Райко Митич: відмінності між версіями

Друга світова війна зупинила його розвиток у футболу і з 1944 року він був інженером бригади [[Народно-визвольна армія Югославії|Народно-визвольної армії Югославії]]. У першому післявоєнному чемпіонаті Югославії, в якому грали не клуби, а збірні регіонів новоствореної Югославії, Митич виступав за збірну Сербії і виграв з нею турнір<ref name="rsssf1">{{cite web|url = http://www.rsssf.com/tablesj/joeghist.html|title = Yugoslavia — List of Final Tables|author = Igor Kramarsic.|date = |work = |publisher = RSSSF|accessdate = 2012-02-03|lang = en|archiveurl = https://www.webcitation.org/69vPrSNJV?url=http://www.rsssf.com/tablesj/joeghist.html|archivedate = 2012-08-15|deadlink = no}}</ref>. А вже навесні [[1945]] року була заснована військова команда «[[Црвена Звезда (футбольний клуб)|Црвена Звезда]]» і Райко став [[Капітан (футбол)|капітаном]] нової команди<ref name="srbija">{{cite web|url = http://www.reprezentacija.rs/index.php?option=com_content&view=article&id=1318&Itemid=12|title = Mitić Rajko|author = |date = |work = |publisher = Orlovi : Fudbalska reprezentacija Srbije|accessdate = 2012-02-03|lang = sh|archiveurl = https://www.webcitation.org/6AarS2bCr?url=http://www.reprezentacija.rs/index.php?option=com_content|archivedate = 2012-09-11|deadlink = no}}</ref>. Будучи капітаном і лідером команди, він виграв п'ять чемпіонатів (1951, 1953, 1956, 1957 та 1959) та чотири національні кубки (1948, 1949, 1950 та 1958)<ref name="savin">Кто есть кто в мировом футболе / ред. О.&nbsp;С.&nbsp;Кучеренко.&nbsp;— М.: Библиотека еженедельника «Футбол», выпуск 4, 1995.&nbsp;— С. 51</ref>. Останнім матчем Митича став фінал Кубка Югославії 1958 року народження, який відбувся [[29 листопада]] в [[Белград]]і. Суперником був [[мостар]]ський «[[Вележ (футбольний клуб)| Вележ]]», переможений з рахунком 4:0. Всього у складі «Црвени Звєзди» Райко Митич провів 572 матчі і забив 262 голи, з них 220 матчів і 72 голів у чемпіонаті Югославії; 39 матчів і 22 голи&nbsp;— в кубку країни<ref name="savin"/>.

Митич завжди був прихильником чесної гри: одного разу, будучи капітаном «Црвени Звєзди» він навіть вигнав з поля свого друга і одноклубника [[Бранко Станкович]]а за неспортивну поведінку<ref name="savin" />. А після того як [[7 квітня]] [[1958]] року під час матчу в [[Спліт]]і уболівальник кинув камінь в [[Борівоє Костич|Бору Костича]] і потрапивпоцілив тому в голову, Митич забрав із поля всю команду. Всі футболісти основного складу «Звезди» (крім Костича) отримали місячну дискваліфікацію<ref name="srbija"/>.

Останній матч за збірну зіграв [[29 вересня]] [[1957]] року в [[Бухарест]]і проти [[Збірна Румунії з футболу|Румунії]] в рамках відбіркового турніру [[Чемпіонат світу з футболу 1958|чемпіонату світу 1958 року]], зустріч закінчилася з рахунком 1:1<ref name="rsssf2"/>. Йому було 35 років і 23 дні, на чотири дні менше, ніж його давньому товаришу по команді [[Бранко Станкович]]у, який зіграв у віці 35 років і 27 днів і є найстаршим гравцем, що зіграв у збірній Югославії. Всього за збірну Югославії Райко МітічМитич провів 59 матчів і забив 32 м'ячі<ref name="savin" /><ref>http://www.rsssf.com/miscellaneous/mitic-intlg.html</ref>, в тому числі три [[хет-трик]]и: 28 травня 1950 проти Данії (5:1), 15 липня 1952 проти Індії (10:1) і 21 травня 1953 проти Уельсу (5:2). Втім він неодноразово говорив, що його улюбленим голом за збірну був той, який він забив 16 травня 1954 року в товариському матчі з Англією (1:0) в [[Белград]]і. Це був єдиний, вирішальний гол, забитий на останній хвилині матчу.

[[Файл:Rajko Mitić and Tito, photo by Stevan Kragujević, 1960.jpg|міні|праворуч|250пкс|Райко_МитичРайко Митич на зустрічі з лідером Югославії [[Йосип Броз Тіто|Йосипом Броз Тіто]]. 1960 рік.]]

З [[1960]] по [[1966]] рік Райко Митич входив вдо тренерськийтренерського штабштабу «[[Црвена Звезда (футбольний клуб)|Црвени Звезди]]», а потім очолив [[Збірна Югославії з футболу|збірну Югославії]]: спочатку як один із членів тренерської ради, а з [[23 квітня]] [[1967]] року&nbsp;— як головний тренер. Під його керівництвом команда, лідером якої був інший видатний гравець «Црвени Звєзди»&nbsp;— [[Драган Джаїч]], стала фіналістом [[Чемпіонат Європи з футболу 1968|чемпіонату Європи 1968 року]]<ref name="srbija"/>.

[[27 травня]] [[1971]] року в прощальному матчі [[Яшин Лев Іванович|Льва Яшина]] Райко Митич очолював збірну зірок світового футболу<ref name ="who"/>. Матч завершився з рахунком 2: 2<ref>''Филатов Л.'' Годы вратаря // [[Футбол-Хоккей]]. 30 мая 1971. №&nbsp;22 (575). С. 2—3</ref>. КолиПісля вінзакінчення вийшовтренерської укар'єри відставкуМитич впрацював спортивним журналістом<ref name ="who"/>. Після виходу на пенсію у 1983 році, він довгий час він був членом керівництва команди«Црвени Звезди» (включаючи два терміни вна якостіпосаді віце-президента клубу). Після закінчення кар'єри Митич працював спортивним журналістом<ref name ="who"/>.

Помер [[29 березня]] [[2008]] року на 86-му році життя у місті [[Белград]]і. У грудні 2014 року головний стадіон «[[Црвена Звезда (футбольний клуб)|Црвени Звезди]]» отримав назву [[Стадіон імені Райко Митича|імені Райко Митича]]<ref>{{Cytuj stronę | url = http://www.rts.rs/page/sport/sr/story/36/fudbal/1779034/marakana-postala-stadion-rajko-mitic.html | tytuł = Marakana postala stadion "Rajko Mitić"! | data = 2014-12-21 | opublikowany = rts.rs | język = sr | data dostępu = 2018-02-16}}</ref>.

=== В якостіЯк тренера ===