Соціал-демократія: відмінності між версіями

'''Соціал-демократія'''&nbsp;— [[соціальна політика]] та ідейно-політична течія, що виникла в рамках [[Соціалізм|соціалізмусоціалізм]]у і згодом трансформувалася на позиції поступового вдосконалення [[Капіталізм|капіталізмукапіталізм]]у з метою утвердження [[Справедливість|соціальної справедливості]], [[Солідарність|солідарності]] і більшої [[Свобода|свободи]]<ref name="ivin">{{cite book|

[[Файл:Arbeiderpartiet logo.svg|250px|міні|праворуч|Логотип Arbeiderpartiet, норвезької Партії праці ]]

До [[Перша світова війна|Першої світової війни]] «соціал-демократами» називали всіх послідовників [[Лівиця|лівої ідеології]] поза [[Анархізм|анархізмуанархізм]]у&nbsp;— як [[Марксизм|марксистів]], так і послідовників [[Фердинанд Лассаль|Ф.]] [[Фердинанд Лассаль|Лассаля]] та інших різновидів реформістського соціалізму. Таким чином, ця категорія об'єднувала і радикальних революціонерів&nbsp;— [[Ленін Володимир Ілліч|В.&nbsp;І.&nbsp;Леніна]] і [[Роза Люксембург|Р. Люксембург]], і помірних еволюціоністів типу [[Едуард Бернштейн|Е. Бернштейна]], і ортодоксальний «центр» типу [[Карл Каутський|К. Каутського]].

Ідеологія сучасної соціал-демократії знаходиться трохи лівіше [[Соціалсоціал-лібералізм|соціал-лібералізму]]у і трохи правіше [[Демократичний соціалізм|демократичного соціалізму]]. На відміну від демосоціалістів, соціал-демократи не наполягають на необхідності примусової [[Націоналізація|націоналізації]] [[Засоби виробництва|засобів виробництва]]. На відміну від [[Соціал-лібералізм|соціал-лібералів]]&nbsp;— вважають, що в основі суспільного устрою, все-таки повинна превалювати соціалістична, а не капіталістична орієнтація.

В кінціНаприкінці XIX&nbsp;— початку XX століття під впливом успіхів робітничого руху в індустріально розвинених країнах Заходу соціал-демократія поступово відійшла від марксизму і зосередилася на [[Реформізм|еволюційному вдосконаленні сформованого порядку]]. Збереження в програмах соціал-демократичних партій революційних гасел і вимоги встановлення соціалізму поєднувалося з прагматичною політичною практикою. Після Жовтневої революції в Росії соціал-демократія, що проголосила своєю метою побудову «демократичного соціалізму», і [[комунізм]] виявилися супротивниками.<ref name="ivin"/>

Соціалізм був дуже популярний в деяких країнах Латинської Америки, Азії і Африки. Для індійського лідера [[Джавахарлал Неру|Джавахарлала Неру]], як і для багатьох інших борців за незалежність в цих регіонах, соціалізм був привабливий як альтернатива капіталістичної та комуністичної систем. А життєвий шлях латиноамериканського революціонера&nbsp;— супротивника соціал-демократії [[Ернесто Че Гевара|Че Гевари]]— став прикладом для ліворадикальної молоді в усьому світі. Після Другої світової війни соціалістичні партії прийшли до влади в різних частинах світу, і значна частина приватної промисловості була націоналізована.