Вікіпедія

Людовик Угорський: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 023 редагування
Ти, дивлюся, без підлостей не можеш, нащадку князів
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 023 редагування
Немає опису редагування
Рядок 9:
| прапор =
 
| титул = [[Королівство Галичини та Володимирії|Король Галіції і Лодомерії]]
| періодпочаток = [[1370]]
| періодкінець = [[10 вересня]] [[1382]]
| попередник = [[Казимир III|Казимир Великий]] <small>(як [[Король Русі]])</small>
| наступник = [[Марія I Анжуйська]]
 
Рядок 50:
| дата смерті = 10 вересня 1382
| місце смерті = [[Трнава]] (сьогодні [[Словаччина]])
| похований = Кафедральний Собор Святогосвятого Стефана, [[Секешфегервар]], [[Угорщина]]
| династія = [[Анжуйська династія|Анжу]]
| батько = [[Карл І Роберт]]
Рядок 60:
}}
 
'''Людо́вик Уго́рський'''<ref>Ім'я як польського короля<br/>''Полонська-Василенко Н.'' [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui041.htm Галицько-Волинська держава XIII—XIV&nbsp;ст.] // [[Енциклопедія українознавства]]. Загальна частина.&nbsp;— Мюнхен, Нью-Йорк, 1949.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 430.</ref> (''Людвик Угорський'', {{lang-pl|Ludwik Węgierski}}) або ''Людо́вик I Вели́кий''<ref>Ім'я як угорського короля<br/>''Книш Я. Б.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Belzke_kniazivstvo Белзьке князівство] // {{ЕІУ}}</ref> (''Лайош І Великий'', {{lang-hu|I. (Nagy) Lajos}}; [[5 березня]] [[1326]]&nbsp;— [[10 вересня]] [[1382]])&nbsp;— «Король [[Королівство Русі|Галичини та Володимирії»]] («[[Король Русі]]») (з [[1370]] року), Король [[Угорське королівство|Угорщини]] (з [[1342]] року), Король Польщі (з 1370 року) та Король Хорватії. Син [[Карл І Роберт|Карла I Роберта]] та Єлизавети Локетек (сестри [[Казимир III Великий|Казимира ІІІ]]). Представник [[Анжуйська династія Капетингів|Анжуйської династії Капетингів]].
 
== Біографія ==
[[1338]]&nbsp;року внаслідок [[Другий з'їзд монархів у Вишеграді|Вишеградського договору]], укладеного між батьком Людовика [[Карл І Роберт|Карлом I Робертом]] та польським королем Казимиром ІІІ, він став потенційним спадкоємцем Казимираостаннього (на випадок, якщо б у того не було синів)<ref>[http://www.irekw.internetdsl.pl/dokumenty/greathistory/r13.html Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір]</ref>.
 
Вів войовничу зовнішню політику за висунення Угорщини на провідні позиції у Європі. У 1340—1350-х роках брав участь у династичних претензіях на землі [[Королівство Русі|Королівства Русі]]. Посилював свою владу та вплив, як в середині країни, так і за її межами, за допомогою дрібного лицарства, яке об'єднувалось в (заснований його батьком) [[Орден Святого Георгія (Королівство Угорське)|Орден Святогосвятого Георгія]].
 
[[1350]]&nbsp;року уклав угоду зі своїм дядьком, польським королем [[Казимир III Великий|Казимиром]] (підтвердження Вишеградського договору 1338 року<ref>''Городиський Л., Зінчишин І.'' Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник.&nbsp;— Львів&nbsp: Каменяр, 1998.&nbsp;— С. 44.&nbsp;— ISBN 966-7255-01-8.</ref>). За цією угодою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Королівство Русі пожиттєво Казимиру, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) усі землі держави Казимира переходять до Людовика (небожайого Казимиранебожа), у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути королівство Русі під своє управління.
 
Оскільки у Казимира не було дітей, то після його смерті, Людовик [[Престолонаслідування в Польщі|успадкував]] усі польські та руські (українські) землі які належали раніше Казимиру<ref name="з4"/>. [[Кароль Шайноха]] стверджував, що мав протевтонські симпатії, як і [[П'ясти]] над Віслою{{Уточнити}}<ref>[http://www.archive.org/download/jadwigaijagieoo05szajgoog/jadwigaijagieoo05szajgoog.pdf Jadwiga a Jagiełło, [[1374]]–[[1413]]].&nbsp;— т. 1.&nbsp;— S. III. {{ref-pl}}</ref>.
 
У 1372&nbsp;року передав владу над [[Галицьке князівство|Галицькою землею]] своєму наміснику, [[Сілезія|сілезькому]] князю [[Владислав Опольчик|Владиславу Опольчику]] (правив до [[1378]]). У [[1376]]–[[1378]] роках вів вперту [[Волинський похід Людовіка ІЛюдовика ВеликогоУгорського|боротьбу з Великим князівством Литовським]] за династичні права на Західну Волинь.
 
У грудні 1378 року видав у Вишеграді грамоту, якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і сьвятої корони нашої».<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 112.</ref>
Рядок 81:
 
=== Внутрішня політика стосовно Королівства Русі ===
[[File:Louis's kingdoms and his vassal territories.png|thumb|left|300px|Володіння ЛюдовікаЛюдовика напередодні його смерті]]
У квітні 1350 р. Казимир III уклав угоду зі своїм небожем угорським королем Людовиком І, про те, що, у разі, якщо у Казиміра не буде синів, то після його смерті польські, галицькі, холмські та белзькі землі перейдуть під владу Угорщини.
В свою чергу Угорський король Людовик І «відступав свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво польському королю Казимирові ІІІ, який став титулярним королем Русі й додав до свого титулу „господар і спадковий володар Русі” або "пан і дідич Русі".
А в разі наявності спадкоємця в короля Польщі, володарі Угорщини повинні були сплатити визначену суму (100 тис. флоринів) відступного за королівство Руси, яке повинно було повернутись від Польщі до Угорщини.
Тим часом, під час своїх походів на Волинь та Берестє, Казимир узяв у полон Дмитра-Любарта.
 
Король угорський Людовик так само увійшов ву Берестейсько-Дорогичинську землю. Цей похід закінчився мирною угодою між Литвою та Угорщиною й Польщею, відповідно до якої Дмитра-Любарта звільнили й він залишав за собою Волинські землі, проте обіцяв бути союзником проти пруських рицарів і татар. Окрім того в Литві мала бути заведена католицька єпархія.
 
1370 року помер польський король Казимир ІІІ, не залишивши спадкоємця, на цьому припинилося правління на польському королівському престолі династії П’ястів. {{Джерело|Польське та Руське королівства перейшли під владу угорського короля Людовіка І ВеликогоЛюдовика зі статусом персональної унії.
Людовик І одночасно став королем Угорщини, королем Польщі та королем Русі.
Офіційно Руське Королівство продовжувало вважатись окремим королівством, на рівні з Польщею та Хорватією, залежним від Угорщини, що були з'єднані персональною унією.}}
 
Угорщина тоді стала справжньою імперією, найбільшою державою в центрі Європи. Намагаючись привернути на свій бік польську шляхту Людовик І проголосив 1374 року в місті КошиціКошицях Статут, яким підтвердив всі попередні привілеї польської шляхти й обмежив їх повинності перед королем. З цього почалась ера підвищення значення польської шляхти й обмеження авторитетності польських королів.
 
У 1372 року король Угорщини, бажаючи звільнити Русь від польських впливів, передав владу над Королівством Русі своєму наміснику — Князюкнязю сілезькому Володиславу Опольчику (правив до 1378), який титулував себе "Господар, пан та дідич Руської землі" та карбував власну монету. Папа Римський звертався до нього в листі як до “князя Опольського і володаря Русі” (duci Opuliensi et principi Rusciae).
 
Володислав був князем ву Сілезії, васалом імператора Священної Римської імперії Карла ІV, походив з королівського роду П'ястів та мав далекі династичні зв'язки з королями України-Руси.
Проводив самостійну політику, а Королівство Русі при Володиславі існувало як окреме державне утворення й карбувало власні монети з гербом Королівства Русі левом.
 
У 1376–1378 роках тривала запекла боротьба між Владиславом Опольчиком та Дмитром-Любартом за Руське Королівство. 1377 р.року Любартуостанній вдалосьзміг відвоювати Берестейські, Володимирські і Луцькі землі.
 
У грудні 1378 року Людовик І видав у Вишеграді грамоту, якою постановив забрати від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями у володіння Своє, своїх дітей і святої корони нашої». У січні 1379 року угорський король призначив Владислава палатином (намісником) королівства Польщі у Краків.
В січні 1379 року угорський король призначив Владислава палатином (намісником) королівства Польщі у Краків.
У Львові перебував генеральний руський (український) староста. Безпосередню владу на місцях також мали призначені угорським королем старости; у великих містах стояла угорська залога.
 
Таким чином король Людовик І узяв під пряме керування Руське королівство, а Польським поставив управляти свого намісника. Відвоював у Дмитра-Любарта Холмську та Белзьку землі.
 
Помер 11 вересня 1382 року й не мав синів. Після цього династична унія між Угорщиною і Польщею розпалась.
 
Угорською королевою стала його середня донькадочка Марія, яка у 1382–1385 рр. ще утримувала владу над Галичиною (Руським королівством).
А польська шляхта захотіла власного, окремого монарха. Внаслідок [[Громадянська війна у Великопольщі (1382–1385)|Громадянської війни у Великопольщі (1382–1385)]], на Польськийпольський трон булазапросили запрошенамолодшу молодшадочку донька ЛюдовікаЛюдовика І, Ядвіґу (1374–1399), яку коронували у Кракові 16 жовтня 1384 року.
 
Поки був живий Дмитро-Любарт, це стримувало Польщу, Угорщину та Литву від остаточного розподілу українських земель.
 
== Діти ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Людовик_Угорський