Карл I Великий: відмінності між версіями

Наступний похід [[780]] року було підготовлено Карлом ретельніше. Разом зі своєю армією та священнослужителями Карлу вдалося просунутися до самої Ельби — межі між саксами та слов'янами. До того часу у Карла вже був стратегічний план, що зводилися, в цілому, до підкорення всієї Саксонії через християнізацію. У цьому починанні Карлу дуже допоміг англосакс Віллегад, доктор богослов'я, що приступив до активної насадженню нової віри. Всю Саксонію Карл розділив на адміністративні округи, на чолі яких поставив графів. [[782]] рік був знову присвячений саксонським справахсправам. Для утихомирення слов'ян-сорбів, що напали на прикордонні землі [[Саксонія|Саксонії]] і [[Тюрингія|Тюрінгії]], Карл направив військо, до складу якого входили і вірні Карлу сакси. Але саме в цей час з Данії повернувся [[Відукінд Саксонський|Відукінд]]. Вся країна негайно повстала, звівши нанівець усі досягнення Карла. Безліч франків і саксів, що прийняли нову віру, було перебито, християнські храми зруйновані. Карл знову зазнав невдачі, оскільки їмним не була врахована прихильність саксів до своєї власної віри. Військо, послане проти сорбів, потрапило в засідку біля Везера, у гори Зунталь, і було майже повністю перебитоперебите бунтівниками. Одночасно посилилося невдоволення нововведеннями Карла і під Фризії.

Карл зібрав нову армію, з'явився у [[Верден (Мез)|Вердені]], викликав до себе саксонських старійшин і примусив їх видати 4500 призвідників заколоту. Всі вони в один день були обезголовлені. Відукінд встиг втекти. Тоді ж була оприлюднена так звана «Перша саксонська [[капітулярія]]», що наказувала карати смертю усякий відступ від вірності королю і всяке порушення громадського порядку, а також рекомендувала заходи з викорінення будь-яких проявів язичництва. Битва при ДетмольдДетмольді [[783]] року була нерішучою; Карл повинен був відступити, але потім здобув перемогу на Газі, поблизу [[Оснабрюк]]а. Наступні [[784]] і [[785]] року Карл майже не залишав Саксонії. У ході цієї наполегливої ​​війни він бивперемагав саксів у відкритих боях і в каральних рейдах, брав сотні заручників, яких відвозив з країни, знищував селища і ферми непокірних. Зима [[784]]–[[785]] року, на відміну від попередніх зим, що були для Карла часом відпочинку; була також проведена ним у [[Саксонія|Саксонії]], в Ересбурзі, куди він переселився разом з сім'єю. Влітку [[785]] року франки перейшли Везер. Знекровлений багатьма поразками Відукінд запросив пощади і зав'язав з Карлом переговори в Бернгау. Восени вожді саксів [[Відукінд Саксонський|Відукінд]] і Аббіон з'явилися, нарешті, до двору Карла в Аттіньї, в Шампані, хрестилися (причому Карл був хрещеним батьком Відукінда), присягнули на вірність і отримали з його рук багаті дари. Це був переломний момент у Саксонській війні. У літописі 785 року було записано, що король франків «підкорив усю Саксонію». Після цього опір переможених став поступово слабшати.

Розв'язавши собі руки в Саксонії та Італії, Карл повернув проти Баварського герцога Тассілона, старого союзника лангобардів. Насправді ніякої баварської війни не було. Карл, оскільки йому було відомо від папи про змову Тассілона, підпорядкував Баварію за допомогою дипломатичних переговорів (підкріплених деякимдеякими військовими діями), в ході яких для Тассілона склалась безвихідна ситуація, яка змусила його підкоритись. [[787]] року Карл оточив Баварію з трьох сторін військами і зажадав від Тассілона відновити васальні зобов'язання, надані ним колись Піпіну. Тассілон змушений був з'явитись до франкського короля і дати йому повторну клятву вірності. Герцогство було урочисто передано Карлу, який поступився ним як бенефіцією Тассілону, а вся Баварська аристократія дала клятву вірності королю Альо Тассілону, якого дружина Луітберга і донька Дезідерія постійно підбивала до зради, вступивши у союз з [[Авари|аварами]] [[Паннонія|Паннонії]], що загрожувало порушити рівновагу на заході.

Своїми успішними війнами Карл значно розсунув кордони Франкської держави. Настільки ж невтомно, входячи в усі дрібниці, дбав він про поліпшення державного устрою, про матеріальний та духовний розвиток своєї держави. Військову могутність він значно підвищив за допомогою упорядкування збору ополчення, а кордони зміцнив військової організацією марок, керованих маркграфами. Він знищив на його погляд небезпечну для короля владу народних герцогів. Окремими округами управляли графи, що зосередили в своїх руках адміністративні, фінансові, військові й почасти судові функції. Двічі на рік — наприкінці весни або на початку літа та восени — навколо самого імператора збиралися державні сейми; на весняний могли приходити всі вільні люди, на осінній запрошувалися лише найважливіші «радники» монарха, тобто люди з придворного кола, вищої адміністрації і вищого духовенства. На осінніх зборах обговорювалися різні питання державного життя і ухвалювалися щодо них рішення, які отримали форму так званих капітуляріїв. На весняних зборах капітулярії представлялися на схвалення присутніх; тут же монарх отримавотримував від зібрання відомості про управління, стан справ і потреби у тій чи іншій місцевості.