Відмінності між версіями «Король»

17 байтів додано ,  2 роки тому
м
м (→‎Походження слова: оформлення)
 
== Походження слова ==
Українське «король» (як і {{lang-pl|król}}, {{lang-cs|král}}, {{lang-sr|кра̑љ/krȃlj}}, {{lang-cu|краль}}) походить від {{lang-x-slav|*korljь}}. Існують різні версії походження цього слова, найпоширеніша з них — це слово є [[слов'янські мови|слов'янською]] адаптацією імені [[Карл Великий|Карла Великого]] ({{lang-la|Carolus Magnus}}), короля [[франки|франків]] та римського кайзера (імператора), засновника династії [[Каролінги|Каролінгів]].
 
Титул «король» мав значно більшу вагу та значення в міждержавних відносинах, ніж «князь», «герцог» та інші, адже підтверджував не лише суверенний статус його володаря як найвищого представника влади в країні, а й був символом «помазаника Божого», що освячувався вищою владою Папи Римського.
 
Із занепадом Каролінгської імперії у ІX столітті утворюються французькі, італійські та германські королівські держави. Володарі більшості європейських країн також прагнули отримати від Папи Римського титул суверенного монарха — ''rex ''.
 
В XI сторіччі у Східній Європі виникають три нові християнські королівства — Польща, Чехія та Угорщина. Так, починаючи з 955-го, серед угорців поширювалося християнство. На знак подяки за це Папа Римський Сильвестр ІІ прислав угорському князю Іштвану І королівську корону, й на Різдво 1000 року його було урочисто короновано. За деякий час, 1025 року, польському князю Болеславу І також було надано титул короля. За князя Бретислава І Чехія стала васалом Священної Римської імперії, а 1086-го його син Вратислав ІІ був коронований у Празі Трирським епископом Едильбертом.
Менш ймовірні версії походження від {{lang-x-germ|*karlja-, *karlaz}} («вільна людина») або від слов'янського «карати»<ref name=":0">{{Cite book|title = Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973|last = |first = |year = |publisher = |location = |pages = |language = |isbn = }}</ref>.
 
Першими королями в історії України-Русі був Святий Благовірний князь [[Ярополк Ізяславич|Ярополк]] та його батько Великий Князь Київський [[Ізяслав Ярославич]] та мати -&nbsp;— принцеса Гертруда, сестра польського короля Казимира І.
 
Великий князь Ізяслав звернувся до Імператора Священної Римської імперії Генріха ІV, а згодом відправив посольство на чолі з Ярополком до Папи Римського Григорія VII. Переговори з Папою були вдалими, й обидва князі були проголошені королями Русі. 17 квітня 1075 року Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось: «Дмитру (ім’яім'я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра».
 
Слова, які значать «король» у [[Германські мови|германських мовах]] ({{lang-en|king}}, {{lang-de|König}}, {{lang-sv|konung}}, [[Готська мова|готське]] ''*kuniggs'') походять від {{lang-x-germ|*kuningaz}}. Так за часів [[Німецьке язичництво|язичництва]] давні германці називали [[Вибірна монархія|виборного]] [[Бог-король|сакрального]] і військового правителя. Зазвичай він походив із знаті, його походження вважалося божественним. Від слова ''*kuningaz'' або ''*kuniggs'' походить і слов'янське «князь»<ref name=":0" />.