Відкрити головне меню

Зміни

вікіфікація
=== Політична та публіцистична діяльність ===
З 1667 до 1676&nbsp;р. перебував на службі [[Майнц|Майнського]] [[курфюрст]]а, барона [[Йоганн Кристіан фон Бойнебург|Йоганна Кристіана фон Бойнебурга]]. Під час дипломатичної роботи Лейбніц подорожував країнами Європи. У 1672&nbsp;р. він отримав змогу подорожувати до [[Париж]]а, де і залишився до жовтня 1676 року. До подорожі у Францію Лейбніца спонукала надія схилити Людовика XIV до завоювання Єгипту, яке мало відвернути честолюбні задуми Франції від німецьких земель і в той же час завдати удару [[Османська імперія|османській]] могутності<ref name="Брокгауз">{{книга |автор= |заголовок =Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона|ref=|місце=С.-Пб. |видавництво=Брокгауз-Ефрон |рік=1890—1907}} {{ref-ru}}</ref>.
По дорозі з Парижа до Німеччини Готфрід Вільгельм Лейбніц зустрічався в Голландії з Спінозою, там же він дізнався і про відкриття Левенгука, які зіграли важливу роль у формуванні його природно-наукових і філософських поглядів. Під час цих подорожей Лейбніц познайомився з деякими з найвидатніших вчених і філософів того часу, зокрема [[Антуан Арно (син)|Арно]], [[Ніколя МалебраншМальбранш|МалебраншемМальбраншем]] і [[Гюйгенс Хрістіан|Гюйгенсом]] (який став його вчителем математики) у Парижі, а також [[Роберт Гук|Гуком]], [[Роберт Бойль|Бойлем]] і Пеллем у Лондоні. Лейбніц вніс суттєвий вклад у політичну теорію і в естетику.
 
Під час перебування у Парижі, Лейбніц розпочав дослідження з диференціального й інтегрального числення. Лейбніц надавав надзвичайну увагу питанням зручної наукової нотації, і в рукописі від 21 листопада 1675&nbsp;р. він уперше використав нині загальновизнаний запис <math>\int f(x)dx</math> для [[первісна|інтегралу]] функції.
 
=== Філософія ===
Лейбніц став завершувачем філософії XVII століття і попередником німецької класичної філософії, його філософська система склалася до 1685 року як підсумок двадцятирічної еволюції, в процесі якої він критично переробив основні ідеї Демокріта, Платона, Августина, Декарта, Гоббса, Спінози та інших {{sfn |Философский энциклопедический словарь. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов|1983|с= }}. Хоча Лейбніц захоплювався інтелектом Спінози, він також був відверто стривожений його висновками<ref>Ariew, R & D Garber, 1989. ''Leibniz: Philosophical Essays''. Hackett. 272—84. {{ref-en}}</ref><ref>Loemker, Leroy, 1969 (1956). ''Leibniz: Philosophical Papers and Letters''. Reidel. §&nbsp;14, §&nbsp;20, §&nbsp;21. {{ref-en}}</ref><ref>Wiener, Philip, 1951. ''Leibniz: Selections''. Scribner. III.8. {{ref-en}}</ref>, особливо, коли вони були несумісні з християнською ортодоксальністю. Одного разу Лейбніц сказав, що схвалює більшу частину того, про що читає, проте це свідчить не про еклектизм, а про властивий йому дар синтезувати різні ідеї, створюючи оригінальне вчення. Лейбніц володів здатністю примирювати і об'єднувати різнорідне, і плюралізм його метафізики певною мірою зобов'язаний саме цій властивості. На відміну від Декарта, який протиставляв нову науку традиційній схоластичній філософії, Лейбніц був переконаний у необхідності примирити платонізм і арістотелізм в їх середньовічній інтерпретації з фізикою та астрономією [[Галілео Галілей|Галілея]] і [[Кеплер]]а, геометрією [[Бонавентура Кавальєрі|Кавальєрі]], аналізом Валліса і Гюйгенса, а також з біологією [[Левенгук]]а, [[Марчело Мальпігі|Мальпігі]] і [[Ян Сваммердам|Сваммердама]] {{sfn |Новая философская энциклопедия: В 4 тт. Под редакцией В. С. Стёпина|2001|с= }}.
 
Лейбніц відхилив висунутий Декартом як критерій істини, принцип безпосередньої достовірності, тобто ясності та виразності ідей. Лейбніц вважав такий критерій психологічним, а тому суб'єктивним, на противагу він вказував, що не стільки суб'єктивна очевидність, скільки логічний доказ гарантує об'єктивність та істинність знання.