Вікіпедія

Чорновіл В'ячеслав Максимович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинуто редагування 109.122.52.31 (обговорення) до зробленого Goo3
Мітка: Відкіт
Рядок 1:
{{othernames|Чорновіл}}
{{Картка:Лідер
| ім'я = В'ячеслав Максимович Чорновіл
| зображення = Чорновіл Вячеслав.jpg
| розмір_зображення = 250px
| підпис_під_зображенням = В'ячеслав Чорновіл, травень [[1989]] р.
| посада = [[Список Голів Львівської обласної ради|Голова Львівської обласної ради]]
| попередник = {{s|посада заснована}}
| наступник = {{s|[[Горинь Микола Миколайович]]}}
| початок_терміну = [[квітень]] [[1990]]
| кінець_терміну = [[квітень]] [[1992]]
| посада2 =
| початок_терміну2 =
| кінець_терміну2 =
| попередник2 =
| наступник2 =
| віце-президент =
| президент =
| президент2 =
| прем'єр-міністр =
| дата_народження = 24.12.1937
| місце_народження = с. [[Єрки (Катеринопільський район)|Єрки]], [[Катеринопільський район]], [[Київська область]] (нині смт. [[Єрки (Катеринопільський район)|Єрки]], [[Катеринопільський район]], [[Черкаська область]])
| дата_смерті = 25.3.1999
| місце_смерті = [[Бориспільський район]], [[Київська область]]
| громадянство = {{s|{{URS}} → {{UKR}}}}
| національність = [[Українці|українець]]
| виборчий_округ =
| дружина = [[Пашко Атена-Святомира Василівна|Атена Пашко]], [[Антонів Олена Тимофіївна|Олена Антонів]], Ірина Брунець
| діти = [[Чорновіл Тарас В'ячеславович|Тарас]] та [[Чорновіл Андрій В'ячеславович|Андрій]]
| родичі =
| підпис = Chornovil autograph.svg
| професія = політик
| релігія = [[Українська Автокефальна Православна Церква]]<ref>[http://gazeta.ua/articles/politics/_u-moskovskomu-patriarhati-nabrehali-pro-zustrich-z-chornovolom-pered-smertyu/371820 У Московському патріархаті набрехали про зустріч з Чорноволом перед смертю?]</ref>
| особистий підпис =
| нагороди = {{{!}} style="background: transparent"
{{!}} {{Орден Держави (Україна)}}
{{!}}-
{{!}} {{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня}}
{{!}}-
{{!}} {{Премія Тараса Шевченка|1996}}
{{!}}}
| партія = [[Народний Рух України]]
}}
{{Депутат
| депутат1 = {{прапорець20|UKR}} [[Народний депутат України]]
| скликання1 = [[народні депутати України 1-го скликання|1-го скликання]]
| партія1 = [[Народна Рада]]
| початок1 = [[15 травня]] [[1990]]
| кінець1 = [[10 квітня]] [[1994]]
| депутат2 = {{прапорець20|UKR}} [[Народний депутат України]]
| скликання2 = [[народні депутати України 2-го скликання|2-го скликання]]
| партія2 = [[Народний Рух України]]
| початок2 = [[26 березня]] [[1994]]
| кінець2 = [[2 квітня]] [[1998]]
| депутат3 = {{прапорець20|UKR}} [[Народний депутат України]]
| скликання3 = [[народні депутати України 3-го скликання|3-го скликання]]
| партія3 = [[Народний Рух України]]
| початок3 = [[3 березня]] [[1998]]
| кінець3 = [[26 травня]] [[1999]]
}}
'''В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л''' ([[24 грудня]] [[1937]] с. [[Єрки (Катеринопільський район)|Єрки]] [[Київська область|Київської області]]&nbsp;— [[25 березня]] [[1999]], [[Бориспіль]] [[Київська область|Київської області]])&nbsp;— український політик, [[публіцист]], літературний критик, діяч руху опору проти [[зросійщення]] та національної дискримінації [[українці|українського народу]], політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х&nbsp;— 90-х років; [[Герой України]] ([[2000]], посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
 
Ініціатор проголошення [[Декларація про державний суверенітет України|Декларації про державний суверенітет України]] 16 липня [[1990]]&nbsp;р. та [[Акт проголошення незалежності України|Акту проголошення Незалежності України]] 24 серпня [[1991]]&nbsp;р.
 
Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух [[Шістдесятники|шістдесятників]] та [[Дисиденти|дисидентів]]. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису [[Український вісник (1970—1972, 1987—1989)|«Український вісник»]]. Член [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]]. Один із ініціаторів створення [[Українська гельсінська група|Української гельсінської спілки]]. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаґанду» ([[1967]]–[[1969]], [[1972]]–[[1979]], [[1980]]–[[1988]]). Перебував у [[Мордовія|мордовських]] таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У [[1990]]-[[1992]]&nbsp;рр.&nbsp;— голова [[Львівська обласна рада народних депутатів першого демократичного скликання|Львівської обласної ради]]. Народний депутат України з березня 1990&nbsp;р.
 
Кандидат у Президенти України на [[Вибори Президента України 1991|виборах 1991 р]] (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27&nbsp;%). З 1992&nbsp;р. і до смерті&nbsp;— голова [[Народний Рух України|Народного Руху України]]. З жовтня 1991&nbsp;— Гетьман українського козацтва. З 1995 року член української делегації в [[Парламентська Асамблея Ради Європи|Парламентській Асамблеї Ради Європи]].
 
Тричі одружений. З першою дружиною&nbsp;— Іриною Брунець мав сина [[Чорновіл Андрій В'ячеславович|Андрія]], від другої&nbsp;— [[Антонів Олена Тимофіївна|Олени Антонів]]&nbsp;— [[Чорновіл Тарас Вячеславович|Тараса]]. Третьою дружиною стала відома дисидентка [[Пашко Атена-Святомира Василівна|Атена Пашко]].<ref>[http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_andrij-chornovil-dvichi-zminyuvav-prizvische/241898 Христина Шевчук-Старецька, Андрій Чорновіл двічі змінював прізвище//«Газета по-українськи» №&nbsp;656 за 25.07.2008]</ref>
 
Загинув [[25 березня]] [[1999]] року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під [[Бориспіль|Борисполем]]. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на [[Вибори Президента України 1999|майбутніх президентських виборах]]. Похований у Києві на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.
 
== Форма імені ==
[[Файл:Chornovil napys.jpg|thumb|200пкс|ліворуч|Напис на пам'ятнику Вячеславу Чорноволу. [[Байкове кладовище]], Київ]]
Нині в українській мові фактично співіснують дві форми імені [[Вячеслав]] / [[В'ячеслав]], тверда (з апострофом) та м'яка (без нього). Форма «В'ячеслав» згадана у довіднику. Форму «Вячеслав» вживав Тарас Шевченко, і вона використовується у сучасних академічних виданнях творів Шевченка, у працях про [[Кирило-Мефодіївське товариство]] тощо.
 
{{Fact}}
 
== Дитинство та юність ==
[[Файл:With Family.jpg|thumb|200px|Вячеслав з батьками та сестрою]]
[[Файл:Student.jpg|thumb|200px|Студент Київського державного університету ім. Тараса Шевченка]]
 
Народився 24 грудня 1937 року в селі [[Єрки (смт)|Єрки]] [[Катеринопільський район|Катеринопільського району]], тоді [[Київська область|Київської області]]<ref>[http://rukhpress.com.ua/002005/print.phtml Вячеслав Чорновіл. АВТОБІОГРАФІЯ]</ref> в сім'ї вчителів.
 
Батько&nbsp;— Максим Йосипович&nbsp;— походив з давнього козацького роду Чорноволів. Хоча в сільській місцевості не надавали особливого значення родоводам, історична пам'ять сім'ї сягала кількох поколінь&nbsp;— до часів остаточного закріпачення козаків, коли уярмлене село [[Вільховець (Звенигородський район)|Вільхівець]] покинув бунтівний Стратін Чорновіл і, пройшовши життєвий шлях аналогічний до [[Микола Джеря|Миколи Джері]] з повісті [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Нечуя-Левицького]], осів у вільній [[Юрківка (Звенигородський район)|Юрківці]] (обидва села на Шевченковій Звенигородщині).
 
Мати&nbsp;— Килина Харитонівна Терещенко належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів [[Терещенки (рід)|Терещенків]]. У Вільхівці пройшли дитячі та юнацькі роки Вячеслава та його старшого брата Бориса (нині покійного) й молодшої сестри Валентини. Тепер у Вільхівці з роду Чорноволів не залишилося нікого, лише нагадують про давніші покоління деякі топоніми: куток Чорноволи й Чорноволівський ліс.
 
У радянські часи сім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. [[1937]] року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.
 
Вячеслав Чорновіл до школи пішов [[1946]] року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку).
 
[[1955]] року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського державного університету імені Тараса Шевченка]] на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики, де на той час виконував обов'язки декана земляк В.Чорновола [[Шестопал Матвій Михайлович|Матвій Шестопал]]. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва в навчанні [[1958]] року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в [[Маріуполь|Жданові]], де працював спочатку теслярем, потім&nbsp;— у виїзній редакції газети «Київський комсомолець»). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика [[Грінченко Борис Дмитрович|Бориса Грінченка]]», ще донедавна забороненого письменника.
 
З липня [[1960]] до травня [[1963]] років Вячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім&nbsp;— старшим редактором передач для молоді.
 
Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]], [[Самійленко Володимир Іванович|В.&nbsp;Самійленка]], [[Грінченко Борис Дмитрович|Б.&nbsp;Грінченка]].
 
У травні [[1963]] року переїхав до [[Київ|Києва]], щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня [[1964]] року працював на будівництві [[Київська ГЕС|Київської ГЕС]] і жив у [[Вишгород]]і.
 
[[1964]] року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури [[Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова|Київського педінституту]], але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.
 
== Громадська діяльність та три ув'язнення (1960-ті&nbsp;— 1985) ==
[[Файл:Донесення КҐБ 8-09-1965.JPG|250px|міні|Спецповідомлення КДБ про проведення політичної акції під час прем'єри фільму «[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків]]», 1965]]
[[Файл:Арештований В Чорновіл 1972.jpg|250px|міні|Фото В'ячеслава Чорновола, заарештованого КДБ під час операції «Блок». 12 січня 1972]]
Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з [[Світличний Іван Олексійович|І. Світличним]], [[Дзюба Іван Михайлович|І.&nbsp;Дзюбою]], [[Сверстюк Євген Олександрович|Є.&nbsp;Сверстюком]], [[Стус Василь Семенович|В.&nbsp;Стусом]], [[Ігор Калинець|Ігором]] та [[Ірина Калинець|Іриною]] Калинець, [[Горська Алла Олександрівна|А.&nbsp;Горською]],[[Плахотнюк Микола Григорович| М.&nbsp;Плахотнюком]], [[Танюк Леонід Степанович|Л.&nbsp;Танюком]], [[Севрук Галина Сильвестрівна|Г.&nbsp;Севрук]] та ін. Вячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
 
[[4 вересня]] [[1965]] року виступив разом з [[Дзюба Іван Михайлович|Іваном Дзюбою]] та [[Стус Василь Семенович|Василем Стусом]] у [[Україна (кінотеатр, Київ)|кінотеатрі «Україна»]] на прем'єрі фільму [[Параджанов Сергій Йосипович|Параджанова]] «[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків]]» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. [[Шешори]] на [[Гуцульщина|Гуцульщині]].
 
Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки.
 
У цей же час В.&nbsp;Чорновіл самостійно та у співавторстві пише ряд документів правозахисного й антишовіністичного характеру: відкритий лист від 15 вересня 1965 року до ЦК компартії й комсомолу України, статті «З приводу процесу над Погружальським», «В шовіністичному зашморзі», «12 запитань до тих, хто вивчає суспільствознавство» тощо. Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача».
 
==== Репресії ====
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В.&nbsp;Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.
 
Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок 15 листопада [[1967]] року Львівського обласного суду&nbsp;— жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: Вячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «[[Лихо з розуму (збірка)|Лихо з розуму]]» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих [[1965]] року шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув'язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.
 
За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув'язнення.
 
Після звільнення [[1969]] року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року Вячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року&nbsp;— у Львівському відділенні [[Українське товариство охорони природи|Українського товариства охорони природи]]<ref>Маріне Елбакідзе. [http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=82934 «Правило вісімок» професора Стойка]. [[Високий замок (газета)|г. «Високий замок»]] 14.05.2010&nbsp;р.</ref>.
 
=== Український вісник ===
[[1970]] року Чорновіл у [[Львів|Львові]] починає випуск підпільного журналу «[[Український вісник (1970—1972, 1987—1989)|Український вісник]]», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він&nbsp;— його організатор, редактор і видавець. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. У видавництві Чорноволові допомагає його найближче у Львові оточення: [[Калинець Ігор Миронович|Ігор]] та [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина]] Калинці, [[Дашкевич Ярослав Романович|Ярослав Дашкевич]] з дружиною Людмилою Шереметьєвою, [[Ярослав Кендзьор]]. У часопису друкуються статті та твори також [[Симоненко Василь Андрійович|Василя Симоненка]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Світличний Іван Олексійович|Івана Світличного]], [[Дзюба Іван Михайлович|Івана Дзюби]], [[Сверстюк Євген Олександрович|Євгена Сверстюка]] та ін.
[[Файл:Vyacheslav Chornovil money.jpg|thumb|200px|Ювілейна монета 2 гривні, присвячена Вячеславу Чорноволу]]
 
==== Ув'язнення та заслання (1972—1979 та 1980—1985) ====
Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» [[1972]] року його арештовують знову&nbsp;— попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це знову суд над журналістом, суд над Словом: [[Мордовія]], [[Якутія]], [[Чаппанда]], боротьба за статус політв'язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву. Відбував термін у мордовських таборах для політв'язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево). В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв'язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу).
 
'''«Зеківський генерал»'''&nbsp;— так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном Вячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність». На початку [[1978]] року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі&nbsp;— постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах (1977—1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. [[1978]] року прийнятий до міжнародного [[ПЕН-клуб]]у.
 
[[22 травня]] [[1979]] року Чорновіл став членом [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської Групи]].
 
У квітні [[1980]] року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично&nbsp;— за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді Вячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті [[Покровськ (Якутія)|Покровську]].
 
== Лідер національно-визвольного руху (1985—1991) ==
У травні [[1985]] року Вячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени [[1988]] року разом з М. Горинем дав інтерв'ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.
 
Улітку [[1987]] року В.&nbsp;Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.
 
6 вересня 1987 року у Львові створена «Українська ініціативна група за звільнення в'язнів сумління». До її складу увійшли Михайло&nbsp;Горинь (голова), Василь&nbsp;Барладяну, Іван&nbsp;Гель, Зорян&nbsp;Попадюк, Степан&nbsp;Хмара, Вячеслав&nbsp;Чорновіл. [http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1987]. [[11 березня]] [[1988]] року з [[Горинь Михайло Миколайович|М.&nbsp;Горинем]] і [[Красівський Зеновій Михайлович|З.&nbsp;Красівським]] підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ.
 
Навесні-влітку [[1988]] року [[Львів]], а за ним і всю Україну сколихнули перші політичні мітинги. Вячеслав Чорновіл, співорганізатор і неповторний оратор усіх акцій протесту, підсумував даний період відомою статтею «10 днів, які сколихнули Львів». У цей час поряд з поважним аналітичним виданням «Український вісник» В.&nbsp;Чорновіл започатковує оперативне інформаційне видання "Експрес-випуск «Українського вісника», номери якого розходилися рекордними для самвидаву тиражами.
 
Нарощуються контакти з національно-визвольними рухами інших поневолених народів СРСР. У червні 1988 року у Львові за ініціативи В.&nbsp;Чорновола проходить міжнаціональна нарада, на якій присутні представники [[Україна|України]], [[Естонія|Естонії]], [[Литва|Литви]], [[Грузія|Грузії]] й [[Вірменія|Вірменії]].
 
=== Українська Гельсінська Спілка ===
[[Файл:Meeting Lviv UHS.jpg|thumb|300px|right|7 липня 1988&nbsp;р. Проголошення Української Гельсінської спілки на мітингу у Львові біля пам'ятника Франкові]]
Наприкінці червня 1988 стає ініціатором та ідейним натхненником створення [[Українська Гельсінська спілка|Української Гельсінської спілки]]&nbsp;— першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії. Вперше про цю ідею публічно оголосив під час підсумкового засідання другого дня консультацій Міжнародної антикомуністичної наради і, не задумуючись, сформулював основні програмні положення майбутньої партії, які пізніше лягли в «Декларацію принципів УГС». Фактично в цей день завершилася монополія Компартії в Україні.
 
[[7 липня]] [[1988]] року на 50-тисячному мітингу у Львові Чорновіл офіційно оприлюднив Декларації принципів Української гельсінської спілки, співголовою якої став. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. Вячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу&nbsp;— написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.
 
В.&nbsp;Чорновіл також не наполягав на праві керівництва, тому став лише співголовою, посаду голови залишивши [[Лук'яненко Левко Григорович|Л.&nbsp;Лук'яненку]], що, очевидно, й призвело до негативних трансформацій в УГС упродовж наступних років аж до перетворення в [[УРП|Українську республіканську партію]], в члени якої Чорновіл перереєструватися відмовився. Загалом короткий період існування УГС був для нього насичений подіями й політичною діяльністю. Він бере участь у численних мітингах (за один з них його, фактично викравши, садять на 15 діб аж у Золочівському райвідділі міліції, приховуючи навіть від родичів інформацію про місце утримання), форумах, інших політичних акціях. І, звичайно ж, багато пише.
[[Файл:Гельсінська спілка-1.jpg|right|thumb|300px|Члени [[Донецька організація Української Гельсінської Спілки|Донецької обласної філії Української Гельсінської спілки]]. 1989&nbsp;р. Третій ліворуч у другому ряду В. Чорновіл.]]
4 серпня 1988 у Львові біля університету ім. І.Франка відбувся несанкціонований мітинг, на який зібралось декілька тисяч осіб. Газета «Вільна Україна» писала, що правоохоронні органи вжили оперативних заходів до його припинення. Особи, які порушували громадський порядок і виявили непокору працівникам міліції, затримані. Ведеться розслідування. Фактично ж у цей день, як відзначалось у протестній телеграмі Виконавчого комітету Української Гельсінської спілки, надісланій 6 серпня 1988&nbsp;р. М.&nbsp;Горбачову, «органи міліції КДБ, шоста рота спеціального призначення жорстоким і цинічним способом розігнали мітинг біля Львівського університету. На людей нацьковували собак, їх тягли до машин за волосся й ноги. Багатьох били, в тому числі жінок і підлітків. Таке придушення волевиявлення громадян, що потягнулися до громадського життя після 60-річного мовчання, нагадує методи розправ над народом найреакційніших режимів». Василь Берладяну, Богдан Горинь, Михайло Горинь, Олесь Шевченко, Вячеслав Чорновіл, які підписали телеграму за дорученням виконавчого комітету УГС, вимагали «притягнення до відповідальності винуватців антидемократичного погрому». Цей день увійшов в історію Львова, як «кривавий четвер».
 
=== Народний Рух України ===
Від часу створення (8—10 вересня [[1989]] року) [[Народний Рух України|Народного Руху України]] (НРУ)&nbsp;— член Руху та його [[Велика Рада Руху|Великої Ради]], з березня 1992&nbsp;— співголова, а з грудня 1992 року&nbsp;— голова НРУ. Ось як про цей час згадував сам Вячеслав Чорновіл:
 
{{Початок цитати}}''«Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час „розвалу імперії“, так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв'язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200—250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалювання комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові „[[Демократичний фронт сприяння перебудові]]“ була літом [[1988]] року, але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 року, зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатися від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях. У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах.»'' {{Кінець цитати}}
 
Дуже непростим був шлях Чорновола до Руху і Руху до Чорновола. У його задумах УГС мала виконати ту ж роль, що й Народні фронти у балтійських республіках, i на початок 1989 року ситуація складалася саме так. Можливо для протидії УГС завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ [[Кравчук Леонід Макарович|Леонід Кравчук]], який ще напередодні керував комісією, покликаною обґрунтувати заборону національної символіки, раптом став сприяти ініціативі творчих спілок щодо створення Народного Руху України за перебудову. Згадаймо: в областях, де УГС не мала серйозного впливу, ініціаторів Руху переслідували, зате в проугаесівських регіонах, особливо у Львові й Києві, їм відверто сприяли. У місцевих ініціативних групах стали домінувати так звані демократичні комуністи. Тож до перших рухівських структур Чорновіл ставився з певною пересторогою, хоча й запропонував делеґувати від УГС в ініціативну групу Львівського Руху Михайла Гориня і регулярно йшов на відверті дискусії. Зрештою, й Чорновола старалися до Руху не допустити. Особливо брутально це виглядало на Установчій конференції Київського міського Руху. Тільки тривале скандування залу змусило президію надати йому слово. Згаданий форум пам'ятний ще й тим, що ведучий, [[Дмитро Павличко]], з піною на губах кричав на групу людей, які підняли синьо-жовтий прапор: «Винесіть ЦЕ, це провокація, заберіть ЦЕ!» Однак ситуація зазнала перелому. Самі рухівці не захотіли йти з Кравчуком, Павличком, Драчем «за перебудову», а обрали шлях Чорновола за незалежну Україну. Починаючи з установчого з'їзду, В.&nbsp;Чорновіл&nbsp;— член Великої Ради Руху, з березня 1992-го&nbsp;— співголова (разом з М.&nbsp;Горинем та І.&nbsp;Драчем), а з грудня 1992 року&nbsp;— незмінний голова Народного Руху України.
 
=== Народний депутат ===
 
Весна 1990 року для Вячеслава Чорновола стала часом тріумфу. Абсолютна перемога на виборах до [[Верховна Рада України|Верховної Ради]] й Львівської облради. Опісля&nbsp;— обрання головою обласної ради. Офіційними довіреними особами на тих виборах у [[Верховна Рада України I скликання|Верховну раду УРСР]] в нього було, згідно тодішнього законодавства, 5 осіб, зокрема [[Лелик Петро|Петро Лелик]], [[Морозов Віктор Євгенович|Віктор Морозов]], [[Лукасевич Микола Миколайович|Микола Лукасевич]], [[Котлік Бенціон Абрамович|Б.&nbsp;Котлік]]…
 
Це був дійсно період великих реформ. Відроджувалися національні святині, традиції й символи, запроваджувалися в окремій області адміністративна, земельна, житлова реформи. До ініціатив Львівщини приєдналися [[Тернопільська область|Тернопільська]] й [[Івано-Франківська область|Івано-Франківська]] області, урочисто була проголошена [[Галицька Асамблея]]. Ті зрушення, які Вячеслав Чорновіл започаткував у Галичині, наприкінці 1999&nbsp;— початку 2000 років повільними темпами почали впроваджуватися по всій Україні.
 
У Верховній Раді на противагу комуністичній «групі 239» утворюється демократична [[Народна Рада]], в якій Чорновіл стає лідером радикального крила. Перебуваючи в меншості, та ще й розбавлена різноманітними угодовцями та перекінчиками, Народна Рада таки добивається в липні 1990-го проголошення [[Декларація про державний суверенітет України|Декларації про державний суверенітет]], а в серпні 1991-го після невдалого путчу&nbsp;— [[Акт проголошення незалежності України|Акта Незалежності України]] й заборони [[Комуністична партія України|Компартії]]. У всіх цих визначних актах вагомий внесок В.&nbsp;Чорновола. А щодо заборони Комуністичної партії, то без його рішучих дій український парламент міг цього кроку й не зробити. Саме він перший віддав вказівку захопити обком, коли ще не були знищені всі компрометуючі комуністів документи, й надав докази участі компартії в перевороті.
 
Чорновіл старався підтримувати стосунки з закордонними партнерами демократичного спрямування, партіями консервативного напрямку. Він товаришував із Маргарет Тетчер. Існував проект&nbsp;— навчання рухівців у школі молодого політика в Лондоні. Чорновіл бачив свою місію у вихованні молоді, заохоченні партійного активу
 
== Політична діяльність ==
[[Файл:Chornovil5.JPG|thumb|right|200px|На мітингу, 1990&nbsp;р.]]
[[Файл:Chornovil Vyacheslav.jpg|thumb|right|200px|Донбас, 1990-і роки.]]
 
=== Кандидат у Президенти ===
1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27&nbsp;%). День [[Всеукраїнський референдум 1991|1 грудня]] назавжди увійшов в історію України як тріумф національної ідеї&nbsp;— понад 90&nbsp;% громадян України підтвердили Незалежність. Однак був тут і зворотній бік медалі: першим Президентом відновленої України став [[Леонід Кравчук]]&nbsp;— колишній член Політбюро ЦК КПУ, завідувач ідеологічного відділу комуністів, людина, що прагнула подавити національний рух ще у зародку&nbsp;— Кравчук свого часу ініціював заборону діяльності Народного Руху України. Нині можна лише здогадуватися, що стало причиною поразки: відвертий тиск на виборців і фальсифікації, загальна інертність суспільства й тяга людей до старого способу життя, чи те, що Чорновола поборювали ще й «гетьманчики» з Народної Ради: [[Лук'яненко Левко Григорович|Лук'яненко]], [[Юхновський Ігор Рафаїлович|Юхновський]], [[Гриньов Володимир Борисович|Гриньов]]. Очевидно, саме вони принесли таку відчутну перемогу Л. Кравчуку. Чимало дослідників вважають, що саме цей вибір у 1991&nbsp;р. розвернув Україну не на той вектор національного становлення та зумовив таку глибоку прірву нині між ситуаціями в Україні з одної сторони та країнах колишнього СРСР та соцтабору Прибалтики та Центральної Європи з іншої.
 
Кандидатуру Вячеслава Чорновола більшістю підтримали лише 3 області Галичини: 75,86&nbsp;% на Львівщині, 67,1&nbsp;% на Франківщині та 57,45&nbsp;% на Тернопільщині. Чималу підтримку також отримав на Буковині та Волині.
 
Після виборів відбулося реформування місцевих органів влади&nbsp;— обласні голови трансформувалися в представників Президента в областях. В. Чорновіл вважав недопустимим ставати чиновником на послугах у свого політичного опонента й пішов у відставку з голови [[Львівська обласна рада|Львівської обласної ради]], повністю зосередившись на роботі у [[Верховна Рада України|Верховній Раді]] й Народному Русі України.
 
[[14 жовтня]] [[1991]] року на Великій козацькій раді Вячеслава Чорновола обрано Гетьманом українського козацтва. [[21 червня]] [[1992]] року він скликає Переяславську раду, де розриває [[Переяславська рада|Переяславську угоду з Росією 1654&nbsp;р.]]
 
=== Лідер Народного Руху ===
[[Файл:Пам'ятник Чорноволу у Львові.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Вячеславу Чорноволу у Львові. Скульптор [[Самотос Іван Михайлович|Іван Самотос]]. Відкрито [[28 грудня]] [[2002]] року]]
[[Файл:Барельєф Чорновола В'ячеслава-F.ax.02.01.09r.004.JPG|міні|200пкс|Барельєф у місті Тернопіль, [[Бульвар Тараса Шевченка (Тернопіль)|бульвар Т. Шевченка]]]]
З квітня 1992 року&nbsp;— на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань&nbsp;— 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Йому вдається перетворити Рух з угодовської аморфної організації в добре структуровану боєздатну політичну партію з конкретною програмою й чіткими національними орієнтирами. Але весь цей шлях усіяний заколотами й спробами розколів. Це відколення гротескних «письменницького Руху», «Всенародного Руху України» (ВНРУ), «Антиімперського антибільшовицького фронту» (ААФ) i злопам'ятного «Конгресу національно-демократичних сил» (КНДС). Всі ці перипетії сприяли поширенню негативного образу Руху та пониження його популярності. Тому весь період з 1994 по 1998 роки Чорновіл, уникаючи надто гучних акцій, планомірно займався розбудовою партійних структур.
 
З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «[[Час-Time]]»,<ref>Олена Білозерська: [http://bilozerska.livejournal.com/40667.html Знаю, як треба!] Спогади про В'ячеслава Чорновола // bilozerska, livejournal, 2007.12.24 15:56 </ref>
(з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999).
 
На [[Парламентські вибори в Україні 1998|парламентських виборах 1998]] року очолюваний ним Народний Рух України займає друге місце, набравши лише 9,4&nbsp;% голосів, поступившись комуністам. Через роздробленість національно-демократичних сил було втрачено щонайменше 10&nbsp;% голосів.
 
У січні 1999 року частина керівництва Руху на чолі з [[Костенко Юрій Іванович|Юрієм Костенком]], незгодна з рішеннями першого етапу дев'ятого з'їзду, пішла на розкол Руху, виступивши відкрито проти Вячеслава Чорновола. 28 лютого вони організували нестатутне зібрання, оголошене ними «десятим з'їздом», і проголосили Юрія Костенка «головою НРУ».Ось як згадує ті події Ярослав Кендзьор, тодішній депутат-рухівець, давні друг Чорновола та його постійний соратник:
 
{{Початок цитати}}''Так, це сталося 19 лютого 1999 року. [[Черняк Володимир Кирилович|Володимир Черняк]] вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовіру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракції Руху. Називав поіменно вершителів цього акта&nbsp;— чітко, голосно, повільно. Було видно, що він дістає неймовірну насолоду від приниження людини, якій раніше і слова поперек боявся сказати. «Червона» частина депутатів, аплодуючи, стояла і вигукувала в більшовицькому екстазі: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!» А він сидів, не опускаючи голови, i дивився просто у вічі Чернякові. Мені здавалося, ще трохи, i комуністи закричать: «Розіп'яти його!» У мене, власне, i було таке відчуття, ніби людину розпинають, мов останнього злочинця.<br/>Тридцять однопартійців із 48-ми. Багато молодих, хто потрапив до парламенту завдяки авторитету Чорновола, «примазавшись» до його імені,&nbsp;— той же Юрій Костенко, [[Кириленко В'ячеслав Анатолійович|В'ячеслав Кириленко]]. Відомі [[Драч Іван Федорович|Іван Драч]], [[Павличко Дмитро Васильович|Дмитро Павличко]], які, по суті, й не були справжніми «рухівцями». А ще [[Юхновський Ігор Рафаїлович|Ігор Юхновський]], [[Зварич Роман Михайлович|Роман Зварич]], [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]], [[Тарасюк Ігор Григорович|Ігор Тарасюк]]… Найболісніше, коли з тобою чинять так люди, котрим ти довіряєш.''{{Кінець цитати}}
 
У ситуації гострої організаційної кризи за ініціативою 13 крайових організацій Руху 7 березня 1999 року у Києві відбувся другий етап дев'ятого з'їзду, який розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року. З'їзд підтвердив повноваження В'ячеслава Чорновола як Голови Руху та нівелював розкольницькі наміри Костенка. Однак цей конфлікт став тяжкою моральною травмою для Чорновола.
{{Початок цитати}}''Не сумніваюся, що цим публічним катуванням мого батька свідомо намагались довести до інфаркту, знаючи, що він вже мав два раніше. З ним і справді стався серцевий напад, довелося лягти до лікарні. На щастя, все обійшлося. Скоро він повернувся сповненим сили і рішучості. Щоправда, цілком сивим&nbsp;— за одну ніч волосся срібним зробилося… Але не втрачав оптимізму, бо зберіг команду з 18-ти чоловік. Почав їздити в регіони з виступами, адже збирався формувати іншу власну політичну силу. I вже тоді його довелося знищити фізично.''<br/>Тарас Чорновіл{{Кінець цитати}}
 
== Загибель ==
[[Файл:Місце загибелі Чорновола.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Кенотаф на місці загибелі]]
[[25 березня]] [[1999]] року Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси [[Бориспіль]]—[[Золотоноша]]. Автомобіль Чорновола врізався в «[[КамАЗ]]» з причепом, який розвертався посеред шосе. В.&nbsp;Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера [[Народний рух України|НРУ]] Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги. Координати 5-го кілометру автотраси «Бориспіль—Золотоноша», де сталося ДТП: {{Coord|50|18|2|N|30|59|32|E|region:UA-14_scale:50000_type:event|display=inline}}
 
Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, керівник [[Міністерство внутрішніх справ України|МВС]] [[Кравченко Юрій Федорович|Юрій Кравченко]] заявив, що це&nbsp;— нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме. Перший свідок трагедії&nbsp;— один з лідерів Руху, майбутній кандидат у Президенти [[Удовенко Геннадій Йосипович|Геннадій Удовенко]] чомусь теж не зміг надати чіткої картини побаченого ним&nbsp;— лише наголошував на нещасному випадку.
 
Пізніше внаслідок серцевого нападу також за дивними обставинами помер один з трьох пасажирів «КамАЗу». Дуже дивно склалася доля у Володимира Куделі, водія КАМАЗу, який нібито був за кермом під час аварії. Слідством було нібито доведено, що він скоїв злочин, тобто ДТП із тяжкими наслідками, однак, несподівано він, не відбуваючи покарання був амністований. Більш того, МВС розповсюдило серед медіа чутки, що він нібито вмер від серцевого нападу. Насправді ж&nbsp;— це виявилося стандартною спецоперацією прикриття, бо Куделя, живий й здоровий, щоправда змінив місце проживання.
 
Соратники В.&nbsp;Чорновола та його син [[Чорновіл Тарас Вячеславович|Тарас Чорновіл]], патріотично налаштована громадськість вважають його загибель політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів.
 
Колишній заступник генпрокурора Микола Голомша пітвердив, що В. Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета.<ref>[http://patrioty.org.ua/pislya-dtp-dobivali-kastetom-eks-zamgenprokurora-rozkazav-yak-vbivali-chornovola/ «Після ДТП добивали кастетом»,&nbsp;— екс-замгенпрокурора розказав, як вбивали Чорновола]</ref>
 
=== Похорон ===
[[Файл:Chornovil pokhoron Khreschatyk.JPG|thumb|right|Похорон В. Чорновола у Києві на Хрещатику 29 березня 1999&nbsp;р.]]
Похорон Вячеслава Чорновола став однією з наймасовіших акцій часів Незалежності&nbsp;— за різними оцінками у процесії взяли участь 150—250 тисяч людей. Це також наймасовіший похорон в Україні. Тільки мізерна частина з них за спеціальними перепустками могла попрощатися зі В'ячеславом Максимовичем, труну з тілом якого було виставлено в [[Будинок вчителя (Київ)|Київському будинку вчителя]] (колишня резиденція [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]]). Черга охочих тягнулася аж до [[Хрещатик]]а. Не обійшлося й без висловлення обурення, коли церемонію прощання порушили перші особи держави&nbsp;— Президент, Прем'єр-Міністр, спікер Верховної Ради, котрі могли би висловити свою шану покійному заздалегідь.
 
Труну з тілом від Будинку вчителя до [[Володимирський собор (Київ)|Володимирського собору]] несли на руках. Панахиду відслужив Патріарх всієї України-Руси [[Філарет (Патріарх Київський)|Філарет]]. Після цього сумна процесія рушила до [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|пам'ятника Тарасові Шевченкові]], і вже звідти на [[Байкове кладовище]]. За труною рухалася жалобна процесія протяжністю до півтора кілометра. Сотні тисяч людей стояли щільними шпалерами вздовж усього шляху. На територію кладовища було допущено лише обмежене коло осіб, де й відбулося останнє прощання. Серед промовців були політичні й громадські діячі України та представники зарубіжних делегацій. Поховали Вячеслава Чорновола на центральній алеї. На могилі спочатку було встановлено справжній козацький хрест. Пізніше встановлено нинішній пам'ятник.
 
=== Розслідування ===
* [[22 березня]] [[2011]] року [[Прокуратура України|генпрокуратура]] передала на додаткове розслідування до столичного главку [[Міністерство внутрішніх справ України|міліції]] кримінальну справу, порушену за фактом загибелі в [[Дорожньо-транспортна пригода|ДТП]] колишнього лідера [[Народний Рух України|Народного руху України]] Вячеслава Чорновола<ref>[http://www.unian.net/ukr/news/news-427186.html Генпрокуратура повернулася до справи про загибель Чорновола]</ref>. В той же час [[Чорновіл Тарас Вячеславович|Тарас Чорновіл]] вважає, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2011/03/23/6044093/ Справа Чорновола може зачепити оточення Кучми?]</ref>.
 
* 2 червня 2011 року прокуратура Києва підтвердила інформацію про [[ексгумація|ексгумацію]] тіла Вячеслава Чорновола. При цьому за словами сестри Чорновола Валентини, її не попередили і не сповістили про ексгумацію.<ref>[http://ua.korrespondent.net/ukraine/1224542-prokuratura-pidtverdila-fakt-eksgumaciyi-tila-chornovola Прокуратура підтвердила факт ексгумації тіла Чорновола]</ref>
 
* 21 січня 2014 Бориспiльській міськрайонний суд закрив справу про загибель Вячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2014/01/21/7010503/ Суд закрив справу про загибель В'ячеслава Чорновола]</ref>
 
== Нагороди та премії ==
* Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
 
* Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України ім. Т. Шевченка]] (1996)&nbsp;— за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі<ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=155/96 Указ Президента України №&nbsp;155/96 від 29 лютого 1996 року «Про присудження Державних премій України імені Т.Шевченка 1996 року»]</ref>. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.
 
* Нагороджений [[Орден князя Ярослава Мудрого|орденом князя Ярослава Мудрого]] V ступеня (1997)<ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1381/97 Указ Президента України №&nbsp;1381/97 від 23 грудня 1997 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»]</ref>.
 
* Присвоєно звання [[Герой України]] з удостоєнням ордена Держави (2000) (посмертно)&nbsp;— ''за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність''<ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997/2000 Указ Президента України №&nbsp;997/2000 від 21 серпня 2000 року «Про присвоєння звання Герой України»]</ref>.
 
== Фото ==
Відвідини Вячеславом Чорноволом політв'язня [[Степан Кожум'яка|Степана Кожум'яки]]. [[Новомиргород]]. Травень, 1989 рік
<gallery widths="200px" heights="200px" perrow="5">
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 1.jpg
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 2.jpg
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 3.jpg
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 4.jpg
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 5.jpg
Зображення:В'ячеслав Чорновіл у Степана Кожум'яки. Травень, 1990 р. 6.jpg
</gallery>
 
Вячеслав Чорновіл на шахті ім. Поченкова, Макіївка. 1990-і роки
 
<gallery widths="200px" heights="200px" perrow="5">
Зображення:В.М.Чорновіл на шахті ім. Поченкова. 1.JPG
Зображення:В.М.Чорновіл на шахті ім. Поченкова. 2.JPG
Зображення:В.М.Чорновіл на шахті ім. Поченкова. 3.JPG
Зображення:В.М.Чорновіл на шахті ім. Поченкова. 4.jpg
Зображення:В.М.Чорновіл на шахті ім. Поченкова. 5.JPG
</gallery>
 
== Увічнення пам'яті ==
 
[[Вулиця Чорновола|Вулиці]], названі на честь Вячеслава Чорновола є в таких містах: Київ, [[Полтава]], [[Івано-Франківськ]], [[Вулиця Чорновола (Калуш)|Калуш]], [[Одеса]], [[Вінниця]], [[Черкаси]], [[Тернопіль]], [[Бердичів]], [[Хмельницький]], [[Кропивницький]], [[Луцьк]], [[Миколаїв]], [[Рівне]], [[Житомир]], [[Суми]], [[Ковель]], [[Дрогобич]], [[Вишневе (місто)|Вишневе]] та ін. У [[Львів|Львові]] та [[Стрий|Стрию]] існує проспект В'ячеслава Чорновола. У [[Площа Чорновола (Херсон)|Херсоні]], [[Трускавець|Трускавці]], [[Нововолинськ]]у та в [[Ківерці|Ківерцях]]&nbsp;— площа В'ячеслава Чорновола.
 
Ім'я В.&nbsp;М.&nbsp;Чорновола присвоєно: Єрківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Катеринопільського району Черкаської обл. (2012), [[Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола|Львівському державному інститутові новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола]], [[Галицький коледж імені В'ячеслава Чорновола|Галицькому коледжу]] Національного Університету «Києво-Могилянська академія» у Тернополі, Хмельницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім В. Чорновола, Радомишльська ЗОШ І-ІІІ ст. №&nbsp;5 ім.&nbsp;В.Чорновола<ref>[http://radomschool5.ucoz.ua/ Радомишльська ЗОШ І-ІІІ ст. №&nbsp;5 ім. В.Чорновола]</ref>, Київська ЗОШ І-ІІІ ст. №&nbsp;235 ім. В.Чорновола, Львівська ЗОШ І-ІІІ ст. №&nbsp;46 ім. В.Чорновола, Дніпропетровська ЗОШ І-ІІІ ст. №&nbsp;147 ім. В.Чорновола
 
[[Львівська обласна рада]] проголосила 2017-й рік з нагоди 80-річчя від дня народження видатного українського політика, голови Львівської обласної ради першого демократичного скликання, Героя України&nbsp;— роком В'ячеслава Чорновола<ref>[http://www.oblrada.lviv.ua/news.php?news/1667/group/17 ЛЬВІВСЬКА ОБЛРАДА ПРОГОЛОСИЛА 2017 РІК&nbsp;— РОКОМ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА ТА ЙОСИФА СЛІПОГО]</ref>.
 
Відкрито кабінет-музей Вячеслава Чорновола, існує Фонд Вячеслава Чорновола, з якими співробітничає сестра Валентина Максимівна Чорновіл, філолог, яка упорядковує братову спадщину.
 
Перший пам'ятник відкрито [[22 грудня]] [[2002]] року в [[Золочів|Золочеві]].<ref>''Бик&nbsp;Д.'' Новітній Самовидець // Яворівський голос.&nbsp;— 28 грудня 2002.&nbsp;— №&nbsp;51 (522).&nbsp;— С. 2.</ref>
 
Меморіальна дошка на будівлі центрального офісу Народного руху України (вул. Олеся Гончара, 33), відкрита 21 січня 2017 року<ref>[http://bigkiev.com.ua/content/v-kieve-poyavilas-memorialnaya-doska-v-chest-vyacheslava-chornovila В Киеве появилась мемориальная доска в честь Вячеслава Чорновола]</ref>.
 
Меморіальну дошку було встановлено у [[Запоріжжя|Запоріжжі]] 24 березня 2018 року на будівлі кінотеатру «Байда», де В.Чорновіл у 1999 році брав участь в установчій конференції обласного Руху та зустрічався з запоріжцями[<ref>https://zp.depo.ua/ukr/zp/u-zaporizhzhi-vidkrili-memorialnu-doshku-v-yacheslavu-chornovolu-foto-20180324747905 У Запоріжжі відкрили меморіальну дошку В'ячеславу Чорноволу (ФОТО)]</ref>.
 
<gallery widths="200px" heights="200px" perrow="5">
Файл:Drogobych P5260021.JPG|Погруддя Вячеслава Чорновола в [[Дрогобич]]і перед приміщенням центральної бібліотеки для дорослих, яка носить його ім'я.
Зображення:Погруддя Вячеслава Чорновола в Ів-Франківську.jpg|Погруддя Вячеслава Чорновола в [[Івано-Франківськ]]у
Зображення:Бюст Чорновола.JPG|Погруддя в садибі-музеї на батьківщині
 
Зображення:ЧорноволуОлекс.jpg|Меморіальна дошка В. Чорноволу на стіні міського Палацу культури, м. [[Олександрія]]
Зображення:Chornovil LVIV Vynnychenka18 Desk.jpg|Меморіальна дошка В. Чорноволу на стіні будинку обласної ради м. [[Львів]]
Зображення:Monument to Vyacheslav Chornovil.jpg|Монумент В. Чорноволу у м. [[Миколаїв]]
Зображення:Plaque to Vyacheslav Chornovil, 27 Panasa Mirnogo Street, Kiev.jpg|Вул Панаса Мирного, Київ - тут до 1999 р. мешкав В.М.Чорновіл
Зображення:Vyacheslav Chornovil grave.JPG|Пам'ятник на могилі В. Чорновола на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] в Києві
Зображення:Пам'ятний знак В'ячеславу Чорноволу в Каневі.JPG|Пам'ятний знак Вячеславу Чорноволу в [[Канів|Каневі]]
</gallery>
 
== Див. також ==
* [[Народний Рух України]]
* [[Українська Гельсінська спілка]]
* [[Український вісник]]
* [[Акт проголошення незалежності України]]
* [[Вибори Президента України 1991]]
* [[Список Голів Львівської обласної ради]]
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
 
== Джерела ==
* ''Бурій В.'' В'ячеслав Чорновіл // Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст].&nbsp;— Черкаси&nbsp;: Вертикаль, 2015.&nbsp;— С. 205—211.
* ''Бурій В.'' В'ячеслав Чорновіл // Місто робітниче.&nbsp;— Ватутіне.&nbsp;— 2007.&nbsp;— 7 груд.&nbsp;— С. 4; 28 груд.&nbsp;— С. 4.
* ''Бурій В.'' Маловідомі штрихи до біографії В'ячеслава Чорновола // Місто робітниче.&nbsp;— Ватутіне.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 21 груд.&nbsp;— С. 4.
* ''Бурій В.'' Герой України&nbsp;— наш земляк // Катеринопільський вісник.&nbsp;— 2005.&nbsp;— 23 груд.&nbsp;— С. 2.
* ''Бурій В.'' Герой України&nbsp;— наш земляк В'ячеслав Чорновіл // Місто робітниче.&nbsp;— Ватутіне.&nbsp;— 2002.&nbsp;— 27 груд.&nbsp;— С. 4; Те саме // Катеринопільський вісник.&nbsp;— 2002.&nbsp;— 24 груд.&nbsp;— С. 3.
* ''Бурій В.'' В'ячеславові Чорноволу&nbsp;— 60 // Шевченків край.&nbsp;— Звенигородка.&nbsp;— 1997.&nbsp;— 27 груд.&nbsp;— С. 2.
* ''[[Мусієнко Наталя Борисівна| Наталія Мусіенко]]'' У мене мистецька душа / Діалог з В'ячеславом Чорноволом // Політика і культура.&nbsp;— 2000.&nbsp;— №&nbsp;34.
* ''Пономарьов В''. Чорновіл В'ячеслав Максимович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К. : Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— С. 777.&nbsp;— ISBN 978-966-611-818-2.
* ''Швидкий В.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Чорновіл В'ячеслав Максимович] // {{ЕІУ|10|565}}
 
== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема = Чорновіл В'ячеслав Максимович
|Портал =
|Портал-зображення =
|Вікісловник =
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати = Чорновіл В'ячеслав Максимович
|Вікіджерела =
|Віківиди =
|Вікіновини =
|Вікісховище = Category:Vyacheslav Chornovil
|Метавікі =
|Проект =
|Родовід =
}}
* [https://youtu.be/fGwdN-ymxiM В'ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ: поховання Героя України | Архівне ВІДЕО | 29.03.1999]
* [http://rukhpress.com.ua/002005/print.phtml Вячеслав Чорновіл. Автобіографія.]
* [http://www.nru.org.ua/about/chornovil/photo?&start0=9/ Фото з сайту НРУ]
* [http://www.chas.org.ua/biography.html В'ячеслав Чорновіл. Життя, посвячене Україні]
* [http://www.ex.ua/view/1186706 Д/ф «Той, хто пробудив Кам'яну державу»]
* [http://www.ex.ua/view/1364546 Д/ф «Дорога В'ячеслава Чорновола»]
* [http://www.youtube.com/watch?v=HRM19MAkiyk Д/ф «В'ячеслав Чорновіл. Український вісник»]
* Інститут історії НАНУ: [http://www.history.org.ua/?hrono Цей день в історії]
* [http://metayogg.at.ua/news/kak_ubili_chornovila/2012-03-17-2561 Георгій Семенець «Як убили Чорновола»]
 
{| style="clear:both; background-color:#fcfbe5; border-style: solid; border-color:#1370c6; border-width:3px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
|-
| width="25%" | <span style="color: #1370c6;">'''Попередник'''<br/>Посаду запроваджено
| width="10%" | [[Файл:Coat of Arms of Lviv Oblast SVG.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Голови Львівської обласної ради|<span style="color: #1370c6;">Голова Львівської обласної ради]]'''<br/><span style="color: #1370c6;">'''квітень 1990 — квітень 1992'''
| width="10%" | [[Файл:Coat of Arms of Lviv Oblast SVG.svg|50px]]
| width="25%" | <span style="color: #1370c6;">'''Наступник'''<br/>[[Горинь Микола Миколайович|<span style="color: #1370c6;">'''Микола Горинь''']]
|}
 
{{Кандидати у президенти України 1991}}
{{Герої України}}
{{Українська Гельсінська група}}
{{Керівники Львівської області}}
{{ВП-портали|Біографії|Львівщина|Україна}}
{{Бібліоінформація|TYP=p|колір={{колір|Україна}}}}
 
[[Категорія:Члени НРУ (до 1991 року)]]
[[Категорія:Українські політв'язні]]
Рядок 20 ⟶ 371:
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Березень 1999]]
{{стиль}}
Порно
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Чорновіл_В%27ячеслав_Максимович