|
Всупереч цьому наприкінці [[XVIII століття|XVIII ст]]. протестантському середовищі з'явились релігійно-філософські теорії, що заперечували значення догматів християнському житті. Адогматисти відкидали догмати віри або ж в ім'я моральності (Кант, 1724—1804), або ж в ім'я релігійного почуття і настрою (Шлейермахер, 1768—1834). Вони гадали, що релігія повинна ґрунтуватися не на догматах, виключно на моральності моральному почутті. Подібно до них, адогматисти XIX століття (Рігль та Гарнак) сутність релігії також бачили в благочестивім християнськім настрої.
ОманаПозиція адогматистів полягала в тому, що вони вважали можливим духовне відродження людини своїми силами, і тим самим непрямо заперечували необхідність Спасителі і в допомозі благодаті Божої в справі спасіння. Так, Кант вважав достатнім керуватися природнім розумом, який, нібито, знаходиться під примусовою дією Всезагального Закону, що змушує нас чинити морально. Шлеєрмахер, навпаки, пропонував користуватись сердечними почуттями, які безпомилково вибирають добро. Дві вищезгадані теорії не враховують той факт Одкровення, що людина впала і через це гріхопадіння видозмінилась природа (розум, воля і почуття)<ref>Свящ. А. Шаргунов. Догмат в христианской жизни // Троицкое слово. — 1990.-№ 3. — с. 14-25.</ref>. Пошкоджені сили душі не можуть правильно орієнтувати людину в морально-практичній діяльності.'«… я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю», — зауважує апостол Павло (Рим. 7, 15). Без віри в Христа неможливо стати духовно вільним. тільки дією благодаті, дарованої в Христі, людина може бути відновлена і перетворена.
ПротиПрибічники тих,догматів які стверджуютьзаперечують, що вся сила християнства полягає не в догматах, в моральному вченні, потрібноі сказатистверджують, що моральність людини тісно пов'язана догматичною свідомістю.: Безбез віри неможлива стійка моральність. Пошкодження догматичної свідомості, на їхню думку, часто призводить до пошкодження морального життя., і навпаки, хибність морального життя веде до затьмарення і викривлення догматичного світогляду<ref>Иеромонах Сафроний. Старец Силуан. — Париж: YMCA-PRESS, 1952.</ref>. Так, невіра, небажання язичницього світу поважати і прославляти Бога стали причиною того, що люди віддались пристрастям (Рим. 1, 21-27). , навпаки, деякі, відкинувши добру совість, потерпіли корабельну аварію вірі (1 Тим. 1, 19).
Святитель Кирило Єрусалимський пише: «Сутність релігії складається двох наступних речей: точного пізнання догматів благочестя і із добрих справ, догмати без добрих справ неприємні Богу, не приймає Він і добрі справи, якщо вони основані не на догматах благочестя»<ref>Св. Кирилл Иерусалимский. Поучение огласительные и тайновод-ственные. — М.: Синод, б-ка, 1991.</ref>.
|
