Протестантизм: відмінності між версіями

Торгівля [[Індульгенція|індульгенціями]] спричинила виступ німецького богослова [[Мартін Лютер|Мартіна Лютера]] (1483—1546), який 17 жовтня 1517 оприлюднив [[95 тез]] із критикою вчення [[Римо-католицька церква|католицької]] церкви про індульгенції, [[чистилище]], молитви за померлих і спасіння заслугами святих. Лютер відкинув [[Папа Римський|папську]] владу, особливу благодатність священства і його посередництво у спасінні, висунув вимогу спрощення церковної обрядовості й підпорядкування Церкви світській владі. Усе це відповідало інтересам бюргерства і частини дворянствашляхти, які створили під керівництвом Лютера і його соратника [[Філіпп Меланхтон|Філіппа Меланхтона]] (1497—1560) поміркований напрям німецької Реформації. [[Лютеранство|Лютерани]] наполягали на особистих стосунках (без будь-яких посередників — Церкви, священика) людини з Богом. Вони боролися за право кожного християнина самому вільно читати і тлумачити Біблію. Лютер здійснив [[Переклади Біблії|переклад Біблії]] німецькою мовою (католицька церква вимагала від віруючих лише в церкві з уст священика слухати читання Біблії і лише [[Латинська мова|латиною]]) і зробив її настільною книгою кожної німецької сім'ї. Лютерівський переклад Біблії став взірцем тогочасної [[Німецька мова|німецької]] літературної мови.

Мартін Лютер обґрунтував 3 важливі принципи Протестантизму: спасіння особистою вірою (лат. [[sola fide]]), а не через відпущення гріхів священиками; єдиний авторитет — [[Біблія]] ([[sola scriptura]]), а не вчення отців Церкви (див. [[Патристика]]), римських пап чи постанови [[Церковний собор|церковних соборів]]; прощення досягається завдяки Божій милості ([[sola gratia]]), а не через священиків чи пап. У 1526 [[Рейхстаг|райхстаг]] «[[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії германської нації]]», що засідав у м. [[Шпаєр|Шпайєр]] (Німеччина), на вимогу німецьких князів-лютеран прийняв закон про право кожного німецького князя обирати релігію для себе і своїх підданих. Однак уже 1529-го імперський райхстаг скасував цей закон. У відповідь 5 князів-лютеран і представники 14-ти німецьких міст підписали т. зв. [[Протестація|Протестацію]] — протест проти рішення загальноімперських зборів щодо обмеження поширення лютеранства в Німеччині. Згодом «протестантами» стали називати всіх послідовників нових церковних напрямів, які відділилися в період [[Реформація|Реформації]] від католицизму, а також тих, які з'явилися пізніше в результаті виділення з основних протестантських церков. Ранні протестантські течії — лютеранство, [[цвінгліанство]], [[Кальвіністська церква|кальвінізм]], [[англіканство]] — утворилися в 16 ст. і дали поштовх [[Анабаптисти|анабаптизму]], [[Меноніти|менонітству]], [[Антитринітарії|антитринітаризму]], [[Социніанство|социніанству]]. Організаційна структура протестантських церков була пристосована до нової суспільної і культурної ситуації, нових духовних запитів особистості, яка звільнялася від станово-нормативних пут ([[Аристократія|аристократичних]], [[Дворянишляхта (стан)|дворянськихшляхетських]], [[Священик|священицьких]]).

Ще одним напрямом раннього П. є англіканство. Формальний розрив із рим. католицизмом відбувся в Англії за короля Генріха VIII Тюдора (1491—1547). 1534 він оголосив закон про верховенство і визнав себе главою англіканської церкви. Наказав позакривати монастирі, а їхні землі і майно розділив між дворянствомшляхтою. Скасовувався культ святих, ікон, статуй, реліквій Римо-катол. церкви, кожна церква повинна була мати Біблію англ. мовою. Проте ці заходи англ. короля Генріха VIII Тюдора були радше політ. акцією. Правління англ. королеви Єлизавети I Тюдор (1559—1603) — це період стабілізації англіканства, оформлення його віроповчальних і літургійних особливостей. 1571 англ. парламентом затверджено символ віри — т. зв. 39 статей. У цьому документі зберігається катол. ідея про рятівну силу Церкви, вчення про церк. ієрархію, успадковану від католицизму, але водночас проводиться реформаційне вчення про Біблію як єдине джерело і єдиний авторитет віровчення, принцип спасіння особистою вірою, визначаються 2 таїнства — хрещення і причастя. Англіканська церква є держ. церквою у Великій Британії, її постійним главою є монарх (король, королева). Єпископи цієї церкви призначаються англ. королем і стають довічними членами вищої палати парламенту — палати лордів.