Венеційська республіка: відмінності між версіями

|event1=[[ЗадарськаЗадарський угода]]договір

|image_map_caption = ВенеційськаВенеціанська республіка в 1796.

[[Файл:Republik Venedig.png|thumb|right|280px|Мапа ВенеційськоїВенеціанської республіки в 1000 році]]

'''Венецій́ськаВенеціан́ська респу́бліка''' ({{lang-vec|(Serenìsima) Repùblica Vèneta or Repùblica de Venesia}}, {{lang-it|Serenissima Repubblica di Venezia}}), ''Республіка Святого Марка'' — з 751 по 1797 рік [[республіка]] в [[Європа|Європі]] із столицею в місті [[Венеція]]. Розташовувалася в північно-східній частині території сучасної [[Італія|Італії]], мала колонії на території держав в [[Адріатичне море|Адріатиці]], басейнах [[Егейське море|Егейського]], [[Мармурове море|Мармурового]] і [[Чорне море|Чорного]] морів.

Незабаром після того Венеціанська республіка, майстерно користуючись своїм вигідним і безпечним положенням між Східною і Західною імперіями, розвинула свій добробут і стала багатим і могутнім торговельним містом. Її флоти звитяжно билися проти [[Норманни|норманнів]] і [[Сарацини|сарацинів]] Нижньої Італії, так само як і проти слов'янських піратів на східному березі Адріатичного моря. До островів в лагунах і прилеглій до них береговій землі були приєднані землі, завойовані в [[Істрія|Істрії]], а прибережні міста Далмації [[997]] року добровільно поставили себе під Венеціанське заступництво. Будучи володаркою Адріатичного моря, Венеція насправді користувалася повною незалежністю; але, озираючись на торговельні інтереси, вона ще довгий час зберігала ймовірний політичний зв'язок з Візантійською імперією. Під час [[Хрестові походи|Хрестових походів]] Венеція досягла високої міри процвітання і розповсюдила свої торговельні зв'язки, незважаючи на конкуренцію [[Пізанська республіка|Пізи]] і [[Генуезька республіка|Генуї]], на весь Схід. Усередині республіки неодноразово виникала боротьба між демократичною і аристократичною партією; дехто проголошував навіть бажання перетворити довічне правління дожів на спадкову монархію. Після одного з повстань, у якому загинув дож [[Мікель Вітале II|Вітале II Мікель]], у [[1172]] року була заснована [[ВенеційськаВенеціанська республіка#Велика рада|Велика рада]], що складалася з виборних нобілів. Велика рада стала найвищою владою і сильно обмежувала могутність дожів. Скликане раніше загальне народне зібрання відтоді стало скликатися лише у виняткових випадках, і [[1423]] року було зовсім скасовано. Під пануванням аристократії було вироблено законодавство республіки та її адміністративний поділ.

[[Файл:San Marco horses.jpg|thumb|200px|[[Коні святого Марка]]]]'''Високе Середньовіччя'''

У 1295 році  П'єтро Граденіго послав флот, що складався з 68 кораблів атакувати Генуезький флот в Александретті, пізніше інший флот зі 100 кораблів був відправлений атакувати Геную у 1299році. Від 1350 до 1381року Венеція вела поперемінну війну з генуезцями. Республіка спустошила Генуезький флот в битві при Кьодже в 1380 році, тим самим зберегла своє чільне становище в східних середземноморських справах за рахунок погіршення становища імперії Генуї.

У 1363 році в заокеанській колонії Кандія ([[Крит]]) спалахнуло повстання Святого Тита проти венеційськоговенеціанського правління. Бунт став результатом співпраці венеційськихвенеціанських колоністів і критських дворян, які намагалися створити незалежну державу. В свою чергу Венеція направила багатонаціональну найману армію, яка незабаром відновила контроль над великими містами. Однак Венеція не спромоглася повністю відвоювати Крит до 1368 року.

ВенеційціВенеціанці використали ситуацію і швидко поставили дворянство для управління областю, наприклад, граф Філіппо Стіпанов контролював Задар. Цей крок венеційціввенеціанців був відповіддю на загрозливу експансію на чолі з Джангалеаццо Вісконті, герцогом Мілану. Контроль над північно-східними основними наземними маршрутами був також необхідністю задля забезпечення виконання угод. НаСтаном на 1410 Венеційськийрік Венеціанський флот складався з 3300 суден (керованих 36000 чоловіками), за його допомоги було захоплено більшу частину території, що в сьогодні називається Венето, в тому числі такі міста як Верона (які клялися своєю вірністю Венеції в 1405 році) і Падуя.

Ситуація в Далмації була вирішена в 1408 році перемир'ям з королем Угорщини Сигізмундом, таким чином труднощі Угорщини перейшли до республіки, а саме до консолідованих Адріатичних володінь. Після закінчення терміну перемир'я в 1420 році, Венеція відразу вторглася до Патріархії Аквілеї та підкорила Трау, Спалато, Дурацо та інші далмаціанські міста. В Ломбардії  Венеція приєднала Бресію в 1426 році, Бергамо в 1428 році, і Кремону в 1499 році.

Раби переважно жили в італійських містах-державах до кінця 15-го століття. В період між 1414 та 1423 роками, близько 10 00010000 рабів перевезених з Кафи, було продано в Венеції.

Османська імперія розпочала морські кампанії ще в 1423 році, в той час, коли вона вела семирічну війну з ВенеційськоюВенеціанською республікою за морський контроль над Егейським, Іонічним і Адріатичним морями. Війни з Венецією поновилися в 1463 році та продовжилися до підписання сприятливого мирного договору в 1479 році, відразу після неспокійної облоги Шкодри. В 1480 (тепер без завад з боку венеційськоговенеціанського флоту), османи окупували Родос та досить швидко захопили Отранто. Станом на 1490 рік населення Венеції зросло до 180 000 чоловік.

Війну з османами було відновлено з 1499 по 1503 рік. УВ 1499 Венеція уклала союз з королем Франції Луї XII проти Мілану, долучаючи також Кремону. Цього ж року османський султан вирушив у атаку на Лепанто, крім того він послав великий флот, аби підтримати наступальну операцію на морі. Антоніо Грімані, у більшій мірі бізнесмен та дипломат, аніж моряк, зазнав поразки в морській битві при Зончіо в 1499 році. В свою чергу Турки знову розграбували Фріулі. Віддаючи перевагу миру супроти тотальної війни як проти турків, так і на морі, Венеція капітулювала у Лепанто, Дураццо, Модоні та Короні.

Увагу Венеції від свого звичайного морського положення було відвернуто критичним становищем в Романьї, що на той час була однією з найбагатших земель в Італії, територія номінально входила до складу Папської держави, проте насправді була поділена на ряд невеликих володінь, які Римським солдатам важко було контролювати. Бажаючи завоювати частину земель Венеції, усі сусідні держави об'єдналися у так званий Союз Камбре під керівництвом папи Юлія II у 1508 році. Папа хотів приєднати до своїх володінь Романь; Імператор Максиміліан I — Фріулі та Венето; Іспанія — порти Апулії; король Франції — Кремону; король Угорщини — Далмацію, крім того кожен з них волів загарбати деякі інші території. Наступ проти величезної армії розпочався з Франції.

14 травня 1509 року Венеція зазнала нищівної поразки в битві за Агнаделло, в Гарра д'Адді, що відзначилося як одна з найбільш критичних подій в історії Венеції. Французькі та імперські війська окупували Венето, проте Венеції вдалося вирішити ситуацію завдяки дипломатичним зусиллям. Порти Апулії були передані для того, аби дійти згоди з Іспанією. Папа Юлій II незабаром визнав небезпеку потенційного  руйнування ВенеційськоїВенеціанської республіки (єдиної на той час італійської сили, здатної конкурувати з королівствами на зразок Франції або імперіями, на зразок Османської).

Андреа Грітті вдруге захопив Падую в липні 1509 року, успішно захищаючи територію від нападів імперських військ. Іспанія і папа обірвали свій союз з Францією, а Венеція повернула Бресію та Верону від Франції. Після семи років руйнівної війни, Сереніссіма повернула свої материкові володіння на захід до річки Адда. Незважаючи на те, що поразка перетворилася на перемогу, події 1509 ознаменували кінець венеційськоївенеціанської експансії.

У 1489 році, в перший рік венеційськоговенеціанського правління Кіпром, турки напали на півострів Карпас, грабуючи і беручи багатьох в полон для продажу в рабство. У 1539 році турецький флот атакував і знищив Лімассол. Побоюючись постійного розширення Османської імперії, венеційцівенеціанці укріпили Фамагусту, Нікосію та Киренію, проте більшість інших міст досі були легкою здобиччю для ворога. До [[1563]] року населення Венеції скоротилося до приблизно 168 000168000 осібчоловік.

Влітку 1570 [[року турки]] знову аткакували, але на цей раз з повномасштабним вторгненням, а не рейдом. Близько 60 тисяч військовослужбовців, в тому числі кавалерії і артилерії під командуванням Мустафи-паші розкинулися поблизу Лімассола  2 липня 1570  і взяли в облогу Нікосію. На хвилі перемоги у той день, коли місто паловпало — 9 вересня 1570, 20-. 00020000 жителів Нікосії було страчено загарбниками, а кожна церква, громадська будівля, і палац були розграбовані. Чутка про різанину поширилася, вже через кілька днів Мустафа взяв Киренію без єдиного пострілу. Фамагуста, однак, чинила опір, захист тривав з вересня 1570 року до серпня 1571 року.

Падіння Фамагусти поклало початок періоду Османського володіння Кіпром. Два місяці потому, військово-морські сили Священної ліги, що складалися в основному з венеційськихвенеціанських, іспанських, і папських кораблів під командуванням австрійця Дона Джона, розгромили турецький флот в битві при Лепанто. Незважаючи на перемогу в морі над турками, Кіпр залишився підконтрольним Османській імперії протягом наступних трьох століть. До 1575 року населення Венеції складало близько 175175000 000 осіблюдей, проте частково це було результатом чуми 1575-157676 років, станом на [[1581]] рік кількість населення знизилася до 124 000124000 осіблюдей.

У 1606 році конфлікт між Венецією і Святим Престолом почалося з арешту двох кліриків, обвинувачених в скоєнні дрібних злочинів, а також через закон, що обмежує право Церкви на володіння та купівлю земельної власності. Папа Павло V ухвалив рішення про те, що ці положення суперечать канонічним правам, і зажадав, аби вони були скасовані. Одержавши відмову, він  відлучив Венецію від церкви. Республіка не звернула ніякої уваги на заборону або акт відлучення, і наказала своїм священикам продовжувати виконувати служіння. Рішення було підтримане монахом Паоло Сарпі, гострим полемічним письменником, який був призначений радником Синьйорії з теології та канонічного права в 1606. Інтердикт було скасовано через рік, після того, як Франція втрутилася і запропонувала формулу компромісу, Венеція була задоволена, затверджуючи принцип, згідно з яким жоден громадянин не був вищим за закон.

У другій половині 17-го століття також тривали війни з Османською імперією; у Критській війні (1645—1669 років), після героїчної облоги, яка тривала 24 роки, Венеція втратила своє велике закордонне володіння — острів Криту, та в той час як він досягла деякі успіхів в Далмації. У 1684 році  користуючись тим, що Османська імперія була задіяна у Великій турецькій війні проти Австрії, республіка ініціювала війну, яка тривала до 1699, завдяки якій Венеція змогла підкорити півострів Мореї в південній частині Греції.[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|ВенеційськаВенеціанська фортеця в Нафпліоні, Греція. Це один з багатьох фортів, що забезпечував ВенеційськіВенеціанські торговельні маршрути в східній частині Середземномор'я.]]

Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що венеційціввенеціанців було відсунуто на задній план. Крім того, [[1256]] року почалася тривала війна між Венецією і Генуєю, яка проходила зі змінним успіхом. Аристократично-олігархічний устрій республіки [[1297]] року зробився ще більш замкнутим, унаслідок знищення дожем [[П'єтро Граденіго]] Великої ради, і перетворення синьорії, яка доти обиралася щороку, в спадкову колегію, до складу якої входили записані до Золотої книги прізвища нобілів. Після змови Тьєполо [[1310]] року було засновано [[ВенеційськаВенеціанська республіка#Рада Десяти|Раду Десяти]], яка встановила поліцейське управління з широкими повноваженнями і доповнила цю аристократичну систему. Відтоді Золота книга відкривалася лише в окремих випадках ([[1379]], [[1646]], [[1684]]—[[1699]], [[1769]]), і лише невелика кількість прізвищ була внесена до нобілів. Дож [[Марино Фальєро]] за свою змову проти аристократії [[1355]] року поплатився життям. Зміна, що сталася в стосунках з [[Левант]]ом, спонукала республіку зосередити головну увагу на Італії, особливо після того, як суперниця Венеції — Генуя — внаслідок 130-річної боротьби [[1381]] року була переможена. ВенеційськіВенеціанські володіння на материку — '''Терраферма''' — дедалі більше розширювалися. [[Віченца]], [[Верона]], [[Бассано]], [[Фельтре]], [[Беллуно]] і [[Падуя]] зі своїми територіями були приєднані в 1404—1405 роках, [[Фріулі]] — [[1421]], [[Брешія]] і [[Бергамо]] — [[1428]] і [[Кремо]] — [[1448]] року, десь тоді ж завершилося завоювання [[Іонічні острови|Іонічних островів]]. Нарешті, вдова останнього кіпрського короля венеційкавенеціанка [[Катерина Корнаро]] [[1489]] року поступилася республіці островом [[Кіпр]].

Наприкінці [[XV століття]] ВенеційськаВенеціанська республіка була багата, могутня, вселяла страх своїм ворогам, і серед її мешканців наукова і художня освіта була поширена більше, ніж в середовищі інших націй. Торгівля і промисловість проквітали. Податки були незначні й правління мало м'який характер, коли справа не стосувалася політичних злочинів, для переслідування яких [[1539]] року було призначено трьох державних інквізиторів.

[[Файл:Eastern Mediterranean 1450 .svg|right|thumb|350px|ВенеційськіВенеціанські володіння в Греції, 1450]]

Але потім настали зміни, яких жодна розсудливість запобігти не могла. Португалець [[Васко да Гама]] відкрив 1498 року морський шлях до [[Ост-Індія|Ост-Індії]], і Венеція з часом втратила вигоди ост-індійської торгівлі. [[Османи]] стали володарями Константинополя і поступово відняли у венеційціввенеціанців володіння, що належали їм в Архіпелазі і [[Морея|Мореї]], так само як і в [[Евбея|Негропонті]]. Досвідчена у веденні державних справ республіка лише з відносно невеликими втратами позбавилася від небезпеки, якою загрожувала їй заснована папою [[Юлій II (папа римський)|Юлієм II]] [[Священна ліга|ліга]], що поставила Венецію на короткий час майже на край загибелі; ця боротьба дала новий поштовх могутності і впливу республіки. У церковному розбраті з папою [[Павло V (папа римський)|Павлом V]], в якому чернець Павло Сарпі захищав справу Венеції (з 1607 року), республіка відстояла свої права проти ієрархічних домагань. Змова проти незалежності республіки, затіяна у Венеції [[1618]] року іспанським посланцем маркізом Бедемаром, була вчасно розкрита і криваво придушена. З іншого боку, [[Османська імперія]] [[1571]] року відняла у республіки острів Кіпр, а [[1669]] року, після 24-річної війни, і [[Кандія|Кандію]]. Останні фортеці на [[Крит]]і були втрачені Венецією лише [[1715]] року. [[Морея]] [[1687]] року була знов завойована і за Кардовицьким миром [[1699]] року турки поступилися нею, але [[1718]] року, за Пассаровицьким миром, вони повернулася туди. Відтоді республіка майже перестала брати участь у всесвітній торгівлі. Вона задовольнялася збереженням свого застарілого державного ладу і утриманням, за дотримання суворого нейтралітету, останніх своїх володінь (Венеції, Істрії, Далмації і Іонічних островів), в яких було до 2,5 мільйонів підданих.

За [[Кампо-Формійський мир|Мирним договором]], укладеним в Кампо-Форміо [[17 жовтня]] [[1797]] року, ВенеційськаВенеціанська територія ліворуч від Ечу, разом з Істрією і Далмацією була надана [[Австрія|Австрії]], тоді як область праворуч від Ечу відходила до [[Цизальпінська республіка|Цизальпінської республіки]] (згодом Італійське королівство). Іонічні острови перейшли у володіння Франції.

{{Main|ВенеційськийВенеціанський дож}}

Дож зазвичай вибирався з числа дванадцяти [[Прокуратор (у ВенеційськійВенеціанській республіці)|прокураторів]] [[Собор Святого Марка|Сан-Марко]], як правило довічно. Голосування Великої Ради з виборів дожа не було прямим. Велика Рада реалізовувала процедуру виборів, яка включала одинадцять етапів. Спочатку збиралися члени Великої Ради віком понад 30 років, які вибирали 30 чоловіків, що належали до різних сімей. Потім ці 30 вибирали 9 чоловіків, які вибирали сорок чоловіків. Ці сорок обирали 12 чоловіків, а ці 12 — 25. Двадцять п'ять чоловіків вибирали дев'ять, а дев'ять чоловіків — 45; 45 вибирали 11, а ці 11 — вибирали остаточний комітет з виборів у складі 41 члена, які обирали дожа.

При дожі була «Мала Рада» з шести його радників і трьох членів ''[[ВенеційськаВенеціанська республіка#Рада сорока|Ради сорока]]''.

{{commonscat|History of Venice|ВенеційськаВенеціанська республіка}}

[[Категорія:ВенеційськаВенеціанська республіка]]

[[Категорія:697 у Європі]]