Януш Радзивілл (гетьман): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
уточнення |
Yuriz (обговорення | внесок) |
||
Рядок 52:
Дитячі роки пройшли в батьківських маєтках у Попелі, Віжунах, Біржаї чи Койданові, серед вчителів був Адам Расовський — вчитель кальвінської школи в Біржаї. У 1624 році навчали вибрані батьком вчителі в Попелі. Після виповнення 13 років батько відправив до утвореної Слуцької гімназії під опіку охмістра Олбрихта Дембовського. В 1628 p. батько забрав зі Слуцька, визнав повнолітнім перед Трибуналом у Вільному, відправив під опікою Александра Пшипковського та О. Дембовського за кордон. Навчався в університетах [[Лейпциг|Лейпциґа]] ([[Німеччина]]), [[Лейден]]а ([[Голландія]]). Був прихильником [[кальвінізм]]у, який поширював у своїх володіннях. [[1632]] року король [[Владислав IV Ваза]] призначив Януша Радзивілла послом [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] в Англії та Голландії.
Після повернення у жовтні 1633 р. брав участь у війнах з Туреччиною та [[Смоленська війна|Московським царством]] (10 листопада був у Смоленську), командував власною піхотою та коругвою гусарів біля полків Зигмунта Радзивілла та Миколая Абрамовича. По війні як [[підкоморій]] ВКЛ постійно перебував біля короля, виконуючи обовязки великого кор{{що це}} підкоморія за його відсутності. Батько надалі мав наміри оженити його з представницею королівської родини (намагався зашлюбити Ельжбету — воєводичку рейнську). В червні 1637 ледь не відбулась дуель між ним та підкоморієм коронним [[Адам Казановський|Адамом Казановським]] на релігійному ґрунті; завадили Ельжбета Казановська, королевич Ян Казімєж помирив суперників. Незважаючи на цей та інші конфлікти, залишався серед улюбленців короля Владислава IV Вази.
Під час візиту до сандомирської воєводини [[Марія Могилянка|Марії Фірлей]] з [[Могили|Могил]] закохався в її доньку Катажину, відому вродою. Через це мав конфлікти з іншими кавалерами, батько не дуже хотів шлюбу з не дуже багатою ймовірною невісткою (єдиний поважний посаг — Казімєзьке староство, над Віслою біля Варшави), до того ж ревною католичкою. Сватом попросив бути канцлера литовського Албрехта Станіслава Радзивілла, який, як виявилось, також домагався руки Катажини. Через це Я. Радзивілл звернувся безпосередньо до Марії Фірлей; отримавши певні надії — до короля і його родини, переконав його викликати Марію Фірлей до себе. Там королева та королівна Анна Катажина переконували Марію Фірлей про вигоди з шлюбу (Я. Радзивілл в майбутньому мав отримати надання від короля та спадок батька). Після вагань М. Фірлей погодилась; це не зіпсуло стосунки між ним та А. С. Радзивіллом.
Рядок 68:
У роки [[Хмельниччина|національно-визвольної війни]] під проводом [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]] [[1648]]–[[1657]] рр. очолював [[Шляхта|шляхетські]] війська на землях Литви та Білорусі. В січні 1649 сам з власним військом вирушив на штурм Мозиря (здобув), 22 лютого переконав міщан Бобруйська здатись.<ref>''Wasilewski T.'' Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 211.</ref> Гетьман Б. Хмельницький у листі до Я. Радзивілла взимку 1649 писав, що у випадку продовження катувань повстанців він віддасть наказ посадити на палю 400 полонених шляхтичів, про що повідомив учасників «козацької комісії» на чолі з [[Адам Кисіль|Адамом Киселем]] під час перемовин у Переяславі в лютому 1649 року.<ref>''[[Новицький Іван Петрович|Новицький І]]''. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 353. — ISBN 5-319-01072-9. {{ref-ru}}</ref>
Переміг українське військо [[1649]] року у [[Битва під Лоєвом (1649)|Битві під Лоєвом]]. [[1651]] року війська Януша Радзивілла захопили [[Київ]], де в той час спалахнула пожежа, причини якої нез
Під час [[Потоп (війна)|Потопу]] виступив проти Польщі. Підтримував шведського короля [[Карл Х Густав|Карла Х Густава]], гетьмана Богдана Хмельницького та інших союзників у боротьбі з королем Польщі [[Ян II Казимир|Яном II Казимиром]]. [[1655]] року керував безуспішною обороною [[Вільнюс]]у від московських військ, після падіння міста втік до [[Кедайняй|Кедайняї]], де уклав зі шведським королем [[Карл Х Густав|Карлом Х Густавом]] так звану [[Кейданська унія|Кейданську унію]].
| |||