Віктор Фредерік Вайскопф: відмінності між версіями

| галузь = [[квантова електродинаміка]],<br />[[ядерна фізика]]

| заклад = [[Цюрихський технологічний інститут]], <br />[[Рочестерський університет]], <br />[[Лос-Аламоська національна лабораторія]], <br />[[Массачусетський технологічний інститут]], <br />[[CERN]]

| керівник = [[Макс Борн]] <br />[[Юджин Вігнер]]

| учні = [[Джон Девід Джексон (фізик)|Джон Д. Джексон]] <br />[[Маррі Гелл-Ман]]

'''Віктор Фредерік Вайскопф''' ({{lang-de|Victor Frederick Weisskopf}}; *{{ДН|19|9|1908}}, [[Відень]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— [[22 квітня]] [[2002]], [[Ньютон (Массачусетс)|Ньютон]], [[США]]) &nbsp;— американський [[фізик]] австрійського походження. Один з учасників [[Манхеттенський проект|Манхеттенського проекту]].

Народився [[19 вересня]] [[1908]] року в [[Відень|Відні]]. Закінчив [[Геттінгенський університет]] в [[1931]] році. У 1932–19331932—1933 роках працював там же. У [[1934]] році отримав диплом [[Доктор філософії|доктора філософії]] з фізики і переїхав до [[Цюрихський технологічний інститут|Цюрихського технологічного інституту]], де пропрацював до [[1936]] року. Паралельно стажувався у [[Нільс Бор|Нільса Бора]] в [[Копенгагенський університет|Копенгагенському університеті]].

У [[1945]] році після закінчення [[Друга світова війна|війни]] Вайскопф був прийнятий на посаду [[ад'юнкт]]-професора фізики в [[Массачусетський технологічний інститут]], однак отримав дозвіл закінчити свою роботу в [[Лос-Аламоська національна лабораторія|Лос-Аламосі]]. У [[1946]] році він повертаєтьсяповернувся в інститут уже на посаді повного [[професор]]а і трохи пізніше очолюєочолив теоретичну групу, яка працювала в області [[Ядерна фізика|ядерної фізики]]. У співавторстві з [[Джон Блатт|Джоном Блаттом]] Вайскопф написав підручник «Теоретична ядерна фізика» ({{lang-en|«Theoretical Nuclear Physics»}}), що є одним з найбільш затребуваних підручників в цій області знань.

У [[1949]] році Вайскопф стаєстав членом комітету вченихнауковців з питань безпеки, головою якого був [[Альберт Ейнштейн]]. Комітет наполягав на [[Контроль за атомним озброєнням|контролі за атомним озброєнням]] і робив спроби зблизити погляди Сходу і Заходу в питаннях [[Атомна безпека|атомної безпеки]]. Вайскопф був одним з учасників маніфесту проти [[Воднева бомба|водневої бомби]] в [[1950]] році ій брав участь у компанії з обміну вченими між [[США]] і країнами решти світу.

У [[1961]] році Вайскопф переїжджаєпереїхав вдо [[Женева|ЖеневуЖеневи]] в [[CERN]]. Тут до [[1965]] року він обіймаєобіймав посаду генерального директора і очолюєочолював міжнародну дослідну установу, яка має другий за потужністю [[прискорювач заряджених частинок]] в світі. Під його керівництвом CERN став одним з провідних наукових інститутів світу.

У [[1966]] році Вайскопф повертаєтьсяповернувся в Массачусетський технологічний інститут, де отримуєотримав ранг інститутського професора. У 1967–19731967—1973 роках він очолюєочолив фізичний факультет, де створюєстворив групу, яка згодом станестала Центром теоретичної фізики в інституті. 20 липня 1974 Вайскопф офіційно йдепішов на пенсію.

Після відходу з інституту Вайскопф розгортаєрозгорнув бурхливу діяльність із залучення уваги громадськості до питань ядерної безпеки. У 1983 році в інтерв'ю він називаєназвав ядерну бомбу «тінню свого життя».

* [[Американська академія мистецтв і наук]] (президент у 1976–19791976—1979 роках)

* [[Американське фізичне товариство]] (президент у 1960–19611960—1961 роках)

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх [[електрон]]ів [[атом]]а. Описав вплив скінченності розмірів [[Атомне ядро|ядра]] на [[Тонка структура|тонку структуру]] рівнів (так званий [[ефект Бора — Вайскопфа]]). Показав, що розширення ліній в [[спектр]]і випромінювання визначається [[Принцип невизначеності|співвідношенням невизначеності Гейзенберга]]. У Цюриху сконцентрувався на розробці [[Квантова теорія поля|квантової теорії поля]]. У цій області спільно з [[Паулі Вольфганг Ернст|Паулі]] йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії [[Скалярне поле|скалярного поля]], що дозволило йому в 1934 році дати [[Квантова механіка|квантовомеханічний]] опис [[Електричний заряд|заряджених]] [[бозон]]ів. У 1936 році розробив теорію [[Поляризація вакууму|поляризації вакууму]]. У Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з [[Ганс Бете|Гансом Бете]] та [[Л. Д. Ландау]] статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943–19461943—1946 роках працює над атомним проектом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з [[Естер Марлі Конвелл|Е. Конвеллом]] описав розсіювання носіїв заряду в [[Тверде тіло|твердих тілах]] на заряджених центрах. У 1954 році спільно з [[Герман Фешбах|Г. Фешбахом]] і [[Чарлз Портер|Ч. Портером]] розробив [[оптична модель ядра атома|оптичну модель ядра атома]].

* 1956 &nbsp;— [[Медаль Макса Планка]], [[Німецьке фізичне товариство]]

* 1970 &nbsp;— [[Медаль Бориса Прегаля]], [[Нью-Йоркська академія наук]]

* 1972 &nbsp;— [[Prix Mondial Cino de Duca]] за гуманізм у науці

* 1978 &nbsp;— [[Order pour le Merite]]

* 1979 &nbsp;— [[Медаль Смолуховського]], [[Польське фізичне товариство]]

* 1980 &nbsp;— [[Національна наукова медаль США]]

* 1981 &nbsp;— [[Премія Вольфа]] з фізики

* 1983 &nbsp;— [[Медаль Роберта Оппенгеймера]]

* 1984 &nbsp;— [[Медаль Альберта Ейнштейна]]

* 1988 &nbsp;— [[Премія Енріко Фермі]]

* 1990 &nbsp;— [[Премія Людвига Вітгенштейна]], [[Австрійська дослідницька організація]]

* 1991 &nbsp;— [[Медаль соціального захисту населення]], [[Національна академія наук США]]

* 1992 &nbsp;— [[Медаль Комптона]], [[Американський інститут фізики]]