Венеційська республіка: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м N.Português перейменував сторінку з Венеційська республіка на Венеціанська республіка поверх перенаправлення
Немає опису редагування
Рядок 10:
|year_end = 1797
|date_end = 17 квітня
|event1=[[ЗадарськаЗадарський угода]]договір
|date_event1= 27 червня, 1358
|p1 = Візантійська імперія
Рядок 23:
|image_coat = Coat of Arms of the Republic of Venice.svg
|image_map = Republic of Venice 1796.png
|image_map_caption = ВенеційськаВенеціанська республіка в 1796.
|common_languages =[[Венетська мова|венетська]], [[Латина]], [[Італійська мова|італійська]]
|religion = [[Римо-католицька церква]]
Рядок 37:
}}
 
[[Файл:Republik Venedig.png|thumb|right|280px|Мапа ВенеційськоїВенеціанської республіки в 1000 році]]
'''Венецій́ськаВенеціан́ська респу́бліка''' ({{lang-vec|(Serenìsima) Repùblica Vèneta or Repùblica de Venesia}}, {{lang-it|Serenissima Repubblica di Venezia}}), ''Республіка Святого Марка'' — з 751 по 1797 рік [[республіка]] в [[Європа|Європі]] із столицею в місті [[Венеція]]. Розташовувалася в північно-східній частині території сучасної [[Італія|Італії]], мала колонії на території держав в [[Адріатичне море|Адріатиці]], басейнах [[Егейське море|Егейського]], [[Мармурове море|Мармурового]] і [[Чорне море|Чорного]] морів.
 
Інститут [[дож]]ів проіснував рівно 1100 років (697—1797).
Рядок 48:
На берегах північно-західної затоки Адріатичного моря жили в давнину [[венети]], від яких країна отримала назву. Під час переселення народів, коли вождь гунів [[Аттіла]] 452 року зруйнував Аквілею і завоював всю верхню Італію до річки [[По]], багато жителів Венеції шукали притулки на островах в сусідніх лагунах. З тих часів тут поступово виникло декілька міських поселень, як то: [[Градо]], [[Ераклеа|Гераклея]], [[Маламокко]], [[Кіоджа]]. Після падіння [[Західна Римська Імперія|Західної Римської імперії]] [[Венеціанські острови]] разом з рештою Італії потрапили під владу Одоакра, потім [[Остготи|остготів]] і, нарешті, — [[Східна Римська імперія|Східної Римської імперії]]; навіть після вторгнення [[Лангобарди|лангобардів]] вони залишалися ще під владою [[Візантія|Візантії]]. У неодноразових війнах з лангобардами поступово з'ясувалася необхідність тіснішого єднання і загального управління. Тому духовні і світські вожді населення, разом зі всіма жителями острівної групи, вибрали в [[697]] [[Анафесто Паоло Лучіо]] загальним верховним головою на все його життя, посада отримала назву — [[дож]]. Уряд знаходився спершу в Гераклеї, [[742]] року його було перенесено до Маламокко і [[810]] року — на пустельний доти острів [[Ріальто]], де після того виникло місто Венеція. [[806]] року Венеціанську острівну групу було на короткий час приєднано до імперії [[Карл І Великий|Карла Великого]], але вже [[812]] року, відповідно до укладеного миру, повернено (разом з [[Далмація|Далмацією]]) [[Візантійська імперія|Візантійській імперії]].
 
Незабаром після того Венеціанська республіка, майстерно користуючись своїм вигідним і безпечним положенням між Східною і Західною імперіями, розвинула свій добробут і стала багатим і могутнім торговельним містом. Її флоти звитяжно билися проти [[Норманни|норманнів]] і [[Сарацини|сарацинів]] Нижньої Італії, так само як і проти слов'янських піратів на східному березі Адріатичного моря. До островів в лагунах і прилеглій до них береговій землі були приєднані землі, завойовані в [[Істрія|Істрії]], а прибережні міста Далмації [[997]] року добровільно поставили себе під Венеціанське заступництво. Будучи володаркою Адріатичного моря, Венеція насправді користувалася повною незалежністю; але, озираючись на торговельні інтереси, вона ще довгий час зберігала ймовірний політичний зв'язок з Візантійською імперією. Під час [[Хрестові походи|Хрестових походів]] Венеція досягла високої міри процвітання і розповсюдила свої торговельні зв'язки, незважаючи на конкуренцію [[Пізанська республіка|Пізи]] і [[Генуезька республіка|Генуї]], на весь Схід. Усередині республіки неодноразово виникала боротьба між демократичною і аристократичною партією; дехто проголошував навіть бажання перетворити довічне правління дожів на спадкову монархію. Після одного з повстань, у якому загинув дож [[Мікель Вітале II|Вітале II Мікель]], у [[1172]] року була заснована [[ВенеційськаВенеціанська республіка#Велика рада|Велика рада]], що складалася з виборних нобілів. Велика рада стала найвищою владою і сильно обмежувала могутність дожів. Скликане раніше загальне народне зібрання відтоді стало скликатися лише у виняткових випадках, і [[1423]] року було зовсім скасовано. Під пануванням аристократії було вироблено законодавство республіки та її адміністративний поділ.
 
=== Розквіт республіки ===
[[Файл:San Marco horses.jpg|thumb|200px|[[Коні святого Марка]]]]'''Високе Середньовіччя'''
 
Впродовж періоду Високого Середньовіччя ВенеційськаВенеціанська республіка стала надзвичайно багатою завдяки контролю торгівлі між Європою і Левантом, крім того вона почала розширюватися по Адріатичному морю та поза його межі. У 1084 році Доменіко Сельва особисто очолив флот та виступив проти норманів, проте зазнав поразки і втратив дев'ять великих галер, що були найбільшими та найкраще озброєними кораблями венеційськоговенеціанського військового флоту. Венеція була задіяна у хрестових походах майже з самого їх початку. Двісті венеційськихвенеціанських кораблів надавали допомогу в затриманні прибережних міст Сирії після першого хрестового походу. У [[1110]] [[році Орделафо Фальєро]] особисто командував венеційськимвенеціанським флотом, що складався зі 100 кораблів, аби допомогти Балдуїну I Єрусалимському та королю Норвегії Сігурду I Магнуссону в захопленні міста Сідон (сучасний Ліван). У 1123 році Пактом Вармунді їм було надано фактичну автономію в складі Єрусалимського королівства.
'''Високе Середньовіччя'''
 
ВенеційціВенеціанці також отримали значні торгівельні привілеї у Візантії в 12 столітті, їх кораблі часто забезпечували імперію флотом. У 1182 році спалахнув антизахідний бунт в Константинополі. ВенеційськаВенеціанська могутність та впливовість стали причиною заздрості багатьох в імперії, тому під час урочистої ходи самозванця Андроніка I Комніна містом, венеційськевенеціанське майно було розграбовано, а його власників ув'язнено, цей акт принизив і розлютив республіку. У [[1183]] році місто Зара (хорватською: [[Задар]]) здійснило успішне повстання проти венеційськоговенеціанського правління. Пізніше місто заручилося подвійним захистом від папства та Угорщини. У [[1199]] далматійціроці далмаціанці відокремилися від Угорщини та передали їй частину Македонії. У [[1201]] році місто Задар офіційно визнаввизнало Емеріка повелителем.
Впродовж періоду Високого Середньовіччя Венеційська республіка стала надзвичайно багатою завдяки контролю торгівлі між Європою і Левантом, крім того вона почала розширюватися по Адріатичному морю та поза його межі. У 1084 році Доменіко Сельва особисто очолив флот та виступив проти норманів, проте зазнав поразки і втратив дев'ять великих галер, що були найбільшими та найкраще озброєними кораблями венеційського військового флоту. Венеція була задіяна у хрестових походах майже з самого їх початку. Двісті венеційських кораблів надавали допомогу в затриманні прибережних міст Сирії після першого хрестового походу. У [[1110]] [[Орделафо Фальєро]] особисто командував венеційським флотом, що складався зі 100 кораблів, аби допомогти Балдуїну I Єрусалимському та королю Норвегії Сігурду I Магнуссону в захопленні міста Сідон (сучасний Ліван). У 1123 Пактом Вармунді їм було надано фактичну автономію в складі Єрусалимського королівства.
 
Лідери Четвертого хрестового походу (1202-04 роки) уклали угоду з Венецією, аби забезпечити флот для перевезення в Левант. Коли хрестоносці були не в змозі платити за кораблі, дож Енріко Дандоло запропонував їм транспорт за умови, якщо хрестоносці захоплять Зару, місто, яке повстало кілька років тому і зарекомендувало себе конкурентом Венеції. Після захоплення Зари хрестовий похід був скерований до Константинополя. Захоплення і розграбування Константинополя було описане як один з найприбутковіших і найганебніших погромів міста в історії. Венеціанці стверджували, що більшу частину награбованого, в тому числі і знаменитих чотири бронзових коня, було привезено для прикраси базиліки Святого Марка. Крім того, в подальшому поділі візантійських земель Венеція отримала велику територію в Егейському морі, теоретично вона дорівнювала трьом восьмим Візантійської імперії. Республіка також отримала острова Крит (Кандія) і Евбея (Негропонт); сучасне ядро ​​міста Ханья, що на Криті, зведене ще венеційцямивенеціанцями на руїнах стародавнього міста Сидонії. Егейські острови також перейшли у володіння республіки та сформували венеційськевенеціанське герцогство Архіпелагу. Візантійська імперія була відновлена ​​у 1261 році Михайлом VIII Палеологом, проте втрачені сила та міць так і не були поновлені і, зрештою, імперію завоювали турки.
Венеційці також отримали значні торгівельні привілеї у Візантії в 12 столітті, їх кораблі часто забезпечували імперію флотом. У 1182 спалахнув антизахідний бунт в Константинополі. Венеційська могутність та впливовість стали причиною заздрості багатьох в імперії, тому під час урочистої ходи самозванця Андроніка I Комніна містом, венеційське майно було розграбовано, а його власників ув'язнено, цей акт принизив і розлютив республіку. У [[1183]] місто Зара (хорватською: [[Задар]]) здійснило успішне повстання проти венеційського правління. Пізніше місто заручилося подвійним захистом від папства та Угорщини. У [[1199]] далматійці відокремилися від Угорщини та передали їй частину Македонії. У [[1201]] Задар офіційно визнав Емеріка повелителем.
 
Лідери Четвертого хрестового походу (1202-04 роки) уклали угоду з Венецією, аби забезпечити флот для перевезення в Левант. Коли хрестоносці були не в змозі платити за кораблі, дож Енріко Дандоло запропонував їм транспорт за умови, якщо хрестоносці захоплять Зару, місто, яке повстало кілька років тому і зарекомендувало себе конкурентом Венеції. Після захоплення Зари хрестовий похід був скерований до Константинополя. Захоплення і розграбування Константинополя було описане як один з найприбутковіших і найганебніших погромів міста в історії. Венеціанці стверджували, що більшу частину награбованого, в тому числі і знаменитих чотири бронзових коня, було привезено для прикраси базиліки Святого Марка. Крім того, в подальшому поділі візантійських земель Венеція отримала велику територію в Егейському морі, теоретично вона дорівнювала трьом восьмим Візантійської імперії. Республіка також отримала острова Крит (Кандія) і Евбея (Негропонт); сучасне ядро ​​міста Ханья, що на Криті, зведене ще венеційцями на руїнах стародавнього міста Сидонії. Егейські острови також перейшли у володіння республіки та сформували венеційське герцогство Архіпелагу. Візантійська імперія була відновлена ​​у 1261 році Михайлом VIII Палеологом, проте втрачені сила та міць так і не були поновлені і, зрештою, імперію завоювали турки.
 
Венеціанська республіка підписала торговий договір з Монгольською імперією в 1221 році.
 
У 1295 році  П'єтро Граденіго послав флот, що складався з 68 кораблів атакувати Генуезький флот в Александретті, пізніше інший флот зі 100 кораблів був відправлений атакувати Геную у 1299році. Від 1350 до 1381року Венеція вела поперемінну війну з генуезцями. Республіка спустошила Генуезький флот в битві при Кьодже в 1380 році, тим самим зберегла своє чільне становище в східних середземноморських справах за рахунок погіршення становища імперії Генуї.
 
У 1363 році в заокеанській колонії Кандія ([[Крит]]) спалахнуло повстання Святого Тита проти венеційськоговенеціанського правління. Бунт став результатом співпраці венеційськихвенеціанських колоністів і критських дворян, які намагалися створити незалежну державу. В свою чергу Венеція направила багатонаціональну найману армію, яка незабаром відновила контроль над великими містами. Однак Венеція не спромоглася повністю відвоювати Крит до 1368 року.
 
До кінця 14-го століття Венеція захопила материкові володіння в Італії, анексувавши Местре і Серавале в 1337 році, Тревізо і Бассано-дель-Граппа в 1339 році, Одрезо в 1380 році та Сенеду в 1389 році.
Рядок 75 ⟶ 73:
Венеція розширилася  також уздовж узбережжя Далмації від Істрії до Албанії, котра була приєднана від короля Ладислава під час громадянської війни в Угорщині. Владислав майже зазнав поразки у конфлікті та вирішив бігти до Неаполя, але перш ніж зробити це, він погодився продати його на той час практично втрачені права на далмаційські міста за знижену ціну в 100000 дукатів.
 
ВенеційціВенеціанці використали ситуацію і швидко поставили дворянство для управління областю, наприклад, граф Філіппо Стіпанов контролював Задар. Цей крок венеційціввенеціанців був відповіддю на загрозливу експансію на чолі з Джангалеаццо Вісконті, герцогом Мілану. Контроль над північно-східними основними наземними маршрутами був також необхідністю задля забезпечення виконання угод. НаСтаном на 1410 Венеційськийрік Венеціанський флот складався з 3300 суден (керованих 36000 чоловіками), за його допомоги було захоплено більшу частину території, що в сьогодні називається Венето, в тому числі такі міста як Верона (які клялися своєю вірністю Венеції в 1405 році) і Падуя.
 
Ситуація в Далмації була вирішена в 1408 році перемир'ям з королем Угорщини Сигізмундом, таким чином труднощі Угорщини перейшли до республіки, а саме до консолідованих Адріатичних володінь. Після закінчення терміну перемир'я в 1420 році, Венеція відразу вторглася до Патріархії Аквілеї та підкорила Трау, Спалато, Дурацо та інші далмаціанські міста. В Ломбардії  Венеція приєднала Бресію в 1426 році, Бергамо в 1428 році, і Кремону в 1499 році.
 
Раби переважно жили в італійських містах-державах до кінця 15-го століття. В період між 1414 та 1423 роками, близько 10 00010000 рабів перевезених з Кафи, було продано в Венеції.
 
У 1481 році  Венеція знову відвоювала Ровіго, що було утримане республікою раніше, в період від 1395 до 1438 року; в лютому 1489 року острів Кіпр, що раніше був державою-осередком хрестоносців (Королівство Кіпр), також був приєднаний до володінь Венеції.
Рядок 85 ⟶ 83:
'''Союз Камбре, втрата Кіпру та битва при Лепанто'''
 
Османська імперія розпочала морські кампанії ще в 1423 році, в той час, коли вона вела семирічну війну з ВенеційськоюВенеціанською республікою за морський контроль над Егейським, Іонічним і Адріатичним морями. Війни з Венецією поновилися в 1463 році та продовжилися до підписання сприятливого мирного договору в 1479 році, відразу після неспокійної облоги Шкодри. В 1480 (тепер без завад з боку венеційськоговенеціанського флоту), османи окупували Родос та досить швидко захопили Отранто. Станом на 1490 рік населення Венеції зросло до 180 000 чоловік.
 
Війну з османами було відновлено з 1499 по 1503 рік. УВ 1499 Венеція уклала союз з королем Франції Луї XII проти Мілану, долучаючи також Кремону. Цього ж року османський султан вирушив у атаку на Лепанто, крім того він послав великий флот, аби підтримати наступальну операцію на морі. Антоніо Грімані, у більшій мірі бізнесмен та дипломат, аніж моряк, зазнав поразки в морській битві при Зончіо в 1499 році. В свою чергу Турки знову розграбували Фріулі. Віддаючи перевагу миру супроти тотальної війни як проти турків, так і на морі, Венеція капітулювала у Лепанто, Дураццо, Модоні та Короні.
 
Увагу Венеції від свого звичайного морського положення було відвернуто критичним становищем в Романьї, що на той час була однією з найбагатших земель в Італії, територія номінально входила до складу Папської держави, проте насправді була поділена на ряд невеликих володінь, які Римським солдатам важко було контролювати. Бажаючи завоювати частину земель Венеції, усі сусідні держави об'єдналися у так званий Союз Камбре під керівництвом папи Юлія II у 1508 році. Папа хотів приєднати до своїх володінь Романь; Імператор Максиміліан I — Фріулі та Венето; Іспанія — порти Апулії; король Франції — Кремону; король Угорщини — Далмацію, крім того кожен з них волів загарбати деякі інші території. Наступ проти величезної армії розпочався з Франції.
 
14 травня 1509 року Венеція зазнала нищівної поразки в битві за Агнаделло, в Гарра д'Адді, що відзначилося як одна з найбільш критичних подій в історії Венеції. Французькі та імперські війська окупували Венето, проте Венеції вдалося вирішити ситуацію завдяки дипломатичним зусиллям. Порти Апулії були передані для того, аби дійти згоди з Іспанією. Папа Юлій II незабаром визнав небезпеку потенційного  руйнування ВенеційськоїВенеціанської республіки (єдиної на той час італійської сили, здатної конкурувати з королівствами на зразок Франції або імперіями, на зразок Османської).
 
Андреа Грітті вдруге захопив Падую в липні 1509 року, успішно захищаючи територію від нападів імперських військ. Іспанія і папа обірвали свій союз з Францією, а Венеція повернула Бресію та Верону від Франції. Після семи років руйнівної війни, Сереніссіма повернула свої материкові володіння на захід до річки Адда. Незважаючи на те, що поразка перетворилася на перемогу, події 1509 ознаменували кінець венеційськоївенеціанської експансії.
 
У 1489 році, в перший рік венеційськоговенеціанського правління Кіпром, турки напали на півострів Карпас, грабуючи і беручи багатьох в полон для продажу в рабство. У 1539 році турецький флот атакував і знищив Лімассол. Побоюючись постійного розширення Османської імперії, венеційцівенеціанці укріпили Фамагусту, Нікосію та Киренію, проте більшість інших міст досі були легкою здобиччю для ворога. До [[1563]] року населення Венеції скоротилося до приблизно 168 000168000 осібчоловік.
 
Влітку 1570 [[року турки]] знову аткакували, але на цей раз з повномасштабним вторгненням, а не рейдом. Близько 60 тисяч військовослужбовців, в тому числі кавалерії і артилерії під командуванням Мустафи-паші розкинулися поблизу Лімассола  2 липня 1570  і взяли в облогу Нікосію. На хвилі перемоги у той день, коли місто паловпало — 9 вересня 1570, 20-. 00020000 жителів Нікосії було страчено загарбниками, а кожна церква, громадська будівля, і палац були розграбовані. Чутка про різанину поширилася, вже через кілька днів Мустафа взяв Киренію без єдиного пострілу. Фамагуста, однак, чинила опір, захист тривав з вересня 1570 року до серпня 1571 року.
 
Падіння Фамагусти поклало початок періоду Османського володіння Кіпром. Два місяці потому, військово-морські сили Священної ліги, що складалися в основному з венеційськихвенеціанських, іспанських, і папських кораблів під командуванням австрійця Дона Джона, розгромили турецький флот в битві при Лепанто. Незважаючи на перемогу в морі над турками, Кіпр залишився підконтрольним Османській імперії протягом наступних трьох століть. До 1575 року населення Венеції складало близько 175175000 000 осіблюдей, проте частково це було результатом чуми 1575-157676 років, станом на [[1581]] рік кількість населення знизилася до 124 000124000 осіблюдей.
 
'''17 століття'''
 
У 1606 році конфлікт між Венецією і Святим Престолом почалося з арешту двох кліриків, обвинувачених в скоєнні дрібних злочинів, а також через закон, що обмежує право Церкви на володіння та купівлю земельної власності. Папа Павло V ухвалив рішення про те, що ці положення суперечать канонічним правам, і зажадав, аби вони були скасовані. Одержавши відмову, він  відлучив Венецію від церкви. Республіка не звернула ніякої уваги на заборону або акт відлучення, і наказала своїм священикам продовжувати виконувати служіння. Рішення було підтримане монахом Паоло Сарпі, гострим полемічним письменником, який був призначений радником Синьйорії з теології та канонічного права в 1606. Інтердикт було скасовано через рік, після того, як Франція втрутилася і запропонувала формулу компромісу, Венеція була задоволена, затверджуючи принцип, згідно з яким жоден громадянин не був вищим за закон.
 
У другій половині 17-го століття також тривали війни з Османською імперією; у Критській війні (1645—1669 років), після героїчної облоги, яка тривала 24 роки, Венеція втратила своє велике закордонне володіння — острів Криту, та в той час як він досягла деякі успіхів в Далмації. У 1684 році  користуючись тим, що Османська імперія була задіяна у Великій турецькій війні проти Австрії, республіка ініціювала війну, яка тривала до 1699, завдяки якій Венеція змогла підкорити півострів Мореї в південній частині Греції.[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|ВенеційськаВенеціанська фортеця в Нафпліоні, Греція. Це один з багатьох фортів, що забезпечував ВенеційськіВенеціанські торговельні маршрути в східній частині Середземномор'я.]]
 
Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що венеційціввенеціанців було відсунуто на задній план. Крім того, [[1256]] року почалася тривала війна між Венецією і Генуєю, яка проходила зі змінним успіхом. Аристократично-олігархічний устрій республіки [[1297]] року зробився ще більш замкнутим, унаслідок знищення дожем [[П'єтро Граденіго]] Великої ради, і перетворення синьорії, яка доти обиралася щороку, в спадкову колегію, до складу якої входили записані до Золотої книги прізвища нобілів. Після змови Тьєполо [[1310]] року було засновано [[ВенеційськаВенеціанська республіка#Рада Десяти|Раду Десяти]], яка встановила поліцейське управління з широкими повноваженнями і доповнила цю аристократичну систему. Відтоді Золота книга відкривалася лише в окремих випадках ([[1379]], [[1646]], [[1684]]—[[1699]], [[1769]]), і лише невелика кількість прізвищ була внесена до нобілів. Дож [[Марино Фальєро]] за свою змову проти аристократії [[1355]] року поплатився життям. Зміна, що сталася в стосунках з [[Левант]]ом, спонукала республіку зосередити головну увагу на Італії, особливо після того, як суперниця Венеції — Генуя — внаслідок 130-річної боротьби [[1381]] року була переможена. ВенеційськіВенеціанські володіння на материку — '''Терраферма''' — дедалі більше розширювалися. [[Віченца]], [[Верона]], [[Бассано]], [[Фельтре]], [[Беллуно]] і [[Падуя]] зі своїми територіями були приєднані в 1404—1405 роках, [[Фріулі]] — [[1421]], [[Брешія]] і [[Бергамо]] — [[1428]] і [[Кремо]] — [[1448]] року, десь тоді ж завершилося завоювання [[Іонічні острови|Іонічних островів]]. Нарешті, вдова останнього кіпрського короля венеційкавенеціанка [[Катерина Корнаро]] [[1489]] року поступилася республіці островом [[Кіпр]].
 
Наприкінці [[XV століття]] ВенеційськаВенеціанська республіка була багата, могутня, вселяла страх своїм ворогам, і серед її мешканців наукова і художня освіта була поширена більше, ніж в середовищі інших націй. Торгівля і промисловість проквітали. Податки були незначні й правління мало м'який характер, коли справа не стосувалася політичних злочинів, для переслідування яких [[1539]] року було призначено трьох державних інквізиторів.
 
=== Занепад республіки ===
[[Файл:Eastern Mediterranean 1450 .svg|right|thumb|350px|ВенеційськіВенеціанські володіння в Греції, 1450]]
 
Але потім настали зміни, яких жодна розсудливість запобігти не могла. Португалець [[Васко да Гама]] відкрив 1498 року морський шлях до [[Ост-Індія|Ост-Індії]], і Венеція з часом втратила вигоди ост-індійської торгівлі. [[Османи]] стали володарями Константинополя і поступово відняли у венеційціввенеціанців володіння, що належали їм в Архіпелазі і [[Морея|Мореї]], так само як і в [[Евбея|Негропонті]]. Досвідчена у веденні державних справ республіка лише з відносно невеликими втратами позбавилася від небезпеки, якою загрожувала їй заснована папою [[Юлій II (папа римський)|Юлієм II]] [[Священна ліга|ліга]], що поставила Венецію на короткий час майже на край загибелі; ця боротьба дала новий поштовх могутності і впливу республіки. У церковному розбраті з папою [[Павло V (папа римський)|Павлом V]], в якому чернець Павло Сарпі захищав справу Венеції (з 1607 року), республіка відстояла свої права проти ієрархічних домагань. Змова проти незалежності республіки, затіяна у Венеції [[1618]] року іспанським посланцем маркізом Бедемаром, була вчасно розкрита і криваво придушена. З іншого боку, [[Османська імперія]] [[1571]] року відняла у республіки острів Кіпр, а [[1669]] року, після 24-річної війни, і [[Кандія|Кандію]]. Останні фортеці на [[Крит]]і були втрачені Венецією лише [[1715]] року. [[Морея]] [[1687]] року була знов завойована і за Кардовицьким миром [[1699]] року турки поступилися нею, але [[1718]] року, за Пассаровицьким миром, вони повернулася туди. Відтоді республіка майже перестала брати участь у всесвітній торгівлі. Вона задовольнялася збереженням свого застарілого державного ладу і утриманням, за дотримання суворого нейтралітету, останніх своїх володінь (Венеції, Істрії, Далмації і Іонічних островів), в яких було до 2,5 мільйонів підданих.
 
У війнах, що виникли внаслідок [[Велика французька революція|Французької революції]], Венеція втратила свою самостійність. Коли [[Наполеон I Бонапарт|Бонапарт]] [[1797]] року вторгнувся в [[Штирія|Штирію]], в тилу у нього повстало проти французів сільське населення Терраферми. Внаслідок цього, після підписання попередніх мирних умов з Австрією, Бонапарт оголосив республіці війну. Марно намагалася вона поступливістю і зміною конституції схилити переможця до милосердя. Останній дож, [[Людовіко Манін]], і Велика рада змушені були [[12 травня]] [[1797]] року підписати своє зречення. Потім, [[16 травня]], місто Венеція було без опору зайнято французами.
 
За [[Кампо-Формійський мир|Мирним договором]], укладеним в Кампо-Форміо [[17 жовтня]] [[1797]] року, ВенеційськаВенеціанська територія ліворуч від Ечу, разом з Істрією і Далмацією була надана [[Австрія|Австрії]], тоді як область праворуч від Ечу відходила до [[Цизальпінська республіка|Цизальпінської республіки]] (згодом Італійське королівство). Іонічні острови перейшли у володіння Франції.
 
== Державне управління ==
[[Файл:Venezia c.1650.jpg|right|thumb|350px|Мапа Венеції, 1650]]
[[Файл:Громадяни республіки.jpg|міні|'''Громадяни республіки''']]
Венеція була класичним прикладом аристократичної [[Республіка|республіки]]. Структура влади була різноманітна і заплутана. Основну еліту складали сім'ї [[Патриції|патриціїв]], з яких виходили представники влади. Окрім патриціїв, у Венеції було досить значне число [[Громадянин|громадян]], що мали право працювати в адміністративному апараті, не займаючи політичних посад, при цьому за громадянами були зарезервовані ряд найважливіших адміністративних посад республіки. Більшість мешканців належали до народу, що не мав формальних прав, але думка якого проте уважно враховувалася [[Політичний клас|політичним класом]].
 
Рядок 128 ⟶ 125:
 
=== Велика рада ===
Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ ВенеційськихВенеціанських родин.
[[Файл:Велика рада.Фрагмент мозаїки Сан-Марко.jpg|міні|Фрагмент мозаїки із зображенням членів «''Великої ради''»]]
Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ Венеційських родин.
 
Кожен чоловік з сім'ї нобілей (аристократів) по досягненню 25-річного віку входив до складу ради. Спочатку рада налічувала 400—500 чоловік. Пізніше його чисельність зросла до тисячі з гаком людей. Максимально Рада включала до 2500 членів. Таким чином, в Раду входило близько 5 % всього дорослого чоловічого населення Венеції.
Рядок 136 ⟶ 132:
 
=== Дож ===
{{Main|ВенеційськийВенеціанський дож}}
[[Файл:Giovanni_Bellini,_portrait_of_Doge_Leonardo_Loredan.jpg|thumb|[[Джованні Белліні]]. Портрет дожа [[Леонардо Лоредан]]а в традиційному для дожів головному уборі]]
 
Дож зазвичай вибирався з числа дванадцяти [[Прокуратор (у ВенеційськійВенеціанській республіці)|прокураторів]] [[Собор Святого Марка|Сан-Марко]], як правило довічно. Голосування Великої Ради з виборів дожа не було прямим. Велика Рада реалізовувала процедуру виборів, яка включала одинадцять етапів. Спочатку збиралися члени Великої Ради віком понад 30 років, які вибирали 30 чоловіків, що належали до різних сімей. Потім ці 30 вибирали 9 чоловіків, які вибирали сорок чоловіків. Ці сорок обирали 12 чоловіків, а ці 12 — 25. Двадцять п'ять чоловіків вибирали дев'ять, а дев'ять чоловіків — 45; 45 вибирали 11, а ці 11 — вибирали остаточний комітет з виборів у складі 41 члена, які обирали дожа.
 
Влада дожа була значно обмежена. Він мав право брати участь у всіх радах, але не міг нав'язувати свою думку. Дож не міг приймати самостійні рішення. Його контакти, зустрічі, листування ретельно контролювалося. Він не міг покидати меж Венеції і не міг мати власності за межами держави.
 
=== Мала Рада ===
При дожі була «Мала Рада» з шести його радників і трьох членів ''[[ВенеційськаВенеціанська республіка#Рада сорока|Ради сорока]]''.
 
=== Сенат ===
Рядок 170 ⟶ 166:
Представниками виконавчої влади були [[Подеста|подести]], [[Проведитор|проведитори]], прокуратори і багато інших чиновників
 
{{commonscat|History of Venice|ВенеційськаВенеціанська республіка}}
 
== Джерела ==
Рядок 190 ⟶ 186:
 
== Література ==
 
* [[Нікколо Мак'явеллі|Микола Мак'явель]] [https://archive.org/details/NiccolDiBernardoDeiMachiavelliIlPrincipo "Володар" (аудіокнига)] —Лемберг, —1934. 117 с.
* ''О. А. Борділовська''. Італійські коаліції // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
{{Authority control}}
Рядок 198 ⟶ 192:
[[Категорія:Колишні міста-держави]]
[[Категорія:Новоісторичні держави Італії]]
[[Категорія:ВенеційськаВенеціанська республіка]]
[[Категорія:697 у Європі]]
[[Категорія:1797 у Європі]]