Воєнно-медична доктрина України: відмінності між версіями

 

== Історичні аспекти ==

Військово-медичний комплекс, який існував на території [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української радянської соціалістичної республіки]] у складі [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]], дістався їй у спадщину, під час [[Розпад СРСР|розпаду СРСР]], від [[Радянська армія|Збройних сил СРСР]], [[Міністерство внутрішніх справ СРСР|Міністерства внутрішніх справ СРСР]], [[Комітет державної безпеки СРСР|Комітету державної безпеки СРСР]] та [http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Пограничные_войска_КГБ_СССР&oldid=65110736 Прикордонних військ СРСР].

 

 

== Сучасні проблеми ==

Після початку весною 2014 року військової [[Російська збройна агресія проти України (2014—2015)|агресії керівництва Російської Федерації проти України]], виникла нагальна необхідність у розгортанні військово-польових мобільних шпиталів усіх [[Збройні сили України|воєнізованих відомств]] держави, яка показала наступні найсуттєвіші проблеми військової медицини держави:

 

 

== Організаційна розробка доктрини ==

Зважаючи на виявлені суттєві недоліки та прорахунки існуючого в Україні військово-медичного комплексу, Національний інститут стратегічних досліджень [[Національна академія медичних наук України|Національної академії медичних наук]], Міністерство охорони здоров'я, Інститут психології ім. Г. С. Костюка [[Національна академія педагогічних наук України|Національної академії педагогічних наук]], за участю фахівців медичних служб усіх воєнізованих відомств держави розробили проект Військово-медичної доктрини України, метою якої є доцільна законодавча регламентація діяльності усіх військових та цивільних медичних закладів України в умовах військового, надзвичайного стану та мирних умовах існування держави.

 

 

== Концепція доктрини ==

В основу Доктрини покладено єдині організаційні засади діяльності медичних служб, незалежно від відомчого підпорядкування, єдине розуміння причин зниження, втрати боєздатності військовослужбовців та ефективних шляхів її підвищення, єдині погляди на профілактику, діагностику, надання медичної та психологічної допомоги, організацію медичного забезпечення та надання медичної допомоги відповідно до загальнодержавних медичних стандартів, формування необхідного резерву та постійну готовність сил і засобів медичних служб та цивільної системи охорони здоров'я в умовах мирного та військового стану.