[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
оформлення
Рядок 597:
Нічого подібного немає у кунів, у яких етнічна самоназва зникла, збереглося лише в якійсь мірі усвідомлення свого походження, головним чином на території їхнього розселення. Причини збереження або втрати самоназви ясами та кунами пояснюються різними рівнями їхнього способу життя. Яси, зберігши войовничий аланський дух, були хоробрими воїнами. Як осілі мешканці, вони були досвідченими хліборобами і скотарями, володіли різними видами ремесла. Всі ці якості, принесені ясами з собою до Угорщини, високо цінувалися королем і вищим духовенством, які надавали їм різні привілеї, що сприяли збереженню їх як етнічної спільності, використовуючи їх до своєї користі; вони не заважали ясам зберігати власну гідність, пам'ятати про своє походження. На думку угорських учених, яси помітно виділяються серед інших етнічних груп угорців порівняно високим зростом, деякими особливостями побуту, матеріальною та духовною культури, збереженням самосвідомості. Де б не мешкали представники цієї народності, в Ясшагу або за його межами, вони називають себе ясами. За їхніми власними словами, вони найкращі серед угорців хлібороби, скотарі, ремісники і до того ж правовірні католики. Мабуть, ця їхня впевненість виправдовується багатьма фактами і традиціями, що сягають аланської доби і притаманні тільки їм{{sfn|Калоев|1996|p=4-5, 19}}. Є чимало прикладів, які свідчать про те, як ревно оберігається ними досі етнічна самоназва. Так, у [[1967]] р., в період створення в Ясшагу нових сіл шляхом об'єднання хуторів, яси поставили умову, щоб назви сіл починалися з «Яс», — знак того, що вони населені саме ясами. Іншим усталеним знаком яської приналежності є «ріг Лехеля», зображення якого є обов'язковою частиною герба в кожному селі. Яси неохоче приймають у своє середовище людей, що потрапили до них, особливо на керівну роботу, з інших, неяських груп угорців{{sfn|Калоев|1996|p=18-20}}.
 
Прагнення ясів бути завжди першими у всьому часто проявлялося і в недалекому минулому. Так, рішення ясів газифікувати власними коштами м. Ясберень було зустрінуте усіма учасниками сесії Державних зборів Угорщини з великим задоволенням. Розповідаючи про це, газета «Известия» повідомляла, зокрема: «У кулуарах сесії, як і на сторінках преси, не раз миготіло слово „Ясберень“. Це містечко, де живуть нащадки підприємливого племені ясів, спробувало самотужки вирішити проблему газифікації. Справа в тому, що газопровід „Братерство“, яким перекачують углиб Угорщини оренбурзький газ, пройшов за сімнадцять кілометрів від міста»<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М. : Наука, |1996.&nbsp;— С. |p=19.</ref>}}.
 
Останнім часом серед ясів спостерігається зростання національної самосвідомості: регулярно проводяться фестивалі яської культури, підвищується інтерес до власної історії, налагоджуються зв'язку між [[Ясшаг]]ом та [[Осетія (регіон)|Осетією]].<ref>[http://osinform.ru/13061-dorogami-predkov-skvoz-veka.html Дорогами предків-Угорська Аланія (відео) " Інформаційне агентство ОСінформ]</ref> В [[1981]]&nbsp;р. на запрошення кафедри історії стародавнього світу та середніх віків ПОДУ в Осетії побував угорський вчений з Ясбереньського педінституту, доктор Еден Хоргоші. Він підніс у дар кафедрі точний макет знаменитої реліквії&nbsp;— рогу Лехеля&nbsp;— у натуральну величину<ref>Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1993.&nbsp;— С. 159—160.</ref>.