нестабільності, відомими як перехідні періоди: [[Стародавнє царство (Стародавній Єгипет)|Стродавнє царство]] за ранньої [[Бронзова доба|бронзової доби]], [[Середнє царство (Стародавній Єгипет)|Середнє царство]] за середньої бронзової доби і [[Нове царство (Стародавній Єгипет)|Нове царство]] за пізньої бронзової доби.

Вершини своєї могутності Єгипет досяг за часів Нового царства, коли він мав владу над [[Нубія|Нубією]] і значною частиною [[Близький Схід|Близького Сходу]], після чого увійшов у період повільного занепаду. Упродовж історії Єгипет був завойований і підкорений низкою іноземних держав, зокрема [[Гіксоси|гіксосами]], [[Стародавня Лівія|лівійцями]], [[Нубійці|нубійцями]], [[Ассирія|ассірійцями]], [[Двадцять сьома династія єгипетських фараонів|ахеменідськими персами]], [[Стародавня Македонія|македонцями]] під проводом [[Александр Македонський|Александра Македонського]]. Грецьке [[Елліністичний Єгипет|Птолемейське царство]], що утворилося після смерті Александра, правило Єгиптом до 30&#x20; р. до н. &nbsp;е., коли за часів [[Клеопатра VII|Клеопатри]] воно зазнало поразки від [[Римська імперія|Римської імперії]] і стало [[Єгипет (римська провінція)|римською провінцією]]<ref>Клейтон (1994) стор 217</ref>.

До багатьох досягнень стародавніх єгиптян належать: [[гірництво]], інженерні та будівельні технології, завдяки яким відбувалося спорудження монументальних [[Єгипетські піраміди|пірамід]], [[Храми Стародавнього Єгипту|храмів]] і [[обеліск]]ів; система [[Математика в Стародавньому Єгипті|математики]], практична та ефективна [[Медицина Стародавнього Єгипту|система медицини]], система зрошення і технології сільськогосподарського виробництва, перші відомі дощаті човни<ref name="AIA">Уорд, Шеріл. "«[http://www.archaeology.org/0105/abstracts/abydos3.html Найстаріших дощаті човна]"», в журналі ''{{нп|Археологія (журнал, США)|Археологія|en|Archaeology (magazine)}}'' (том 54, номер 3, травень/червень 2001 року). Археологічний інститут Америки.</ref>, {{нп|єгипетський фаянс||en|Egyptian faience}} і технології виробництва скла, нові форми [[Література Стародавнього Єгипту|літератури]], а також {{нп|Єгипетсько-хеттська мирна угода|найперша відома мирна угода|en|Egyptian–Hittite peace treaty}}, укладена з хеттами<ref>Клейтон (1994) стор 153</ref>. Стародавній Єгипет залишив довговічну спадщину. Його [[Мистецтво Стародавнього Єгипту|мистецтво]] і [[Архітектура Стародавнього Єгипту|архітектура]] широко копійовані, а його давні артефакти потрапили до далеких куточків світу. Його монументальні руїни надихали уяву мандрівників і письменників упродовж багатьох століть. Зацікавленість у старовині і розкопках з боку європейців і єгиптян, яка виникла на початку нового часу, породила [[Єгиптологія|наукові дослідження]] єгипетської цивілізації і призвела до ширшого визнання її культурної спадщини<ref>Джеймс (2005) стор 84</ref>.

[[Файл:Ancient_Egypt_map-en.svg|міні|Мапа Стародавнього Єгипту, на якій показано головні міста і об'єкти династичного періоду (бл. 3150&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. - 30&#x20nbsp;— 30 р. до н. &nbsp;е.)]]

Близько [[6-те тисячоліття до н. е.|5500&#x20; року до н. &nbsp;е.]] невеликі племена, що жили в долині Нілу, розвинулись у низку культур, які демонструють добре освоєння сільського господарства і [[Тваринництво|тваринництва]]. Їх можна ідентифікувати за {{нп|Гончарство Стародавнього Єгипту|гончарними виробами|en|Ancient Egyptian pottery}} і предметами особистого користування, такими як гребінці, браслети і намиста. Найбільшою з цих ранніх культур у верхньому (південному) Єгипті була [[Бадарійська культура|Бадарійська]], яка, ймовірно, зародилася в Західній пустелі. Вона відома своєю високоякісною керамікою, [[Кам'яні знаряддя|кам'яними знаряддями]] і використанням міді<ref>Хейс (1964) стор 220</ref>.

[[Файл:Túmulo_100.JPG|міні|Ранній розпис гробниці в [[Нехен]]і, бл. 3500 &nbsp;р. до н.&nbsp;е., Накада, можливо Герзейська культура]]

Бадарійську культуру змінили [[Амратська культура|Амратська]] (Накада I) і [[Герзейська культура|Герзейська]] (Накада II) культури<ref>Чайлд, В. Гордон (1953), ''New Light on the Most Ancient Near East'', (Praeger Publications)</ref>, які принесли низку технологічних удосконалень. Ще в період Накада I додинастичні єгиптяни імпортували [[обсидіан]] з [[Історія Ефіопії|Ефіопії]], який використовували щоб сформувати леза та інші предмети з {{нп|Кам'яний відщеп|кам'яних відщепів|en|Lithic flake}}<ref>Barbara G. Aston, James A. Harrell, Ian Shaw (2000). Paul T. Nicholson and Ian Shaw editors. "Stone, " in ''Ancient Egyptian Materials and Technology,'' Cambridge, 5–77, pp. 46–47. Also note: Barbara G. Aston (1994). "Ancient Egyptian Stone Vessels, " ''Studien zur Archäologie und Geschichte Altägyptens'' 5, Heidelberg, pp. 23–26. (See on-line posts: [http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/stone/obsidian.html] and [http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/foreignrelations/obsidian.html].)</ref>. Існують свідчення про наявність у період Накада II ранніх контактів з [[Близький Схід|Близьким Сходом]], особливо з узбережжям [[Ханаан]]у і [[Бібл]]у<ref>Patai, Raphael (1998), ''Children of Noah: Jewish Seafaring in Ancient Times'' (Princeton Uni Press)</ref>. За період близько 1000 років культура Накада розвинулася з декількох невеликих фермерських громад у могутню цивілізацію, лідери якої повністю контролювали населення і ресурси долини Нілу<ref>{{Cite web|url=http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/naqadan/chronology.html#naqadaI|title=Chronology of the Naqada Period|publisher=Digital Egypt for Universities, University College London|archiveurl=https://web.archive.org/web/20080328182409/http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/naqadan/chronology.html|archivedate=28 March 2008 <!--DASHBot-->|deadurl=no|accessdate=9 March 2008}}</ref>. Встановивши центри влади в [[Нехен]]і (який греки назвиали Ієраконполем), а потім в [[Абідос (Єгипет)|Абідосі]], лідери [[Накада III]] розширили свій контроль над Єгиптом на північ уздовж [[Дельта Нілу|Нілу]]<ref name="Shaw61">Шоу (2002) стор 61</ref>. Вони також торгували з [[Нубія|Нубією]] на півдні, оазами [[Лівійська пустеля|Лівійської пустелі]] на заході, а також культурами {{нп|Східне Середземномор'я|Східного Середземномор'я|en|Eastern Mediterranean}} і [[Близький Схід|Близького Сходу]] на сході<ref name="Shaw61" />.

=== Ранньодинастичний період (бл. 3050-2686 до н. &nbsp;е.) ===

Ранньодинастичний період відбувався приблизно одночасно з [[Шумер]]о-[[Аккад (держава)|Аккадською]] в [[Межиріччя|Межиріччі]] та [[Елам|еламською]] цивілізаціями. У III столітті до н.&nbsp;е. єгипетський жрець [[Манефон]] розбив довгу послідовність фараонів від Менеса до свого часу на 30 династій, і цю систему все ще використовують сьогодні. Він почав свою офіційну історію з царя на ім'я "«Мені"» (або ''[[Менес]]'' по-грецьки), який, як вважалося, об'єднав два царства [[Верхній Єгипет|Верхнього]] і [[Нижній Єгипет|Нижнього Єгипту]]<ref>Клейтон (1994) стор 6</ref>.

Перехід до єдиної держави відбувався не так швидко, як уявляли давньоєгипетські письменники. Відсутні будь-які прижиттєві записи про Менеса. Проте, деякі науковці нині вважають, що міфічний Менес це можливо цар [[Нармер]], зображений вбраним у царські [[Регалія|регалії]] на церемоніальній ''палеті Нармера'', в символічному акті злуки<ref>Клейтон (1994) стор 12-13</ref>. Під час ранньодинастичного періоду, який почався близько 3000&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е., перший з династичних фараонів зміцнив контроль над Нижнім Єгиптом, заснувавши столицю в [[Мемфіс (Єгипет)|Мемфісі]], з якої міг керувати [[Трудові ресурси|трудовими ресурсами]] і сільським господарством родючої дельти річки, а також контролювати вигідні і важливі [[Торговий шлях|торгові шляхи]] до [[Левант]]у. Зростальна міць і багатство царів ранньодинастичного періоду знайшли відбиття в будівництві складних [[Мастаба|мастабових]] гробниць і похоронних культових споруд в Абідосі, які були призначені для вшанування обожненого царя після його смерті<ref>Шоу (2002) 70 стор.</ref>. Сильний інститут царювання, розроблений царями, призначався для легітимізації державного контролю над землею, працею і ресурсами, які були необхідні для виживання і розвитку цивілізації Стародавнього Єгипту<ref>{{Cite web|url=http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/archaicegypt/info.html|title=Early Dynastic Egypt|publisher=Digital Egypt for Universities, University College London|archiveurl=https://web.archive.org/web/20080304143847/http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/archaicegypt/info.html|archivedate=4 March 2008 <!--DASHBot-->|deadurl=no|accessdate=9 March 2008}}</ref>.

=== Стародавнє царство (2686-21812686—2181 до н. &nbsp;е.) ===

Великі досягнення в галузі архітектури, мистецтва і технології, які припадають на епоху [[Стародавнє царство (Стародавній Єгипет)|Стародавнього царства]], були підживлені збільшенням {{нп|Продуктивність сільськогосподарської праці|продуктивності сільськогосподарської праці|en|Agricultural productivity}} і, як наслідок, зростанням популяції, яке стало можливим завдяки добре розвиненій центральній адміністрації<ref>Джеймс (2005) стор. 40</ref>. Деякі з головних досягнень Стародавнього Єгипту, такі як [[піраміди Гізи]] і [[Великий Сфінкс]], побудовано під час Стародавнього царства. Під керівництвом {{нп|Візир (Стародавній Єгипет)|візира|en|Vizier (Ancient Egypt)}} державні чиновники збирали податки, координували проекти зрошування для підвищення врожайності, закликали селян працювати на будівництві, а також створили [[Кримінальне право|систему правосуддя]], щоб підтримувати мир і порядок<ref>Шоу (2002) стор 102</ref>.

Зі зростанням значення централізованого управління в Єгипті виник новий клас освічених писарів і чиновників, яким цар надавав володіння в оплату за їхні послуги. Крім того царі дарували земельні ділянки своїм похоронним культам і місцевим храмам, щоб гарантувати цим установам ресурси для поклоніння цареві після його смерті. На думку науковців п'ять століть цих практик поступово підривали економічну життєздатність Єгипту, і економіка вже не могла дозволити собі утримувати велике централізоване управління<ref>Шоу (2002) стор. 116-17</ref>. З послабленням царської влади місцеві правителі, звані [[номарх]]ами, почали заперечувати вищість влади царя. Вважають, що вкупі з [[Посуха 2200 року до н. е.|сильними посухами]] між 2200 і 2150 роками&#x20; до н. &nbsp;е.<ref>{{Cite web|url=http://www.bbc.co.uk/history/ancient/egyptians/apocalypse_egypt_04.shtml|title=The Fall of the Old Kingdom|last=Fekri Hassan|publisher=British Broadcasting Corporation|accessdate=10 March 2008}}</ref>, це спричинило настання в країні 140-літнього періоду голоду і розбрату, відомого як перший проміжний період<ref>Клейтон (1994) стор 69</ref>.

=== Перший перехідний період (2181-1991 2181—1991&nbsp;рр. до н. &nbsp;е.) ===

Вільні від підпорядкування царю, місцеві правителі почали змагатися один з одним за контроль над територією і за політичну владу. До 2160&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. правителі в [[Гераклеополь|Гераклеополі]] вже контролювали Нижній Єгипет на півночі, тоді як клан їхніх суперників, заснований у [[Фіви (Єгипет)|Фівах]] сім'єю [[Ініотеф I|Ініотефа I]], встановив контроль над Верхнім Єгиптом на півдні. Коли клан Ініотефа посилив свою владу і розширив свій контроль на північ, зіткнення між двома ворогуючими династіями стало неминучим. Приблизно 2055&#x20; року до н.&nbsp;е. північні фіванські війська під командуванням [[Ментухотеп II|Ментухотепа II]] зрештою перемогли правителів Гераклеополя, возз'єднавши обидві землі. Розпочався період економічного і культурного відродження, відомого як [[Середнє царство (Стародавній Єгипет)|Середнє царство]]<ref>Клейтон (1994) стор. 29</ref>.

=== Середнє царство (2134-16902134—1690 до н. &nbsp;е.) ===

Фараони Середнього царства відновили в країні стабільність і процвітання, тим самим стимулювавши відродження мистецтва, літератури і монументальних об'єктів<ref>Шоу (2002) стор 148</ref>. Ментухотеп II і його наступники з [[Одинадцята династія єгипетських фараонів|одинадцятої династії]] царювали у Фівах, але візир [[Аменемхет I]], вступивши на царство на початку [[Дванадцята династія єгипетських фараонів|дванадцятої династії]] приблизно у 1985 році&#x20; до н. &nbsp;е., переніс столицю до міста {{нп|Іті-тауї||en|Itjtawy}}, розташованого у [[Файюмська оаза|Файюмській оазі]]<ref>Клейтон (1994) стор 79</ref>. Перебуваючи в Іті-тауї, царі дванадцятої династії провели далекоглядні заходи з [[Утворення території|меліорації та іригації]] для збільшення сільськогосподарського виробництва в регіоні. Крім того, відвойовано територію в [[Нубія|Нубії]], яка була багата на каменоломні і золоті копальні, тоді як робочі побудували оборонні споруди в Східній дельті, під назвою "«{{нп|Стіни правителя||en|Walls-of-the-Ruler}}"» для захисту від нападів ззовні<ref>Шоу (2002) стор 158</ref>.

=== Другий перехідний період (1674-15491674—1549 до н. &nbsp;е.) і гіксоси ===

[[Файл:Egypt_NK_edit.svg|міні|Максимальні територіальні володіння Стародавнього Єгипту (15 ст. до н. &nbsp;е.)]]

Близько 1785&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е., коли влада царів Середнього царства ослабла, вихідці з [[Західна Азія|Західної Азії]], звані [[Гіксоси|гіксосами]], які вже осіли в дельті, захопили Єгипет і заснували свою столицю під назвою [[Аваріс]], змусивши колишній центральний уряд відступити у Фіви. Фараон вважався васалом і повинен був сплачувати данину<ref name="Ryholt310">Ryholt (1997) стор. 310</ref>. Гіксоси ("«іноземні правителі"») перебрали єгипетські моделі правління і визначили себе царями, тим самим запозичивши єгипетські елементи у свою культуру. Вони та інші завойовники принесли в Єгипет нові види зброї, особливо [[композитний лук]] і коней, запряжених у [[Колісниця|колісницю]]<ref>Шоу (2002) стор 189</ref>.

Після відступу на південь, аборигенні фіванські царі опинилися в пастці між ханаанськими гіксосами, які правили на півночі, і [[Нубійці|нубійськими]] союзниками гіксосів, [[Куш (царство)|кушитами]], на півдні. Після багатьох років васалітету, Фіви зібрали достатньо сил, щоб кинути виклик гіксосам у конфлікті, який тривав понад 30 років, до 1555 року&#x20; до нашої ери<ref name="Ryholt310">Ryholt (1997) стор. 310</ref>. Царі [[Таа II Секененра]] і [[Камос]] зрештою спромоглися перемогти [[нубійці]]в на півдні Єгипту, але не змогли перемогти гіксосів. Це завдання лягло на камосового наступника [[Яхмос I|Яхмоса I]], який успішно провів низку кампаній, що назавжди викорінити гіксосів з Єгипту. Він заснував нову династію і, в Новому царстві, що тоді розпочалось, військові справи стали одним з головних пріоритетів для фараонів, які прагнули розширити межі Єгипту й намагалися здобути владу на [[Близький Схід|Близькому Сході]]<ref>Шоу (2002) 224 стор.</ref>.

=== Нове Царство (1549-10691549—1069 до н. &nbsp;е.) ===

Між їхніми правліннями цариця [[Хатшепсут]], яка зарекомендувала себе як фараон, запустила багато будівельних проектів, включаючи відновлення храмів, пошкоджених гіксосами, і посилала торгові експедиції в [[Пунт]] і Синай<ref>Клейтон (1994) стор. 104-07</ref>. Коли Тутмос III помер у 1425 році&#x20; до н. &nbsp;е. Єгипет був імперією, що простягалася від {{нп|Нія (царство)|Нії|en|Niya (kingdom)}} на північному заході [[Сирія|Сирії]] до [[Пороги Нілу|четвертого порогу]] Нілу в [[Нубія|Нубії]], закріпивши лояльність та відкривши доступ до критично важливого імпорту, таких товарів як бронза і дерево<ref>Джеймс (2005) стор 48</ref>.

Близько 1350 &nbsp;р. до н. &nbsp;е. стабільність Нового царства була під загрозою, коли Аменхотеп IV зійшов на престол і здійснив цілу низку радикальних і хаотичних реформ. Змінивши своє ім'я на [[Аменхотеп IV Ехнатон|Ехнатон]], він запровадив раніше маловідоме {{нп|сонячне божество||en|Solar deity}} [[Атон]]а як [[Бог|верховне божество]], пригнітив поклоніння більшості інших божеств, і переніс столицю в нове місто Ахетатон (сучасна [[Амарна]])<ref>Олдред (1988) стор. 259</ref>. Він присвятив себе своїй новій релігії і художньому стилю. Після його смерті культ Атона швидко покинули і відновили традиційний релігійний порядок. Наступні фараони, [[Тутанхамон]], [[Ай (фараон)|Ай]] і [[Хоремхеб]], робили все для того, щоб стерти всі згадки про єресь Ехнатона, тепер відому як [[Амарнський період]]<ref>Клейн (2001), стор 273</ref>.

Близько 1279&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. [[Рамсес II]], також відомий як Рамсес Великий, зійшов на трон. Він побудував більше храмів, звів більше статуй і обелісків і став батьком для більшої кількості дітей, ніж будь-який інший фараон в історії<ref>З двома своїми старшими дружинами і великим гаремом Рамсес II породив понад 100 дітей. Клейтон (1994) стор 146</ref>. Сміливий військовий лідер, Рамсес II повів свою армію проти [[Хетти|хеттів]] у [[Битва при Кадеші|битві при Кадеші]] (у сучасній [[Сирія|Сирії]]) і, після того як бій не виявив переможця, зрештою погодився на перший в історії зафіксований мирний договір, близько 1258&#x20; року до нашої ери<ref>Тілдеслі (2001), стор 76-77</ref>.

Багатство Єгипту, однак, зробило його привабливою мішенню для вторгнення, зокрема, [[Стародавня Лівія|лівійських]] [[Бербери|берберів]] на Заході, а також [[Народи моря|народів моря]], за припущеннями<ref name="AK2013">{{Harvnb|Killebrew|2013}}. Quote: "«First coined in 1881 by the French Egyptologist G. Maspero (1896), the somewhat misleading term "Sea„Sea Peoples"Peoples“ encompasses the ethnonyms Lukka, Sherden, Shekelesh, Teresh, Eqwesh, Denyen, Sikil / Tjekker, Weshesh, and Peleset (Philistines). [Footnote: The modern term "Sea„Sea Peoples"Peoples“ refers to peoples that appear in several New Kingdom Egyptian texts as originating from "islands"„islands“ (tables 1-2; Adams and Cohen, this volume; see, e.g., [[Robert Drews|Drews]] 1993, 57 for a summary). The use of quotation marks in association with the term "Sea„Sea Peoples"Peoples“ in our title is intended to draw attention to the problematic nature of this commonly used term. It is noteworthy that the designation "of„of the sea"sea“ appears only in relation to the Sherden, Shekelesh, and Eqwesh. Subsequently, this term was applied somewhat indiscriminately to several additional ethnonyms, including the Philistines, who are portrayed in their earliest appearance as invaders from the north during the reigns of Merenptah and Ramesses Ill (see, e.g., Sandars 1978; Redford 1992, 243, n. 14; for a recent review of the primary and secondary literature, see Woudhuizen 2006). Hencefore the term Sea Peoples will appear without quotation marks.]"»</ref><ref name="Drews48">[https://books.google.com/books?id=bFpK6aXEWN8C&pg=PA48 The End of the Bronze Age: Changes in Warfare and the Catastrophe Ca. 1200 B.C., Роберт Дрюс, стор 48-61] Цитата: "Теза про те, що велике "«переселення народів моря"» відбулося бл. 1200 &nbsp;р. до н. &nbsp;е., нібито заснована на єгипетських написах, одного від часів царювання Мернептаха і другого від правління Рамсеса III. Проте, у самих написах про цю міграцію згадки відсутні. Після вивчення того, що єгипетські тексти кажуть про "«народи моря', один єгиптолог (Вольфганг Гельк) нещодавно зазначив, що, хоча деякі речі непевні, "eins„eins ist aber sicher: Nach den agyptischen Texten haben wir es nicht mit einer 'Volkerwanderung' zu tun"tun“. Таким чином, міграційна гіпотеза ґрунтується не на самих написах, а на їх інтерпретації"».</ref> конфедерації моряків з [[Егейське море|Егейського моря]]. Спочатку військовим вдавалося відбивати ці навали, але Єгипет, зрештою, втратив контроль над залишком своїх територій на півдні [[Ханаан]]у, значна частина з яких дісталась ассирійцям. Впливи зовнішніх загроз були посилені внутрішніми проблемами, такими як корупція, пограбування гробниць і громадянські заворушення. Після відновлення своєї влади, верховні жерці в {{нп|Храм Амона-Ра|храмі Амона-Ра|en|Precinct of Amun-Re}} у Фівах накопичили великі землі й багатства, і їх розширені повноваження розкололи країну під час третього проміжного періоду<ref>Джеймс (2005) стор 54</ref>.

=== Третій перехідний період (1069-6531069—653 до н. &nbsp;е.) ===

Після смерті [[Рамсес XI|Рамсеса XI]] в 1078 &nbsp;р. до н. &nbsp;е., [[Смендес]] взяв владу над північною частиною Єгипту, правлячи з міста [[Таніс]]. Південь ефективно контролювався {{нп|верховні жерці Амона у Фівах (21-ша і 22-га династії)|верховними жерцями Амона у Фівах|en|Theban High Priests of Amun (21st and 22nd Dynasty)}}, які визнавали Смендеса лише номінально<ref>Черні (1975) С. 645</ref>. За цей час лівійці оселилися в західній частині дельти Нілу і вожді цих поселенців почали посилювати свою автономію. Лівійські князі взяли під контроль дельту за правління [[Шешонк I|Шешонка I]] в 945 &nbsp;р. до н. &nbsp;е., заснувавши так звану лівійську або Бубаститську династію, яка правитиме упродовж 200&#x20; років. Шешонк також здобув контроль над південним Єгиптом, помістивши членів своєї сім'ї на важливі жрецькі посади. Лівійське управління почало слабшати, коли конкуруюча династія в дельті постала в {{нп|Леонтополіс|Леонтополісі|en|Leontopolis}}, а [[кушити]] почали загрожувати з півдня. Близько 727&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. кушитський цар [[Піанхі]] вторгся на північ, захопивши владу над Фівами, і зрештою над Дельтою<ref>Шоу (2002) стор 345</ref>.

Далекосяжний престиж Єгипту значно знизився до кінця третього проміжного періоду. Його іноземні союзники потрапили під сферу впливу [[Ассирія|Ассирії]], і до 700&#x20nbsp;р. до н.&nbsp;е. війна між двома країнами стала неминучою. Між 671 і 667&#x20nbsp;р. до н.&nbsp;е. ассирійці почали нападати на Єгипет. Правління [[Тахарка|Тахарки]] і його наступника, [[Танутамон]]а, проходило у постійному конфлікті з ассирійцями, проти яких Єгипет здобув кілька перемог. Зрештою ассирійці виштовхнули кушитів назад у Нубію, зайняли Мемфіс і {{нп|Розграбування Фів|розграбували храми Фів|en|Sack of Thebes}}<ref>Шоу (2002) стор. 358</ref>.

=== Пізній період (672-332672—332 до н. &nbsp;е.) ===

Ассирийці переклали контроль над Єгиптом на низку васалів, які стали відомі як царі царі Саїської [[Двадцять шоста династія єгипетських фараонів|двадцять шостої династії]]. У 653&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. саїський цар [[Псамметіх I]] зміг вигнати ассирійців з допомогою грецьких найманців, які були завербовані, щоб сформувати перший військово-морський флот Єгипту. {{нп|Колонії в античності|Грецький вплив|en|Colonies in antiquity}} значно розширився коли [[поліс]] [[Навкратіс]] став домівкою для греків у дельті Нілу. Саїські царі, які правили з нової столиці столиці Саїс, стали свідками короткого, але енергійного відродження економіки і культури, але 525&#x20; року до н. &nbsp;е. потужні перси, на чолі з [[Камбіс II|Камбісом II]], почали своє завоювання Єгипту, зрештою, захопивши фараона [[Псамметіх III|Псамметіха III]] в {{нп|битва під Пелусієм (525 р. до н.е.)|битві під Пелусієм (525 р. до н.е.)|en|Battle of Pelusium (525 BC)}}. Після цього Камбіс прийняв офіційний титул фараона, але правив Єгиптом з Ірану, залишивши країну під контролем сатрапії. У 5 столітті до н. &nbsp;е. відбулося кілька успішних повстань проти персів, але Єгипет так і не зміг остаточно повалити персів<ref>Шоу (2002) стор. 383</ref>.

Після його анексії Персією, до Єгипту приєднано [[Кіпр]] та [[Фінікія|Фінікію]] під час шостої [[сатрап]]ії в складі перської [[Імперія Ахеменідів|Імперії Ахеменідів]]. Цей перший період перського панування над Єгиптом, також відомий як двадцять сьома династія, завершився 402&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е., коли Єгипет повернув собі незалежність під правлінням аборигенних династій. Остання з цих династій, [[Тридцята династія єгипетських фараонів|тридцята]], виявилася останньою царською династією Стародавнього Єгипту, закінчившись царюванням [[Нектанеб II|Нектанеба II]]. Коротке відновлення перського панування, іноді відоме як [[Тридцять перша династія єгипетських фараонів|тридцять перша династія]], почалося в 343&#x20; році до н. &nbsp;е., але незабаром після цього, 332&#x20nbsp;р. до н.&nbsp;е. перський правитель Мазасес передав Єгипет [[Александр Македонський|Олександрові Македонському]] без бою<ref>Шоу (2002) стор. 385</ref>.

=== Птолемеївський період (332-30 до н. &nbsp;е.) ===

[[Файл:Alexander_the_Great,_100_B.C.E._–_100_C.E.,_54.162.jpg|міні|[[Александр Македонський]], 100&#x20; до н. &nbsp;е. – 100&#x20nbsp;— 100 н. &nbsp;е., 54.162, [[Бруклінський музей]]]]

332&#x20; року до н. &nbsp;е. [[Александр Македонський]] завоював Єгипет з невеликим опором з боку [[Іран|персів]] і єгиптяни його сприйняли як полегшення. Адміністрація, встановлена наступниками Александра, {{нп|Стародавні македонці|македонським|en|Ancient Macedonians}} [[Елліністичний Єгипет|Птолемейським царством]], ґрунтувалась на єгипетській моделі, а новою столицею стала [[Александрія]]. Місто продемонструвало міць і престиж елліністичного правління, і стало {{нп|Місце мудрості|центром навчання|en|Seat of Wisdom}} і культури, з центром у знаменитій [[Александрійська бібліотека|Александрійській бібліотеці]]<ref>Шоу (2002) стор 405</ref>. [[Александрійський маяк]] освітлював шлях для багатьох кораблів, які вели торгівлю через місто, оскільки Птолемеї зробили комерцію і підприємства, що приносять прибуток, такі як виробництво папірусу, своїм головним пріоритетом<ref>Шоу (2002) стор. 411</ref>.

=== Римський період (30 р. до н. &nbsp;е. –&nbsp;— 641 &nbsp;р. н. &nbsp;е.) ===

Єгипет став провінцією [[Римська імперія|Римської Імперії]] в 30&#x20; р. до н. &nbsp;е., після поразки [[Марк Антоній|Марка Антонія]] і птолемеївської цариці [[Клеопатра VII|Клеопатри VII]] від [[Октавіан Август|Октавіана]] (пізніше [[Римський імператор|імператора]] Августа) в [[Битва при Акції|битві при Акції]]. Римляни сильно залежали від поставок зерна з Єгипту, а [[Римський легіон|римська армія]] під контролем префекта, якого призначав імператор, придушувала заколоти, суворо змушувала дотримуватися збирання важких податків, а також запобігала нападам бандитів, які стали сумновідомою проблемою в той час<ref>Джеймс (2005) стор 63</ref>. Олександрія ставала все важливішим центром на торговому шляху зі Сходу, оскільки екзотичні предмети розкоші користувалися значним попитом у Римі<ref>Шоу (2002) стор. 426</ref>.

Від середини першого століття нашої ери [[християнство]] впроваджувалося в Єгипті і спочатку його розглядали як ще один культ, який можна прийняти. Однак, це була безкомпромісна релігія, яка прагнула здобути новонавернених з-поміж прихильників [[Релігія Стародавнього Єгипту|єгипетської]] та {{нп|Греко-римський світ|греко-римської|en|Greco-Roman world}} релігій і загрожувала існуванню популярних релігійних традицій. Це призвело до гонінь новонавернених християн, кульмінацією яких стали Великі гоніння [[Діоклетіан]]а, що почались 303 року. Але в підсумку християнство перемогло<ref>Шоу (2003) стор. 431</ref>. У 391 році християнський імператор [[Феодосій Великий|Феодосій]] представив законопроект, який заборонив язичницькі обряди і закриті храми<ref>"«''The Church in Ancient Society''"», {{нп|Генрі Чедвік (теолог)|Henry Chadwick|en|Henry Chadwick (theologian)}}, p. 373, Oxford University Press US, 2001, {{ISBN|0-19-924695-5}}</ref>. Олександрія стала ареною великих анти-язичницьких бунтів зі знищенням державних та приватних релігійних образів<ref>"«''Christianizing the Roman Empire A.D 100–400"100—400»'', [[Ramsay MacMullen]], p. 63, Yale University Press, 1984, {{ISBN|0-300-03216-1}}</ref>. Як наслідок, аборигенна релігійна культура Єгипту занепадала. Хоча корінне населення продовжувало розмовляти [[Єгипетська мова|рідною мовою]], але вміння читати [[Єгипетські ієрогліфи|ієрогліфи]] поступово зникло разом зі зменшенням ролі жерців і жриць у єгипетських храмах. Храми самі часом перетворювались у [[Церква (будівля)|церкви]] або ж залишались закинуті в пустелі<ref>Шоу (2002) стор. 445</ref>.

У четвертому столітті, коли Римська імперія розділилась, Єгипет опинився в складі Східної імперії зі столицею в Константинополі. У роки занепаду Імперії Єгипет впав під ударами перської армії [[Держава Сасанідів|Сасанідів]] (618-628618—628 н. &nbsp;е.), його відвоював римський імператор [[Іраклій]] (629-639 629—639&nbsp;рр.), але потім, зрештою, його захопила мусульманська армія [[Праведний халіфат|Праведних халіфів]] у 639-641 639—641&nbsp;рр. н.&nbsp;е., що означало кінець римського панування.

Значна частина економіки була централізованою і під строгим контролем. Хоча стародавні єгиптяни не використовували карбування монет до [[Пізнє царство (Стародавній Єгипет)|пізнього царства]]<ref>{{Cite web|url=http://www.ucl.ac.uk/museums-static/digitalegypt/metal/coins.html|title=Egypt: Coins of the Ptolemies|date=2002|publisher=University College London|accessdate=8 April 2017}}</ref>, але мали свого роду грошово-бартерну систему<ref>Meskell (2004) стор. 23</ref>, в якій загальноприйнятими одиницями вартості були стандартні мішки з зерном і ''[[дебен]]и'', що дорівнювали приблизно {{Convert|91|g|oz|0}} міді або срібла<ref name="Manuelian372">Мануелян (1998) стор. 372</ref>. Робочим платили зерном; простий трудівник міг заробити 5&#x20; мішків (200&#x20nbsp;кг або 400&#x20; фунтів) зерна на місяць, тоді як майстер міг отримати 7&#x20; мішків (250&#x20nbsp;кг або 550&#x20; фунтів). Ціни були фіксовані по всій країні і записані в списки, щоб полегшити торгівлю; наприклад сорочка коштувала п'ять мідних дебенів, тоді як корова - 140&#x20nbsp;— 140 дебенів<ref name="Manuelian372" />. Зерно можна було обміняти на інші товари, згідно з переліком фіксованих цін<ref name="Manuelian372" />. У п'ятому столітті до н. &nbsp;е. карбовані гроші прийшли в Єгипет з-за кордону. Спочатку монети використовувались як стандартизовані зливки дорогоцінного металу, а не справжні гроші, але в наступні століття міжнародні торговці стали покладатися на карбування<ref>Walbank (1984) стор 125</ref>.

Єгипетське суспільство було сильно розшароване і [[соціальний статус]] був чітко виражений. Селяни становили основну масу населення, але сільськогосподарська продукція належала безпосередньо державі, храмові, або [[Шляхта (стан)|знатній родині]], яка володіла землею<ref>Мануелян (1998) стор. 383</ref>. Селяни мусили сплачувати трудовий податок і були зобов'язані працювати на зрошувальних або будівельних проектах у системі {{нп|Повинність|повинності|en|Corvée}}<ref>Джеймс (2005) стор 136</ref>. Художники і ремісники мали вищий статус, ніж селяни, але й вони були під контролем держави, працюючи в цехах при храмах і отримуючи зарплатню безпосередньо з державної скарбниці. Писарі й урядники сформували вищий клас, відомий як "«клас білого кілту"» з посиланням на лляний вибілений одяг, що був знаком їхнього звання<ref>Біллард (1978) стор 109</ref>. Вищий клас чітко виразив свій соціальний статус у мистецтві та літературі. На одну сходинку нижче були священики, лікарі та інженери зі спеціальною професійною підготовкою у своїй галузі. [[Рабство]] було відоме в Стародавньому Єгипті, але ступінь і поширеність його застосування точно не встановлені<ref>{{Cite web|url=http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/social/index.html|title=Social classes in ancient Egypt|publisher=Digital Egypt for Universities, University College London|archiveurl=https://web.archive.org/web/20071213192904/http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/social/index.html|archivedate=13 December 2007 <!--DASHBot-->|deadurl=no|accessdate=11 December 2007}}</ref>.

Покаранням за дрібні злочини міг бути штраф, каліцтво обличчя, або вигнання, в залежності від тяжкості скоєного. Тяжкі злочини, такі як вбивство і пограбування гробниць, карались смертю через відтинання голови, утоплення, або саджання на палю. Покарання також могло накладатись на сім'ю злочинця<ref name="Manuelian358">Мануелян (1998) стор. 358</ref>. Починаючи з Нового Царства, важливу роль у правовій системі відігравали [[оракул]]и, перебравши на себе правосуддя як у цивільних, так і кримінальних справах. Процедура полягала в тому, що у Бога щодо задоволення позову питали "«так"» чи "«ні"». Бог, передавачами якого були кілька священиків, ухвалював рішення в той чи інший спосіб, рухаючись вперед або назад, або вказавши на одну з відповідей, написаних на аркуші папірусу або [[остракон]]і<ref>Макдауелл (1999) стор 168</ref>.

Єгипет багатий на будівельне та декоративне каміння, мідну та свинцеву руду, золото та напівдорогоцінне каміння. Ці [[природні ресурси]] дозволяли стародавнім єгиптянам будувати пам'ятники, ліпити статуї, виготовляти знаряддя праці та ювелірні вироби<ref>Грівз (1929) С. 123</ref>. [[Бальзамування|Бальзамувальники]] для [[Мумія|муміфікації]] використовували солі з {{нп|Ваді-Натрун||en|Wadi El Natrun}}, звідки також брали [[гіпс]], з якого робили штукатурку<ref>Лукас (1962) С. 413</ref>. Рудовмісні {{нп|скельні утворення||en|Rock formation}} було знайдено у віддалених, негостинних [[ваді]] в [[Пустелі Аравійського півострова|Східній пустелі]] і на Синаї, що вимагали великих, контрольованих державою експедицій для отримання природних ресурсів, знайдених там. Були великі {{нп|золота копальня|золоті копальні|en|Gold mining}} в [[Нубія|Нубії]], і одна з перших відомих це карта золотої шахти в цьому регіоні. [[Ваді-Хаммамат]] був помітним джерелом граніту, [[Граувака|грауваки]] і золота. [[Кремінь]] був першим мінералом, який збирали і використовували для виготовлення інструментів, а кременеві сокири -&nbsp;— найперші свідчення проживання в долині Нілу. Гранули мінералу ретельно подрібнювати, щоб зробити ножі й наконечники стріл помірно твердими та міцними, навіть після того, як для цього почали застосовувати мідь<ref>Ніколсон (2000) стор 28</ref>. Стародавні єгиптяни були одними з перших, хто використовував мінерали, такі як [[сірка]], як косметичні речовини<ref>C.Michael Hogan. 2011. [http://www.eoearth.org/article/Sulfur?topic=49557 ''Sulfur''. Encyclopedia of Earth, eds. A. Jorgensen and C.J. Cleveland, National Council for Science and the environment, Washington DC] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121028080550/http://www.eoearth.org/article/Sulfur?topic=49557 |date=28 October 2012 }}</ref>.

Стародавні єгиптяни займалися торгівлею із {{нп|Закордонні контакти Стародавнього Єгипту|закордонними сусідами|en|Foreign contacts of ancient Egypt}}, щоб отримати рідкісні, екзотичні товари, яких не було в Єгипті. У [[Доісторичний Єгипет|Додинастичний період]] вони налагодили торгівлю з Нубією, щоб отримувати золото і ладан. Крім того, налагодили торгівлю з Палестиною, про що свідчать вази для олії в палестинському стилі, знайдені в похованнях фараонів Першої династії<ref>Шоу (2002) стор 72</ref>. Єгипетська [[колонія]], яка розташовувалася в південній частині [[Ханаан]]у, припадає на час напередодні Першої династії<ref>Naomi Porat and Edwin van den Brink (editor), "An Egyptian Colony in Southern Palestine During the Late Predynastic to Early Dynastic, " in ''The Nile Delta in Transition: 4th to 3rd Millennium BC'' (1992), стор 433-40.</ref>. [[Нармер]] керував виробництвом єгипетської кераміки в Ханаані й експортував її назад до Єгипту<ref name="Naomi">Naomi Porat, "Local Industry of Egyptian Pottery in Southern Palestine During the Early Bronze I Period, " in ''Bulletin of the Egyptological, Seminar 8'' (1986/1987), pp. 109–29. See also [http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/foreignrelations/1stdynegyppotsinpalestine.html University College London web post, 2000].</ref>.

{{Hiero|Єгипетська мова (''{{Unicode|r n kmt}}'')|<hiero>r: Z1 n km m t: O49</hiero>|align=right|era=egypt}}

[[Єгипетська мова]] належить до північних [[Афразійські мови|афразійських мов]] і тісно пов'язана з [[Берберські мови|берберськими]] та [[Семітські мови|семітськими мовами]]<ref>Loprieno (1995b) стор. 2137</ref>. Вона має другу найдовшу відому історію серед усіх мов (після [[Шумерська мова|шумерської]]), писемні тексти від бл. 3200 р.&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. до середніх віків, і залишалася розмовною мовою ще довше. Стародавня єгипетська мова поділяється на такі етапи: староєгипетська, середньоєгипетська (класична), {{нп|новоєгипетська мова|новоєгипетська|en|Late Egyptian}}, [[Демотичне письмо|демотична]] і [[Коптська мова|коптська]]<ref>Loprieno (2004) стор 161</ref>. Єгипетські писання не показують діалектних відмінностей до періоду коптської мови, але, можливо, регіональні діалекти існували навколо Мемфіса і пізніше Фів<ref>Loprieno (2004) стор 162</ref>.

Мова Стародавнього Єгипту була [[Синтетичні мови|синтетичною]], але пізніше стала більш [[Аналітичні мови|аналітичною]]. В новоєгипетській мові розвинулись приставкові визначений та невизначений [[Артикль|артиклі]], які замінили старі словозмінювальні [[суфікс]]и. Відбувся перехід від старішого {{нп|порядок слів|порядку слів|en|Word order}} {{нп|дієслово–суб'єкт–об'єкт||en|Verb–subject–object}} до новішого {{нп|суб'єкт–дієслово–об'єкт||en|Subject–verb–object}}<ref>Loprieno (1995b) С. 2137-38</ref>. Єгипетські [[Єгипетські ієрогліфи|ієрогліфічна]], [[Ієратичне письмо|ієратична]] і демотична абетки зрештою поступилися місцем більш фонетичній [[Коптська абетка|коптській абетці]]. Коптську мову ще й досі вживають у літургії [[Коптська православна церква|Коптської православної церкви]], а її сліди зустрічаються в сучасній [[Єгипетська арабська мова|єгипетській арабській]]<ref>Vittman (1991) с. 197-227197—227</ref>.

Староєгипетська мова мала 25 приголосних, аналогічно до інших афразійських мов. Вони включали [[Глотковий приголосний|глоткові]] та {{нп|емфатичні приголосні|емфатичні|en|Emphatic consonant}} приголосні, глухі та дзвінкі проривні, глухі [[Фрикативні приголосні|фрикативні]], а також глухі та дзвінкі [[африкат]]и. Також було три довгі та три короткі голосні, кількість яких збільшилась у новоєгипетській до близько дев'яти<ref>Loprieno (1995а) стор 46</ref>. Основу слова в єгипетській мові, подібно до семітських і берберських, становлять {{нп|Семітський корінь|трилітерні|en|Semitic root}} та дволітерні корені з приголоснх і напівприголосних. Щоб сформувати слово додаються суфікси. Відмінювання дієслова відповідає {{нп|Граматична особа|особі|en|Grammatical person}}. Наприклад, триприголосний скелет '''{{Transl|egy|S-Ḏ-M}}''' є семантичним ядром слова "«чути"»; його основним відмінюванням є ''{{Transl|egy|sḏm}}'', 'він чує'. Якщо суб'єкт-це іменник, то суфікси додаються до дієслова<ref>Loprieno (1995а) стор 74</ref>: ''{{Transl|egy|sḏm ḥmt}}'', 'жінка чує'.

[[Файл:Rosetta_Stone_BW.jpeg|міні|[[Розетський камінь]] (близько 196&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е.) дозволив лінгвістам почати процес дешифрування ієрогліфів<ref>Аллен (2000) 13 стор.</ref>.]]

[[Єгипетські ієрогліфи|Ієрогліфічне письмо]], історія якого розпочинається приблизно від 3000 р&#x20; до н. &nbsp;е., складається з сотень символів. Ієрогліф може означати слово, звук або бути невимовним визначником; і той самий символ може слугувати різним цілям у різних контекстах. Ієрогліфи були офіційною абеткою, яку використовували на кам'яних пам'ятниках і гробницях, і могли бути настільки ж деталізовані, як окремі твори мистецтва. У повсякденному написанні писарі вживали скорописну форму письма, що називалось [[Ієратичне письмо|ієратичним]], яке було швидшим і простішим. Якщо формальні ієрогліфи можуть читатись у рядках або стовпцях у будь-якому напрямку (хоча, як правило, написані справа наліво), то ієратичне письмо завжди написане справа наліво, зазвичай горизонтальними рядками. Нова форма написання, [[Демотичне письмо|демотична]], стала найпоширенішим стилем, і саме вона, поряд з формальними ієрогліфами, супроводжує грецький текст на Розетському камені<ref>Loprieno (1995а) С. 10-26</ref>.

[[Файл:Edwin_Smith_Papyrus_v2.jpg|праворуч|міні|Хірургічний [[папірус Едвіна Сміта]] (бл. 16 століття до н. &nbsp;е.) описує анатомію і медичні процедури й написаний ієратичною абеткою.]]

Письмо вперше з'явилося у зв'язку зі знаками царювання на етикетках і мітках для предметів, знайдених в царських гробницях. Передусім це було заняття книжників, які працювали ''в інституції Пер Анх'' або Будинку життя. Останній складався з офісів, бібліотек (так званих "«Будинків книги"»), лабораторій та обсерваторій<ref>Стругал (1989) с. 235</ref>. Деякі з найбільш відомих творів стародавньої єгипетської літератури, такі як [[Тексти Пірамід]] і [[Тексти Саркофагів]] написані класичною єгипетською мовою, яка залишалася мовою письма приблизно до 1300&#x20; року до нашої ери. Новоєгипетська мова була у вжитку починаючи від Нового царства і представлена розпорядчими документами [[Рамессиди|Рамессидів]], любовною лірикою і казками, а також демотичними і коптськими текстами. У цей період писемна традиція розвинулася в автобіографії гробниць, такі як {{нп|Хуфхор|Хуфхора|en|Harkhuf}} і [[Уна (вельможа)|Уни]]. Жанр відомий як ''{{нп|себайт||en|Sebayt}}'' ("«інструкція"») розроблений, щоб передавати вчення і настанови від відомих вельмож; відомий приклад -&nbsp;— {{нп|папірус Іпувера||en|Ipuwer Papyrus}}, вірш оплакування з описом [[Стихійне лихо|стихійних лих]] і соціальних потрясінь.

{{нп|Оповідь про Сінухе||en|Story of Sinuhe}}, написана середньоєгипетською мовою, є прикладом класичної єгипетської літератури<ref>Ліхтгайм (1975) С. 11</ref>. Також у цей час написано [[папірус Весткар]], збірник історій, що розповів [[Хеопс|Хуфу]] своїм синам, у яких йдеться про чудеса у виконанні священиків<ref>Ліхтгайм (1975) С. 215</ref>. {{нп|Інструкція Аменемопа|Інструкцію Аменемопа|en|Instruction of Amenemope}} вважають шедевром близькосхідної літератури<ref>"«''Wisdom in Ancient Israel"»'', John Day, /John Adney Emerton, /Robert P. Gordon/ Hugh Godfrey/Maturin Williamson, p. 23, Cambridge University Press, 1997, {{ISBN|0-521-62489-4}}</ref>. До кінця Нового царства {{нп|Новоєгипетська мова|народну мову|en|Late Egyptian}} все частіше вживали, щоб писати популярні твори, такі як {{нп|Оповідь про Уну-Амона||en|Story of Wenamun}} та {{нп|Інструкція Ані||en|Instruction of Any}}. Перший з них оповідає про шляхтича, якого пограбували під час подорожі до Лівану, куди він їздив для купівлі кедра, і його спроби повернутися до Єгипту. Від близько 700 р.&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е. оповідання та інструкцій, такі як популярні інструкції Onchsheshonqy, а також особисті та ділові документи писалися [[Демотичне письмо|демотичною]] абеткою і phase of Egyptian. В сюжетах багатьох оповідань, написаних демотичною абеткою під час {{нп|Греко-римський світ|греко-римського|en|Greco-Roman world}} періоду, йшлося про попередні історичні епохи, коли Єгипет був незалежною державою і ним правили великі фараони, такі як [[Рамсес II]]<ref>Ліхтгайм (1980) стор 159</ref>.

[[FileФайл:LowClassAncientEgyptianStatuettes.png|міні|Статуї, що зображують професії нижчих класів Стародавнього Єгипту]]

Музика і танець були популярними розвагами для тих, хто міг собі їх дозволити. Ранні інструменти включали флейти та арфи, тоді як інструменти, подібні до сурм, гобоїв і труб, розроблені і стали популярними пізніше. В епоху Нового царства єгиптяни грали на дзвіночках, цимбалах, бубнах, барабанах, а також імпортованих з Азії [[лютня]]х та [[Ліра (музичний інструмент)|лірах]]<ref>{{Cite web|url=http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/furniture/music.html|title=Music in Ancient Egypt|publisher=Digital Egypt for Universities, University College London|archiveurl=https://web.archive.org/web/20080328000007/http://www.digitalegypt.ucl.ac.uk/furniture/music.html|archivedate=28 March 2008 <!--DASHBot-->|deadurl=no|accessdate=9 March 2008}}</ref>. [[Систр]], що був особливо важливим у релігійних церемоніях -&nbsp;— це [[музичний інструмент]], звук якого нагадує брязкання.

Стародавні єгиптяни розважалися в різний спосіб, зокрема грали в ігри та слухали музику. {{нп|Сенет||en|Senet}} -&nbsp;— настільна гра, в якій фігури рухалися згідно з кидками гральних кісток, був особливо популярний віддавна; іншою аналогічною грою була {{нп|мехен (гра)|мехен|en|Mehen (game)}}, яка мала кругову [[Ігри на спеціальній дошці|ігрову дошку]]. "«{{нп|Собаки та шакали||en|Hounds and Jackals}}"», також відома як 58 отворів -&nbsp;— ще один приклад настільної гри в Стародавньому Єгипті. Перший комплект цієї гри був виявлений у фіванській гробниці єгипетського фараона [[Аменемхет IV|Аменемхета IV]], який належить до [[Тринадцята династія єгипетських фараонів|13-ї династії]]<ref>{{Cite web|url=https://mysteriousuniverse.org/2018/11/4000-year-old-board-game-called-58-holes-discovered-in-azerbaijan/|title=4,000-Year-Old Board Game Called 58 Holes Discovered in Azerbaijan|website=Mysterious Universe|language=en-US|accessdate=2018-12-23}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://www.livescience.com/64266-ancient-board-games.html|title=16 of the Most Interesting Ancient Board and Dice Games|last=Metcalfe|first=Tom|last2=December 10|first2=Live Science Contributor {{!}}|last3=ET|first3=2018 07:23am|website=Live Science|accessdate=2018-12-23}}</ref>. Жонглювання та [[ігри з м'ячем]] були популярні серед дітей, а боротьба також описана в гробниці в [[Бені-Хасан]]<ref>Мануелян (1998) стор 126</ref>. Крім того, заможні члени єгипетського суспільства розважались полюванням і плаванням на човнах.

Розкопки поселення ремісників [[Дейр-ель-Медіна]] принесли одне з найретельніше задокументованих свідчень про життя громади в стародавньому світі, яке охоплює майже чотириста років. Немає жодного подібного місця, в якому організація, соціальні взаємодії, умови праці та життя громади були б вивчені настільки докладно<ref>"«''The Cambridge Ancient History: II Part I, The Middle East and the Aegean Region, c. 1800–13380 B.C."»'', Edited I.E.S Edwards–C.JGadd–N.G.L Hammond-E.Sollberger, Cambridge at the University Press, p. 380, 1973, {{ISBN|0-521-08230-7}}</ref>.

Єгипетська кухня залишалася дивовижно постійною впродовж тривалого часу; справді, {{нп|Єгипетська кухня|кухня сучасного Єгипту|en|Egyptian cuisine}} зберігає деякі разючі подібності до кухні древніх. Основний раціон складався з хліба і пива з додаванням овочів, таких як цибуля і часник, а також фруктів, таких як фініки та інжир. Вино і м'ясо подавались на святкові дні, тоді як вищі класи дозволяли їх собі на більш регулярній основі. Риба, м'ясо і птиця бували солоні або сушені, їх могли тушкувати або смажити на грилі<ref>Мануелян (1998), стор 399-400399—400</ref>.

Архітектура стародавнього Єгипту включає деякі найбільш відомі будівлі у світі: [[Піраміди Гізи|великі піраміди в Гізі]] й [[Карнакський храм|храми у Фівах]]. Держава організовувала й фінансувала будівельні проекти для релігійних і пам'ятних цілей, а також для зміцнення широкої влади фараона. Стародавні єгиптяни були майстерними будівельниками, використовуючи лише прості, але ефективні інструменти для роботи й розмітки майданчика, архітектори могли будувати великі {{нп|кам'яні споруди||en|Stone structures}} з великою акуратністю і точністю, яким можна позаздрити навіть сьогодні<ref>Кларк (1990), стор 94-97</ref>.

Домівки як еліти так і простих єгиптян будувались з недовговічних матеріалів, таких як глиняна цегла й дерево, тому вони не збереглися. Селяни жили в простих будинках, тоді як палаци для еліти й фараона були складнішими будівлями. Кілька збережених палаців Нового царства, подібні до тих, що в [[Малката|Малкаті]] й [[Амарна|Амарні]], мають пишно прикрашені стіни та підлогу з зображеннями людей, птахів, води, божеств і геометричним орнаментом<ref>Бадаві (1968) с. 50</ref>. Важливі будівлі, такі як храми й гробниці, що мали існувати вічно, зроблені з каменю, а не з глиняної цегли. Архітектурні елементи, використані в першій масштабній кам'яній будівлі у світі, похоронному комплексі [[Джосер]]а, включають {{нп|підпірки та перемички||en|Post and lintel}} з мотивом папіруса й лотоса.

У стародавніх єгиптян мистецтво служило функціональним цілям. Упродовж понад 3500 років митці були вірні формам мистецтва та іконографії, розробленим ще в період Стародавнього царства, дотримуючись суворого набору принципів, які чинили опір іноземному впливові й внутрішнім змінам<ref>Робінс (1997) стор. 29</ref>. Ці художні стандарти, &nbsp;— прості лінії, форми, і плоскі ділянки кольору в поєднанні з характерною плоскою проекцією фігур, без вказівки просторової глибини &nbsp;— створювали відчуття порядку і рівноваги в композиції. Зображення та текст тісно переплітались на стінах могил і храмів, трунах, стелах і навіть статуях. [[Палета фараона Нармера|Палета Нармера]], наприклад, зображає фігури, які водночас можна читати як ієрогліфи<ref>Робінс (1997) стор. 21</ref>. Завдяки жорстким правилам, які регулювали високо стилізований і символічний вигляд давньоєгипетського мистецтва, воно служило своїм політичним і релігійним цілям з точністю і певністю<ref>Робінс (2001), стор 12</ref>.

Стародавні єгипетські ремісники використовували камінь, щоб висікати статуї та витончені барельєфи, але дешевою заміною їм було легко оброблюване дерево. Фарби отримували з таких мінералів, як залізні руди (червона і жовта охри), мідні руди (синя і зелена), сажа або деревне вугілля (чорна) і вапняк (біла). Фарби могли змішувати з [[гуміарабік]]ом як сполучним матеріалом і спресовувати в коржі, які можна було за необхідності змочити водою<ref>Ніколсон (2000) стор 105</ref>.

Віра в Бога і загробне життя були закладені в стародавній єгипетській цивілізації від моменту її зародження; правління фараонів опиралось на {{нп|божественне право царів||en|Divine Right of Kings}}. {{нп|Єгипетський пантеон||en|Egyptian pantheon}} населяли боги, які володіли надприродними здібностями, і їх кликали на допомогу чи для захисту. Однак єгиптяни розглядали богів не завжди як добродіїв, оскільки вважали, що їх потрібно задобрювати підношеннями і молитвами. Структура цього пантеону змінювалася постійно, нові божества підвищувались в ієрархії, але священики не намагались організувати різноманітні й часом суперечливі [[Міфологія Стародавнього Єгипту|міфи]] та оповіді в цілісну систему<ref>Джеймс (2005) стор 102</ref>. Ці різноманітні концепції божества не вважалися суперечливими, а їх розглядали як шари в багатоликій реальності<ref>"«''The Oxford Guide: Essential Guide to Egyptian Mythology''"», edited by [[Donald B. Redford]], p. 106, [[Berkley Books]], 2003, {{ISBN|0-425-19096-X}}</ref>.

Єгиптяни вірили, що кожна людська істота складається з фізичних і духовних частин або ''аспектів''. На додаток до фізичного тіла (''[[Хат (міфологія)|хат]]'') кожна людина мала ''šwt'' (тінь), ''[[Ба (душа)|ба]]'' (особистість або душа), ''[[Ка (душа)|ка']]' (життєва сила) та ''ім'я''<ref>Аллен (2000) стор 79, 94-95</ref>. Серце, а не мозок, вважалося вмістилищем думок і емоцій. Після смерті духовні аспекти відділялися від тіла і могли рухатися за бажанням, але вони вимагали фізичних останків (або їх заміну, наприклад, статую) як постійне житло. Кінцевою метою покійного було об'єднати свої ''ка'' та ''ба'' й стати одним з "«блаженних мертвих"», що живуть як ''akh'', або "«effective on"». Для того, щоб це сталося, покійному потрібно було успішно пройти замогильний суд, на якому серце мало важити менше, ніж "«[[Маат|перо істини]], або однаково з ним"». У цьому випадку покійний вважався гідним і міг продовжити своє існування на землі в духовній формі<ref>Вассерман ''і співавт. '' (1994) с. 150-53</ref>.

Типове військове обладнання складалося з {{нп|Лук та стріла|лука та стріл|en|Bow and arrow}}, списів, а також щитів з круглим верхом, зроблених з натягнутої на дерев'яну раму [[Шкіра (матеріал)|шкіри]] тварин. У Новому царстві військові почали використовувати {{нп|Колісниці в Стародавньому Єгипті|колісниці|en|Chariotry in ancient Egypt}}, привнесені раніше гіксоськими загарбниками. Зброя і броня продовжувала поліпшуватися після засвоєння бронзи: щити тепер робили з твердої деревини з бронзовими [[умбон]]ами, списи мали бронзові наконечники, а [[хопеш]] перейнято від азійських солдатів<ref>Мануелян (1998) с. 366-67</ref>. Фараона зазвичай зображували у літературі й мистецтві таким, що їде верхи на чолі в́ійська; існують припущення, що принаймні кілька фараонів, таких як [[Таа II Секененра]] та його сини, так і робили<ref>Клейтон (1994) стор 96</ref>. Проте, також і стверджують, що "«царі цього періоду особисто не керували на передовій своїми військами й не боролись разом з ними"»<ref>{{cite journal|last=Shaw|first=Garry J.|title=The Death of King Seqenenre Tao|journal=Journal of the American Research Center in Egypt|year=2009|volume=45}}</ref>. Солдатів набирали із широких верств населення, але під час і особливо після епохи Нового царства в єгипетське військо брали найманців з Нубії, Кушу та Лівії<ref>Шоу (2002) 400 стор.</ref>.

У галузях технології, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг відносно високого рівня продуктивності та вишуканості. Традиційний [[емпіризм]], про який свідчать папіруси [[Папірус Едвіна Сміта|Едвіна Сміта]] і [[Папірус Еберса|Еберса]] (бл. 1600 р.&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е.), вперше приписують Єгипту. Єгиптяни створили власну писемність і [[Десяткова система числення|десяткову систему числення]].

Ще до Стародавнього царства єгиптяни розробили склоподібний матеріал, відомий як {{нп|Єгипетський фаянс|фаянс|en|Egyptian faience}}, який вони розглядали як тип штучного напівдорогоцінного каменю. Фаянс -&nbsp;— це неглиняна кераміка, зроблена з [[Діоксид кремнію|діоксиду кремнію]], невеликої кількості [[Оксид кальцію|вапна]] і [[Оксид натрію|соди]], а також барвника, зазвичай міді<ref>Ніколсон (2000) стор 177</ref>. З цього матеріалу виготовляли намисто, плитку, статуетки та галантерейні товари. Існувало декілька методів виробництва фаянсу, але, зазвичай глиняний сердечник обліплювали порошкоподібним матеріалом у формі пасти, який потім обпалювали. За схожою технікою стародавні єгиптяни виробляли пігмент, відомий як {{нп|єгипетський синій||en|Egyptian blue}}, також званий синій фрит, який отримували шляхом сплавлення (або [[Агломерація корисних копалин|спікання]]) діоксиду кремнію, міді, вапна і лугу, наприклад натрону. Продукт можна було подрібнювати і використовувати як пігмент<ref>Ніколсон (2000) стор 109</ref>.

Раціон був багатий на цукри, які сприяли розвиткові [[Пародонтит|пародонтозу]]<ref>Філер (1995), стор 78-80</ref>. Попри гарні фігури, зображувані на стінах гробниць, повнота мумій багатьох представників вищого класу показує, що їхнє життя не було позбавлене розбещеності<ref>Філер (1995), стор 21</ref>. [[Очікувана середня тривалість життя|Очікувана тривалість життя]] дорослих становила близько 35 років для чоловіків та 30 -&nbsp;— для жінок, проте, досягнути зрілого віку було нелегко й приблизно третина населення помирала в дитинстві<ref>Цифри подано для очікуваної тривалості життя ''дорослих'' і не показують очікуваної тривалості життя ''при народженні. '' Філер (1995), стор 25</ref>.

Староєгипетські лікарі були знані на стародавньому Близькому Сході своїми лікувальними навичками, а деякі з них, такі як [[Імхотеп]], надовго зберегли посмертну славу<ref>Філер (1995), стор 39</ref>. [[Геродот]] зазначав, що серед єгипетських лікарів існує високий ступінь спеціалізації, одні з них лікують лише голову чи живіт, тоді як інші були окулістами й стоматологами<ref>Стругал (1989) с. 243</ref>. Навчання лікарів відбувалося в закладах ''Per Ankh'' або "«Будинках Життя"». Найвідоміші з них мали штаб-квартиру в [[Бубастіс]]і в період Нового царства, а також в [[Абідос (Єгипет)|Абідосі]] та [[Саїс]]і в Пізній період. {{нп|Медичні папіруси||en|Medical papyri}} показують [[Емпірика|емпіричні]] знання анатомії, травм і практичного лікування<ref>Stroual (1989) с. 244-46</ref>.

Ранні єгиптяни вміли збирати [[корпус судна]] з дерев'яних дощок і освоїли передові для свого часу форми [[суднобудування]] ще за 3000&#x20; років до нашої ери. {{нп|Археологічний інститут Америки||en|Archaeological Institute of America}} повідомляє про те, що найстарішими відомими дощатими кораблями є {{нп|Абідоські човни||en|Abydos boats}}<ref name="AIA"/>. Група з 14 виявлених кораблів в [[Абідос (Єгипет)|Абідосі]] була побудована з дерев'яних дощок "«зшитих"» разом. Виявлені єгиптологом Девідом О'коннором з [[Нью-Йоркський університет|Нью-Йоркського університету]]<ref name="AIA2">Schuster, Angela M.H. "«[http://www.archaeology.org/online/news/abydos.html This Old Boat]"», 11 December 2000. Archaeological Institute of America.</ref>, ткані ремені було використано для того, що зв'язати дошки разом<ref name="AIA" />, а [[Cyperus papyrus]] і трава, набиті між дошками, допомогли законопатити шви<ref name="AIA" />. Оскільки кораблі поховані всі разом і біля моргу, який належить фараонові [[Хасехемуї]], то спочатку вважали, що кораблі належали йому, але одне з 14 судів сходить до 3000&#x20nbsp;р. до н.&nbsp;е. і пов'язані гончарні глечики, закопані з кораблями, також натякають на більш ранню дату. Судно, яке датується 3000&#x20nbsp;р. до н. &nbsp;е., було {{Convert|75|ft|m}} завдовжки й тепер припускають, що, можливо, належало більш ранньому фараонові, навіть [[Хор-Аха]]<ref name="AIA2" />.

Стародавні єгиптяни знали, як з'єднувати дерев'яні дошки за допомогою [[Тибель|тибелів]], щоб зібрати їх разом, використовуючи [[Пек (залишок від перегонки)|пек]] для [[конопачення]] швів. "«[[Човен Хеопса]]"», корабель завдовжки {{Convert|43.6|m|ft|adj=on}}, запечатаний в яму в комплексі [[Піраміди Гізи|Пірамід Гізи]] біля підніжжя [[Піраміда Хеопса|Піраміди Хеопса]] з [[Четверта династія єгипетських фараонів|четвертої династії]] близько 2500&#x20; року до н. &nbsp;е., є повнорозмірним збереженим прикладом, який, можливо, виконував символічну функцію {{нп|Сонячна барка|сонячної барки|en|Solar barque}}. Стародавні єгиптяни також знали, як скріпити дошки на цьому кораблі за допомогою [[Шип (техніка)|шипів і пазів]]<ref name="AIA" />.

Як відомо, єгиптяни широко використовували великі морські кораблі під час торгівлі з містами-державами східного Середземномор'я, особливо з [[Бібл]]ом (на узбережжі сучасного Лівану), і в кількох експедиціях вниз по Червоному морю до країни [[Пунт]]<ref name="Shelley Wachsmann, Seagoing Ships and Seamanship in the Bronze Age Levant (Texas A&M University Press, 2009), p. 19.">Shelley Wachsmann, Seagoing Ships and Seamanship in the Bronze Age Levant (Texas A&M University Press, 2009), p. 19.</ref>. І справді, одне із найбільш ранніх єгипетських слів для позначення морського судна -&nbsp;— це "«біблський корабель"», яке спочатку означало клас єгипетських морських суден, що використовувались для подорожей до Бібла, однак до кінця Стародавнього царства цей термін став охоплювати великі морські судна, незалежно від їх призначення<ref name="Shelley Wachsmann, Seagoing Ships and Seamanship in the Bronze Age Levant (Texas A&M University Press, 2009), p. 19." />.

2011 року археологи з Італії, США, Єгипту під час розкопок висохлої лагуни, відомої як {{нп|Мерса Гавасіс||en|Mersa Gawasis}} розкопали сліди древньої гавані, з якої колись вирушали ранні подорожі, такі як експедиція [[Хатшепсут]] до Пунту у відкритий океан<ref name="Egypt's Ancient Fleet: Lost for Thousands of Years, Discovered in a Desolate Cave">{{Cite web|url=http://discovermagazine.com/2011/jun/02-egypts-lost-fleet-its-been-found|title=Egypt's Ancient Fleet: Lost for Thousands of Years, Discovered in a Desolate Cave|website=Discover Magazine}}</ref>. У цьому місці знайдено деякі із найбільш пам'ятних доказів мореплавної звитяги стародавніх єгиптян, такі як великі залишки кораблів і сотні футів мотузки, зробленої з папірусу, згорнутого у величезні пучки<ref name="Egypt's Ancient Fleet: Lost for Thousands of Years, Discovered in a Desolate Cave" />. У 2013 році франко-єгипетська команда археологів виявила те, що вважають найстарішим у світі портом, віком близько 4500 років, від часів царя [[Хеопс]]а, на узбережжі Червоного моря в районі Ваді-ель-Джарф (приблизно за 110 &nbsp;км на південь від [[Суец]]а)<ref name="Discvoery News">{{Cite web|url=http://news.discovery.com/history/ancient-egypt/worlds-oldest-port-and-egyptian-papyrus-uncovered-130412.htm|title=Most Ancient Port, Hieroglyphic Papyri Found|website=DNews}}</ref>.

1977 року відкрито древній канал північ-південь, побудований у [[Середнє царство (Стародавній Єгипет)|Середньому царстві]], який тягнеться від озера [[Тимсах]] до озер Бала<ref name="WShea">Shea, William H. "«A Date for the Recently Discovered Eastern Canal of Egypt"», in ''Bulletin of the American Schools of Oriental Research',' No. 226 (April 1977), pp.&nbsp;31–38.</ref>. Його віднесено до Середнього царства шляхом екстраполяції дат стародавніх пам'ятників, споруджених вздовж нього<ref name="WShea" /><ref>Див. [[Суецький Канал]].</ref>.

: Площа ≈ [({{frac|8|9}})''D'']² = ({{frac|256|81}})''r''^&nbsp;2 ≈ 3.16''r''^&nbsp;2,

розумне наближення до формули '''[[Число пі|π]]'''''r''^{&#x20; 2}<ref name="Strouhal241">Стругал (1989) с. 241</ref><ref>Imhausen ''і співавт. '' (2007), стор 31</ref>.

Група вчених під керівництвом {{нп|Йоганнес Краузе|Йоганнеса Краузе|en|Johannes Krause}} зуміла 2017 року провести перше надійне секвенування геномів 90 муміфікованих осіб. Хоча й не остаточно, через обмеженість часу і місця в яких жили ці мумії, їх вивчення показало, що ці стародавні єгиптяни "«нагадували населення стародавнього і сучасного Близького Сходу, особливо в країнах [[Левант]]у, і майже не мають ДНК з Африки на південь від Сахари. Ба більше, генетика мумії залишалася на диво стійкою, навіть коли різні держави, включаючи нубійців, греків і римлян, підкорювали імперію"». Потім, щоправда, щось змінило геноми єгиптян. Приблизно 15&nbsp;% до 20&nbsp;% ДНК сучасних єгиптян походить від Африки на південь від Сахари, а в стародавніх мумій цей показник був на рівні лише 6-15&nbsp;%<ref>{{Cite journal | url=http://www.nature.com/articles/ncomms15694 | doi=10.1038/ncomms15694| pmid=28556824| pmc=5459999| title=Ancient Egyptian mummy genomes suggest an increase of Sub-Saharan African ancestry in post-Roman periods| journal=Nature Communications| volume=8| pages=15694| year=2017| last1=Schuenemann| first1=Verena J.| last2=Peltzer| first2=Alexander| last3=Welte| first3=Beatrix| last4=Van Pelt| first4=W. Paul| last5=Molak| first5=Martyna| last6=Wang| first6=Chuan-Chao| last7=Furtwängler| first7=Anja| last8=Urban| first8=Christian| last9=Reiter| first9=Ella| last10=Nieselt| first10=Kay| last11=Teßmann| first11=Barbara| last12=Francken| first12=Michael| last13=Harvati| first13=Katerina| last14=Haak| first14=Wolfgang| last15=Schiffels| first15=Stephan| last16=Krause| first16=Johannes}}</ref>.

* Александрійські фараони та їхні піддані. Зміцнення влади перших Птолемеїв : монографія / А. &nbsp;Л. &nbsp;Зелінський ; НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. &nbsp;Ю. &nbsp;Кримського. -&nbsp;— К. : Академперіодика, 2010. -&nbsp;— 663 с.

* Трансформація громадян еллінської ойкумени у птолемеївських підданих : Дис...Дис… канд. іст. наук: 07.00.02 / Зелінський Андрій Леонідович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -&nbsp;— К., 2004. -&nbsp;— 212 арк.