Вікіпедія

Танго: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
оформлення
м clean up, typos fixed: 0-их → 0-х за допомогою AWB
Рядок 42:
Танго зчинило революцію в народному танці, створивши чуттєвий танок, в якому партнери обіймають одне одного, виражаючи глибокий емоційний зв’язок, як із власним тілом, так між обома тілами танцівників. Один із найбільших обожнювачів танго, поет [[Енріке Сантос Діссеполо]], визначив його як «сумну думку, яку танцюють»<ref>[[Ернесто Сабато]]: ''Tango: discusión y clave'' (ст. 11). Buenos Aires: Losada, 1963.</ref>.
 
З погляду музики, танго притаманна двох- (мотив і приспів) або трьохкомпонентна (дві частини, до яких додається тріо) структура. Його виконання може здійснюватися з використанням великої розмаїтості інструментів, з класичним переважанням секстету із двох бандонеонів, двох скрипок, піаніно і контрабаса. [[Бандонеон]] тут відіграє центральну, однак не виняткову, роль.
 
Багато слів до пісень танго написані ла-платським [[арґо]], що зветься [[лунфардо]], й у них ідеться про почуття й журбу, які відчувають місцеві чоловіки й жінки, особливо до речей, «що стосуються кохання»<ref>Танго ''Qué me van a hablar de amor'' (1946), на музику [[Héctor Stamponi]] (1916-1997) і слова [[Homero Expósito]].</ref>.
 
30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео [[ЮНЕСКО]] визнало танго [[нематеріальна культурна спадщина|нематеріальною культурною спадщиною людства]]<ref name="UNESCO" />.
Рядок 53:
{{quote|Фахівці й досі сперечаються, що справило на виникнення танго більший вплив, — іспанська чи африканська складова. Утім, ця дискусія є насправді марною, бо й іспанська складова тут несе в собі певну частку негритянської крові.| Хосе Ґобельйо<ref name="Gobello-Breve">{{cite book|author=Gobello, José|title=Breve historia crítica del tango|location=Buenos Aires|publisher=Corregidor|year=1999|page=18}}</ref>}}Дослідник {{Не перекладено|Ектор Бенедетті||es|Héctor Ángel Benedetti}} у своєму есеї «Про етимологію слова «танго» (2001)<ref name="Benedetti-Etimología">{{cite book|url=http://www.elortiba.org/pdf/Doce_ventanas_al_tango.pdf |author=Benedetti, Héctor Ángel|title=Doce ventanas al tango|chapter=Sobre la etimología de la palabra tango|location=Buenos Aires|publisher=Fundación El Libro|year=2001|isbn=987-95803-6-2|pages=37‐55}}</ref> проводить ґрунтовний огляд різноманітних теорій, що були сформульовані з цього приводу, та долі, що їх спіткали. Початок теоретичних дебатів щодо походження слова «танго» можна відстежити від [[Королівська академія іспанської мови|словника Королівської академії]] 1914 року видання, в якому вказувалося, що слово походить від [[Латинська мова|латинського]] ''tangere'' (в подальших виданнях словника це твердження прибрали)<ref name="Benedetti-Etimología"/>.
 
1957 року історик {{Не перекладено|Рікардо Родріґес Молас||es|Ricardo Rodríguez Molas}} дослідив мови привезених до Аргентини рабів, що в більшості своїй належали до етнічних груп [[Демократична Республіка Конго|Конго]], [[Гвінейська затока|Гвінейської затоки]] та [[Південний Судан|південного Судану]]<ref>{{cite book|author=Rodriguez Molas, Ricardo|title=La música y la danza de los negros en el Buenos Aires de los siglos XVIII y XIX|publisher=Clio|location=Buenos Aires|year=1957}}</ref><ref>{{cite article|author=Rodríguez Molas, Ricardo|title=Algunos aspectos del negro en la sociedad rioplatense del siglo XVIII|article=Anuario de la Universidad Nacional del Litoral|number=3|publisher=Universidad Nacional del Litoral|location=Rosario|year=1958}}</ref>, і знайшов у них слово «танго», яке означало «місце зустрічі» і вживалося, як в Африці, так і в колоніальній Америці. Тож Родріґес Молас зробив висновок про те, що слово «танго» має африканські корені. Інші тісно споріднені з танго слова, як от «[[мілонга]]» і «[[кан’єнґе]]», так само мають африканське походження<ref name="Ricardo Rodríguez Molas">{{cite article|author=Rodríguez Molas, Ricardo|title=Los afroargentinos y el origen del tango (sociedad, danzas, salones de baile y folclore urbano|publisher=Desmemoria|year=2000|number=27|location=Buenos Aires}}</ref><ref>{{cite book|author=Reid, George |title=Los afroargentinos de Buenos Aires|location=Buenos Aires|publisher=Ediciones de la Flor|year=1990|page=188}}</ref>.
 
Родріґес Молас цитує донесення Мануеля Вернса (одного з чиновників буенос-айреського {{Не перекладено|кабільдо||es|Cabildo}}), датоване 1789 роком, у якому слово «танго» вживається на позначення зустрічей рабів, на яких вони танцювали:
 
{{quote|
Рядок 61:
}}
 
У ті ж часи в [[Монтевідео]] слово «танго» вживалося з подібним значенням. Уругвайський музикознавець {{Не перекладено|Лауро Аєстаран||ru|Айестаран, Лауро}} цитує у своїй фундаментальній праці «Музика Уругваю» (''La música de Uruguay'') постанову кабільдо Монтевідео від 26 вересня 1807 року, видану губернатором {{Не перекладено|Франсіско Хав’єр де Еліо|Франсіско Хав’єром де Еліо|ru|Элио, Франсиско Хавьер де}}:
 
{{quote|Про '''тамбо''', негритянські танці. Категорично забороняється проведення негритянських танців, які з численних причин є шкідливими, в межах міста та поза ними. Порушників цієї постанови карати місяцем громадських робіт.| Рішення кабільдо Монтевідео, за обопільною згодою з губернатором Франсіско Хав’єром де Еліо від 26 вересня 1807 року<ref name="Ayestarán">{{cite book|author=Ayestarán, Lauro|title=La música en el Uruguay|year=1953|publisher=SODRE|volume=I|location=Montevideo}}</ref>.}}
Рядок 67:
Примітно, що зазначене рішення віце-короля де Еліо було зареєстроване в переліку актів кабільдо за словом «танго». Річ у тім, що у віце-королівстві Ріо-де-ла-Плата терміни «тамбо» і «танго» використовувалися як синоніми, й позначали вони місця, де збиралися на танці негри<ref name="Ayestarán"/>.
 
Головне через загальне рівнозначне використання слів «тамбо» і «танго» дослідник Оскар Ескалада з [[Національний університет Ла-Плати|Університету Ла-Плати]], стверджує, що це слово походить від [[Кечуа|кечуанськогокечуа]]нського ''tampu'', яке конкістадори «іспанізували» до «tambo», що згодом стало синонімом до «танго»<ref name="Escalada">{{cite web|url=http://www.elortiba.org/pdf/tango.pdf|author=Escalada, Oscar|title=Investigación sobre la etimología de la voz TANGO y su evolución|year=2002|publisher=Bachillerato de Bellas Artes, Universidad Nacional de la Plata|volume=|location=La Plata|pages=18}}</ref>.
 
Саме ці «тамбо» і «танго», що перетворилися на окремі об’єднання за етнічними ознаками в рамках афро-лаплатської спільноти з часу скасування [[Рабство|рабства]] 1813 року дали початок академіям, мілонгам, піріґундінам і канґуелам, з яких і сформувалося танго у другій половині ХІХ ст.
Рядок 73:
Із дещо іншим значенням слово «танго» з’явилося в [[Андалусія|Андалузії]] в середині ХІХ ст. і позначало воно жанр музики, який ще називається [[андалузьке танго|танго-фламенко або андалузьке танго]]. У танго-фламенко, своєю чергою, прослідковуються афрокубинські (а саме [[Хабанера|абанера]]) та африканські впливи. Як абанера, так і танго-фламенко повпливали найбільшою мірою на виникнення танго як жанру музики<ref name="Benedetti-Etimología"/>.
 
Зрештою, враховуючи загальноприйняте використання в регіоні Ла-Плата ще з колоніальних часів виразів «танго-тамбо» разом із виразом «андалузьке танго», виникла так звана ''теорія'' ''подвійного проникнення'', згідно з якою слово танго у XVIII-XIX cст. вживалося в цій місцевості на позначення місць, де збиралися на танці негри, а згодом, у другій половині ХІХ ст., воно проникло з Куби-Андалузії і цього разу позначало танець і музичний жанр<ref name="AyestaránBenedetti-Etimología"/><ref name="Benedetti-EtimologíaAyestarán"/>.
 
== Історія ==
Рядок 80:
Характерно, що танго зародилося в річкових портах Аргентини й Уругваю, що розташовані на осі річки Ла-Плата, на берегах якої стоять Буенос-Айрес і Монтевідео, столиці обох країн, але поширювалося воно не лише в них, а й в інших річкових портах регіону, таких як Росаріо, місті в аргентинській провінції [[Санта-Фе (провінція)|Санта-Фе]].
 
У спільній заяві Аргентини та Уругваю до ЮНЕСКО про визнання танго нематеріальною спадщиною людства зазначається:
 
{{quote|Танго зародилося серед представників найнижчих верств населення обох міст [Буенос-Айреса та Монтевідео] як вияв експресії, народженої від злиття афроаргентинської та афроуругвайської культур, автентичної креольської культури та культур європейських мігрантів. Будучи плодом цього культурно-мистецького схрещення, танго на сьогодні вважається однією з найголовніших ознак ла-платської ідентичності.|З анкети на визнання танго нематеріальною культурною спадщиною людства<ref>{{cite web|url=http://www.unesco.org/culture/ich/doc/src/00258-Nomination_form.doc|title=Formulario de nominación del tango como Patrimonio Cultural Inmaterial de la Humanidad|publisher=UNESCO|date=|accessdate=25 жовтня 2013}}</ref>}}
Рядок 148:
 
Саме в цих місцях інтимної близькості між чоловіками й жінками і виникло танго як особлива форма танцю: пара в [[закрита позиція танцю|закритій позиції]], у пристрасних тісних обіймах, обличчя й тіла перебувають у нерозривному контакті, кожен танцівник рухається автономно, але чоловік «вказує» і веде, а жінка «відповідає» на його вказівки.
[[Файл:Organ grinder with monkey.jpg|міні|383x383пкс|Італійські катеринники разом зі своїми [[Катеринка|катеринкамикатеринка]]ми розповсюджували танго, надавши йому дещо плаксивого звучання, яке згодом перейняв на себе [[бандонеон]].]]
Танцювальні обійми стали першим кроком до творення танго. Почерпнувши дещо від [[вальс|вальсу]]у, який у першій половині ХІХ ст. набрав моди і сколихнув вищі щаблі [[Англія|англійського]] суспільства непристойністю партнерів, що обіймалися<ref name="Waltz">{{cite web|url=http://www.rounddancing.net/dance/articles/waltzhist.html|title=Some waltz history|publisher=Round Dancing|author=Harold & Meredith Sears|date=|accessdate=2 листопада 2013}}</ref>, та [[мазурка|мазурки]], обійми у танго передбачали ще тісніший контакт між обличчями й тілами танцівників. У таких обіймах творці танго — народні маси, яких називали «неграми», «мулатами», «індіанцями», «компадріто», «креолами»<ref group="Примітка">У своєму танго «Фальшивий компадріто» («El falso compadrito»), яке виконуали [[Los Gobbi]] на мелодію «Маленького буенос-айресьця» («El porteñito»), Вільйольдо описує цих італійців, які були немов батьками самого Вільйольдо і Ґоббі, що ідентифікували себе з танго і креольською культурою.</ref> — почали додавати до танцю інші хореографічні елементи, притаманні танго-[[кан’єнґе]], такі як {{Не перекладено|Корте (танго)|«корте»|es|Corte (tango)}} і {{Нп|Кебрада (танго)|«кебрада»|es|Quebrada (tango)}}. У результаті виник пристрасний танок, який докорінно змінив танцювальну манеру в усьому світі<ref name="Ogando-Sociocoreográfica">{{cite book|url=http://www.elortiba.org/pdf/Doce_ventanas_al_tango.pdf |author=Ogando, Mónica Andrea|title=Doce ventanas al tango|chapter=Del burdel al salón: Una mirada sobre la evolución sociocoreográfica del tango para entender por qué es baile nuestro|location=Buenos Aires|publisher=Fundación El Libro|year=2001|isbn=987-95803-6-2|pages=175‐195}}</ref>.
 
Ґобельйо зазначає, що танок із такими ознаками почав виникати в Аргентині після поразки [[Хуан Мануель де Росас|Хуана Мануеля де Росаса]] у 1852-му році, коли були заборонені вуличні паради кандомбе<ref name="Gobello-Breve"/>. Відтак, загнані у свої «танго» представники афроаргентинської спільноти почали символічно відтворювати зупинки та зміни руху, які відбувалися під час парадів, та рухи тіла, характерні для кандомбе, але цього разу в парах. 1862 року в Буенос-Айресі задокументовано затримання чотирьох молодиків і двох дівчат із сумнівного будинку за «танці та залицяння»<ref name="PrimerosMilongueros">{{cite web|url=http://www.lptango.com.ar/historias-y-testimonios/53-los-primeros-milongueros.html|publisher=LP Tango|title=Los primeros milongueros|author=Selles, Roberto |date=|accessdate=3 грудня 2013}}</ref>.
Рядок 155:
Протягом наступних десятиліть цей танець почав шукати музику та ритм, який би його підтримував, й ось наприкінці сторіччя з’явився оригінальний жанр, який ідеально підходив новому танцю, і який разом із ним отримав назву «танго»<ref name="Gobello-Breve"/>. Тому вчені стверджують, що танго починалося як танець, який «згодом переріс у спів»<ref name="Vidart-Mundo"/><ref name="Vidart-Mundo">{{cite book|author=Vidart, Daniel|title=El tango y su mundo|publisher=Tauro|year=1967|location=Montevideo|page=23|quote=Надто й передусім танго - це танець... згодом він став на шлях співу.}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.antiquesboedo.com.ar/el-museo/informacion-adicional--iconoces-sobre--/el-baile-del-tango.html|title=El baile del Tango...|publisher=Antiques Boedo|author=Landi, Carlos|date=|accessdate=2 ЛИСТОПАДА 2013|quote=Із самого початку танго було танцем. Спонтанне творіння чоловіка та жінки на тлі будинків розпусти міських околиць у давні дні. Музикантам майже інтуїтивно довелося адаптовуватися до нового танцю і своєю чергою створювати нову музику, яка досягне своєї слави після визнання у Парижі. Танго народилося як танець. Як окрема форма танцю, несхожа на те, що існувало доти: хабанери, мазурки, чотті, мілонги… Це був цілковито народний продукт, створений на околицях, де спочатку ґаучо перетворювалися на компадре й після того одразу на компадріто, а негри й вільновідпущені знаходили собі місця для життя. Тамтешнє тло спрощувало ці пошуки. В будинках розпусти було простіше обіймати свою партнерку, притулятися до її тіла - груди до грудей, обличчя до обличчя, пульс до пульсу. Орасіо Ферреру в той швидкоплинний момент здалося, що в обіймах компадріто зі своєю дівчинкою, він бачив щось божественне.}}</ref>.
 
В академіях або мілонгах місцеві жінки, негритянки, мулатки, метиски й індіанки відігравали важливу роль у творенні танго, будучи гостинними господинями, хореографами й танцівницями<ref name="BailarinasI">{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/cronicas/cronica_bailarinas.asp|title= Reseña de mujeres bailarinas (Primera parte)|publisher=Todo Tango|date=5 лютого 2013|accessdate=15 жовтня 2013|author=Alposta, Luis}}</ref><ref name="BailarinasII">{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/cronicas/cronica_bailarinas2.asp|title= Reseña de mujeres bailarinas (Segunda parte)|publisher=Todo Tango|date=5 лютого 2013|accessdate=15 ЖОВТНЯ 2013|author=Alposta, Luis}}</ref>. Історики Ектор і Луїс Батеси стверджували, що жінки-творці танго відкидали традиційну пасивну роль, і натомість «були жінками з кинджалом на стегні, які добре знали, як ним користуватися»<ref name="Ogando-Sociocoreográfica"/>. До них доєднувалися «компадріто», представники міського середовища, який ще називали «спішеними ґаучо» та музики, які в основному належали до негритянських спільнот<ref name="Gobello-Breve"/><ref name="Academias">{{cite web|url=http://www.lptango.com.ar/articulos-lp/158-los-negros-del-tango-i.html|title=Los negros del tango: de Casimiro a Rosendo|publisher=LP Tango|date=|accessdate=15 жовтня 2013|author= Selles, Roberto}}</ref><ref name="Gobello-Breve"/>.
 
Близько 1854 року в Буенос-Айресі з’явилася Академія мулатки Кармен Ґомес. Також згадуються й імена інших танцівниць, доволі часто у словах різних танго, — Морени Авґустини, Клотильди Лемос, метисок Рефусіло, Флори, Аделіни, Чорної Троянди, Марії Баскійки, мулатки Марії Селесте, Ньяти Аврори, Ньяти Росаури, Літунки та багатьох інших<ref name="BailarinasII"/><ref name="BailarinasII"/><ref name="Academias"/><ref name="Magoo">{{cite web| last = Nico| first = Eduardo Magoo| title = Se escribe: Magoo: El Tango de las Academias en el Río de la Plata| work = Se escribe| accessdate = 2016-05-28| date = 2013-02-05| url = http://magoolefou.blogspot.com.ar/2013/02/el-tango-de-las-academias-en-el-rio-de.html}}</ref><ref name="BailarinasII"/><ref name="BailarinasII"/>. Серед чоловіків, які створили танго, згадуються такі танцівники, як чорношкірі Котонґо й Бенґела, піаніст Алехандро Вілела, відомий як Мулат Алехандро<ref name="Magoo"/>. В Монтевідео визначними були імена Мулатки Деолінди, танцівник Пінтін Кастельянос, Чорнява Сікста і Негр Іларіо, співак, гітарист і паядор<ref name="Academias"/>.
 
Серед тих танцюристів і музикантів в академіях почали виділятися найперші композитори танго. Наприкінці 1870-х там з’явиться [[Сантьяго-дель-Естеро (місто)|сантьяжець]] {{Нп|Касіміро Алькорта||es|Casimiro Alcorta}} (1840—1913), знаний, як Негр Касіміро, вільновідпущеник музиканта {{Нп|Амансіо Алькорта|Амансіо Алькорти|es|Amancio Alcorta}}, одного з найперших академічних композиторів країни<ref>{{cite book|title= Aportes del Pueblo Afrodescendiente: La Historia Oculta de América Latina|location=Bloomington|date=28 березня 2013|publisher=iUniverse|author= Duque Castillo, Elvia|isbn=978-1-4759-6583-4}}</ref>. Касіміро створив перший ансамбль танго разом із кларнетистом Мулатом Сінфоросо, до яких час від часу долучалися різні гітаристи задля створення правильного ритму й такту танго <ref>{{cita web|url=http://www.rincondeltango.com/ht/HTLosPrimitivosC.htm|title=El negro Casimiro Alcorta y el mulato Sinforoso|publisher=Rincón del Tango|author=Cariaga, Tesy|date= 8 липня 2002|accessdate=7 листопада 2013}}</ref>. Цей гурт виступав з 1870-х до початку 1890-х. Вважається, що цей дует написав та виконав багато ранніх танго, які сьогодні фігурують, як анонімні, адже в ті часи не було прийнято підписувати свої твори. Протягом наступного десятиліття Касіміро напише {{Нп|Брудна мушля|«Брудну мушлю» |es|Cara sucia (tango)}} (ісп. «Concha sucia»<ref group="Примітка">Варто зазначити, що слово concha – «мушля» в ла-платському варіанті іспанської мови вживається як вульгарне позначення жіночого статевого органу</ref>), еталон досконалості тогочасного танго. Крім того, разом зі своєю партнеркою Пауліною він сформував знамениту танцювальну пару. Хосе Ґобельйо називає його батьком танго<ref>{{cite web|url=http://www.diariofolk.com/paraempezar/los-nombres-del-tango-por-sergio-zeni-1/|title=Los nombres del tango|author=Zenzi, Sergio|accessdate=18 жовтня 2013|date=8 липня 2002|publisher=Diario Folk|quote=Хосе Ґобельйо пише: «чимало танго, написаних відомими музикантами є нічим іншим, як старими анонімними мелодіями, які вдалим чином обробили. Хтось написав якісь мелодії. Їхні анонімні автори - музиканти з академій**, всі факти вказують на те, що саме вони - справжні батьки танго. На позір, їхнім найвидатнішим представником був негр Касіміро. Отже не буде упередженням сказати, що негр Касіміро і був батьком танго».}}</ref>.
Рядок 169:
[[File:Café de Hansen.JPG|thumb|250px|{{Не перекладено|«У Гансена» (ресторан)|Ресторан «У Гансена»|es|Café de Hansen}}, світлина приблизно 1895 року. Одне з перших історичних місць, пов'язаних із виникненням танго. Він розташовувався в [[Палермо (Буенос-Айрес)|Палермо]], навпроти місця, де зараз стоїть [[Планетарій імені Галілео Галілея|планетарій]].]]
 
1876 року набуло популярності {{Нп|Кандомбе|кандомбе|es|Candombe}} «Ель меренґенґе», яке називали танго, і яке зчинило фурор на негритянському [[Карнавал|карнавалікарнавал]]і Буенос-Айреса<ref name=Gutman />, який святкували у лютому того року. 1877 року в районі [[Палермо (Буенос-Айрес)|Палермо]] відкрився ресторан {{Не перекладено|«У Гансена» (ресторан)|«У Гансена»|es|Café de Hansen}}, перший із низки ресторанів, кабаре і пивниць, в яких танцювали танго і до яких не цуралася заходити молодь із вищого світу<ref name="LoDeHansen">{{cite web|url=http://www.ultimatanda.it/DiffusioneTango/Editoriali/Hansen/Tarana.html
|title=Las primeras milongas: Lo de Hansen|publisher=Última Tanda|author=José, el de la quimera|date=|accessdate=25 жовтня 2013}}</ref><ref name="Clarín-Hansen">{{cite web|url=http://edant.clarin.com/diario/2008/12/27/um/m-01829038.htm
|title=Hallan restos de un mítico café tanguero y túneles de una usina|publisher=Clarín|author=Gómez, Silvia|date=27 грудня 2008|accessdate=25 жовтня 2013}}</ref><ref name="TangoCabaretsRestaurantes">{{cite web|url=http://www.tangoreporter.com/nota-cabaret.html|title=Tango, cabaret, restaurantes y cervecerías|publisher=Tango Reporter|author=Burgstaller, Carlos Hugo|date=|accessdate=25 жовтня}}</ref>.
 
{{Звук
Рядок 187:
Наприкінці 1870-х танго (музика й танець) почало набирати свого питомого вигляду. На початках воно сильно нагадувало кубинську хабанеру й андалузьке танго й не мало при цьому власної визначеної форми. Музика мала другорядне значення, і співаки часто виконували народні пісні, самби і чакарери. Співали у стилі мілонги на діалекті сіл та околиць, а вірші, покладені на ці пісні носили зазвичай дещо вульгарний зміст, через що часто-густо обурювалися вищі щаблі ла-платського суспільства.
 
Протягом 1880-х відбувається помітна еволюція танго, що на думку деяких авторів свідчить про початок нового етапу, так званої «Старої гвардії», коли власне почало викшталтовуватися танго, однак інші відсувають цю подію на пізніший час, доки не з’явилися перші партитури. В те десятиліття часто плутали танго й мілонґу, хоча обидва танці вже тоді стали витісняти хабанеру<ref name="Giorlandini"/>. Тоді ж почали множитися різноманітні танго: «Señora casera» («Хатня господиня») (невідомий автор, 1880)), «Andate a la Recoleta» («Гайда до Реколети» (невідомий автор, 1880)), «El porteñito» («Маленький буенос-айресець», Ґабріель Дьєс, 1880)), «Танго №1» (Хосе Мачадо, 1883), «Dame la lata» («Змусь мене нудьгувати» (Хуан Перес, 1883)), «Qué polvo con tanto viento» («Від сильного вітру багато пилу» (Педро М. Кіхано, 1890))<ref name="Tangosprostibularios" /><ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/la_pasion/lamesa_respuestas.aspx?pid=527302|title=Tangos de la Guardia Vieja 1880-1920|author= Ana Rodriguez|date=13 вересня 2010|accessdate=25 жовтня 2013|publisher=Todo Tango}}</ref><ref name="Tangosprostibularios" />.
 
1884 року {{Не перекладено|Касіміро Алькорта||es|Casimiro Alcorta}} написав найперше популярне танго «{{Нп|Cara sucia (танго)|Concha sucia|es|Cara sucia (tango)}}<nowiki/>»(«Брудна мушля») з порнографічними та розпусними словами. За три десятиліття {{нп|Франсіско Канаро|||Francisco Canaro}} змінить слова й назву на «Cara sucia» («Брудне обличчя»), зробивши це танго напрочуд урочистим. Касіміро також написав танго «La yapa» («Чайові»), яке потім записали на платівку, й «Entrada prohibida» ("Вхід заборнений»), яку згодом приписували собі брати Тейссейре<ref name=Cirio /><ref name="Academias"/>. У ті ж роки [[паядор]] {{Нп|Ґабіно Есейса||es|Gabino Ezeiza}} вводить мілонґовий [[контрапункт]], який пов’яже мілонґу й кандомбе<ref name="Giorlandini"/>.
Рядок 193:
У ті часи ансамблі танго зазвичай складалися з [[Гітара|гітари]], [[Скрипка|скрипки]] та [[Флейта|флейти]]. Протягом наступних років флейту витіснило [[піаніно]], а потім [[бандонеон]], що надалі становитимуть «типовий оркестр танго». Тоді ж значне місце займала й [[катеринка]], ручний програвач, який відіграв значну роль у початковому поширенні танго.
 
Танго надзвичайно сильно противилися вищі прошарки суспільства та [[католицька церква]]. Аргументами на користь цього несприйняття, слугував безпосередній зв’язок танго з борделями, за що його прозвали «музикою борделів». Письменники, що належали до вищих суспільних щаблів, як от [[Хорхе Луїс Борхес]]<ref>{{cite book|author=Borges, Jorge Luis|title=Evaristo Carriego|publisher=M. Gleizer|year=1930|location=Buenos Aires}}</ref>, {{нп|Есек’єль Мартінес Естрада||es|Ezequiel Martínez Estrada}}<ref>{{cite book|author=Martínez Estrada, Ezequiel|title=Radiografía de la pampa|publisher=Babel|year=1933|location=Buenos Aires}}</ref> й Хуліо Мафуд<ref>{{cite book|author=Mafud, Julio|title=Sociología del tango|publisher=Americalee|year=1966|location=Buenos Aires}}</ref> поширювали зневажливе ставлення до танго, вважаючи його гріховним, жорстоким і притаманним злочинному світу. Поет [[Леопольдо Лугонес|Леопольдо Луґонес]] підсумує усі ці погляди на танго у своїй фразі «бурдейський плазун»<ref name="Tangosprostibularios"/><ref>{{cite web|url=http://saber.ucab.edu.ve/jspui/bitstream/123456789/36847/2/sicr645619820209.pdf|title=Entrevista a Jorge Luis Borges|publisher=Universidad Católica Andrés Bello (Programa "Buenos Días" del canal Venevisión)|location=Venezuela|author=Ímber, Sofía; Rangel, Carlos;|date= 9 лютого 1982|accessdate=18 жовтня 2013}}</ref><ref name="Tangosprostibularios"/>.
 
Але вчене товариство ставить під сумнів такі поверхневі та упереджені погляди<ref name="Tangosprostibularios"/><ref name="GarciaBlaya-Reflexiones">{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/cronicas/origenes_del_tango.asp|title=Reflexiones sobre los orígenes del tango|publisher=Todo Tango|location=|author=García Blaya, Ricardo|date= |accessdate=25 жовтня 2013}}</ref>. Ясна річ, що багато ранніх танго мають порнографічні та сороміцькі назви (див. {{не перекладено |Додаток: Старі сороміцькі назви танго||es|Anexo:Antiguos títulos procaces en el tango|}}), їх виконували проти ночі на маргінесах портових міст Буенос-Айреса та Монтевідео посеред неймовірного напливу емігрантів, де випадкові статеві зв’язки та будинки розпусти були невід’ємними складовими ла-платської ночі. Утім обмеження нічного життя лише статевими зносинами, а танго — лише борделями, є спрощенням, що випливає з упереджень і незнання народного життя. Центри нічного життя були передусім місцями дозвілля, веселощів, спілкування, а також осередками народної культури, а саме танцю й музики<ref name="Tangosprostibularios"/>. Раннє танго виконувалося не лише в місцях активного нічного життя, але й удень, коли околицями блукали [[Катеринка|катеринники]], в основному італійські емігранти, й окрім того, що розповсюджували новий жанр, водночас заробляли ворожінням на долю<ref name="GarciaBlaya-Reflexiones"/>. Даніель Відар нещадно критикує цих письменників, що відносили себе до еліти суспільства, яка окопалася у своїх бібліотеках і жадала тлумачити світ, до якого не належала:
Рядок 223:
{{quote|З натягнутих струн, наче іскри сипалися ноти.<br>-Боже мій, який вправний цей хлопак!.. – бурмотів мулат (Есейса), підстрибуючи на стільці.<br>На «хлопака Ернесто» ці лестощі не справили враження, й він продовжив витворяти дива на своєму інструменті.<br>-Че, а це як називається? – знову перебив його співак<br>-Це танго, доне Ґабіно – відповів хлопець, завершивши п’єсу – я написав його у «Маміти». Вам подобається? Воно називається «Дон Жуан».|Хосе Портоґало<ref name="Portogalo">{{cite book|author=Portogalo, José|title=Tango y literatura|chapter=Ernesto Ponzio, el autor de Don Juan, fue un pedazo grandote del tango bravío del 1900|publisher=Centro Editor de América Latina|year=1972|page=104}}</ref>}}
 
На той час портові міста Буенос-Айрес і Монтевідео були Мекками, куди стікалися сотні тисяч робітників-емігрантів, що походили з найрізноманітніших країн, говорили найрізноманітнішими мовами<ref group="Примітка">Профспілкові акти укладалися п’ятьма мовами.</ref> і були переважно чоловіками, які зав’язували стосунки з місцевим населенням, виниклим внаслідок іспанської колонізації та змішування з представниками численних індіанських та африканських народів, де ключову роль відігравали вже жінки. У [[Монтевідео]], де пік {{Нп|Імміграція до Уругваю|міграції |es|Inmigración en Uruguay}} спостерігався раніше, ніж у [[Буенос-Айрес|Буенос-Айресі]]і, кількість мешканців зросла з 100 000 у 1865-му до 300 000 у 1908-му<ref>{{cite web |url=http://www.tacuy.com.uy/Servicios/Montevideo/index.htm |title=Montevideo |accessdate=17 листопада 2009 |author=Javier Meneses Silva |publisher=Tacuy.com.uy |language=Spanish}}</ref>. {{Не перекладено|Імміграція до Аргентини|Своєю чергою, Буенос-Айрес|es|Inmigración en Argentina}} перестав бути «великим селом», як у 1870-му, коли його населення не становило й 200 000 осіб, і став одним із найбільших міст світу у 1914-му році, коли в ньому проживало вже 1 500 000 мешканців<ref>{{cite web|url=http://www.atlasdebuenosaires.gov.ar/aaba/index.php?option=com_content&task=view&id=283&Itemid=24&lang=es|title=Atlas Poblacional de Buenos Aires|publisher=Gobierno de la Ciudad de Buenos Aires|accessdate=17 жовтня 2013}}</ref>.
 
У той унікальний та фактично безпрецедентний момент міжетнічної та міжкультурної взаємодії на зламі 1890-х та на початку 1910-х народжується ла-платське танго. Воно відокремлюється від [[Мілонга|мілонги]] й набуває визначеної особистої ідентичності<ref name="Giorlandini" />. Такі танго, як «{{Нп|El entrerriano||es|El entrerriano}}<nowiki/>» і {{Нп|«Дон Жуан» (танго)|«Дон Жуан»|es|Don Juan (tango)}}, які закріпили трьохтактну структуру, характерну для тодішніх танго<ref name="Giorlandini" />, композитори, як автор {{Нп|«El choclo»||es|El choclo}} і {{Не перекладено|«La morocha»||es|La morocha (tango)}} {{Не перекладено|Анхель Вільйольдо||es|Ángel Villoldo}}, пісні якого мали свій визначений неповторний стиль і вперше виконувалися зі словами<ref name="Giorlandini" />, «типові» оркестри, як от оркестр {{Не перекладено|Вісенте Ґреко||es|Vicente Greco}} й {{Нп|Хуан Іґнасіо Маґліо|Хуана Маґліо (Пачо)|es|Juan Ignacio Maglio}}, і поява німецького [[Бандонеон|бандонеонубандонеон]]у наприкінці цього періоду, визначають чіткий момент народження танго, у сучасному розумінні цього слова.
[[Файл:Suárez y Necochea.jpg|міні|250x250пкс|Історичний ріг вулиць Суареса і Некочеа у районі [[Ла Бока|Ла-Бока]], який пов'язують із зародженням танго. На початку ХХ століття тут знаходилося чимало кав'ярень, де танцювали танго<ref name="SuárezyNecochea"/>.]]
Танго почало відкриватися якнайширшій аудиторії, з’являючись у театральних виставах, кав’ярнях, ярмарках, танцювальних салонах і кабаре. Еволюціонуючи таким чином, первинне танго-[[кан’єнґе]] з часом видозмінювалося, стаючи «більш порядним», пом’якшуючи або й зовсім прибираючи {{Не перекладено|Корте (танго)|«корте»|es|Corte (tango)}} і {{Нп|Кебрада (танго)|«кебради»|es|Quebrada (tango)}}, і зрештою його почали танцювати на вулицях та подвір’ях прибуткових будинків, аж поки у 1920-х, уже не несучи тавра забороненого танцю, так зване {{Нп|Салонне танго|салонне танго|es|Tango de pista}}, також відоме, як танго-де-піста чи танго-лісо, не зажило своєї слави<ref name="Ogando-Sociocoreográfica" />.
 
{{Звук
Рядок 241:
}}
 
Тоді ж, починаючи з 1901 року починають з’являтися записи аргентинських музикантів, завдяки нещодавно винайденим [[Фонограф|фонографуфонограф]]у (циліндри) та [[Грамофон|грамофонуграмофон]]у (платівки). Найдавнішими записами танго є «El pimpollo» («Красунчик») (1904)), «El negro alegre» («Веселий негр» (1907)), «El choclo» («Кукурудзяний качан» (1907)), «El porteñito» («Маленький буенос-айресець» (1906)), «El esquinazo» («Ріг») і «Cuidado con los 50» («Обережно з 50-ми») — перше авторське танго зі словами — {{Не перекладено|Анхель Вільйольдо|Анхеля Вільйольдо|es|Ángel Villoldo}}, «Patagones» («Патагонці» (1905)) {{Нп|Ґабіно Есейса|Ґабіно Есейси|es|Gabino Ezeiza}}, «El taita» («Жевжик» (1905)) {{Нп|Іхініо Касон|Іхініо Касона|es|Higinio Cazón}} «La vida del carretero» («Життя візника» (1905)); «El tango de la muerte» («Танго смерті» (1906)); «La morocha» («Чорнявка» (1906)) Вільйольдо та {{Нп|Енріке Саборідо||es|Enrique Saborido}} у виконанні {{Нп|Флора Ґоббі|Флори Ґоббі|es|Flora Rodríguez de Gobbi}}, «Un criollo falsificado» («Фальшивий креол» (1907)) {{Нп|Los Gobbi||es| Los Gobbi}}, «Te pasaste» («Ти пішов») і «Che, sacámele el molde» («Че, зніми з мене мірку») [[Хосе Луїс Ронкальйо|Хосе Луїса Ронкальйо]], «La Reina de Saba» («Цариця Савська») Росендо, «Me entendés lo que te digo» («Ти зрозумієш, що я тобі кажу») [[Ернесто Борра|Ернесто Борри]], «No arrugués que no hay quien planche» («Не мни одяг, бо нема кому прасувати») [[Міґель Кальвельйо|Міґеля Кальвельйо]], «Recuerdos de la Pampa» («Спогади про пампу») і «Cabo cuarto» («Розділ четвертий») [[Альфредо Беліаккуа|Альфредо К. Беліаккуа]], «Tango de los negros» («Негритянські танці» (1907)) Артуро де Нави, «Дон Жуан» (1910) у виконанні оркестру {{Не перекладено|Вісенте Ґреко||es|Vicente Greco}}, перший запис із бандонеоном<ref>{{cite web|url=http://www.clubdetango.com.ar/lucci/payadores.html|title=LOS PAYADORES|website=www.clubdetango.com.ar|accessdate=2016-05-06}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/cronicas/leyenda_don_juan.asp|title=Todotango.com - All about tango / Todo sobre el tango / Alles über Tango Argentino|website=www.todotango.com|accessdate=2016-05-06}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/cronicas/cronica_pioneras.asp|title=Todotango.com - All about tango / Todo sobre el tango / Alles über Tango Argentino|website=www.todotango.com|accessdate=2016-05-06}}</ref><ref>{{cite book|title=Tango, discusión y clave: con una antología de informaciones sobre el tango y su mundo|last=Sábato|first=Ernesto (et al.)|year=1963|publisher=Losada|location=Buenos Aires|pages=107|language=іспанською|isbn=}}</ref>.
[[Файл:La morocha.jpg|міні|340x340пкс|«La morocha» (1905) Анхеля Вільйольдо й Енріке Саборідо, перший великий успіх співаного танго.]]
Протягом першого десятиліття 1900-х починають з’являтися перші знамениті співаки та співачки танго, такі, як, легендарна співачка [[Сарсуела|сарсуел]] {{Нп|Лола Мембрівес||es|Lola Membrives}}, Андреа Вів’ян і {{Нп|Лінда Тельма||es|Linda Thelma}}, а також перші записи, серед яких виділяються записи {{Не перекладено|Альфредо Еусебіо Ґоббі||es|Alfredo Eusebio Gobbi}} та його дружини Флори Ґоббі, відомих, як «король і королева грамофону» через величезну кількість циліндрів і платівок, які вони записали. Першими успішними співаними танго були «Hotel Victoria» («Готель «Вікторія»), «El porteñito» («Маленький буенос-айресець») і передусім славнозвісна {{Не перекладено|«La morocha»||es|La morocha (tango)}} («Чорнявка») 1905 року, «сарсуелізоване танго» на музику Енріке Саборідо і слова Анхеля Вільйольдо, що виконувалося їхньою музою — уругвайською балериною Лолою Кандалес, і було записане Флорою Ґоббі.
Рядок 299:
У першій половині 1910-х танго починає набувати міжнародного розповсюдження. Починається нова ера існування цього жанру, музиканти, що його виконують стають більш підготованими, у словах до пісень починає йтися про приміські пейзажі, дитинство та нерівне кохання, а сам танець шириться всім світом.
 
Першими, хто показав танго Європі були Los Gobbi й Анхель Вільйольдо 1907 року та Енріке Саборідо й Карлос Вісенте Хероні Флорес 1911-го. 1913 року починається друга хвиля поширення танго, очолювана піаністом [[Селестіно Феррер|Селестіно Феррером]]ом, бандеоністом [[Вісенте Лодука|Вісенте Лодукою]] та скрипалем [[Едуардо Монелос|Едуардо Монелосом]]ом, яких цього разу супроводжувала пара танцівників — [[Касіміро Аїн]] (Баскійчик) та його партнерка Мартіна, що сколихнули Старий світ пристрасним танком, який докорінно змінив підходи до танцю, як такого, й до того, як співвідносяться тіла партнерів та їхні гендерні ролі<ref name="Blaya-Ferrer">{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/creadores/cferrer.asp|publisher=Todo Tango|title=Celestino Ferrer|accessdate=20 жовтня 2013|author=García Blaya, Ricardo}}</ref><ref name="VascoAin">{{cite web|url=http://javierbarreiro.wordpress.com/2012/03/14/el-vasco-ain-campeon-mundial-de-bailes-modernos/|author=Barreiro, Javier|publisher=Sitio de Javier Barreiro|title=El vasco Casimiro Ain campeón mundial de bailes modernos|date=14 березня 2014|accessdate=20 жовтня 2013}}</ref>. Ця група аргентинських танцівників танго в Європі отримала назву «Murga Argentina» («Гурт аргентинців»), а письменник {{Нп|Енріке Ґарсіа Вельйосо||es|Enrique García Velloso}} написав книжку про їхні пригоди та поневіряння «Танго в Парижі» (''El tango en París'')<ref name="VascoAin"/>.
 
У ті ж роки {{Нп|Овідіо Хосе Б'янкет||es|Ovidio José Bianquet}} або «Качафас» (шибеник, джиґун, жевжик) — найвідоміший танцюрист танго в історії — відкриває свою танцювальну академію в Буенос-Айресі<ref name="Chachafaz">{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/creadores/cachafaz.asp|author=Pinsón, Néstor|publisher=Todo Tango|title=El Cachafaz|date=|accessdate=20 жовтня 2013}}</ref>. Ця подія збіглася в часі з приїздом до [[Голлівуд|Голлівуду]]у італійця [[Рудольф Валентіно|Рудольфа Валентіно]], який за кілька років стане світовою знаменитістю завдяки своєму амплуа аргентинського танцівника танго.
 
Незадовго до початку Першої світової війни у 1914-му році імператор [[Німецька імперія|Німеччини]] [[Вільгельм II Гогенцоллерн|Вільгельм ІІ]] заборонив прусським офіцерам танцювати танго, якщо вони перебували у своїй військовій формі. Офіційний орган преси Ватикану [[L'Osservatore Romano|«Л’Оссерваторе Романо»]] відкрито підтримав це рішення такими словами:
Рядок 312:
{{quote|Старі польки, віджилі мазурки та розмірені лансьє більше не могли вдовольнити сучасну, переповнену чуттєвістю, душу. Також цього не міг зробити і старий німецький вальс зі своїми обертами у чотирьох тактах, який швидше підходив особам атлетичної тілобудови, ніж сучасним жінкам в обтислих спідницях. Танець, що, як казали, лише повторював одне й те саме па, і єдиною варіативністю якого був оберт у зворотній бік, був занадто монотонним, занадто серйозним, занадто непластичним, і передовсім він ніяк не виражав витончені й ледь помітні зміни ритму. Старі танці не віддзеркалювали ні музики, ні душевний стан тих, хто танцює. Сучасна душа потребувала чогось витонченішого, суттєвішого, інтелектуальнішого, чогось, що не було б низкою повторень одного й того ж кроку, що нагадувало радше марширування взводу солдатів. Він над усе потребував чуттєвості, нової естетики, більше динаміки, ніж пластики, більш прозаїчної хореографії, яка б більше скидалася на мистецтво, а не на спорт. (…) Людям потрібен був складніший і зухваліший, глибший і бурхливіший, витонченіший і динамічніший танок, створений із імпульсів та зупинок, неочікуваних поз та цікавіших позицій, більш артистичний та літературний, танок, що б був пластичною та динамічною інтерпретацією музики, написаної найчастіше в мінорі та виконуваної в меланхолійній тональності, насиченою гармонійною журбою, та пристрастю, напруженої, як нерв, поезії<ref name="Landa"/>.}}
 
Дослідник Енріке Камара-де-Ланда фіксував нечуваний успіх танго в [[Італія|Італії]] (та решті Європи) з початку другого десятиліття ХХ ст. та розвиток на Апеннінському півострові танго, що мало власні оригінальні риси, й отримало назву ''tango liscio'' (або [[танго-лісо]]). Воно виникло внаслідок злиття танго з [[Вальс|вальсомвальс]]ом, [[Полька|полькою]], [[Мазурка|мазуркою]], і досі виконується танцівниками<ref name="Landa"/>.
 
[[Перша світова війна]], проголошена 1914 року загальмувала міжнародне поширення танго, й аж після її закінчення танго продовжить свою світову експансію.
Рядок 322:
[[File:OTS-Canaro.jpg|thumb|250px|[[Франсіско Канаро]] (1888-1964), один із батьків типового оркестру танго. Він створив типовий секстет у 1910-х роках та симфонічний оркестр танго у 1930-х.]]
 
1916 року уругвайський емігрант {{Нп|Франсіско Канаро||es|Francisco Canaro}} формує в Буенос-Айресі типовий оркестр у формі [[Секстет|секстетусекстет]]у (два бандонеони, дві скрипки, фортепіано й контрабас) з інструменталістів першого щабля: Хосе Мартінес (фортепіано), {{Не перекладено|Освальдо Фреседо||es|Osvaldo Fresedo}} й Педро Політо (бандонеони), Рафаель Рінальді (скрипка) й Леопольдо Томпсон (контрабас). Цей склад інструментів стане типовим для танго протягом наступних десятиліть і таким чином будуть сформовані перші відомі оркестри. Канаро, який окрім усього був ще й плідним композитором, став першою великою зіркою танго, і першим, кого запрошували виступати на вечірки для багатіїв. У прийдешні роки він здобуде неймовірну міжнародну популярність, він стане зіркою радіо, грамплатівок, музичного театру та [[Креольське сайнете|креольського сайнете]], зробить понад 3 500 записів та накопичить такі статки, що його ім’я стане синонімом мільйонера у повсякденному мовленні: «він багатший за Канаро»<ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/creadores/fcanaro.html|title=«Francisco Canaro»|last=Néstor Pinsón y Julio Nudler|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>. Серед його численних пісень найзначущішими є «Madreselva» («Козолист»), «Sentimiento gaucho» («Почуття гаучо») і «Se dice de mi», яку згодом пов’язуватимуть із [[Тіта Мерельйо|Тітою Мерельйо]].
 
[[File:MRodriguez.jpg|200px|thumb|Уругваєць [[Херардо Матос Родріґес|Херардо ''Бечо'' Матос Родріґес]] (1897-1948), у свої 19 став автором танго "[[La cumparsita]]", яке послугувало блискучим завершенням доби Старої гвардії.]]
Рядок 341:
Дельфіно завершить трансформацію пісенного танго 1920 року своєю «Мілонгітою (Естерсітою)», в якій скоротить танго до двох частин, на відміну від танго Старої гвардії, що складалися з трьох частин, і врешті утвердить бінарну форму танго-пісні (строфа та приспів), та зробить цю структуру стандартною<ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/creadores/edelfino.html|title=«Enrique Delfino»|last=Pinsón|first=Néstor|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.
 
Після завершення Першої світової війни 1918 року та відновлення міжнародних сполучень, у світі, якому платівки та німе кіно розпочали еру глобального поширення музики й танців, протягом 1920-х, танго перетворилося на «один із найпопулярніших салонних танців Європи», не лише в [[Париж|Парижі]]і та [[Іспанія|Іспанії]], куди стікалися аргентинські музиканти танго, але й у східноєвропейських країнах, як [[Польща]], де виникне [[їдиш-танго]]<ref>{{cite web|url=http://www.tangocity.com/noticias/9444/El-Tango-Yiddish-durante-el-holocausto.html|title=«El tango yiddish durante el holocausto»|last=Czackis|first=Lloica|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>, чи [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]].
 
1920 року Касіміро Аїн (Лечеріто) та його партнерка Жасмін виграють Чемпіонат світу з танців, який відбувався в театрі Мариньї у Парижі, а 1-го лютого 1924-го той самий танцюрист станцює танго «Аве Марія» Канаро перед папою [[Пій XI|Пієм ХІ]] під час виступу, організованому посольством Аргентини<ref name="VascoAin" />.
Рядок 350:
 
 
[[File:Tango NEP postcard 1920s.JPG|thumb|250px|Жінки, що танцюють танго. Радянська листівка часів [[НЕП|НЕПу]]у.]]
 
Відтак Флорес напише ще кілька відомих пісень, які ввійдуть в історію танго: «{{Нп|Mano a mano||es|Mano a mano (canción)}}», «{{Нп|El bulín de la calle Ayacucho||es|El bulín de la calle Ayacucho}}» та відому «{{Нп|Corrientes y Esmeralda||es|Corrientes y Esmeralda}}» («Amainaron guapos junto a tus ochavas, cuando un cajetilla los calzó de cross, y te dieron lustre las patotas bravas allá por el año... novecientos dos...»)<ref>{{cite web|url=http://www.todotango.com/spanish/creadores/celedonio.asp|title=«Celedonio Flores»|last=Nudler|first=Julio|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.
Рядок 378:
}}
 
1924 року двадцятип’ятирічний {{Нп|Хуліо де Каро||es|Julio de Caro}} зібрав свій відомий секстет, який докорінно видозмінив звук танго. Ансамбль складався з братів де Каро {{Нп|Франсіско де Каро|Франсіско|es|Francisco de Caro}} (фортепіано) та [[Еміліо де Каро|Еміліо]] (скрипка), бандеоніста {{Нп|Педро Маффіа||es|Pedro Maffia}}, контрабасиста [[Леопольдо Томпсон|Леопольдо Томпсона]]а та другого бандеоніста [[Луїс Петручеллі|Луїса Петручеллі]]. Дещо згодом {{Нп|Педро Лауренс||es|Pedro Laurenz}} замінить Петручеллі, створивши разом із Маффіа найкращий в історії дует бандеоністів.
 
Де Каро приніс у танго нові віяння, що базувалися на музичній [[Гармонія (музика)|гармонії]], яка з часом набуде шаленої популярності, завдяки чому почнуть говорити про так званий «декаризм». Власне кажучи, де Каро скористався зі своїх глибоких музичних знань, яких він перейняв від свого батька, і які закріпив завдяки строгій консерваторній освіті, створивши меланхолійне й сентиментальне оркестрове звучання, сповнене різних відтінків<ref name="Terapia">{{cite web|url=http://www.terapiatanguera.com.ar/Notas%20y%20articulos/tino_de_caro.htm|publisher=Terapia Tanguera|title=Julio de Caro|date=|accessdate=25 жовтня 2013|author=Diez, Tino}}</ref><ref name="DeCaro-Marmol">{{cite web|url=http://www.elportaldeltango.com.ar/historias/decaro.htm|publisher=El Portal del Tango|title=Julio De Caro: fundador de la Escuela Decareana |author=Mármol, Oscar|accessdate=25 жовтня 2013|date=13 листопада 2001|archiveurl=http://web.archive.org/web/http://www.elportaldeltango.com.ar/historias/decaro.htm|archivedate=3 грудня 2015}}</ref>. З технічного погляду де Каро варто завдячувати інновації, яку навряд чи змогли б уловити шанувальники танго, але яка мала чимале значення для його виконавців, а саме — зміні музичного такту два через два, або дві чверті (2/4), на чотири через вісім (4/8), що своєю чергою ідеально збігалося з базовими кроками танцю. {{Нп|Освальдо Пульєзе||es|Osvaldo Pugliese}} таким чином пояснює зародження школи де Каро:
Рядок 453:
[[File:Tita Merello.jpg|thumb|250px|[[Тіта Мерельйо]], актриса та співачка, що здобула приголомшливу популярність у всій [[Латинська Америка|Латинській Америці]], одна з найвидатніших жінок в історії танго, знаменита, завдяки власній версії пісні "Se dice de mí".]]
 
Десятиліття 1940-х вважається золотою добою танго, кульмінаційним моментом Нової гвардії, завдяки поєднанню кількості з якістю. Співак {{Нп|Альберто Кастільйо||es|Alberto Castillo}} поставив одного дня спектакль «Cuarenteando» (приблизний переклад «У стилі сорокових»), в якому він відсилав до цієї золотої епохи, занепад якої збігся в часі з піднесенням [[Фольк|фолькуфольк]]у та [[Рок-музика|року]].
 
Золота доба танго збігається з формуванням [[Перонізм|перонізмуперонізм]]у в Аргентині та приходу до влади [[Хуан Домінго Перон|Хуана Домінґо Перона]] 1943 року, та його повалення 1955-го. За власним визначенням, перонізм був «державно-народним рухом», який був тісно пов’язаний із робітничим класом та профспілками. Багато з видатних постатей світу танго були відкритими пероністами: {{Нп|Омеро Мансі||es|Homero Manzi}}, {{Нп|Енріке Сантос Діссеполо||es|Enrique Santos Discépolo}}, {{Нп|Уґо дель Карріль||es|Hugo del Carril}} (автор {{Нп|Пероністський марш|Пероністського маршу|es|Marcha peronista}}), {{Нп|Анібаль Тройло||es|Aníbal Troilo}}, {{Нп|Франсіско Канаро||es|Francisco Canaro}}, {{Нп|Неллі Омар||es|Nelly Omar}}, {{Нп|Ектор Мауре||es|Héctor Mauré}}, {{Нп|Маріано Морес||es|Mariano Mores}}, {{Нп|Чола Луна||es|Chola Luna}}.
 
1940-ві були часом великих оркестрів, масових виконань танго із живою музикою і часом потужного поширення танго завдяки радіо та телебаченню. Танго був музикою й танцем цілого покоління. Танго чулося в десятках кафе і кабаре, його танцювали в кондитерських, клубах, профспілках і на карнавалах. В Буенос-Айресі лише в клубах El Nacional, Marzotto, Ebro Bar, Germinal, Tango Bar, Benigno, Argentino, Buen Orden та кондитерських Richmond, Olmo, Sans Souci, Le Toucan, Tabú, El Cairo, Picadilly не танцювали танго. Кабаре були найважливішим форпостом танго, як от Chantecler, Marabú, Tibidado, Tabaris. Найголовнішими салонами танго були Palermo Palace в Японському парку, Monumental de Flores і Salón Lavalle у Луна-парку, Centro Region Leonesa і Unione e Benevolenza. Великі футбольні клуби організовували танці наприкінці тижня і під час масових карнавалів. У кожному з цих місць наживо грали оркестри танго, а центром життя танго був проспект Корр’єнтес<ref>{{cite web|url=http://elportaldeltango.com.ar/especial/InfoDecada40.htm|title=Los 40´, la época de oro|publisher=El Portal del Tango|date=|accessdate=25.10.2013|author=Espinosa Belén, Ricardo}}</ref>.
Рядок 499:
 
===Авангардне танго===
[[File:PiazzollaFerrer.jpg|thumb|250px|Дует [[Астор П'яццола|Астора П'яццолли]]-[[Орасіо Феррер|Орасіо Феррера]]а, який зіграв вирішальну роль у відродженні танго у 1960-х.]]
 
Упродовж 1950-х і 1960-х танго перестало бути найпопулярнішим музичним жанром і молодіжним танцем, як це було в попередні роки. Частково це пов’язано з тим, що в часи диктатури, відомої, як ''Визвольна революція'', держава перестала займатися культурною політикою із захисту народних жанрів мистецтва, а частково через те, що з’явилися нові музичні течії. Для танго, за словами Енріке Думаса, настало «безталанне десятиліття»:
Рядок 507:
З одного боку {{Нп|Історія фольклорної музики в Аргентині|фольклорна музика|es|Historia de la música folklórica de Argentina}} та фольклорний бум 1950-х, а з іншого — фольклорне відродження 1960-1970-х, визначили найпопулярніші жанри народної музики.
 
З іншого боку, у ці десятиліття танго зіткнулося з [[Контркультура|контркультурним]] та протестом та конфліктом поколінь, спричиненими молодіжними рухами по всьому світу, зокрема {{Не перекладено|Літо любові||en|Summer of Love}} [[1967|1967-го]], [[Хіпі|рух хіпі]] у США та [[Червоний травень]] [[1968|1968-го]], які відзначалися двома спільними явищами — [[Рокрок-н-рол|рок-н-ролом]]ом і [[Сексуальна революція|сексуальною революцією]]. В Аргентині це проявилося в конфлікті поколінь щодо танго та року: танго вважалося музикою «старих», а рок-н-рол — музикою молоді<ref>«Починаючи з 1960-х, танго і рок в Аргентині, мали напружені стосунки, протягом яких спостерігалися зближення, віддалення та взаємне нерозуміння, яке змогло згладитися лише з плином часу. Покоління року підняло загальний протест проти культури батьків, а в Аргентині саме танго втілювало цю культуру. («Танго і рок: зближення і віддалення», стаття [[Едуардо Берті]] у ''Rockologías'' 31 серпня 2007-го)</ref> {{refn|group=Примітка|1959-го року аргентинський рок-музикант [[Біллі Кафаро]], учасник першої «рокоманії» та місцева зірка записав альбом у стилі краут-рок із назвою «Kriminal Tango», який спричинив серйозний конфлікт із прихильниками танго, через що музикант був вимушений емігрувати до [[Іспанія|Іспанії]]<ref>{{cite web|url=http://edant.clarin.com/suplementos/cartas/2005/07/24/CartasEscuchar.htm|title=Hola soy Billy Cafaro|publisher=Clarín|date=24 червня 2005}}</ref>. З іншого боку танго-музикант {{нп|Енріке Кадікамо|||Enrique Cadícamo}} напише вірш із назвою «Музика біт», в якій лаятиме рокерів, називаючи їх «кретинами» й «бевзями» і зневажливо висловлюватиметься про The Beatles, яких він називає Beat’s.}}.
 
Разом зі зростанням міжнародного ринку звукозапису та появою звукопідсилювальної апаратури, популярні молодіжні танці перемістилися в приміщення дискотек, танцмайданчиків і масових концертів, на яких панували численні різновиди танго, як от [[болеро]], {{Нп|Романтична балада| романтична балада|es|Balada romántica}}, {{Нп|Кумбіа|кумбіа|es|Cumbia (Colombia)}}, [[Куартето|куартето]], [[Аргентинський рок|місцевий]] та міжнародний [[Рок-музика|рок]].
 
За таких умов танго почало видозмінюватися в бік музичних форм, які надавали перевагу танго, яке слухали, над танго, яке масово танцювали<ref>{{cite web|url=http://www.hagaselamusica.com.ar/notas/astor-piazzolla/en-la-orquesta-de-troilo/|title=«Astor Piazzolla en la orquesta de Aníbal Troilo (del libro Ástor Piazzolla, su vida y su obra)»|last=María Susana Azzi, Simon Collier|first=|date=|website=|publisher=Hágase la Música|language=|accessdate=27.10.2013}}</ref>. З 1950-х у танго починають з’являтися інноваційні течії, представниками яких були, зокрема {{Нп|Маріано Морес||es|Mariano Mores}} й {{Не перекладено|Орасіо Сальґан||es|Horacio Salgán}}, в рамках яких здійснювалися експерименти зі звучанням і тематиками. Утім, незаперечним новатором танго був [[Мар-дель-Плата|мар-дель-платець]] [[Астор П'яццола|Астор П’яццолла]], душа і серце так званого «авангардного танго».
Рядок 541:
====ІІ. Відродження танго====
[[File:TangoArgentino-Obelisco-2011-Bailarines(3).jpg|thumb|250px|Спектакль ''"Аргентинське танго"'', поставлений у буенос-айреському обеліску 2011 року. Спектакль, створений [[Клаудіо Сеґовія|Клаудіо Сеґовією]] та [[Ектор Ореццоллі|Ектором Ореццоллі]]1983 року став всесвітньо відомим протягом наступних десятиліть та суттєво вплинув на відродження танго в 1990-х.]]
[[File:Milongalivemusic.jpg|thumb|250px|[[Мілонга]] під акомпанемент живої музики в [[Амстердам|Амстердамі]]і.]]
[[File:Gotan Brasillia 2007.jpg|thumb|250px|[[Gotan Project]], створений 2000 року, дав поштовх виникненню напрямку [[Електронне танго|електронного танго]], яке здобуло всесвітнє поширення.]]
[[File:MundialTango2011-Escenario.jpg|thumb|250px|Всесвітній фестиваль та [[Всесвітній чемпіонат із танго|чемпіонат із танго]] щороку в серпні відбувається в [[Буенос-Айрес|Буенос-Айресі]]і, починаючи з 2003 року. 2013-го його відвідали більше, ніж 500 000 осіб, перетворивши цей захід на наймасштабніше дійство танго у світі.]]
[[File:Tango dancers.jpg|thumb|250px|Такі течії, як [[квір-танго]], та артисти, що надають танго гендерної перспективи, пропонують нові підходи до тіла, слів та ролей у танці.]]
 
1983 року збіжаться в часі дві вирішальні події, які вплинуть на відродження танго: відновлення демократичного режиму в Аргентині та прем’єра спектаклю «Аргентинське танго» в [[Париж|Парижі]]і<ref name="Benavente">{{cite article|url=http://www.elsoldesantelmo.com.ar/?p=3618|publisher=El Sol de San Telmo|title=Pedro Benavente, “el Indio” detrás de la milonga de la Plaza Dorrego|year=2013|issue=186|accessdate=8.11.2013|author=Dianese, Omar|цитата=Я пов’язую це не лише з тим феноменом, яким виявилося «Аргентинське танго», але й із тим про, що мало говорять, а саме про повернення демократії. Люди поступово почали повертатися до всього народного, намагаючись віднайти власну ідентичність. Не забувай і про те, що за часів диктатури танго було заборонене. Були слова, які не можна було промовляти, салони, до яких не можна було навідуватися. Коли надворі збиралися кілька людей, це вже викликало підозри. Демократія ж нам повернула наші звички і традиції, які були так нам притаманні.}}</ref>.
 
Танцюрист Педро «Індіанець» Бенавенте говорив про це так:
Рядок 552:
{{quote|Люди поступово почали повертатися до всього народного, намагаючись віднайти власну ідентичність. Не забувай і про те, що за часів диктатури танго було заборонене. Були слова, які не можна було промовляти, салони, до яких не можна було навідуватися. Коли надворі збиралися кілька людей, це вже викликало підозри. Демократія ж нам повернула наші звички і традиції, які були так нам притаманні.|Педро Бенавенте<ref name="Benavente"/>}}
 
Того ж року в Парижі відбулася прем’єра спектаклю {{Не перекладено|«Аргентинське танго» (спектакль)|«Аргентинське танго»|es|Tango Argentino (espectáculo)}}, сценаристом та режисером якого були {{Нп|Клаудіо Сеґовія||es|Claudio Segovia}} та {{Нп|Ектор Ореццолі||es|Héctor Orezzoli}}, а ролі виконали танцівники {{Нп|Хуан Карлос Копес||es|Juan Carlos Copes}} і {{Не перекладено|Марія Ньєвес||es|María Nieves}}, {{Нп|Сесілія Нарова||es|Cecilia Narova}}, {{Нп|Карлос Ріварола|Карлос|es|Carlos Rivarola}} і {{Нп|Марія Ріварола|Марія Рівароли|es|María Rivarola}}, [[Майораль і Ельса Марія]], {{Нп|Неліда Родріґес||es|Nélida Rodríguez}} і {{Нп|Нельсон Авіла||es|Nelson Ávila (bailarín)}} (Неліда і Нельсон), {{Не перекладено|Віруласо||es|Virulazo}} й {{Нп|Ельвіра Сантамарія|Ельвіра|es|Elvira Santamaría}}, {{Нп|Моніка Фріас|Моніка|es|Mónica Frías}} й {{Не перекладено|Лусіано Фріас|Лусіано Фріаси|es|Luciano Frías}}; співаки {{Нп|Роберто Ґоєнече||es|Roberto Goyeneche}}, {{Нп|Ельба Берон||es|Elba Berón}}, {{Не перекладено|Марія Ґранья||es|María Graña}}, {{Нп|Рауль Лавіе||es|Raúl Lavié}}, {{Нп|Ховіта Луна||es|Jovita Luna}}; музиканти {{Не перекладено|Орасіо Сальґан||es|Horacio Salgán}}, {{Не перекладено|секстет «Майор»||es|Sexteto Mayor}}, й {{Не перекладено|Убальдо де-Ліо||es|Ubaldo de Lío}}. Прем’єра цього твору на [[Бродвей|Бродвеї]] відбулася 1985 року, і протягом наступного десятиліття він переживав неймовірний успіх, який позначив світове відродження танго та нове бачення експресивної моці танцю<ref>{{cite web|url=http://www.totango.net/copes.html|title=Juan Carlos Copes|last=Elshaw|first=Keith|date=|website=|publisher=Todo Tango|language=|accessdate=15.03.2010}}</ref>. Того ж року вийшов фільм {{Не перекладено|Ґардель у вигнанні (Танго)||es|El exilio de Gardel (Tangos)}} Піно Соланаса, у якому часи останньої військової диктатури в Аргентині пов’язують із музичним гуртом [[Астор П'яццола|Астора П’яццолли]] і {{Нп|Хосе Луїс Кастіньєра-де-Дьйос|Хосе Луїса Кастіньєри-де-Дьйоса|es|José Luis Castiñeira de Dios}}, і в якому музика й оригінальний хореографічний еротизм танго поєднуються з [[Контемпораріконтемпорарі-денс|контемпорарі-денсом]]ом<ref>{{cite web|url=http://www.lehman.cuny.edu/ciberletras/v13/francois.htm|title=«Tangos, el exilio de Gardel o la revolución estética de Fernando Solanas»|last=François|first=Cécile|date=Червень 2005 (13)|website=|publisher=Ciberletras|language=|accessdate=7.11.2013}}</ref>.
 
Починаючи з 1990-х, завдяки процесу [[Глобалізація|глобалізації]], появі [[Інтернет|Інтернету]]у та [[MP3|mp3]], виник всесвітній рух культурної інтеграції, що спричинив змішання розмаїтих музичних стилів, як от [[Джаз|джазуджаз]]у, [[Рок-музика|року]], [[Електронна музика|електронної музики]], латиноамериканської музики та фолку, тобто стилів, що належали різним культурам та етносам, до яких так само долучилося й танго.
 
1991 року співачка {{Не перекладено|Нача Ґевара||es|Nacha Guevara}} поставила спектакль ''Heavy Tango'' і випустила однойменний альбом, до написання якого залучила музикантів аргентинського [[Важкий метал (музика)|хеві-метал]] гурту {{Нп|Alakrán||es|Alakrán}}. Говорячи про танго-танець, варто відзначити хореографа {{Не перекладено|Ана Марія Стекельман|Ану Марію Стекельман|es|Ana María Stekelman}}, що 1993 року заснувала трупу [[Tangokinesis]], яка поєднала танго з [[Контемпорарі-денс|сучасними танцями]] та народною музикою. Серед композиторів виділяється бандеоніст {{Нп|Даніель Бінеллі||es|Daniel Binelli}}, автор творів «Preludio y candombe» та «A los que se fueron» («Тим, хто пішов»), присвяченому {{Не перекладено|Особи, зниклі безвісти під час процесу Національної реорганізації в Аргентині|зниклим безвісти за часів останньої військової диктатури|es|Desaparecidos durante el Proceso de Reorganización Nacional}}.
Рядок 560:
У другій половині 1990-х, окремі аргентинські рок-музиканти, як от {{Не перекладено|Даніель Мелінґо||es|Daniel Melingo}}, {{Не перекладено|Родольфо Ґоросіто||es|Rodolfo Gorosito}} (Тріо Ґоросіто-Катальді-де-ла-Веґа) і {{Не перекладено|Лео Сухатович||es|Leo Sujatovich}}, перевернули танго догори дриґом, спричинившись до його буму в наступному десятилітті. В Уругваї керівник {{Нп|Філармонійний оркестр Монтевідео|Філармонійного оркестру Монтевідео|es|Orquesta Filarmónica de Montevideo}} {{Не перекладено|Федеріко Ґарсія Віхіль||es|Federico García Vigil}} здобув шалений успіх, завдяки циклу «Принади танго», який відтак стане незмінною частиною програми оркестру<ref>{{cite web|url=http://www.vadenuevo.com.uy/index.php/faq/105-entrevistas/459-12vadenuevo01|title=«Con Federico García Vigil: "Soy un luchador contra la estética cascarria"»|last=Ennio Martínez, José Luis Piccardo, Jaime Secco y Elder Silva|first=|date=2.09.2009|website=|publisher=Vadenuevo|language=|accessdate=31.10.2013}}</ref>.
 
1998 року російська пара [[Спортивні танці на льоду|танцюристів на льоду]] здобула золоту медаль на [[Зимові Олімпійські ігри 1998|Олімпійських іграх у Наґано]], станцювавши танго «{{Не перекладено|Tanguera||es|Tanguera}}<nowiki/>» {{Нп|Маріано Морес|Маріано Мореса|es|Mariano Mores}}, поставлене аргентинською танцівницею та хореографом {{Не перекладено|Ґільєрміна Кіроґа|Ґільєрміною Кіроґою|es|Guillermina Quiroga}} та [[Роберто Реїс|Роберто Реїсом]]ом.
 
Іншим простором, у якому розвивалися нові експресивні форми танго, були так звані буенос-айреські ''рекалади'', неформальні зустрічі музикантів та слухачів після концертів. Найвідомішою рекаладою була рекалада бандеоніста {{Не перекладено|Рубен Хуарес|Рубена Хуареса|es|Rubén Juárez}}, вперше організована 1983 року в кафе Омеро. На цих зустрічах спілкувалися музиканти різних поколінь і жанрів. Із них на початку ХХІ ст. почала виокремлюватися так звана Молода Гвардія.
Рядок 597:
=== Еволюція ===
[[File:Tango-Show-Buenos-Aires-01.jpg|thumb|200px|В усьому світі вираз "танцювати танго" є синонімом до слова [[зваблення]]. Танго є складним мистецтвом, витвореним із танцю.]]
Серед учених панує загальновизнана думка про те, що танго народилося спочатку як танець і лише потім як жанр музики. Саме танго-танець із середини ХІХ століття став потужним рушієм поступової трансформації музики, що акомпанувала танцю, аж поки в кінці ХІХ століття вона не перетворилася на окремий жанр музичного танго.
 
Танго як танець починає виникати в середині століття на так званих «орильях» (ісп. берег) чи «арабалях» (ісп. околиця) міст Буенос-Айреса й Монтевідео, тобто в окраїнних районах, заселених народними масами. У цих районах — серці {{Не перекладено|Афро-латиноамериканці|негритянської спільноти Ла-Плати|es|Afroamericano}} — в часи скасування [[Рабство|рабства]] і зародився танець танго у формі народного дозвілля, що відбувалося в так званих «академіях», «мілонґах», «піриґундинах» або «канделах». Учасниками цих заходів були як представники афролаплатської спільноти, що звалися «чорними» й «бурими» (неграми й мулатами), так і населення сільської місцевості, що змішувалося з іншими етнічними групами в процесі міграції до міст, утворюючи такі соціальні типи, як «чінас» (дослівно «китаянки», так називали представниць корінних етносів Америки) та «{{Не перекладено|Компадріто|компадріто|es|Compadrito}}<nowiki/>» («кум», «кумпель»); останні зіграли вирішальну роль у виникненні танго-танцю. Також в академіях та мілонґах значну частину аудиторії складали емігранти, що походили з різних країн Європи та Близького Сходу, основною мірою, італійці.
 
Хосе Ґобельйо пояснює, що з падінням режиму [[Хуан Мануель де Росас|Хуана Мануеля де Росаса]] 1852 року афроаргентинська спільнота вже не могла вільно проводити свої паради-кандомбе на вулицях, і тому вона була змушена проводити їх у закритих приміщеннях. За таких умов танець почав видозмінюватися, об’єднуючи притаманні {{Не перекладено|Кандомбе|кандомбе|es|Candombe}}«корте» й «кебради» із закритими обіймами [[Вальс|вальсувальс]]у й мазурки<ref name="Gobello-Breve"/>. Вальс став модним у Європі танцем у першій половині ХІХ ст. завдяки своїй новизні, яка полягала в тому, що пара танцівників рухалася в обіймах, чим спровокувала обурення в середовищі консерваторів, особливо англійських<ref name="Waltz"/>. [[Мазурка]], де пара так само обіймалася, стала модною у 1850-х. Таке злиття стилів дало початок новим вальсам і мазуркам, що танцювалися з корте й кебрадами, і заклало хореографічні підвалини танго: {{Нп|Тісні обійми (танець)|пару, що танцює в тісних обіймах|en|Close position}}, [[Каміната (танго)|камінату]], {{Не перекладено|Корте (танго)|корте|es|Corte (tango)}} й {{Не перекладено|Кебрада (танго)|кебраду|es|Quebrada (tango)}}<ref name="Gobello-Breve"/>.
 
Уже у [[1860-ті]] роки ці риси стали визначними для танцю. У Буенос-Айресі є записи, датовані 1862-им роком, у яких ідеться про затримання чотирьох чоловіків і двох жінок, які танцювали танець із корте<ref name="PrimerosMilongueros"/>.
 
Протягом наступних трьох десятиліть цей тип танцю використовувався у регіоні Ла-Плата у багатьох стилях: мазурках, польках, чоті, хабанерах, андалуських танго й мілонгах, тобто в усіх стилях, що пасували до його ритму. У ті часи «танго» називали будь-який танець, який танцювали негри. У ті часи почав зароджуватися новий музичний стиль, який ідеально відповідав особливому й чуттєвому стилю танцю<ref>{{cite web
|url=http://www.argentinaxplora.com/activida/tango/origen.htm|title=Tango y sus orígenes (evolución, figuras)|publisher=Argentina Explora|year=2009}}</ref> . Зрештою наприкінці ХІХ ст. і виник цей новий жанр, який охрестили так само, як і танець — «танго».
 
Початкова форма танцю танго відома, як «<nowiki/>[[Кан’єнґе|танго-каньєнґе]]<nowiki/>», ''танго-орильєро'' чи ''танго-арабалеро''. Танго-каньєнґе отримало вигляд визначеного стилю, що характеризується корте, кебрадами, тісними обіймами та тілами, що перебувають у контакті. Цей стиль є дуже провокативним і чуттєвим.
 
Однак відколи танго почало покидати академії, мілонґи й піриґундини нічних арабалів, і зайняло чільне місце в салонах та публічних і сімейних середовищах, з’явився новий спосіб танцювати цей танець, який полягав у пом’якшенні найпровокативніших аспектів танго, віддаляючи тіла танцівників, але залишаючи обійми та витонченість, жертвуючи почасти корте й кебрадами чи, принаймні, найчуттєвішими фігурами. Цей стиль, що почав розвиватися у другому десятилітті ХХ ст отримав назву [[Салонне танго|салонного танго]], або танго-лісо. У салонному танго, чи то пак танго-лісо, основна увага звертається на [[Каміната (танго)|камінату]]. Цей був найбільш популярним у 1920-ті й 1950-ті роки.
 
{{quote|У салонах не дозволялося танцювати з корте, але якщо ми це робили, нам казали: “Пройди до каси”, а там нас або повчали, або виганяли. Називали нас компадріто.|[[Петролео (Карлос Естевес)]]<ref name="Petróleo">{{cite web|title=Petróleo: entrevista a un bailarín|url=http://www.todotango.com/historias/cronica/447/Petroleo-Entrevista-a-un-bailarin/|publisher=La Maga (republicado por Todo Tango)|accessdate=20 жовтня 2014|date=6 травня 1992}}</ref>}}
 
Майже відразу ж із виникненням салонного танго як народної розваги, виникло [[Сценічне танго|сценічне танго]], яке танцювали професіонали, зосереджуючись на видовищності процесу. У сценічному танго використовуються набагато сміливіші й вільніші хореографічні елементи, часто запозичені з інших танців або фізичних дисциплін, як от стрибки чи фігури за участі кожного танцюриста окремо, чого не допускалося в салонному танго чи каньєнґе.
 
У Буенос-Айресі [[1960-ті|1960-х]] танго практично перестало танцюватися. Залишилися лише поодинокі мілонґи. Проте у 1980-ті танго отримало новий імпульс завдяки спектаклю {{Не перекладено|Клаудіо Сеґовія|Клаудіо Сеґовії|es|Claudio Segovia}} та {{Не перекладено|Ектор Ореццолі|Ектора Ореццолі|es|Héctor Orezzoli}} {{Не перекладено|«Аргентинське танго» (спектакль)|«Аргентинське танго»|es|Tango Argentino (espectáculo)}}, поставленого спочатку Парижі, а потім на Бродвеї, спровокувавши манію танго по всьому світу. Скрізь почали відкриватися академії, а люди з усіх куточків світу почали мандрувати у пошуках місць, де можна було б станцювати цей танок, перш за все до Буенос-Айреса, завдяки чому це місто перетворилося на Столицю танго.
 
З 2003 року в Буенос-Айресі щорічно проводиться {{Нп|Всесвітній танцювальний чемпіонат із танго||es|Campeonato Mundial de Baile de Tango}}, в якому пари змагаються у двох категоріях, — «<nowiki/>[[Сценічне танго|сценічне танго]]<nowiki/>» і «<nowiki/>[[салонне танго]]<nowiki/>».
 
Серед найвідоміших танцюристів і танцюристок в історії танго варто відзначити [[Педрін де Сан-Тельмо|Педріна де Сан-Тельмо]], {{Не перекладено|Овідіо Хосе Б'янкет|Качафаса (Овідіо Б'янкета)|es|Ovidio José Bianquet}}, [[Касіміро Аїн|Касіміро «Баска» Аїна]], що виступив перед Папою Римським 1924 року, [[Карлос Естевес|Петролео (Карлоса Естевеса)]], [[Хорхе Орраде|Хорхе «Баска» Орраде]], [[Качо Лавандіна|Качо Лавандіну]], [[Антоніо Тодаро]], {{Не перекладено|Хорхе Оркайсаґірре|Віруласо (Хорхе Оркайсаґірре)|es|Virulazo}}, {{Не перекладено|Лос Дінсель||es|Los Dinzel}}, {{Нп|Хуан Карлос Копес|Хуана Карлоса Копеса|es|Juan Carlos Copes}} і {{Нп|Марія Ньєвес|Марію Ньєвес|es|María Nieves}}<ref name="Petróleo"/><ref name="Historia de milongueros">{{cite web|title=Miguel Angel Zotto: historias de milongueros|url=http://www.clarin.com/espectaculos/Miguel-Angel-Zotto-Historias-milongueros_0_408559259.html|publisher=Clarín Espectáculos|accessdate=20 жовтня 2014|date=14 січня 2011}}</ref><ref name="Petróleo"/><ref name="Los Dinzel">{{cite web|title=Los Dinzel: pareja de baile y algo más|url=http://edant.clarin.com/diario/2000/02/12/c-01301d.htm|publisher=Clarín|accessdate=18 травня 2011|date=12 лютого 2000}}</ref><ref name="Museo">{{cite web|title=Un nuevo museo recorre toda la historia del tango|url=http://edant.clarin.com/diario/2003/12/22/h-05901.htm|publisher=Clarín|accessdate=18 травня 2011|date=22 грудня 2003}}</ref>.
 
=== Хореографія ===
Рядок 748:
}}
 
Сексуальна жага, сублімована чуттєвістю, сумом і меланхолією, спричиненою постійним відчуттям невдоволення, є стрижневими компонентами танго. Колись це почуття народжувалося через важке становище мільйонів іммігрантів-робітників, переважно чоловіків, які почувалися самотніми на чужій землі, тому часто навідувалися до будинків розпусти, де кохання за гроші ще дужче підсилювало в них «ностальгію за єднанням і коханням, ностальгію за жінкою» і засвідчувало їхню самоту<ref name="Ernesto Sabato, pág. 14">Ernesto Sabato, pág. 14.</ref>. Танго, власне, і виникло як масова й популярна «еротична досада»<ref> name="Ernesto Sabato, pág. 14.<"/ref>, що призвела до такої ж масової й популярної внутрішньої рефлексії про кохання, секс, відчай і врешті про сенс життя і смерть простої людини.
 
У ХХ столітті разом зі зростанням важливості сексуальності та самоаналізу, а також менш оптимістичним та екзистенційним поглядом на життя, у танго почали розвиватися базові елементи, що в мистецькій формі виражали проблематику сучасної людини. Ернесто Сабато гадає, що саме поєднання в танго виразно екзистенційних компонентів метафізичного характеру робить цей танець або музику винятковими в цілому світі.
Рядок 788:
===Поезія танго===
 
Також існує поезія та проза танго, що твориться безвідносно до пісень. Серед авторів такої літератури варто відзначити [[Хуліан Сентея|Хуліана Сентею]], [[Селедоніо Флорес|Селедоніо Флореса]]а, [[Еваристо Карр’єґо]], [[Атиліо Хорхе Кастельподжі]], [[Карлос де-ла-Пуа|Карлоса де-ла-Пуа]], [[Мартіна Іньїґес|Мартіну Іньїґес]], [[Орландо Маріо Пунці]], [[Хуан Карлос Ламадрид|Хуана Карлоса Ламадрида]], [[Луїс Лукі|Луїса Лукі]], [[Ектор Ґальїґарді|Ектора Ґальїґарді]] та ін. Сам [[Хорхе Луїс Борхес]] є автором творів, які можна назвати танговими, наприклад вірш «Хасінто Чіклана» чи оповідання «Чоловік з рожевого рогу». Також сюди варто включити поета [[Хуан Хельман|Хуана Хельмана]], якому належить фраза «танго — це спосіб розмовляти»<ref>[http://sololiteratura.com/gel/gelsemblanza.htm «El pibe Juan»], автобіографічна оповідь Хуана Хельмана, із ''Juan Gelman. Semblanza''.</ref>.
 
== Музика ==
Рядок 800:
[[Файл:Orquesta de Tango en tanguería de Quilmes.jpg|thumb|Оркестр танго в танґерії Кільмес (у великому Буенос-Айресі).]]
 
Класичне аранжування танго передбачає наявність «типового оркестру» або [[Секстет|секстетусекстет]]у, в якому головна роль відведена [[Бандонеон|бандонеонубандонеон]]у.
 
Дехто каже, що «бандонеон і танго — це одне й те саме». Цей інструмент [[Німеччина|німецького]] походження почав використовуватися музикантами танго на початку ХХ на заміну [[Флейта|флейті]] й завдяки ньому танго отримало свій неповторний звук. Катуло Кастильйо стверджує, що «…бандонеон надав танго чітке звучання журби, його схильність до плачу й повчання»<ref>Цит. за Ернесто Сабато, ст. 101</ref>.
 
Завдяки бандонеону сформувалася остаточна складна форма танго, яка передбачає виконання [[Мелодія|мелодії]] на водночас [[Ритм|ритмічнійритм]]ічній і [[Гармонія (музика)|гармонійній]] основі<ref>Oscar Zucchi: ''El tango, el bandoneón y sus intérpretes''. _2.asp TodoTango.com/Spanish/Biblioteca/Cronicas/Cronica_Bandoneon_2.asp]).</ref>.
 
Ця мелодико-ритмо-гармонійна складність підсилилася з часом завдяки появі [[фортепіано]], що прийшло на зміну гітарі, та питомо танговій техніці виконання, заснованій на ритмічній перкусії. Таким чином, інструментальна основа складається з бандонеону, фортепіано, [[Скрипка|скрипки]] і контрабасу (або гітари).
 
На основі цих інструментів, власне, і формується типовий оркестр танго, який був винайдений [[Хуліо де-Каро]] у [[1920-ті|1920-ихх]], і який являв собою секстет у такій конфігурації: фортепіано, два бандонеони, дві скрипки і контрабас. Власне оркестр танго (у первинному значенні) базується на тій самій схемі із додаванням бандонеонів, [[Віолончель|віолончелей]] й [[Альт|альтівальт]]ів.
 
== Тексти ==
===Історія===
Танго виникло як інструментальна музика, призначена винятково для того, щоб під неї танцювали. З часом у ній з’явився [[спів]], майже завжди [[Соло_Соло (музика)|сольний]], часом [[Дует|дуетнийдует]]ний, без [[Хор|хорухор]]у, але з чітко визначеним поділом між інструментальними й вокальними стилями.
 
Протягом перших десятиліть ХХ століття радіо не існувало, а кінематограф був німим, тож найпопулярнішим мистецтвом був театр. [[Паскуаль Контурзі]], [[Селедоніо Флорес]], [[Енріке Сантос Діссеполо]], [[Омеро Манці]], серед інших, були людьми театру й авторами текстів для театральних творів, часом писаних лунфардо. Відтак, можна логічно стверджувати про те, що співана складова танго була натхненна театром, і отже її можна порівняти з драматичним твором: співець танго розповідає свою драму. Цьому слід завдячувати не в останню чергу Карлосу Ґарделю, який виконував і творив мелодії, на які накладалися вірші, що якнайкраще описують страждання мешканця великого міста, його персонажів, його мову, його місця й ідіосинкразію, й, передовсім, дух його людей.
Рядок 825:
Попри те, що танго можна співати, вживаючи більшу чи меншу кількість слів із лунфардо, саме звучність і гоноровість цього ла-платського діалекту є його визначальною рисою. Лунфардо це не просто арго, яке має у своєму арсеналі більше сотні власних слів, це така собі «мовна поза», дещо перебільшена форма спілкування (відома не лише за «ковтання» кінцевих звуків [s]), за якою в усьому світі впізнають аргентинців й уругвайців, ¬ мешканців обох берегів Ла-Плати. Танго є «маргіналом»<ref>''Tango reo'', de Pedro Pagliettini y Cacho Negri ([http://www.todotango.com/spanish/biblioteca/letras/letra.asp?idletra=5943 TodoTango.com/Spanish/Biblioteca/Letras/Letra.asp]).</ref>, тому що й лунфардо є «маргіналом», інакше кажучи, йдеться про те, що цей музичний стиль був створений на основі народної говірки, адже лунфардо — це мова передмість, арабалів.
 
Як у жодному іншому місці, лунфардо виражає всю ту емігрантську різноманітність, якою славилися ла-платські міста. Лунфардо виникло у ХІХ столітті у середовищі італійських емігрантів, які, як у випадку міста Монтевідео, становили чи не половину всіх мешканців міст. Утім, на лунфардо справили вплив слова з інших мов і говірок, зокрема [[Сицилія|сицилійських]], [[Африка|африканськихафрика]]нських, [[Італія|італійських]], [[Аймара|аймарських]], [[Мапуче|арауканських]], [[Євреї|єврейських]], [[Кало (мова)|цигансько-іспанських]], [[Галісійська мова|галісійських]], [[Кечуа|кечуанськихкечуа]]нських, [[Арабська мова|арабських]], [[Гуарані|ґуаранійських]], [[Польська мова|польських]], [[Португальська мова|португальських]], [[Англійська мова|англійських]], які перемішувалися між собою у повсякденному мовленні, втрачаючи зв’язки зі своїми початковими мовами.
 
Від початку свого існування й до сьогодні лунфардо є приховано-метафоричною мовою, створений завдяки високій динаміці серед тюремного світу, молоді й робітничого класу. Іншими слова, як казав [[Хосе Ґобельйо]], — це «лексичні пустощі, щось на зразок хитруватого підморгування, яке мовлення робить мові»<ref name=Terrio>[http://web.archive.org/web/http://www.sagrado.edu.ar/revista5/lunfardo.htm «El lunfardo en el rock y la cumbia villera»], стаття [[Рікардо Терріо]] у журналі ''Intertexto'', n.º&nbsp;5, грудень 2004.</ref>.
Рядок 853:
Танго є однією з головних тем в наступних фільмах:
 
* {{нп|Урок Танго|||The Tango Lesson}} 1997, з {{нп|Саллі Поттер|||Sally Potter}} та [[Пабло Верон|Пабло Вероном]]ом в головних ролях. Режисер — Саллі Поттер.
* {{нп|Танго (фільм)|Танго|en|Tango (1998 film)}} 1998, режисер [[Карлос Саура]]
* {{нп|Вбивче танго||en|Assassination Tango}} 2000, режисер та актор [[Роберт Дюваль]]<ref>{{YouTube|id=Sms4grRcCck|title=Assassination Tango (9/9) Movie CLIP - Last Tango with Manuela (2002) HD}}</ref>. В фільмі також знімались танцюристи [[Пабло Верон]] та [[Джеральдін Рохас]]<ref>{{YouTube|id=HhunRo5FybQ|title=Tango Dance Scene from Assassination Tango}}</ref>
Рядок 991:
 
=== Танго-DJ ===
'''Танго-DJ''' — людина що ставить музику на мілонзі чи іншій танго-події на якій нема живої музики. DJ виконує найважливішу роль, бо від нього найбільше залежить загальний настрій вечірки і бажання публіки танцювати. Також він розвиває смаки танго-спільноти для якої працює. <ref name="djsrole">{{cite web
| title = Playing Music for Milongas -- The DJ's Role
| accessdate = 2016-12-11
Рядок 1013:
 
=== Фінляндія ===
{{Falseredirect|Tangomarkkinat}}
 
Щороку у фінському місті [[Сейнайокі]] відбувається фестиваль танго (''Tangomarkkinat'')<ref>[http://www.tangomarkkinat.fi/en/index.html Сайт фестивалю Tangomarkkinat]</ref>. Щороку фестиваль збирає понад 100,000 любителів танго. У місті також знаходиться музей танго.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Танго