Венеційська республіка: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м N.Português перейменував сторінку з Венеційська республіка на Венеціанська республіка поверх перенаправлення |
Немає опису редагування |
||
Рядок 10:
|year_end = 1797
|date_end = 17 квітня
|event1=
|date_event1= 27 червня, 1358
|p1 = Візантійська імперія
Рядок 23:
|image_coat = Coat of Arms of the Republic of Venice.svg
|image_map = Republic of Venice 1796.png
|image_map_caption =
|common_languages =[[Венетська мова|венетська]], [[Латина]], [[Італійська мова|італійська]]
|religion = [[Римо-католицька церква]]
Рядок 37:
}}
[[Файл:Republik Venedig.png|thumb|right|280px|Мапа
'''
Інститут [[дож]]ів проіснував рівно 1100 років (697—1797).
Рядок 48:
На берегах північно-західної затоки Адріатичного моря жили в давнину [[венети]], від яких країна отримала назву. Під час переселення народів, коли вождь гунів [[Аттіла]] 452 року зруйнував Аквілею і завоював всю верхню Італію до річки [[По]], багато жителів Венеції шукали притулки на островах в сусідніх лагунах. З тих часів тут поступово виникло декілька міських поселень, як то: [[Градо]], [[Ераклеа|Гераклея]], [[Маламокко]], [[Кіоджа]]. Після падіння [[Західна Римська Імперія|Західної Римської імперії]] [[Венеціанські острови]] разом з рештою Італії потрапили під владу Одоакра, потім [[Остготи|остготів]] і, нарешті, — [[Східна Римська імперія|Східної Римської імперії]]; навіть після вторгнення [[Лангобарди|лангобардів]] вони залишалися ще під владою [[Візантія|Візантії]]. У неодноразових війнах з лангобардами поступово з'ясувалася необхідність тіснішого єднання і загального управління. Тому духовні і світські вожді населення, разом зі всіма жителями острівної групи, вибрали в [[697]] [[Анафесто Паоло Лучіо]] загальним верховним головою на все його життя, посада отримала назву — [[дож]]. Уряд знаходився спершу в Гераклеї, [[742]] року його було перенесено до Маламокко і [[810]] року — на пустельний доти острів [[Ріальто]], де після того виникло місто Венеція. [[806]] року Венеціанську острівну групу було на короткий час приєднано до імперії [[Карл І Великий|Карла Великого]], але вже [[812]] року, відповідно до укладеного миру, повернено (разом з [[Далмація|Далмацією]]) [[Візантійська імперія|Візантійській імперії]].
Незабаром після того Венеціанська республіка, майстерно користуючись своїм вигідним і безпечним положенням між Східною і Західною імперіями, розвинула свій добробут і стала багатим і могутнім торговельним містом. Її флоти звитяжно билися проти [[Норманни|норманнів]] і [[Сарацини|сарацинів]] Нижньої Італії, так само як і проти слов'янських піратів на східному березі Адріатичного моря. До островів в лагунах і прилеглій до них береговій землі були приєднані землі, завойовані в [[Істрія|Істрії]], а прибережні міста Далмації [[997]] року добровільно поставили себе під Венеціанське заступництво. Будучи володаркою Адріатичного моря, Венеція насправді користувалася повною незалежністю; але, озираючись на торговельні інтереси, вона ще довгий час зберігала ймовірний політичний зв'язок з Візантійською імперією. Під час [[Хрестові походи|Хрестових походів]] Венеція досягла високої міри процвітання і розповсюдила свої торговельні зв'язки, незважаючи на конкуренцію [[Пізанська республіка|Пізи]] і [[Генуезька республіка|Генуї]], на весь Схід. Усередині республіки неодноразово виникала боротьба між демократичною і аристократичною партією; дехто проголошував навіть бажання перетворити довічне правління дожів на спадкову монархію. Після одного з повстань, у якому загинув дож [[Мікель Вітале II|Вітале II Мікель]],
=== Розквіт республіки ===
[[Файл:San Marco horses.jpg|thumb|200px|[[Коні святого Марка]]]]'''Високе Середньовіччя'''
Впродовж періоду Високого Середньовіччя
▲Впродовж періоду Високого Середньовіччя Венеційська республіка стала надзвичайно багатою завдяки контролю торгівлі між Європою і Левантом, крім того вона почала розширюватися по Адріатичному морю та поза його межі. У 1084 році Доменіко Сельва особисто очолив флот та виступив проти норманів, проте зазнав поразки і втратив дев'ять великих галер, що були найбільшими та найкраще озброєними кораблями венеційського військового флоту. Венеція була задіяна у хрестових походах майже з самого їх початку. Двісті венеційських кораблів надавали допомогу в затриманні прибережних міст Сирії після першого хрестового походу. У [[1110]] [[Орделафо Фальєро]] особисто командував венеційським флотом, що складався зі 100 кораблів, аби допомогти Балдуїну I Єрусалимському та королю Норвегії Сігурду I Магнуссону в захопленні міста Сідон (сучасний Ліван). У 1123 Пактом Вармунді їм було надано фактичну автономію в складі Єрусалимського королівства.
Лідери Четвертого хрестового походу (1202-04 роки) уклали угоду з Венецією, аби забезпечити флот для перевезення в Левант. Коли хрестоносці були не в змозі платити за кораблі, дож Енріко Дандоло запропонував їм транспорт за умови, якщо хрестоносці захоплять Зару, місто, яке повстало кілька років тому і зарекомендувало себе конкурентом Венеції. Після захоплення Зари хрестовий похід був скерований до Константинополя. Захоплення і розграбування Константинополя було описане як один з найприбутковіших і найганебніших погромів міста в історії. Венеціанці стверджували, що більшу частину награбованого, в тому числі і знаменитих чотири бронзових коня, було привезено для прикраси базиліки Святого Марка. Крім того, в подальшому поділі візантійських земель Венеція отримала велику територію в Егейському морі, теоретично вона дорівнювала трьом восьмим Візантійської імперії. Республіка також отримала острова Крит (Кандія) і Евбея (Негропонт); сучасне ядро міста Ханья, що на Криті, зведене ще
▲Венеційці також отримали значні торгівельні привілеї у Візантії в 12 столітті, їх кораблі часто забезпечували імперію флотом. У 1182 спалахнув антизахідний бунт в Константинополі. Венеційська могутність та впливовість стали причиною заздрості багатьох в імперії, тому під час урочистої ходи самозванця Андроніка I Комніна містом, венеційське майно було розграбовано, а його власників ув'язнено, цей акт принизив і розлютив республіку. У [[1183]] місто Зара (хорватською: [[Задар]]) здійснило успішне повстання проти венеційського правління. Пізніше місто заручилося подвійним захистом від папства та Угорщини. У [[1199]] далматійці відокремилися від Угорщини та передали їй частину Македонії. У [[1201]] Задар офіційно визнав Емеріка повелителем.
▲Лідери Четвертого хрестового походу (1202-04 роки) уклали угоду з Венецією, аби забезпечити флот для перевезення в Левант. Коли хрестоносці були не в змозі платити за кораблі, дож Енріко Дандоло запропонував їм транспорт за умови, якщо хрестоносці захоплять Зару, місто, яке повстало кілька років тому і зарекомендувало себе конкурентом Венеції. Після захоплення Зари хрестовий похід був скерований до Константинополя. Захоплення і розграбування Константинополя було описане як один з найприбутковіших і найганебніших погромів міста в історії. Венеціанці стверджували, що більшу частину награбованого, в тому числі і знаменитих чотири бронзових коня, було привезено для прикраси базиліки Святого Марка. Крім того, в подальшому поділі візантійських земель Венеція отримала велику територію в Егейському морі, теоретично вона дорівнювала трьом восьмим Візантійської імперії. Республіка також отримала острова Крит (Кандія) і Евбея (Негропонт); сучасне ядро міста Ханья, що на Криті, зведене ще венеційцями на руїнах стародавнього міста Сидонії. Егейські острови також перейшли у володіння республіки та сформували венеційське герцогство Архіпелагу. Візантійська імперія була відновлена у 1261 році Михайлом VIII Палеологом, проте втрачені сила та міць так і не були поновлені і, зрештою, імперію завоювали турки.
Венеціанська республіка підписала торговий договір з Монгольською імперією в 1221 році.
У 1295 році П'єтро Граденіго послав флот, що складався з 68 кораблів атакувати Генуезький флот в Александретті, пізніше інший флот зі 100 кораблів був відправлений атакувати Геную у 1299році. Від 1350 до 1381року Венеція вела поперемінну війну з генуезцями. Республіка спустошила Генуезький флот в битві при Кьодже в 1380 році, тим самим зберегла своє чільне становище в східних середземноморських справах за рахунок погіршення становища імперії Генуї.
У 1363 році в заокеанській колонії Кандія (
До кінця 14-го століття Венеція захопила материкові володіння в Італії, анексувавши Местре і Серавале в 1337 році, Тревізо і Бассано-дель-Граппа в 1339 році, Одрезо в 1380 році та Сенеду в 1389 році.
Рядок 75 ⟶ 73:
Венеція розширилася також уздовж узбережжя Далмації від Істрії до Албанії, котра була приєднана від короля Ладислава під час громадянської війни в Угорщині. Владислав майже зазнав поразки у конфлікті та вирішив бігти до Неаполя, але перш ніж зробити це, він погодився продати його на той час практично втрачені права на далмаційські міста за знижену ціну в 100000 дукатів.
Ситуація в Далмації була вирішена в 1408 році перемир'ям з королем Угорщини Сигізмундом, таким чином труднощі Угорщини перейшли до республіки, а саме до консолідованих Адріатичних володінь. Після закінчення терміну перемир'я в 1420 році, Венеція відразу вторглася до Патріархії Аквілеї та підкорила Трау, Спалато, Дурацо та інші далмаціанські міста. В Ломбардії Венеція приєднала Бресію в 1426 році, Бергамо в 1428 році, і Кремону в 1499 році.
Раби переважно жили в італійських містах-державах до кінця 15-го століття. В період між 1414 та 1423 роками, близько
У 1481 році Венеція знову відвоювала Ровіго, що було утримане республікою раніше, в період від 1395 до 1438 року; в лютому 1489 року острів Кіпр, що раніше був державою-осередком хрестоносців (Королівство Кіпр), також був приєднаний до володінь Венеції.
Рядок 85 ⟶ 83:
'''Союз Камбре, втрата Кіпру та битва при Лепанто'''
Османська імперія розпочала морські кампанії ще в 1423 році, в той час, коли вона вела семирічну війну з
Війну з османами було відновлено з 1499 по 1503 рік.
Увагу Венеції від свого звичайного морського положення було відвернуто критичним становищем в Романьї, що на той час була однією з найбагатших земель в Італії, територія номінально входила до складу Папської держави, проте насправді була поділена на ряд невеликих володінь, які Римським солдатам важко було контролювати. Бажаючи завоювати частину земель Венеції, усі сусідні держави об'єдналися у так званий Союз Камбре під керівництвом папи Юлія II у 1508 році. Папа хотів приєднати до своїх володінь Романь; Імператор Максиміліан I — Фріулі та Венето; Іспанія — порти Апулії; король Франції — Кремону; король Угорщини — Далмацію, крім того кожен з них волів загарбати деякі інші території. Наступ проти величезної армії розпочався з Франції.
14 травня 1509 року Венеція зазнала нищівної поразки в битві за Агнаделло, в Гарра д'Адді, що відзначилося як одна з найбільш критичних подій в історії Венеції. Французькі та імперські війська окупували Венето, проте Венеції вдалося вирішити ситуацію завдяки дипломатичним зусиллям. Порти Апулії були передані для того, аби дійти згоди з Іспанією. Папа Юлій II незабаром визнав небезпеку потенційного руйнування
Андреа Грітті вдруге захопив Падую в липні 1509 року, успішно захищаючи територію від нападів імперських військ. Іспанія і папа обірвали свій союз з Францією, а Венеція повернула Бресію та Верону від Франції. Після семи років руйнівної війни, Сереніссіма повернула свої материкові володіння на захід до річки Адда. Незважаючи на те, що поразка перетворилася на перемогу, події 1509 ознаменували кінець
У 1489 році, в перший рік
Влітку 1570
Падіння Фамагусти поклало початок періоду Османського володіння Кіпром. Два місяці потому, військово-морські сили Священної ліги, що складалися в основному з
'''17 століття'''
У 1606 році конфлікт між Венецією і Святим Престолом почалося з арешту двох кліриків, обвинувачених в скоєнні дрібних злочинів, а також через закон, що обмежує право Церкви на володіння та купівлю земельної власності. Папа Павло V ухвалив рішення про те, що ці положення суперечать канонічним правам, і зажадав, аби вони були скасовані. Одержавши відмову, він відлучив Венецію від церкви. Республіка не звернула ніякої уваги на заборону або акт відлучення, і наказала своїм священикам продовжувати виконувати служіння. Рішення було підтримане монахом Паоло Сарпі, гострим полемічним письменником, який був призначений радником Синьйорії з теології та канонічного права в 1606. Інтердикт було скасовано через рік, після того, як Франція втрутилася і запропонувала формулу компромісу, Венеція була задоволена, затверджуючи принцип, згідно з яким жоден громадянин не був вищим за закон.
У другій половині 17-го століття також тривали війни з Османською імперією; у Критській війні (1645—1669 років), після героїчної облоги, яка тривала 24 роки, Венеція втратила своє велике закордонне володіння — острів Криту, та в той час як він досягла деякі успіхів в Далмації. У 1684 році користуючись тим, що Османська імперія була задіяна у Великій турецькій війні проти Австрії, республіка ініціювала війну, яка тривала до 1699, завдяки якій Венеція змогла підкорити півострів Мореї в південній частині Греції.[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|
Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що
Наприкінці [[XV століття]]
=== Занепад республіки ===
[[Файл:Eastern Mediterranean 1450 .svg|right|thumb|350px|
Але потім настали зміни, яких жодна розсудливість запобігти не могла. Португалець [[Васко да Гама]] відкрив 1498 року морський шлях до [[Ост-Індія|Ост-Індії]], і Венеція з часом втратила вигоди ост-індійської торгівлі. [[Османи]] стали володарями Константинополя і поступово відняли у
У війнах, що виникли внаслідок [[Велика французька революція|Французької революції]], Венеція втратила свою самостійність. Коли [[Наполеон I Бонапарт|Бонапарт]] [[1797]] року вторгнувся в [[Штирія|Штирію]], в тилу у нього повстало проти французів сільське населення Терраферми. Внаслідок цього, після підписання попередніх мирних умов з Австрією, Бонапарт оголосив республіці війну. Марно намагалася вона поступливістю і зміною конституції схилити переможця до милосердя. Останній дож, [[Людовіко Манін]], і Велика рада змушені були [[12 травня]] [[1797]] року підписати своє зречення. Потім, [[16 травня]], місто Венеція було без опору зайнято французами.
За [[Кампо-Формійський мир|Мирним договором]], укладеним в Кампо-Форміо [[17 жовтня]] [[1797]] року,
== Державне управління ==
[[Файл:Venezia c.1650.jpg|right|thumb|350px|Мапа Венеції, 1650]]
Венеція була класичним прикладом аристократичної [[Республіка|республіки]]. Структура влади була різноманітна і заплутана. Основну еліту складали сім'ї [[Патриції|патриціїв]], з яких виходили представники влади. Окрім патриціїв, у Венеції було досить значне число [[Громадянин|громадян]], що мали право працювати в адміністративному апараті, не займаючи політичних посад, при цьому за громадянами були зарезервовані ряд найважливіших адміністративних посад республіки. Більшість мешканців належали до народу, що не мав формальних прав, але думка якого проте уважно враховувалася [[Політичний клас|політичним класом]].
Рядок 128 ⟶ 125:
=== Велика рада ===
Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ
▲Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ Венеційських родин.
Кожен чоловік з сім'ї нобілей (аристократів) по досягненню 25-річного віку входив до складу ради. Спочатку рада налічувала 400—500 чоловік. Пізніше його чисельність зросла до тисячі з гаком людей. Максимально Рада включала до 2500 членів. Таким чином, в Раду входило близько 5 % всього дорослого чоловічого населення Венеції.
Рядок 136 ⟶ 132:
=== Дож ===
{{Main|
[[Файл:Giovanni_Bellini,_portrait_of_Doge_Leonardo_Loredan.jpg|thumb|[[Джованні Белліні]]. Портрет дожа [[Леонардо Лоредан]]а в традиційному для дожів головному уборі]]
Дож зазвичай вибирався з числа дванадцяти [[Прокуратор (у
Влада дожа була значно обмежена. Він мав право брати участь у всіх радах, але не міг нав'язувати свою думку. Дож не міг приймати самостійні рішення. Його контакти, зустрічі, листування ретельно контролювалося. Він не міг покидати меж Венеції і не міг мати власності за межами держави.
=== Мала Рада ===
При дожі була «Мала Рада» з шести його радників і трьох членів ''[[
=== Сенат ===
Рядок 170 ⟶ 166:
Представниками виконавчої влади були [[Подеста|подести]], [[Проведитор|проведитори]], прокуратори і багато інших чиновників
{{commonscat|History of Venice|
== Джерела ==
Рядок 190 ⟶ 186:
== Література ==
* ''О. А. Борділовська''. Італійські коаліції // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
{{Authority control}}
Рядок 198 ⟶ 192:
[[Категорія:Колишні міста-держави]]
[[Категорія:Новоісторичні держави Італії]]
[[Категорія:
[[Категорія:697
[[Категорія:1797 у Європі]]
|