Єлизавета II: відмінності між версіями

Єлизавета здійснила свій перший закордонний візит у [[1947]] році, коли разом із батьком відвідала [[Південно-Африканська Республіка|Південну Африку]]. На честь свого повноліття, яке настало, коли їй виповнився 21 рік, вона виступила із радіозверненням до [[Співдружність націй|співдружностіСпівдружності]] та [[Британська імперія|імперії]] зі словами: «Я проголошую перед вами, що все моє життя, буде воно довгим чи коротким, має бути присвячене служінню вам і нашій великій імперській сім'ї, до якої ми всі належимо.»<br/>

[[20 листопада]] [[1947]]&nbsp;р. вона одружилась із [[Філіп, герцог Единбурзький|герцогом Единбурзьким Філіпом]] (при народженні принцом Грецьким та Данським), який водночас є її чотириюрідним братом (вони обидва пра-правнукипраправнуки [[Король Данії|короля]] [[Данія|Данії]] [[Кристіан IX|Кристіана IX]]) і він також пра-правнукпраправнук королеви [[Вікторія (королева Великої Британії)|Вікторії]]. Багато хто виступав проти одруження через те, що принц Філіп був православним, не мав грошей, а його сестри вийшли заміж за німецьких принців, які були прихильниками нацистів. Мати принцеси також була проти і навіть, як свідчать останні біографії, називала Філіпа «гуном».{{Джерело}}

Формально королеві належить законодавча, виконавча і судова влада в державах, які вона очолює, але фактично її роль скоріше церемоніальна через те, що вона завжди діє за порадою Кабінету міністрів, а прем'єр-міністром найчастіше призначає голову партії, що перемагає на виборах. Іноді монарх може призначити прем'єра, який має сформувати уряд на основі абсолютної більшості в [[Палата громад Великої Британії|Палаті громад]], але така практика застосовується лише в критичних ситуаціях (останій развостаннє&nbsp;— у 1940 році, коли король [[Георг VI]] призначив прем'єр-міністром [[Вінстон Черчилль|Вінстона Черчилля]]). Тричі під час свого правління королева мала конституційні проблеми з формуванням британського уряду. 1957 року і 1963 року, за відсутності чіткого механізму обрання лідера в [[Консервативна партія (Велика Британія)|Консервативній партії]], саме королева мала вирішити кому доручити формування уряду після відставок [[Сер (титул)|сера]] [[Ентоні Іден]]а та [[Гарольд Макміллан|Гарольда Макміллана]]. У 1957 році Ентоні Іден відмовився радити королеві, кого призначити його наступником, і вона звернулася за порадою до [[Лорд|лордів]] Солсбері та Кілмура і Вінстона Черчилля, як єдиного з живих на той час консервативного прем'єра (згідно з прецедентом, за яким після відставки [[Ендрю Бонар Лоу|Ендрю Бонара Лоу]] у 1923 році король [[Георг V]] радився з батьком лорда Солсбері та колишнім прем'єром [[Артур Джеймс Балфур|Артуром Бальфуром]]). У 1963 році Гарольд Макміллан сам радив призначити своїм наступником [[Александр Дуглас-Г'юм|Алека Дуглас-Хоума]]. А в [[1974]]&nbsp;р., після відставки [[Едвард Гіт|Едварда Гіта]] через неясний результат виборів, Єлизавета ІІ призначила прем'єр-міністром лідера опозиції [[Гарольд Вільсон|Гарольда Вільсона]]. Його уряд меншості протримався біля восьми місяців.