Українофільство: відмінності між версіями

Першим українофілом нових часів був німецький філософ [[Йоганн-Готфрід Гердер|Й.&nbsp;Г.&nbsp;Гердер]], який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки&nbsp;— мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою <ref>«Українською музою натхненні», К. [[1971]]</ref>. Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини [[XIX]] ст.<ref>В.&nbsp;Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. [[1926]]</ref> У стислому значенні українофілами називали українських діячів [[1860]]-их pp., а часи їхньої діяльності [[1860]]&nbsp;— 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку [[1860]]-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у [[Петербург|Петербурзі]] ([[1861]]&nbsp;— 1862), «[[Черниговский листок]]» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки). Почавши від [[1859]] українофіли створили широку мережу своїх [[Громади (товариства)|Громад]] (найважливіші в [[Петербург|Петербурзі]], [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які поклали багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]]&nbsp;— 1862). З світоглядово-політичного погляду термін "українофільство" охоплював різні течії від звичайної любови до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоч терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.