Яси: відмінності між версіями

 

== Угорці й ранні алани ==

 

 

Крім давньоіранського слова 'золото' (арань), засвоєного ще за угро-фінської доби, а також іранського слова 'сім' (хет), запозиченого за доби угорської спільноти, і слів зі значенням 'корова' (техен), 'молоко' (тей), 'десять' (тиз), 'повсть, фетр' (немез), 'м'ясо' (хуш), 'віз, віз' (секер) , 'ряднина, полотно' (васон), 'вдівець, вдова' (езведь), 'тисяча' (езер) і кілька пізніших іранських запозичень зі значеннями 'сорочка' (інг) і 'шабля, шашка, меч' (кард) потрапили вже в мову мадярів невідомо, з яких іранських мов і в який час, у мові мадярів є слова, в аланському походженні яких у фахівців немає сумнівів. Щодо цих слів відомо також, що вони запозичені до здобуття батьківщини, а не з мови тих аланів, які мешкали в королівстві Угорщина, починаючи з епохи монгольської навали. Ці аланські слова мають значення: 'княгиня, королева' (ассонь, зараз це слово має значення 'жінка'), 'міст' (хід), 'панцир' (верт). До них примикає група слів, аланське походження яких більш-менш ймовірне: 'весь, цілий' (егес), 'багатий' (газдаг), 'молодша сестра' (хуг), 'отрута, трутизна' (мерег), 'скло' (ювег), 'яма' (верем), «зелений» (зельд). Пам'ять про контакти з мадярами зберегла й мова осетинів, які є прямими нащадками аланів. Осетинські слова 'п'яний' (ресіг), 'дуб' (тельдзе), 'сад, город' (керт)&nbsp;— на думку деяких учених, є мадярськими за походженням. Крім зазначених вище запозичень з іранських мов, у мову мадярів до здобуття батьківщини проникли слова середньоперської мови (пехлеві), що мають значення 'ярмарок' (вашар), 'мито' (вам), 'фортеця, замок' (вар) і, ймовірно, 'пісня, мелодія' (ханг), сучасне значення цього слова&nbsp;— 'голос, звук'. Всі ці запозичення, виявлені працями угорських лінгвістів, систематизовані і пояснені в зведених роботах Гези Барці<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 214.</ref>.Серед осетино-угорських мовних сходжень звертає на себе увагу чоловіче ім'я Аладар, відоме вже в епоху Арпадів (осет. [[Алдар|«князь» (алдар)]])<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 97.</ref>.

Сталося в один із днів, що коли вони вийшли полювати в болота Меотиди, у пустельному місці перед ними з'явилася олениця, а коли вони стали її переслідувати, вона втекла від них. І позаяк вона зовсім зникла у них з очей, вони довго шукали її, але не змогли натрапити на її сліди. Однак, проходячи по згаданих болотах, вони побачили, що вони зручні для прокорму худоби. Потім вони повернулися до батька і, отримавши від нього дозвіл, з усім своїм майном вони переселилися в болота Меотиди, щоб там оселитися. Край же Меотида знаходиться по сусідству з Персією, їхньою батьківщиною. Звідусіль його оточує море, крім дуже вузького броду. Річок там зовсім немає, але травою, деревами, рибою, птицею і звірами вона рясніє. Вхід туди важкий і вихід&nbsp;— теж. Прибувши в болота Меотиди, вони нікуди не рухалися протягом п'яти років. На шостий рік вони вийшли і в пустельному місці випадково натрапили на дітей і дружин синів Белара, які залишилися в шатрах без чоловіків. Разом з їхнім добром вони швидко відвели їх у болота Меотиди. Сталося так, що серед дітей вони схопили двох доньок князя аланів Дули. Одну з них взяв у дружини Хунор, іншу&nbsp;— Могор. Від цих жінок ведуть походження всі гуни»<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 198—199, 346.</ref>.</poem>{{кінець цитати|джерело =}}Цей переказ повторюється у «Кепеш-хроніці» [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]] та інших пізніших джерелах<ref name=autogenerated20 />.

 

 

Не заперечуючи зв'язку угорської генеалогічної легенди з гунським міфом про оленя, полювання на якого допомагає знайти нову батьківщину, угорські та осетинські вчені вказують, що даний сюжет відомий не тільки у гунів і [[оногури|оногурів]], а й у [[алани|аланів]]-[[осетини|осетинів]]. Дійсно, в осетинському [[Нартський епос|нартівському епосі]] присутня барвиста розповідь про невдале полювання нарта [[Сосруко|Сослана]] на чарівного оленя<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 103.</ref>. У осетинів-горян нерідко заснування того чи іншого поселення пов'язується з оленем, якого ранить мисливець, і поранений олень приводить його до джерела або на якусь галявину, де мисливець обирає собі місце поселення<ref name=autogenerated8>Магометов А.&nbsp;Х.&nbsp;Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 32.</ref>. Так, згідно з легендою, переслідуючи оленя, відкрив для поселення землі Устур-Дигорії родоначальник знатної родини Хаміцаєвих Хамица. Так само потрапляє в Дигорію Гагу, що заснував Доніфарс. Близькі легенди розповідалися і про заснування с. Ціміті і Донісар<ref>Туаллагов&nbsp;А.&nbsp;А. Меч и фандыр (Артуриана и Нартовский эпос осетин).&nbsp;— Владикавказ: Ир, 2011.&nbsp;— С. 42.</ref>.

 

 

Доведено, що з іменем перших угорських князів, [[Іштван I Святий|святого Іштвана]] і [[Ласло I Святий|святого Ласло]] ([[XI століття|XI&nbsp;ст.]]) пов'язаний культ святої чаші&nbsp;— характерна іранська ідея. У скарбниці династії [[Арпади|Арпадів]] довгий час зберігали прекрасну золоту чашу, інкрустовану коштовним камінням. За описом вона точно відповідає чаші Хосрова, що зберігається в Парижі, і електровій чаші, знайденій у Сегед-Надьсекшош, у багатому гунському комплексі, що датується [[V століття|V&nbsp;ст.]], а також схожій чаші, описаній у легендах про [[Король Артур|короля Артура]]. Однією з чудесних речей, пов'язаних зі святим Ласло, є срібна чаша, що володіє магічними властивостями. Безсумнівно, всі ці чаші відповідають тим уявленням, які характеризували вже скіфів, а також персів-Ахеменідів. У персів царську владу небесного походження і царське сяйво&nbsp;— [[фарн]]&nbsp;— символізувала золота чаша. Ця сяюча чаша небесного походження була зображена на фресці церкви в Велемері, написаній у [[1378]]&nbsp;р. На вже загиблому розписі зображений [[Святий Емерік|святий Імре]] (син [[Іштван І Святий|короля Іштвана]]), що сидить на коні і передає батькові, котрий також сидить на коні, чарівну чашу. Про таку ж святу чашу, прикрашену дорогоцінними каменями, [[Святий Грааль|чашу Грааля]], писав [[Кретьєн де Труа]]: на королівському бенкеті дівчина-красуня вносить у залу чашу, оздоблену найпрекраснішими дорогоцінними каменями світу, сяйво яких затьмарює світло канделябрів. Немає сумніву, що вірування і звичаї, пов'язані зі святою і одночасно магічною чашею небесного походження, народилися в іранців і своїм корінням сягають скіфського або, найпізніше, ахеменідського часу, й уже звідти вони потрапили в Західну Європу через Карпатський басейн<ref>Маккаи Янош. Древнеиранский обычай «подношения чаши» и его связи // Донские древности&nbsp;— Азов: Азовский краеведческий музей, 1997.&nbsp;— Выпуск 5. Сарматы и Скифия. Сборник научных докладов III международной конференции «Проблемы сарматской археологии и истории».&nbsp;— С. 148—149.</ref>. Ця священна чаша угорської династії, як і [[Святий Грааль]], відповідає чаші [[Нартамонга|Нартамонга (Уацамонга)]], чарівній посудині, яка відіграє важливу роль в нартівському епосі осетинів<ref>Литлтон К. Скотт, Малкор Линда А. От Скифии до Камелота.&nbsp;— М. : Менеджер, 2007.&nbsp;— С. 271—292.</ref>.

За однією з версій, перші яси переселилися до Угорщини після походу великого князя [[Святослав Ігоревич|Святослава]] у 965&nbsp;р. на [[хозар]]ів, ясів і касогів<ref>Шпилевский&nbsp;С.&nbsp;М. Древние города и другие булгарско-татарские памятники в Казанской губернии.&nbsp;— Казань: Университетская типография, 1877.&nbsp;— С. 105.</ref>.

 

 

== Формування і розселення яського етносу ==