Гетьманщина: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Jbuket (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 369:
В часи [[Руїна|Руїни]], в результаті безперервних бойових дій, сильно скоротилося населення [[Правобережжя]]. За ініціативи Московського царства, протягом [[1674]]–[[1678]] років, населення подніпровської смуги правого берега, від [[Київ|Києва]] до [[Чигирин]]а, було насильно перевезено урядом гетьмана [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] на [[Лівобережжя]] та [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Частина біженців рятувалася втечею на [[Галичина|Галичину]] і [[Волинь]]. Населені пункти й рештки фортифікацій були знищені аби покласти край існуванню Черкаського, Канівського, Чигиринського і Корсунського полків, що були опорою [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]]<ref name="Яковенко-Руїна"/>. Існування безлюдної пустки на Правобережжі було вигідно Московському царству, Речі Посполитій та Османській імперії, які юридично закріпили її [[Бахчисарайський мир|Бахчисарайським]] ([[1681]]) і [[Вічний мир|Вічним мирами]] ([[1686]]). Операції насильницького переселення українців на лівий берег [[Дніпро|Дніпра]] отримали назву «[[Великий згін|Великого згону]]». До [[XVIII століття]] район Подніпров'я залишався незаселеним<ref name="Яковенко-Руїна"/>.
В гетьманування [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] склалися норми соціального ладу, які збереглися впродовж усього XVIII століття. Козацтво остаточно заступило політичне місце шляхти. Практика Мазепи жалувати родичам генеральної, полкової і сотенної старшини титули знатних товаришів — бунчукового, значкового і військового — сприяло оформленню спадкової привілейованої [[олігархія|олігархічної]] групи, відмежованої від рядового козацтва. Титули урівнювали їхніх носіїв з посадовою виборною старшиною. Нова козацька аристократія називала себе шляхетською, підкреслювала свою пряму наступність від руської шляхти [[XVII століття]], використовувала шляхетські [[герб]]и<ref name="Яковенко-Мазепа">§ 3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.</ref>, а також сповідувала ідеї [[сарматизм]]у, що згодом став основою [[
{{Українці 18 століття}}
|